Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Немає сумніву в тому, що світ цифрових технологій, в який ми входимо, — це не лише новий логічний етап розвитку технологічної сфери людства, а й усієї існуючої правової та соціально-політичної реальності. Поки ще не існує загальноприйнятих і гармонізованих визначень та правових дефініцій, однак цифрові технології вже стрімко захоплюють плацдарми для наступу. Цифровізація (англ. digitalization) стає найважливішим фактором економічного зростання економіки будь-якої країни і взагалі є сучасним трендом розвитку.

Про тему загалом

Впровадження в життя будьяких нових технологій, зокрема цифрових — процес, безумовно, тривалий і несе в собі масу невідомих ще викликів та небезпек для людства. Їх зазвичай об’єднують у три групи: соціально-економічні, техніко-організаційні та природні. Усе це достатньо повно ми усвідомили в ХХ столітті, впроваджуючи в реальну економіку досягнення науково-технічного прогресу. Відомо, що розвиток масового (конвеєрного) виробництва свого часу стимулював глибоке вивчення соціальних і правових питань організації реальної економіки — адекватна платня за працю, система пільг і компенсацій, морального і матеріального стимулювання за шкідливі умови праці тощо. Запозичивши досвід Г. Форда, ми почали вивчати навіть соціально-психічні чинники, що характеризують відношення людини до праці, психологічного клімату в колективі, сім’ї, мотиви до праці. Сьогодні дедалі ретельніше ми вивчаємо суспільно-політичні чинники створення сприятливих умов праці, до винахідництва й інноваційної діяльності.

Ми запам’ятали й те, що за відсутністю правових норм і законів завжди існує вірогідність прояву небезпек, що стало аксіо мою управління, що в природі немає абсолютно безпечних для життя людини явищ — все небезпечне й вимагає формування певних умов для роботи. Недостатність знань і нестача методологічно опрацьованих наукою й освітою обґрунтувань при практичному впровадженні нових знань і технологій у реальну економіку завжди веде до серйозних інженерно-технічних і гуманітарно-освітніх проблем та навіть катастроф. І разом з тим, вступаючи в електронну еру, ми виключно легковажно ставимося до визначення в законодавчих і нормативно-правових документах фундаментальних для її розуміння понять, як то «інформація», «інформаційний ресурс», «інформаційна безпека» тощо, а аналіз глобальних тенденцій розвитку людства в XXI столітті дозволяє стверджувати, що подальший розвиток держав буде відбуватися за умов величезних технологічних і психоемоційних викликів та ризиків. На цих засадах уже сьогодні відбувається становлення суспільств, їх політики, військової справи і, безумовно, науки і освіти. Ризики стають фундаментом принципово нової економіки (knowledge-based economy), основою конкурентоспроможності країн, де створюються нові проривні технології надвисокого рівня (high-tech).

Найчастіше цифрову економіку визначають як економіку, яка базується на мережевому використанні цифрових інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), хоча, незважаючи на те, що термін «цифрова економіка» з’явився ще понад 20 років тому, до цього часу в світі загальноприйнятого і гармонізованого її визначення немає, не вистачає достовірних статистичних даних про її ключові компоненти та аспекти. Більше того, в іноземних джерелах акцент робиться на технологіях взаємодії економічних агентів, вводяться поняття віртуального або «гібридного світу», що є результатом злиття реального та віртуального світів, де можливість здійснення всіх «життєво необхідних» дій відчувається в реальному світі через віртуальний. Поряд із цим цифрову економіку розглядають і як господарську діяльність, у якій ключовим фактором виробництва є дані в цифровому вигляді або діяльність зі створення, поширення й використання цифрових технологій та пов’язаних із ними продуктів і послуг. Останнім часом з’явилося ще одне тлумачення даного терміна, відповідно до якого цифрова економіка — це доповнення до реальної економіки.

Дійсно, нечуваним тріумфом науки в ХХ столітті можна вважати те, що людство, використовуючи сучасні ІКТ, розширило значення інформації в якості ресурсу свого розвитку, збільшено й значення інтелектуальних можливостей громадян. У ХХІ столітті іnternet та інші взаємопов’язані мережі глобального інформаційно-комунікаційного простору підсилили її значення і обумовили цінність змістовної інформації, яку генерують наука й освіта. На сьогодні вони стали вкрай важливими для життя людини та її політичної незалежності, стимулюючи розвиток правознавства як запоруки інноваційного розвитку країн.

Розвиток сучасної економіки, заснованої на використанні новітніх технологій, створенні нових матеріалів, аналізі великих масивів даних, розробці нових систем управління призводить до зміни принципів конкурентних відносин. Конкурентна боротьба вийшла за межу традиційних уявлень про суперництво на існуючих ринках. Дедалі більше її унаявлюють як спосіб формування нових ринків товарів, послуг, технологій систем управління. На базі нових можливостей цифрових платформ вона змінює уявлення й розуміння сутності економічної безпеки людини, суспільства, породжуючи нові загрози та виклики для учасників суспільно-політичних і правових процесів та зв’язків. Як і будь-яке масштабне явище, вони базуються на технологічних особливостях обробки інформації в цифровій формі, коли відбувається її інституціональна трансформація. Сама по собі, незалежно від причин її появи та природи, вона є потужним дестабілізуючим фактором для стійкого розвитку будь-якої країни, про що необхідно відверто і професійно говорити.

Неврегульованість в Україні багатьох політико-правових питань, пов’язаних із бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційної сфери з появою цифрових технологій, набула ознак небезпеки, оскільки зростання складності процесів комунікації — взаємозв’язків, підвищило якість ризиків та загроз, які виявилися настільки складними і всеосяжними, що їх рівень зростає за логарифмічною прогресією в порівнянні з можливістю протистояти їм за допомогою норм діючого права. На цьому тлі прогресує, скажімо, виникнення нового виду злочинності — організованої кіберзлочинності, що змушує державу виділити навіть основні завдання щодо запобігання загрозам в інформаційно-комунікаційній сфері за наступними напрямками: захист персональних даних людини; безпека інформаційно-комунікаційних ергасистем, державних структур; захист робочого середовища і технологій. Розширення цифрового сервісу, індивідуалізація багатьох видів послуг підвищили до критичного рівня загрозу шахрайства з боку широкого кола користувачів або провайдерів, а ризики витоку інформації вимагають постійної уваги держави до підвищення рівня захисту електронних систем.

І навіть за таких умов загальноприйнятні норми інформаційно-комунікаційного права сприймаються в нас поки що без належної уваги і критичного аналізу, іноді просто ігноруються, і все це на тлі досвіду досягнень науково-технічного прогресу, який уже надав необмежені можливості урядовим та неурядовим структурам контролювати й керувати за допомогою інформаційних впливів свідомістю та поведінкою людей — і простих громадян, і президентів країн. Державні органи, безумовно, мають це робити, здійснюючи розробку загальних принципів інформаційно-комунікаційної політики. Однак цифрові технології, як і будь-яке інше масштабне явище, пов’язані з появою різного роду нових ризиків і загроз, які базуються на їх технологічній особливості. При переході до цифрової економіки відбувається інституціональна трансформація, яка сама по собі, незалежно від її причин і природи, є потужним дестабілізуючим фактором для стійкого й успішного соціально-економічного розвитку будь-якої країни, на чому вже наголошувалося.

Без цього неможливе досягнення стійкого соціально-економічного зростання, а тому треба аналізувати проблеми, ризики й ефекти, що виникають внаслідок цифрової трансформації в роботі з інформацією, у тому числі й ті, що пов’язані із забезпеченням інформаційної безпеки.

Технологія блокчейн

Найбільш прогресивні у сфері впровадження цифрової економіки країни — США, Китай, група «Digital 5» (Велика Британія, Ізраїль, Нова Зеландія, Південна Корея, Естонія) розробляють і фінансують державні програми з дослідження та застосування технології блокчейн (англ. blockchain, block — блок, chain — ланцюжок), яка виникла в 2009 році і є унікальною технологією, що дозволяє захистити суб’єкти обміну інформацією від загрози розкриття конфіденційної інформації й забезпечити достовірність одержуваної інформації. Поширення блокчейна відбувається в багатьох галузях життєдіяльності людини, як то фінансова, захист інтелектуальної власності, організація документообігу, електронне голосування, захист критичної інфраструктури, азартні та відеоігри тощо. За допомогою цієї технології можна зберігати дані про порушення правил дорожнього руху, виданих кредитах, одруження, права на власність, будь-яку іншу важливу інформацію.

Принцип роботи блокчейна досить простий — його можна представити як «комірну» книгу, яка є в кожного учасника події і яка постійно оновлюється. Сторінки (або блоки) цієї книги одночасно зберігаються у всіх користувачів мережі, постійно оновлюються й посилаються на старі сторінки. А якщо хтось спробує обдурити систему, вирвавши або вклеївши в книгу якусь сторінку, то система відразу ж звернеться до десятків тисяч інших версій цієї книги і виявить невідповідність у структурі блоків. По суті, в цю книгу, всі блоки якої зв’язуються в єдиний ланцюжок — блокчейн, можна вписати будь-яку подію — від фінансових операцій з криптовалютою Bitcoin, Etherum тощо до результатів голосування на виборах президента або ідентифікаційних даних.

Для захисту інформації в блокчейні використовується криптографія. Завдяки своїй розподіленості, пов’язаності, підтверджуваності й можливості перевірки блокчейн забезпечує наступні властивості: доступність — системою можна скористатися завжди і всюди, де є іnternet, оскільки відсутність постійних адміністраторів тягне за собою відсутність перерв, а розподіленість передбачає відсутність технологічних збоїв; незалежність — завдяки влаштуванню мережі користувачі не потребують будь-яких посередників у вигляді нотаріусів, юристів, банків або платіжних систем; захищеність — одного разу зроблений запис неможливо підробити або видалити.

Можливості цифрової трансформації

Безумовно, особливу увагу треба приділити моніторингу й оцінці результативності та ефективності заходів політики цифровізації економіки і життя суспільства: зайнятості населення і забезпечення громадян навичками і знаннями, яких вимагає час. Сьогодні тут спостерігається перехід до комплексних методів у провідних країнах світу, основною метою яких ставиться оглянути можливості цифрової трансформації державного управління і перспективи розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури на технологічному підґрунті цифрових технологій. Стратегії впровадження окремих цифрових технологій розробляються із урахуванням потреб розвитку нормативно-правових засад їх впровадження і експлуатації, оскільки при цьому в побут людини входять нові поняття та терміни, які несе за собою електронна ера.

Із точки зору безпеки будьякий вид електронної комунікації виключно вразливий — за допомогою технічних засобів з комп’ютерів можна зняти будь-яку інформацію. Існують, звичайно, способи захисту, але стовідсоткової гарантії, що вони спрацюють, немає. Загрозою є не тільки те, що спецслужби країн світу сьогодні здатні підключатися й «знімати» за допомогою технічних засобів інформацію навіть із оптоволоконних (цифрових) кабелів. Вільний ринок технічних засобів цифрової електроніки, на жаль, надає доступ до величезних обсягів даних через сучасні мережі комунікації іноземним розвідкам та кримінальним структурам, що постійно продукує все нові загрози і виклики. Добуваючи інформацію, державні і приватні спецслужби досягли такого рівня, що здатні «зламувати» не лише канали зв’язку, комп’ютерних мереж, але й людський мозок. Технічно їм для цього потрібні лише дві речі: велика обчислювальна потужність — певний обсяг персональних даних, зокрема, біометричних. До сьогоднішнього дня ні в кого, крім спецслужб, не було такої мотивації, однак ситуація змінюється через поліпшення ефективності машинного навчання, штучного інтелекту, розвитку психології, біології, зокрема нейробіології, необхідних для розуміння, як працює людський мозок. За таких умов виникає необхідність забезпечення безпеки основних інструментів цифрової економіки — захист електронних підпису, платежів, токенів, sim-карт, online-сервісів, захист інформації в електронних хмарах, базах даних, розвиток криптографії і технологій аутентифікації особи, захист системи електронного документообігу, каналів передачі інформації, захист серверів, безпеку діяльності комерційних і державних електронних майданчиків, захист від загроз впливу через інформаційні канали на літальні апарати, зброю, транспорт, новітні технології тощо.

Інформація як зброя

Під загрозою опиняються всі об’єкти критичної інфраструктури держави (енергетика, водопостачання, транспорт тощо). Інформація, яку ми вільно, іноді неприпустимо вільно, використовуємо в повсякденному житті, у цифровому вигляді набуває всіх ознак зброї, стає засобом інформаційного протиборства в руках політичних структур, релігійних сект, терористичних груп і навіть держав. Вільний доступ і відсутність дієвого контролю, вразлива по багатьох позиціях система захисту серверів від несанкціонованого доступу дозволяє сьогодні знімати інформацію, поширювати неправдиві відомості, передавати й отримувати секретні матеріали, блокувати канали надходження програм або самовільно переадресовувати їх на побутовому рівні, тоді як інформація в сучасному світі є одним з найбільш необхідних, затребуваних, коштовних, а тому має бути й максимально захищеним ресурсом, який являє собою складну сукупність властивостей сучасних ергасистем — людини, техніки і власне інформації.

Сама по собі робота з інформацією в цифровому вигляді у світі набуває ознак величезної міжнародної проблеми. Саме поняття «інформація» почали розглядати ще в античні часи, однак, цифрова інформація сприймається дещо інакше і є одним із універсальних і найнеобхідніших продуктів у життєдіяльності сучасного суспільства. У деяких ситуаціях навіть створює ілюзію щодо недоцільності подальшої розбудови інформаційного суспільства, оскільки цифрова інформація має унікальні властивості — скритність, масштабність й універсальність, що власне і дозволяє вважати її високоефективною зброєю, яка вражає і техніку, і людину з її світоглядом.

Вказане стимулює дії щодо розвитку інформаційного права як науки і навчальної дисципліни про комунікацію в університетах.

Інформаційна зброя як сукупність засобів, методів і технологій, що забезпечують можливість силового впливу на інформаційно-комунікаційну сферу супротивника з метою руйнування його інформаційної інфраструктури, систем управління державою, зниження працездатності громадян і військових, поки що не знаходить адекватного визначення в українському законодавстві і навіть у науковій літературі.

Інформаційна війна, її складові

Так само як і сам термін «інформаційна війна», який з’явився в другій половині XX століття в США, тлумачиться по-різному і досить вільно. У військових колах під інформаційною війною розуміються дії, що вживаються для досягнення інформаційної переваги в підтримці національної військової стратегії за допомогою впливу на інформацію та інформаційно-комунікаційної системи супротивника, при одночасному забезпеченні безпеки й захисту власних, з метою:

— контролювати глобальний інформаційний простір, захищаючи при цьому свою інформацію від ворожих дій (контрінформація);

— не дозволити супротивнику отримати точну інформацію про себе й використовувати контроль за інформацією для ведення проти нього інформаційних атак;

— підвищити загальну ефективність власних збройних сил за допомогою повсюдного використання військовими інформаційно-комунікаційних функцій держави.

Складові частини інформаційної війни: психологічні операції — використання інформації для впливу на аргументацію дій супротивника; фізичне руйнування — може бути частиною інформаційної війни, якщо за мету ставиться вплив на елементи інформаційно-комунікаційних систем.

Реклама, пропаганда, дроблення та фрагментація, перехоплення інформації, вміння її спотворювати — усе стає зброєю. (Для використання цих методів використовують різноманітні технічні і технологічні засоби — супутники, радіорелейні лінії, іnternet, електронну пошту, звичайні засоби масової інформації). Лише однією з технологій віртуалізації нашого життя, що є значною мірою широко рекламованим міфом, ми іноді необачно легко пропонуємо суспільству масову комп’ютеризацію та перетворення інформації у вирішальний фактор розвитку.

Необхідність створення інформаційного права як науки

За таких умов масова неконтрольована нормативно-правовими актами інформатизація суспільства стає дедалі більшою загрозою з точки зору організації сучасного життя в державі. Рівень відповідальності влади щодо впровадження в усі сфери людської діяльності ІКТ та засобів електронно-обчислювальної техніки зростає, а інформація та інформаційні ресурси стають одним із вирішальних факторів розвитку особистості, суспільства і держави. І хоча широкі можливості комп’ютерів та ІКТ дозволяють активізувати демократичні засади розбудови суспільства, полегшити (автоматизувати) процеси моніторингу й управління державними, економічними, соціальними, оборонними та іншими об’єктами і системами з метою своєчасно отримувати, накопичувати, обробляти й передавати інформацію практично з будь-якою необхідною швидкістю і в будьякій кількості, суспільство має контролювати процеси інформатизації більш ретельно. Усе це не дає підстав стверджувати, що інформатизація відіграє сьогодні дещо негативну роль у розвитку людства, що інформаційне суспільство об’єктивно неминуче, але за умов адекватного розвитку громадянського. Історія вчить нас, що орієнтація виключно на переможну ходу досягнень науково-технічного прогресу не веде до гармонійного розвитку суспільства. От і сьогодні, набуваючи ознак критичної інфраструктури й головного ресурсу розвитку, інформація та ІКТ за відсутності збалансованих норм права починають дедалі більше виступати в якості об’єктів загроз, які породжують глобальну проблему інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Так, державній безпеці цифрова революція загрожує за такими напрямками, як: інформаційно-комунікаційна злочинність, а саме так звані кібертероризм і кібершпіонаж, що ведуться іншими країнами та іноземними терористичними та злочинними організаціями, а також окремими особами й групами осіб, злочинних угруповань і терористичних організацій, з метою розкрадання фінансових коштів з рахунків як громадян, так і юридичних осіб; ухилення від оподаткування, незаконного виведення капіталу, відмивання злочинно отриманих доходів.

Здійснення незаконної підприємницької діяльності за допомогою використання мережі іnternet, включаючи електронну торгівлю і фінансові послуги, поява нових можливостей для такої діяльності, набули в Україні ознак пандемії, що може спричинити навіть втрату державою монополії на емісію національної валюти.

Наведемо деякі інші негативні наслідки розвитку цифрової електроніки для суспільства, особистості і держави. Це, зокрема:

— технологічна вразливість створеної в процесі масової інформатизації 1990-х років інформаційно-комунікаційної інфраструктури. Розробники не врахували, що з розвитком цифрової техніки «розумнішими» стають пристрої зйому інформації і тим самим потенційно підвищують рівень її вразливості, а орієнтація на поширення технологій іnternet взагалі зробила людину фактично «прозорою» для будь-яких зацікавлених осіб і структур, що, у свою чергу, безумовно, породжує сьогодні попит на розвиток технологій інформаційно-комунікаційної безпеки;

— зростання технологічної залежності України від іноземних виробників техніки, і, як наслідок конкурентної боротьби з ними, ослаблення технологічної та економічної безпеки країни в цілому, її окремих галузей та підприємств;

— швидке старіння техніки, і, як наслідок, наявність проблеми її утилізації. Поки проблема утилізації «електронних відходів» не перебуває в центрі суспільної уваги і, як наслідок, вони не переробляються відповідно до екологічних вимог, які будуть постійно зростати й вимагатимуть захисту країни нормами права;

— зникнення ряду масових і традиційних для України професій, що веде до безробіття й соціальної напруги в суспільстві. За прогнозами, при зростанні безробіття сукупні доходи суспільства зменшуються, що на рівні особистості веде до скорочення особистого простору й спрощує маніпулювання громадською думкою.

Цифровізація — небезпеки

Сьогодні, коли цифрові ІКТ дедалі більше проникають в усі сфери життєдіяльності людини, а інформація у цифровому вигляді більш повно унаявлює всі відомості про навколишній світ, про процеси, що протікають у ньому і сприймаються людиною, живими організмами, керуючими машинами та інформаційно-комунікаційними системами, потрібно постійно і зважено оцінювати як величезними можливості, які надає цифровізація для розвитку суспільства та бізнесу, так і загрози, які вона несе перш за все економічній і національній безпеці держави, а тому безпека може бути забезпечена виключно за умови інтегрального системного комплексного політико-правового підходу, коли інформаційно-комунікаційне середовище, в якому ми існуємо, представляється як сукупність цифрових технологій та інформації, яка нас оточує, незалежно від форми її подання (письмової, усної, графічної) в цифровому форматі.

Інформаційно-комунікаційне середовище має дві складові: інформаційно-технічну (штучно створену людиною — світ техніки, технологій тощо) та інформаційно-психологічну (світ живої природи, який включає й саму людину). Як наслідок, у загальному випадку інформаційну безпеку особистості, суспільства (держави) можна представити двома складовими частинами: інформаційно-технічною безпекою та інформаційно-психологічною (психофізичною) безпекою. Підвалини даної проблеми було закладено й зафіксовано ще в 1948 році у Загальній декларації прав людини (прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217 А (III) від 10 грудня 1948 року), у ст. 19 якої зазначено: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів».

Масова глобальна інформатизація України оголила всі ці питання, винесла їх на поверхню і, з одного боку, сьогодні дійсно сприяє інтелектуалізації людської діяльності, формуванню в національних державах наднаціональних структур щодо їх вивчення, але як і будь-який процес, вона привела суспільство до певних небезпек і загроз в інформаційно-комунікаційній сфері, а тому забезпечення безпеки в інформаційно-комунікаційному середовищі стає пріоритетним напрямком науково-технічної діяльності, вимагаючи істотної уваги й зусиль з боку людини, суспільства, владних структур і юридичної науки держави.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути