Тенденції і протидія злочинності Аналіз загального стану злочинності в Україні за 2018 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2013—2017 роки)

державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук, адвокат, правозахисник, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006 та 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при Державному бюро розслідувань

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, в тому числі і від злочинних посягань, а також запобігання злочинам, є однією з основних функцій держави. Недарма один із найавторитетніших реформаторів світу, колишній прем’єр Сінгапура Лі Куан Ю говорив: «Найбільше нам потрібна стабільність, визначеність, безпека.

Демократія не працює в умовах хаосу, закони не діють, коли немає порядку». Всі ці чинники суттєво впливають на міжнародний рейтинг нашої країни і на свідомість громадян, які все більше відмовляються довіряти органам правопорядку та правосуддя. І, мабуть, мають для цього всі причини, позаяк станом на 2018 рік Україна посідала 152 сходинку із 163-х позицій за міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви лише вдумайтесь, у цьому рейтингу нас обігнали навіть такі країни як Центрально-Африканська Республіка і Судан. Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації зазначу, що ще в 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, з 2010 по 2013 році — 120, а у 2009 році — 118! В свою чергу в міжнародному рейтингу Global Terrorism Index Україна посідає 21 сходинку зі 163 і відноситься до категорії країн з підвищеною терористичною небезпекою, в той час, як у 2014 році ми посідали 55 сходинку, а в 2012 році — взагалі 62. За тим же рейтингом надійності поліцейських служб ми знаходимося на 101 місці зі 137 наявних, нас обігнали навіть такі держави, як Замбія, Ямайка, Уганда та Малаві! І такі відверто негативні оцінки з приводу катастрофічної ситуації зі злочинністю і протидією їй нам виставляють міжнародні організації. Натомість наша влада й надалі продовжує курс на так звані «реформи», в тому числі й у сфері діяльності правоохоронних органів, що вже призвело до край негативних наслідків та підтвердило повну нікчемність таких «змін».

Тому, в черговий раз на підтвердження своїх висновків щодо відвертої шкідливості такого, вибачте, «реформування» правоохоронних органів, щоб наглядно довести і суспільству, і так званим «реформаторам» наслідки їх, вибачте, «експериментів» на теренах нашої країни, приводжу власний аналіз злочинності та протидії їй в Україні за 2018 рік у порівнянні з попередніми роками.

Загальні показники

Так, протягом минулого року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 915 431 кримінальне правопорушення, що дещо менше в порівнянні з минулими роками (у 2017 р. — 1 050 617, у 2016 році — 1 124 401, у 2015 році — 1 093 314, у 2014 році — 1 137 436, у 2013 році — 1 553 056). Найбільш криміногенними, як і раніше, залишаються такі регіони як: місто Київ (116 506), Дніпропетровська (80 724), Одеська (69 319), Харківська (67 649), Львівська (51 864) та Запорізька (49 849) області.

Разом із тим одразу уточнюю, що наведені показники за минулі чотири роки, особливо за 2017— 2018 роки, викликають у мене обґрунтований сумнів, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів у нашій країні в дійсності лише погіршується, а не покращується, як це намагаються подати керівники МВС, Нацполіції і ГПУ, про що, зокрема, йдеться і в публікаціях авторитетних експертів, докторів політичних наук Є. Невмержицького та Ф. Шульженка в тижневику «Юридичний вісник України» № 15 за 12—18 квітня 2019 року під назвою «Суспільство і політична еліта України», де зазначено, що 40,2% громадян, які потерпіли від злочинних посягань, за даними інтернет-видання Цензор-нет, не звертаються із заявами до поліції у зв’язку недовірою.

При цьому потрібно зауважити, що майже по кожному другому зареєстрованому в 2018 році кримінальному правопорушенню були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події і складу злочину та не доведенням вини у вчиненні злочину — в 428 298 кримінальних правопорушеннях, або в 46,8% (для порівняння: в 2017 — у 526 706 (50,1%), в 2016 — у 531 797 (47,3%), в 2015 — у 528 132 (48,3%), в 2014 — у 608 297 (53,5%), в 2013 р. — у 989 496 (63,6%)). Із цих статданих наглядно видно, що з кожним роком також зменшується й кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, в яких приймаються рішення про їх закриття.

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих у подальшому в зв’язку з їх непідтвердженням, загалом протягом 2018 року обліковано 487 133 кримінальних правопорушень, що також менше, аніж у попередні роки: в 2017 — 523 911, в 2016 — 592 604, в 2015 — 565 182, у 2014 — 529 139, у 2013 — 563 560. Одночасно з цим треба окремо зазначити, що від вчинених у 2018 році злочинів потерпіло 344 780 осіб, у тому числі 5 918 дітей, з яких 6 233 особи загинуло.

Тобто «на папері» вбачається, що починаючи з 2017 року, криміногенна ситуація в країні, начебто, дещо покращується, хоча в дійсності, на моє глибоке переконання, це не так, про що свідчать наші подальші дослідження.

Правопорушення у розрізі ступеня тяжкості

Так, якщо розглядати кримінальні правопорушення в розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2018 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів — 15 691, в порівнянні з минулими роками: у 2017 — 16 586, у 2016 — 19 021, у 2015 — 21 513 та у 2014 — 25 872. Але й ця відмінність у цифрах не є свідченням поступового покращення криміногенної обстановки в державі, бо критичні показники таких злочинів у попередні роки пов’язані, насамперед, з революційним періодом у країні в січні— лютому 2014 року та активними бойовими діями на сході України в 2014—2016 рр. Тим більше, якщо порівнювати ці статдані з попередніми дореволюційними періодами, то, навпаки, в 2014—2018 роках спостерігається значне збільшення кількості особливо тяжких злочинів, оскільки, наприклад, в тому ж 2013 році їх було зареєстровано 13 776, а в 2010-му ще менше –12 094. До того ж, треба врахувати й таку важливу обставину, як те, що в той час і територія України була суттєво більшою ніж зараз, а тому в тодішніх статданих про рівень злочинності, в тому числі й особливо тяжких злочинів, обліковувалися і кримінальні правопорушення, вчинені на території АРК та на окупованих нині територіях Донецької і Луганської областей, які протягом останніх п’яти років в статзвітності нашої держави не враховуються.

Особливо тяжкі злочини

Зовсім не про покращення криміногенної обстановки в 2018 році свідчать й інші статистичні дані. Так, протягом минулого року, як уже зазначалося, було обліковано 15 691 особливо тяжкий злочин, з яких лише в 5 228 випадках (або у 33,3%) конкретним особам повідомлено про підозру та лише 3 625 обвинувальних актів (або всього у 23,1%) у злочинах даної категорії направлено до суду, а в залишку на кінець звітного періоду залишилося нерозслідуваними 11 435 кримінальних проваджень або 72,9%! Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу і на ще одну критично вражаючу обставину: протягом минулого року слідчими правоохоронних органів було закрито проваджень, ви лише вдумайтесь, у 110 804 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, в тому числі і минулих років, що майже в 10 разів більше від числа облікованих у 2018 році! Незважаючи на те, що у згаданих статзвітах відсутня розшифровка саме цієї цифри, я цілком об’єктивно допускаю, що до неї входить і та кількість проваджень, які є наслідком так званих, «поправок Лозового» до КПК України, що дало можливість залишити нерозкритими таку величезну кількість, ще раз підкреслюю, особливо тяжких кримінальних правопорушень і, таким чином, допомогло уникнути кримінальної відповідальності та покарання такій величезній кількості особливо небезпечних злочинців, а з іншого боку — позбавило потерпілих від цих злочинів права на відшкодування заподіяних їм матеріальних і моральних збитків.

Тяжкі злочини

Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2018 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 167 986, що також дещо менше показників 2017 року (198 074), 2016 (213 521) та 2015 (177 855), але, значно більше, аніж у попередні 2 роки: у 2014 — 154 216, у 2013 — 156 131. І це при тому, що, знову ж таки, в ці останні дві цифри були включені і злочини даної категорії, які вчинялися в той час на окупованих нині територіях Криму і Донбасу, а без них кількість тяжких злочинів в той період була б значно меншою. Більше того, зверніть увагу, що з числа облікованих у 2018 році тяжких злочинів лише в 57 770 випадках (або всього в 34,3%) особам повідомлено про підозру та ще менше — 50 120 — обвинувальних актів у кримінальних правопорушеннях даної категорії направлені до суду (або у 29,8%), в той час як у залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилися 113 954 кримінальних проваджень або 67,8%. А якщо врахувати тенденцію до погіршення стану їх розкриття щорічно, особливо за направленими до суду обвинувальними актами в них, то можна лише уявити їх накопичення в залишку в наступні роки!

Для більш об’єктивного оцінювання криміногенної обстановки необхідно також мати на увазі, що протягом минулого року було закрито провадження в 15 679 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких 15 152 — саме за реабілітуючими підставами, що підтверджує в край низький рівень ефективності діяльності правоохоронних органів. До того ж, правоохоронці не пояснюють у звітах, чи пов’язані закриття таких проваджень із застосуванням так званих «поправок Лозового», чи ні, проте не важко здогадатися, що наймовірніше це й стало основною причиною прийняття таких рішень, тим більше що мова йде про тяжкі злочини, на розслідування яких потрібно досить багато часу.

Злочини середньої тяжкості

Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості, то у 2018 році їх було обліковано 196 688, що також менше, аніж у попередні роки: у 2017 році — 202 424, у 2016 — 236 418, у 2015 — 236 792, у 2014 — 215 792, а в т 2013-му — 231 983. Окрім того, з числа облікованих у 2018 році злочинів середньої тяжкості повідомлено особам про підозру лише у 90 305 випадках (або в 46%), що значно більше ніж у тяжких і особливо тяжких злочинах та 84 497 обвинувальних актів у таких провадженнях направлено до суду (або у 43%), а на кінець звітного періоду рішення не прийнято у 109 042 кримінальних провадженнях даної категорії, або в 55,4%.

У цій категорії злочинів також звертає на себе увагу величезна кількість закритих протягом року кримінальних проваджень — 170 067, що майже дорівнює кількості облікованих злочинів цієї категорії. В статзвітах будь-якого пояснення цієї картини також не надається, адже правоохоронці узагальнили цифру закритих проваджень, щоб таким чином приховати саме реальну картину впливу «поправок Лозового». Хоча з аналізу статистичних даних про результати розслідування кримінальних проваджень середньої тяжкості також можна зробити висновок і про те, що саме такі кримінальні правопорушення правоохоронці значно краще розкривають і розслідують з направленням обвинувальних актів до суду, аніж тяжкі, а тим більше —особливо тяжкі кримінальні правопорушення! А це, в свою чергу, може свідчити про суттєве зниження рівня професійної підготовки слідчих та прокурорів, як і про неналежну організацію їх роботи щодо проведення досудового розслідування.

Злочини невеликої тяжкості

В свою чергу, кількість зареєстрованих в 2018 році злочинів невеликої тяжкості становить 106 768, що майже дорівнює показнику 2017 року — 106 827 і менше ніж у попередні роки: у 2016 — 123 644, у 2015 — 129 022, у 2014 — 133 259, у 2013 — 161 669. У той же час із числа облікованих у 2018 році таких злочинів лише в 38 553 випадках (що становить 34,3%) особам повідомлено про підозру та ще менше — лише 35 015 обвинувальних актів передано до суду (або 29,8%). При цьому на кінець звітного періоду не прийнято процесуальних рішень у 69 173 таких кримінальних провадженнях або в 67,8%. До речі, і в цій категорії злочинів варто також звернути увагу на те, що протягом минулого року було закрито 133 076 кримінальних проваджень злочинів невеликої тяжкості, тобто, знову ж таки, більше ніж їх обліковано, і це при тому, що про дійсні причини прийняття таких рішень у статзвітах не йдеться.

Показники ефективності роботи правоохоронців

Таким чином, із викладених статистичних даних напрошується, як мінімум кілька невтішних висновків: більшість скоєних у минулому році кримінальних правопорушень найбільш суспільно небезпечних категорій — тяжких й особливо тяжких злочинів — залишилися нерозкритими, а особи, які їх вчинили, не встановлені й не притягнуті до кримінальної відповідальності, а, відповідно, і не покарані, заподіяні ними матеріальні і моральні збитки, в тому числі й громадянам, не відшкодовані; з усіх облікованих у 2018 році 487 133 кримінальних правопорушень лише в 191 856 випадках (або у 39%) особам повідомлено про підозру і то, в основному, цей показник загального розкриття визначений за рахунок злочинів середньої тяжкості, розкриття і розслідування яких, як правило, не представляє собою великої складності, а до суду направлено ще менше — 173 257 обвинувальних актів (або тільки 35,6%), знову ж таки, саме завдяки кримінальним правопорушенням вказаної вище категорії.

А тепер про головне, на що слід звернути увагу в першу чергу: питома вага направлених обвинувальних актів до суду по категоріях злочинів ви тільки вдумайтесь, становить: всього 2% — про особливо тяжкі злочини, 29% — про тяжкі злочини, 48,8% — про злочини середньої тяжкості і 20,2% — про злочини невеликої тяжкості! Тобто більш менш результативно в минулому році, як, до речі, і в попередні післяреволюційні роки, розкривалися й розслідувалися лише злочини середньої тяжкості, що не представляють собою, ще раз наголошую, великої складності в розслідуванні та не стимулюють наших правоохоронців підвищувати свою професійну майстерність.

Ще одним негативним показником діяльності правоохоронних органів по протидії злочинності є залишки на кінець 2018 року в кількості 300 604 кримінальних правопорушень (або 61,7%) без прийнятих рішень. Зокрема, без прийнятого рішення залишилися 4 550 умисних вбивств, 452 умисних тяжких тілесних ушкодження, 157 267 крадіжок, 8 152 грабежів та 1 040 розбійних нападів. Можна лише уявити, скільки постраждалих від цих злочинів громадян залишились без відповідного захисту держави!

Украй низьким та критичним, і як наслідок такої, вибачте, бездарної діяльності правоохоронців, є й щорічне погіршення відсотку розкриття кримінальних правопорушень минулих років, тобто всіх злочинів, які були зареєстровані до 2018 року — лише 1,9% (для порівняння: в 2017 році цей показник складав 2,7%, у 2016 — 3,6%, у 2014 — взагалі 10,8% та майже 12% у 2013)! Загальна картина з розкриття й розслідування кримінальних право порушень минулих років виглядає таким чином, що на початок 2018 року у 1 040 177 кримінальних провадженнях не було прийнято жодного процесуального рішення (про закінчення, зупинення або закриття), а на кінець звітного 2018 року ця кількість лише зросла і становить уже — 1 045 748 кримінальних правопорушень (це пояснюється і тим, що в час тині «старих» проваджень було відновлено досудове розслідування після скасування постанов про закриття чи зупинення).

Таким чином, як вбачається з проаналізованих статистичних даних про результати роботи правоохоронних органів за останні майже 5 років, навіть неозброєним оком видно, що цифри про розкриття і розслідування злочинів, як мінімум, за останні 2—3 роки, явно штучно коригуються нинішніми керівниками правоохоронних органів, перш за все Нацполіції, з метою приховування реального стану криміногенної обстановки в державі та покращення свого власного іміджу в очах суспільства. Не виключаю, що таким чином наша влада намагається приховати і наслідки проведених так званих «реформ», а в дійсності — руйнування в результаті цього всієї правоохоронної системи. Більше того, сьогодні існують так звані «ноу­хау» з розкриття злочинів. Зокрема, коли після реєстрації, в той же день, максимум на наступний, закривається провадження без проведення жодних слідчих дій, без допиту заявника­потерпілого. Наприклад: охорона кафе в нічний час, роблячи обхід території, виявили двох осіб у масках, що пробували проникнути в приміщення, однак злякавшись охоронців, втекли. Після огляду місця події поліція вилучила відбитки пальців, а охоронці описали прикмети правопорушників. Без допиту охоронців, потерпілого, проведення експертизи, на наступний день, провадження після реєстрації закрито. Або інший випадок, масове викрадення телефонів: заявник вказує суму, за яку купив телефон, надає чек, але слідчий бере довідку від будь­якого приватного підприємця, який вказує вартість, нижчу від кримінальної кваліфікації, і поліція закриває провадження за недостатністю суми матеріальної шкоди. Ось вам і розкриття злочинів.

Стан розкриття злочинів

Більш детального аналізу потребує й стан розкриття особливо резонансних і суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, в першу чергу проти життя і здоров’я громадян, проти власності та громадського порядку, які також доведені до критичної межі.

Так, за правовою кваліфікацією умисне вбивство у 2018 році було обліковано 5 557 кримінальних правопорушень, що більше, аніж у 2017 — 5 145, але менше ніж у попередні роки (5 992 — у 2016 р., 8 224 — у 2015 р., 11 466 — у 2014 р. 5 861 — у 2013 р.), з яких лише у 1 363 провадженнях (що становить 24,5%) особам було повідомлено про підозру, що менше ніж у попередні роки (для порівняння: у 2017 — 1 381, у 2016 — у 1 403, у 2015 — 1 507, у 2014 — 1 760, у 2013 — 1 779), тобто стан їх розкриття з року в рік постійно погіршується. Ще гірші показники розкриття таких злочинів за направленими до суду обвинувальними актами – 858, що становить всього 15,4%!

Для порівняння: навіть у 2017 році до суду обвинувальних актів у цій найбільш суспільно небезпечній категорії злочинів направлено 908, у 2016 — 914, у 2015 — 1 046, у 2014 — 1 166, у 2013 — було ще більше 1 293, тобто кількість розкритих умисних вбивств за направленими до суду обвинувальними актами теж суттєво погіршується протягом останніх 4­х років. А до цього треба мати на увазі, що на кінець 2018 року не було прийнято рішень у 4 550 кримінальних правопорушеннях про умисні вбивства (що становить 81,9%), тобто переважна більшість найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень проти особи залишилися нерозкритими, а відповідно і нерозслідуваними в повному об’ємі, а як результат — вбивці залишилися не встановленими і непокараними, а головне — готовими до вчинення нових, ще жорстокіших та зухваліших злочинів.

За фактами умисних тяжких тілесних ушкоджень у минулому 2018 році було обліковано 2 130 кримінальних правопорушень, що теж більше, аніж у 2017 — 2 096, але дещо менше ніж у попередні роки (у 2016 — 2 256, у 2015 — 2 511, у 2014 — 3 132, у 2013 — 3 026), з яких у 1 950 (що становить 91,5%) особам було повідомлено про підозру, що дещо більше, аніж у 2017 — 1843 та в 2016 — 1 857, але, знову ж таки, менше ніж у попередні роки (у 2015 — 2 029, у 2014 — 2 357, у 2013 — 2 622). Такий відносно високий відсоток розкриття даних злочинів пояснюється, скоріше всього, очевидністю таких кримінальних правопорушень, коли потерпілий бачив і може впізнати злочинця, і які, як правило, вчиняються на ґрунті особистих неприязних стосунків.

Тим більше, про відсутність саме позитивних тенденцій у розкритті і розслідуванні правоохоронцями навіть даної категорії, як правило очевидних злочинів, може свідчити і кількість направлених ними в 2018 році до суду обвинувальних актів у таких кримінальних провадженнях–1 570 (що складає лише 73,7%), але дещо більше ніж у 2017 — 1 475, у 2016 р. — 1 425, та значно менше ніж у 2015 — 1 616, у 2014 — 1 856, у 2013 — взагалі було 2 225.

Злочини проти власності

Як і в попередні роки, продовжує залишатися критичною ситуація з розкриттям злочинів проти власності. Так, за фактами крадіжок у 2018 році було обліковано 238 492 правопорушення, що дещо менше (окрім 2014 — 226 833) ніж у попередні роки (у 2017 — 261 282, 2016 — 312 172, у 2015 — 273 756, у 2013 — 242 769), але про підозру конкретним особам у таких провадженнях повідомлено лише у 83 688 провадженнях (що складає всього 35%), тобто відсоток розкриття цих суспільно небезпечних та особливо чутливих як для більшості громадян, так і для держави та господарюючих суб’єктів, злочинів залишається також на вкрай низькому рівні. Про це свідчить і той факт, що до суду по цій категорії злочинів направлено ще менше обвинувальних актів — 79 151, або лише 33,2%! І це при тому, що на кінець 2018­го слідчими не було прийнято рішення, ви тільки вдумайтесь, у 157 267 кримінальних правопорушеннях даного виду, що становить 65,9% від облікованих! Навіть незважаючи на деяке зменшення залишку кримінальних проваджень даної категорії на кінець минулого року на відміну від попередніх періодів (2017 — 179 910, 2016 — 247 355, 2015 — 200 934, у 2014 — 159 316, у 2013 — 170 345), кількість фактично нерозслідуваних злочинів даної категорії продовжує залишатися досить великою, що також свідчить про існування стійкої негативної тенденції у питаннях захисту права власності, в тому числі й частині невідшкодування в результаті цього заподіяних збитків.

Квартирні крадіжки

Більше того, звертаю увагу на ту обставину, що чималу частку з числа усіх крадіжок продовжують складати квартирні крадіжки, від чого потерпають у першу чергу саме беззахисні громадяни. Так, у 2018 році було обліковано 20 228 таких кримінальних правопорушень, що дещо менше показників 2017 — 25 171, 2016 — 27 204, у 2015 — 21 379, але більше, аніж у попередні роки: 2014 — 18 992, а тим більше у 2013­му — 17 450. Разом із тим рівень розкриття цих найбільш дошкульних для громадян кримінальних правопорушень залишається також вкрай низьким, оскільки про підозру у їх вчиненні конкретним особам було повідомлено лише у 4 597 випадках, або в 22,7%, а до суду обвинувальних актів у цих провадженнях направлено ще менше — 4 307, що складає всього 21,3% від загальної кількості облікованих злочинів даної категорії. Треба також мати на увазі, що на кінець 2018 року слідчими не прийнято рішень у 15 791 таких кримінальних правопорушеннях, або в 78%, тобто залишок нерозкритих квартирних крадіжок у громадян продовжує залишатися досить великим, тому й не дивно, що значна частина постраждалих українців не звертається до поліції із заявами про такі злочини.

Грабежі

За правовою кваліфікацією грабіж у 2018 році було обліковано 13 838 правопорушень, що дещо менше ніж у попередні 4 роки (у 2017 — 18 130, у 2016 — 27 199, у 2015 — 22 108, у 2014 — 20 541, у 2013 — 22 695), з яких у 5 988 провадженнях (43,3%) особам повідомлено про підозру. В той же час, потрібно відзначити, що в попередні роки підозрюваних у таких злочинах викривалося значно більше: у 2017 — 6 827, у 2016 — 6 703, у 2015 — 7 174, у 2014 — 7 638, у 2013 році ще більше — 9 313. Незважаючи на те, що ці злочини відносяться, як правило, до категорії очевидних, розкриття їх залишається також незадовільним, позаяк кількість направлених у минулому році до суду обвинувальних актів по таких провадженнях була ще меншою — 5 470 (або, 39,5%). Саме про зниження ефективності в боротьбі з цими кримінальними правопорушеннями свідчать і статдані за минулі роки, коли кількість направлених до суду обвинувальних актів по таких провадженнях була набагато більшою: у 2017 — 6 174, у 2016 — 5 932, у 2015 — 6 398, у 2014 — 6 768, у 2013 — 8 704.

Про негативні наслідки від такої неефективної діяльності правоохоронців з розкриття злочинів даної категорії свідчить і той факт, що на кінець 2018­го слідчими не було прийнято рішення у 8 152 кримінальних правопорушеннях даної категорії, що становить 58,9%, тобто більше половини! І це в той час, коли йдеться, в своїй більшості, про очевидні злочини, розкриття, а тим більше, розслідування яких не повинно представляти великої складності.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути