Світлана ГЛУЩЕНКО: «Кваліфікований юрист без моральності — це «герой марнославства»

Світлана Глущенко — екс-заступник міністра юстиції. Вона була одним із креативних керманичів у системі юстиції. За розподілом функціональних обов’язків відповідала, зокрема, за координацію діяльності виконавчої служби. До цього більше 12 років свого життя віддала судовій системі, пройшовши шлях від секретаря судового засідання, працівника експедиції суду до директора департаменту забезпечення діяльності судової палати в цивільних справах ВССУ. Перед «входом» у нову сферу діяльності — юстицію — на своїй сторінці у Facebook Світлана Володимирівна написала, що усвідомила основні фундаментальні речі, в основі яких лежить єдина цінність — людина. «Я безмежно вдячна всім, хто був поряд зі мною всі ці роки, хто вчив і підтримував, критикував. Усе, що наразі відбувається в правовому просторі України, незважаючи на приналежність до тієї чи іншої складової державної влади, обертається заради забезпечення захисту людської гідності і встановлення верховенства права. Маємо визнати, що є позитивні зрушення і досягнення, але існує ще величезний пласт викликів, які маємо подолати. Судова влада, суд, судді, працівники апаратів судів свідомо стали на шлях відновлення довіри до суду, адже так вимагає суспільство. Це — складний процес, але він реальний. Для того, щоб усвідомити інші грані роботи у правовій сфері, необхідно вийти із зони власного багаторічного професійного комфорту. Я на це зважилась і хочу спробувати реалізувати свої практичні й наукові досягнення у сфері виконавчої влади з метою розроблення і впровадження інноваційних підходів для трансформації правової системи. Я йду працювати з новою для себе командою Міністерства юстиції України. Я йду далі завдяки своїй команді у ВССУ, яка дала мені поштовх, силу, віру і натхнення».

Зараз Світлана Глущенко працює на іншій посаді і в іншій іпостасі. Що за минулий час відбулося і як це сталося, вона погодилася розповісти читачам ЮВУ. Сьогодні Світлана Володимирівна гість редакції газети. Й наша розмова про реформи, їх виконавців та інновації.

— Пані Світлано, до цього газета декілька разів згадувала про Вас у своїх публікаціях, зважаючи на те, що говорили Ваші колишні колеги, «в неї все горить під руками, така вона енергійна, ділова, принципова». Свого часу Ви пішли із судової системи, щоб спробувати себе в сфері юстиції. Як сьогодні судова система працює на людину, на забезпечення її прав? Українці, згідно з даними соціологів, не особливо поважають суди. Чому?

— Одразу скажу, що відповідатиму на Ваші запитання не з точки зору сьогоднішньої посади, а більше як правник, яка має власні уявлення щодо сучасних процесів у правовій сфері. Пропрацювавши в судовій системі значний проміжок свого професійного життя, я ніколи не скажу про суд жодного поганого слова. Моє поважне ставлення до цієї інституції ґрунтується не на її ідеалізації або корпоративності з нею, а на основі усвідомлення того, в яких умовах суддям сьогодні доводиться здійснювати правосуддя та залишатися відданими своїй нелегкій справі. Це стосується також і працівників апаратів судів та інших органів, які входять до судової влади. Звичайно, мені відомі й одіозні служителі Феміди та незаконні результати їхньої діяльності. Вони в меншості, але шкода від них для авторитету судової влади є значною. Тим людям, які суцільно паплюжать суддів, завжди пропоную хоча би один день пропрацювати в суді, щоб не з рупором у руках кричати «Ганьба!», а з томами справ і валом кореспонденції, без вихідних і святкових днів, під постійним тиском і проявами неповаги до суду спробувати встояти на сторожі справедливості. Знаєте, я до цього часу з болем у серці пригадую початок реформи 2016 року, коли дуже багато найкращих, найдосвідченіших суддів пішли з професії, коли вони у прямому сенсі «згорали» на роботі. Йшли не тому, що боялися конкурсу, оцінювання, «сита» громадськості, а тому, що вже морально і фізично втомилися відповідати за всі гріхи, в яких їх звинувачувала влада, мас-медіа, невдоволені судовим рішенням особи, громадські активісти тощо. Ви говорите про достатньо низьку солідарність українців із судами. Але це не зовсім так. Якщо взяти дані щодо стану довіри до суду від тих осіб, які хоча би один раз у житті мали справу із судом, то вони вищі за оцінку тих респондентів, котрі отримують інформацію, наприклад, із засобів масової інформації. І це для мене ключовий індикатор. Попри це, проблеми з позитивним сприйняттям судів суспільством дійсно є. Тому сьогодні як ніколи потрібен діалог усіх заінтересованих сторін — суддів, представників законодавчої та виконавчої влади, громадськості, ЗМІ. Багаторічний інформаційний вакуум породив величезну прірву між ними. І чим швидше ми її заповнимо, тим помітніше відновлюватиметься авторитет судової влади та культивуватиметься довіра до суду й повага до судових рішень. Для юристів, які працюють у суді, людина, її права та гідність є цінністю. Але ці юристи теж люди, які так само мають права і гідність, захищати які держава зобов’язана. Судова влада постійно перебуває в процесі перманентних реформацій, — від точкових до фундаментальних, коли водночас змінюється структура, повноваження, правові інститути, що формують статус суддів, кадрові процедури, порядок притягнення до відповідальності. Я не буду наразі вдаватися до оцінки останніх судових реформ, лише наведу хронологію найсвіжіших законодавчих кроків. Комплексна судова реформа 2016 року. Не пройшло і трьох років, а для такої метасистеми, як судова, такий час недостатній для завершення реформи, коли розпочинається нова, не менш комплексна. Законом № 193-ІХ (набрав чинності 07.11.2019 року) зменшено кількість суддів Верховного Суду вдвічі, переформатовано повноваження органів суддівського врядування, посилено дисциплінарну відповідальність суддів, скорочено строки дисцип лінарних проваджень в Вищій раді правосуддя, передбачено створення Комісії з питань етики до доброчесності, конкурсної комісії по добору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посилено участь міжнародних експертів, які матимуть вагому роль не лише у формуванні суддівського корпусу і органів суддівського врядування, але й у притягненні суддів Верховного Суду, членів ВРП та ВККСУ до дисциплінарної відповідальності, зменшено розмір суддівської винагороди суддів найвищого суду тощо. 23 грудня 2019 року на сайті Верховної Ради України реєструється проект закону № 2670 про відтермінування на один рік норми щодо збільшення посадових окладів для суддів місцевих судів (замість 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлюється на 1 січня календарного року, — 25), апеляційних судів та вищого спеціалізованого суду (замість 50 прожиткових мінімумів — 40). Далі — 2 січня 2020 року реєструється новий законопроект № 2712, який стосується функціонування судової влади відповідно до міжнародних стандартів судочинства. І знову пропонуються зміни до норм, які набрали чинності менше двох місяців назад на підставі закону № 193-ІХ, але фактично виправляються недоліки і помилки цього закону, про які ще під час законотворчої процедури відкрито заявляли і юридична, і бізнес-спільноти, і наші міжнародні партнери. Я вже не згадую проекти законів про розвантаження Верховного Суду, внесення змін до процесуальних кодексів і багато інших. І це ще не затверджено Концепцію вдосконалення законодавства про судоустрій, статус суддів, судочинство та суміжні правові інститути, яка напрацьовується утвореною при Президентові України комісією з питань правової реформи. Тому найцікавіше попереду. Саме в такій концентрації законодавчих змін працюють юристи в судах. Від проекту до проекту — вивчають, ознайомлюються, переварюють, перелаштовуються. Отже, відповідаючи на ваше запитання, скажу, що судова система сьогодні працює точно непогано, враховуючи те, як вона взагалі може функціонувати в таких умовах.

— Ви прийшли працювати в юстицію, якій в минулому році виповнилося 100 років. Через неї пройшли ціли покоління тих, хто був комуністом, безпартійним, патріотом, космополітом. А святкування цієї славної дати відбулося не публічно, в межах відомства, наче юстиція — це виключно бюрократичний орган. Чому так сталося, на Ваш погляд?

— Я не можу погодитися, що святкування сторіччя юстиції відбулося не публічно і лише в межах відомства. Святковий захід проходив в клубі Кабінету Міністрів України, на якому були присутні не лише керівництво та працівники системи, але й Прем’єр-міністр, очільники інших державних органів, у тому числі судових. Можу сказати, що українська юстиція за останні роки успішно трансформувалася й продовжує це робити в систему органів, максимально відкритих для людей. Ідеться про запровадження сервісних підходів, публічності та відкритості, підзвітності, доступності, адже саме вона (юстиція) супроводжує людину все життя — від народження до смерті. Тому всі послуги, які надаються працівниками юстиції, мають бути оперативними, якісними, професійними, комфортними. Наша команда свого часу робила все необхідне, аби викорінити навіть уявне порівняння органів юстиції з бюрократією, а її представників — із набридлими всім бюрократами. Ці перетворення не залишилися непоміченими для громадян, адже вони були не декларативними, а реальними. Можу лише навести приклад проекту «ЧужихДітейНебуває». Про його ефективність говорять і нинішні очільники юстиції. Тому ми вважали, що найкращою формою святкування сторічного ювілею юстиції буде зібрання професійного родинного кола та фіксація досягнень всієї команди з метою формування наступних векторів розвитку. Без пафосу та самових валяння. Знаєте, я пригадала як ми святкували 20-річчя Державної виконавчої служби, за яку я відповідала. Влаштували з державними виконавцями всеукраїнську благодійну акцію на підтримку дітей, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, перебувають у сиротинцях, проживають у багатодітних родинах або відчувають на собі економічне насилля з боку одного з батьків, котрий не сплачує присуджені судом аліменти. Це — приклад ілюстрації того, що святкування може бути різним. Головне, з яким багажем результатів колектив карбує в пам’яті ту чи іншу ювілейну дату.

— Органи юстиції мають працювати на людину, на забезпечення її прав і потреб. Фактично юстиція це — громадянська адміністрація держави, яка працює за адміністративними процедурами, але відповідного законодавчого забезпечення вона не має. Чи не прийшов час, на Вашу думку, повернутися до проекту закону про органи юстиції в державі, розробленого попередниками?

— Ви знаєте, система юстиції на сьогодні настільки стрімко розвивається, що я би наразі не зарегульовувала це питання на рівні закону, а поки залишила у сфері компетенції уряду. Принаймні до того моменту, допоки не буде зрозуміло, куди вона рухається та яку кінцеву мету вбачає в умовах законодавчого турборежиму. Хоча, можу погодитися з Вами з приводу вкрай назрілої необхідності ухвалення проекту закону про адміністративну процедуру, роботу над яким свого часу завершило Міністерстві юстиції минулої каденції спільно з вітчизняними та міжнародними експертами (законопроект № 9456 від 28.12.2018 р.). Його було внесено на розгляд Верховної Ради України наприкінці 2018 року та на сьогодні відповідно до процедури відкликано. Цей закон без перебільшення є вкрай необхідним, аби в Україні діяли єдині уніфіковані правила регулювання відносин між фізичними та юридичними особами, їх групами та суб’єктами владних повноважень під час прийняття адміністративних рішень, що, в свою чергу, гармонізує наше законодавство з європейським та матиме позитивний вплив на єдність і сталість судової практики.

— Зі зміною особистостей у політичному керівництві держави відбулося й тотальне звільнення керівного складу міністерств та відомств. На Вашу думку, наскільки це продуктивна подія, виходячи з того, що особливого досвіду державного менеджменту в нових керманичів практично немає?

— Традиційно зі зміною влади змінюються й команди людей, які цю владу представлятимуть. Це — незворотні процеси, до яких ми вже призвичаїлися. І це нормально, адже державна система, як і будь­яка інша система, у процесі розвитку має оновлюватись. Перше і друге фактично нівелюється за умови цементування незмінної системи координат, яка продукується одними й тими самими особами. Тому власне політична еліта має змінювати обличчя. Мене тішить, що сьогодні в Україні, принаймні на рівні центральних органів виконавчої влади, запроваджено культуру цивілізованої передачі влади. Зокрема, наша команда у вересні минулого року публічно презентувала новому керівництву міністерства досягнення органів юстиції та напрацьовані паспорти розвитку по напрямках у вигляді «transition book». Переконана, що маючи уявлення про поточний стан речей і започатковані процеси, новим керманичам буде набагато простіше формувати подальшу політику та створювати фундамент для її реалізації. У цьому питанні мене турбує інше. З кожним політичним сезоном ми все більше втрачаємо людей­-професіоналів, зачищаємо інституційну пам’ять і набуті досягнення. Популярний лозунг «Звільнити всіх і буде нам щастя!» я сприймаю виключно як послаблення вертикалі влади через відтік фахових спеціалістів, втрату часу, відкриття люфту для помилок, розбалансування системи як із середини, так і ззовні, адже значні ресурси витрачаються на адаптаційний період. Особливо це небезпечно там, де всі процеси мають працювати безперебійно та пов’язані з вирішенням життєво важливих питань громадян. Тут якраз треба сім разів відміряти, ніж один відрізати. При цьому бажано, щоб той, хто відрізає, професійно усвідомлював значення та наслідки своїх дій. Це стосується кадрової політики в тому числі. Ще один момент, на який я хочу звернути увагу. Чи помітили ви, наскільки сьогодні виросло число експертів. Я не маю на увазі тих, які, як зараз модно говорити, «з дивану» коментують усе, що заманеться. Я кажу про людей із вагомим бекграундом, досвідом практичної або теоретичної роботи, які опинилися «за бортом» державного менеджменту. Доволі часто вони озвучують правильні речі, акцентуючи увагу на ризиках. Їх сьогодні частіше не слухають, аніж прислуховуюються, адже нинішня влада ще не пережила «підлітковий максималізм». Я й сама колись була такою, але наразі все частіше волію почути думки людей, фахових, досвідчених, об’єктивних, які, як­то кажуть, вже всього в житті побачили. Я дуже не хочу наводити саме цей приклад, але наважусь. Нещодавня страшна трагедія, пов’язана з авіатрощею українського літака в Тегерані. На всіх рівнях керівники державних органів і відомств, які представляють молоду когорту влади, робили акценти на надзвичайному професіоналізмі й досвіді екіпажу, фаховості й компетентності спеціалістів, які відлітали до Ірану для з’ясування й дослідження обставин трагедії безпосередньо на місці. Важко навіть уявити, що в такій ситуації мова би йшла про «нові обличчя», які не мають спеціальних знань, умінь, навичок, профільної освіти або досвіду роботи. Тому, звичайно, компетентність має превалювати у всіх сферах. Принагідно хочу висловити слова співчуття й підтримки всім близьким і родичам членів екіпажу та пасажирів того злощасного рейсу. Це — жахлива трагедія, рана від якої ще буде довго кровоточити у нашій пам’яті.

— Зараз Ви працюєте радником керівника Державної судової адміністрації України, допомагаючи оптимізувати роботу цього важливого органу. Але крім розподілу коштів та інших ресурсів ДСАУ має продукувати й певні професійні ідеї, кадрові рішення тощо, використовуючи різні джерела, в тому числі соціальні мережі. А чи не обмежує себе відомство, не маючи професійного ЗМІ, який би не лише звітував або лакував дійсність, а проводив відповідну роботу з персоналом судових органів відповідно до предмету їхньої діяльності?

— Ви знаєте, Державна судова адміністрація України останнім часом дуже змінилася в комунікаційному плані. У нас є сайт, сторінка у ФБ, на яких оприлюднюється інформація про діяльність адміністрації, звіти про її роботу, напрацювання та досягнення, власний журнал «Вісник Державної судово­адміністративної України», але виходить він лише раз у квартал і з обмеженим тиражем. Хоча погоджусь із Вами, що дійсно, розвиватися й в цьому напрямі є куди, в тому числі й законодавчо. Для прикладу, у нас є закон про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації. Що цікаво, державне замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади передбачено для Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Про органи судової влади, на жаль, законодавець забув. Саме тому в листопаді минулого року Рада суддів України звернулася до суб’єктів законодавчої ініціативи з пропозицією щодо включення до зазначеного вище переліку Верховного Суду, апеляційних судів, Вищої ради правосуддя, Ради суддів України. На мою думку, не було би зайвим розширити цей перелік і Державною судовою адміністрацією України. Держава має бути зацікавлена в створенні професійних та об’єктивних ЗМІ, які сприятимуть посиленню авторитету держави в очах громадян та формуванню національної свідомості. Без популяризації діяльності судової влади цього досягти буде неможливо.

— Перед правовою системою держави постали нові виклики, нові реформи. Як вони мають вирішуватися, на Ваш погляд?

— Найбільшим викликом, зокрема для судової системи, я вважаю частоту судових реформ. Ви можете хоча би не секунду уявити, що було би в державі, якби в такій інтенсивності та глибині реформ функціонували інші гілки влади? У нас серйозна проблема із забезпеченням балансу між гілками влади — конституційно самостійними та незалежними. Саме тому, я вважаю, що єдину реформу, яку сьогодні варто реалізувати, — це встановити законодавчий мораторій на реформування судової системи принаймні на найближчі 7—10 років (мається на увазі саме «реформування», а не ухвалення точкових змін, спрямованих на виправлення вад законодавства). Перед цим необхідно заповнити всі вакансії суддів, забезпечити належне фінансування судів та органів судової влади, запровадити невідворотність відповідальності як для суддів за свідоме вчинення дисциплінарних проступків, так і для осіб, незалежно від посади, статусу, політичної приналежності, які своєю поведінкою підриваються авторитет судової влади. Знову до прикладів. Коли необхідно підтримати нормальну життєдіяльність організму, лікар визначає яких саме вітамінів недостатньо та виписує рецепт з їх дозуванням і періодичністю прийняття. Коли все професійно обраховано і правильно приймається пацієнтом, робота організму відновлюється. А якщо вітамінів надто багато, частота їх прийому хаотично збільшується або є безсистемною, то починається гіпервітаміноз. Так і з судовою системою. Вона на сьогодні гіперреформована, перенасичена реформаційними процесами, предмет, цілі та очікувані результати від яких не завжди між собою синхронізовані. Наслідки таких реформ набагато важче вивести, ніж прийняти. Тому судова влада потребує часу для самовідновлення і детоксикації, виведення зі стану постійного страху за свою незалежність і самостійність. Пригадався один вислів: «В політиці те, що починається зі страху, закінчується безумством». Із правосуддям так чинити небезпечно. Але мені нашу з Вами розмову все таки хочеться закінчити на позитивній ноті, з вірою та впевненістю у завтрашньому дні. Усім нам у новому році бажаю виваженості, толерантності, здатності чути один одного й усе в нас буде добре.

— Дякую за відверті й змістовні відповіді.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути