Connect with us

Думка експерта

Тенденції і протидія злочинності Аналіз загального стану злочинності в Україні за 2018 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2013—2017 роки)

державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук, адвокат, правозахисник, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006 та 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при Державному бюро розслідувань

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, в тому числі і від злочинних посягань, а також запобігання злочинам, є однією з основних функцій держави. Недарма один із найавторитетніших реформаторів світу, колишній прем’єр Сінгапура Лі Куан Ю говорив: «Найбільше нам потрібна стабільність, визначеність, безпека.

Демократія не працює в умовах хаосу, закони не діють, коли немає порядку». Всі ці чинники суттєво впливають на міжнародний рейтинг нашої країни і на свідомість громадян, які все більше відмовляються довіряти органам правопорядку та правосуддя. І, мабуть, мають для цього всі причини, позаяк станом на 2018 рік Україна посідала 152 сходинку із 163-х позицій за міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви лише вдумайтесь, у цьому рейтингу нас обігнали навіть такі країни як Центрально-Африканська Республіка і Судан. Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації зазначу, що ще в 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, з 2010 по 2013 році — 120, а у 2009 році — 118! В свою чергу в міжнародному рейтингу Global Terrorism Index Україна посідає 21 сходинку зі 163 і відноситься до категорії країн з підвищеною терористичною небезпекою, в той час, як у 2014 році ми посідали 55 сходинку, а в 2012 році — взагалі 62. За тим же рейтингом надійності поліцейських служб ми знаходимося на 101 місці зі 137 наявних, нас обігнали навіть такі держави, як Замбія, Ямайка, Уганда та Малаві! І такі відверто негативні оцінки з приводу катастрофічної ситуації зі злочинністю і протидією їй нам виставляють міжнародні організації. Натомість наша влада й надалі продовжує курс на так звані «реформи», в тому числі й у сфері діяльності правоохоронних органів, що вже призвело до край негативних наслідків та підтвердило повну нікчемність таких «змін».

Тому, в черговий раз на підтвердження своїх висновків щодо відвертої шкідливості такого, вибачте, «реформування» правоохоронних органів, щоб наглядно довести і суспільству, і так званим «реформаторам» наслідки їх, вибачте, «експериментів» на теренах нашої країни, приводжу власний аналіз злочинності та протидії їй в Україні за 2018 рік у порівнянні з попередніми роками.

Загальні показники

Так, протягом минулого року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 915 431 кримінальне правопорушення, що дещо менше в порівнянні з минулими роками (у 2017 р. — 1 050 617, у 2016 році — 1 124 401, у 2015 році — 1 093 314, у 2014 році — 1 137 436, у 2013 році — 1 553 056). Найбільш криміногенними, як і раніше, залишаються такі регіони як: місто Київ (116 506), Дніпропетровська (80 724), Одеська (69 319), Харківська (67 649), Львівська (51 864) та Запорізька (49 849) області.

Разом із тим одразу уточнюю, що наведені показники за минулі чотири роки, особливо за 2017— 2018 роки, викликають у мене обґрунтований сумнів, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів у нашій країні в дійсності лише погіршується, а не покращується, як це намагаються подати керівники МВС, Нацполіції і ГПУ, про що, зокрема, йдеться і в публікаціях авторитетних експертів, докторів політичних наук Є. Невмержицького та Ф. Шульженка в тижневику «Юридичний вісник України» № 15 за 12—18 квітня 2019 року під назвою «Суспільство і політична еліта України», де зазначено, що 40,2% громадян, які потерпіли від злочинних посягань, за даними інтернет-видання Цензор-нет, не звертаються із заявами до поліції у зв’язку недовірою.

При цьому потрібно зауважити, що майже по кожному другому зареєстрованому в 2018 році кримінальному правопорушенню були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події і складу злочину та не доведенням вини у вчиненні злочину — в 428 298 кримінальних правопорушеннях, або в 46,8% (для порівняння: в 2017 — у 526 706 (50,1%), в 2016 — у 531 797 (47,3%), в 2015 — у 528 132 (48,3%), в 2014 — у 608 297 (53,5%), в 2013 р. — у 989 496 (63,6%)). Із цих статданих наглядно видно, що з кожним роком також зменшується й кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, в яких приймаються рішення про їх закриття.

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих у подальшому в зв’язку з їх непідтвердженням, загалом протягом 2018 року обліковано 487 133 кримінальних правопорушень, що також менше, аніж у попередні роки: в 2017 — 523 911, в 2016 — 592 604, в 2015 — 565 182, у 2014 — 529 139, у 2013 — 563 560. Одночасно з цим треба окремо зазначити, що від вчинених у 2018 році злочинів потерпіло 344 780 осіб, у тому числі 5 918 дітей, з яких 6 233 особи загинуло.

Тобто «на папері» вбачається, що починаючи з 2017 року, криміногенна ситуація в країні, начебто, дещо покращується, хоча в дійсності, на моє глибоке переконання, це не так, про що свідчать наші подальші дослідження.

Правопорушення у розрізі ступеня тяжкості

Так, якщо розглядати кримінальні правопорушення в розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2018 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів — 15 691, в порівнянні з минулими роками: у 2017 — 16 586, у 2016 — 19 021, у 2015 — 21 513 та у 2014 — 25 872. Але й ця відмінність у цифрах не є свідченням поступового покращення криміногенної обстановки в державі, бо критичні показники таких злочинів у попередні роки пов’язані, насамперед, з революційним періодом у країні в січні— лютому 2014 року та активними бойовими діями на сході України в 2014—2016 рр. Тим більше, якщо порівнювати ці статдані з попередніми дореволюційними періодами, то, навпаки, в 2014—2018 роках спостерігається значне збільшення кількості особливо тяжких злочинів, оскільки, наприклад, в тому ж 2013 році їх було зареєстровано 13 776, а в 2010-му ще менше –12 094. До того ж, треба врахувати й таку важливу обставину, як те, що в той час і територія України була суттєво більшою ніж зараз, а тому в тодішніх статданих про рівень злочинності, в тому числі й особливо тяжких злочинів, обліковувалися і кримінальні правопорушення, вчинені на території АРК та на окупованих нині територіях Донецької і Луганської областей, які протягом останніх п’яти років в статзвітності нашої держави не враховуються.

Особливо тяжкі злочини

Зовсім не про покращення криміногенної обстановки в 2018 році свідчать й інші статистичні дані. Так, протягом минулого року, як уже зазначалося, було обліковано 15 691 особливо тяжкий злочин, з яких лише в 5 228 випадках (або у 33,3%) конкретним особам повідомлено про підозру та лише 3 625 обвинувальних актів (або всього у 23,1%) у злочинах даної категорії направлено до суду, а в залишку на кінець звітного періоду залишилося нерозслідуваними 11 435 кримінальних проваджень або 72,9%! Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу і на ще одну критично вражаючу обставину: протягом минулого року слідчими правоохоронних органів було закрито проваджень, ви лише вдумайтесь, у 110 804 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, в тому числі і минулих років, що майже в 10 разів більше від числа облікованих у 2018 році! Незважаючи на те, що у згаданих статзвітах відсутня розшифровка саме цієї цифри, я цілком об’єктивно допускаю, що до неї входить і та кількість проваджень, які є наслідком так званих, «поправок Лозового» до КПК України, що дало можливість залишити нерозкритими таку величезну кількість, ще раз підкреслюю, особливо тяжких кримінальних правопорушень і, таким чином, допомогло уникнути кримінальної відповідальності та покарання такій величезній кількості особливо небезпечних злочинців, а з іншого боку — позбавило потерпілих від цих злочинів права на відшкодування заподіяних їм матеріальних і моральних збитків.

Тяжкі злочини

Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2018 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 167 986, що також дещо менше показників 2017 року (198 074), 2016 (213 521) та 2015 (177 855), але, значно більше, аніж у попередні 2 роки: у 2014 — 154 216, у 2013 — 156 131. І це при тому, що, знову ж таки, в ці останні дві цифри були включені і злочини даної категорії, які вчинялися в той час на окупованих нині територіях Криму і Донбасу, а без них кількість тяжких злочинів в той період була б значно меншою. Більше того, зверніть увагу, що з числа облікованих у 2018 році тяжких злочинів лише в 57 770 випадках (або всього в 34,3%) особам повідомлено про підозру та ще менше — 50 120 — обвинувальних актів у кримінальних правопорушеннях даної категорії направлені до суду (або у 29,8%), в той час як у залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилися 113 954 кримінальних проваджень або 67,8%. А якщо врахувати тенденцію до погіршення стану їх розкриття щорічно, особливо за направленими до суду обвинувальними актами в них, то можна лише уявити їх накопичення в залишку в наступні роки!

Для більш об’єктивного оцінювання криміногенної обстановки необхідно також мати на увазі, що протягом минулого року було закрито провадження в 15 679 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких 15 152 — саме за реабілітуючими підставами, що підтверджує в край низький рівень ефективності діяльності правоохоронних органів. До того ж, правоохоронці не пояснюють у звітах, чи пов’язані закриття таких проваджень із застосуванням так званих «поправок Лозового», чи ні, проте не важко здогадатися, що наймовірніше це й стало основною причиною прийняття таких рішень, тим більше що мова йде про тяжкі злочини, на розслідування яких потрібно досить багато часу.

Злочини середньої тяжкості

Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості, то у 2018 році їх було обліковано 196 688, що також менше, аніж у попередні роки: у 2017 році — 202 424, у 2016 — 236 418, у 2015 — 236 792, у 2014 — 215 792, а в т 2013-му — 231 983. Окрім того, з числа облікованих у 2018 році злочинів середньої тяжкості повідомлено особам про підозру лише у 90 305 випадках (або в 46%), що значно більше ніж у тяжких і особливо тяжких злочинах та 84 497 обвинувальних актів у таких провадженнях направлено до суду (або у 43%), а на кінець звітного періоду рішення не прийнято у 109 042 кримінальних провадженнях даної категорії, або в 55,4%.

У цій категорії злочинів також звертає на себе увагу величезна кількість закритих протягом року кримінальних проваджень — 170 067, що майже дорівнює кількості облікованих злочинів цієї категорії. В статзвітах будь-якого пояснення цієї картини також не надається, адже правоохоронці узагальнили цифру закритих проваджень, щоб таким чином приховати саме реальну картину впливу «поправок Лозового». Хоча з аналізу статистичних даних про результати розслідування кримінальних проваджень середньої тяжкості також можна зробити висновок і про те, що саме такі кримінальні правопорушення правоохоронці значно краще розкривають і розслідують з направленням обвинувальних актів до суду, аніж тяжкі, а тим більше —особливо тяжкі кримінальні правопорушення! А це, в свою чергу, може свідчити про суттєве зниження рівня професійної підготовки слідчих та прокурорів, як і про неналежну організацію їх роботи щодо проведення досудового розслідування.

Злочини невеликої тяжкості

В свою чергу, кількість зареєстрованих в 2018 році злочинів невеликої тяжкості становить 106 768, що майже дорівнює показнику 2017 року — 106 827 і менше ніж у попередні роки: у 2016 — 123 644, у 2015 — 129 022, у 2014 — 133 259, у 2013 — 161 669. У той же час із числа облікованих у 2018 році таких злочинів лише в 38 553 випадках (що становить 34,3%) особам повідомлено про підозру та ще менше — лише 35 015 обвинувальних актів передано до суду (або 29,8%). При цьому на кінець звітного періоду не прийнято процесуальних рішень у 69 173 таких кримінальних провадженнях або в 67,8%. До речі, і в цій категорії злочинів варто також звернути увагу на те, що протягом минулого року було закрито 133 076 кримінальних проваджень злочинів невеликої тяжкості, тобто, знову ж таки, більше ніж їх обліковано, і це при тому, що про дійсні причини прийняття таких рішень у статзвітах не йдеться.

Показники ефективності роботи правоохоронців

Таким чином, із викладених статистичних даних напрошується, як мінімум кілька невтішних висновків: більшість скоєних у минулому році кримінальних правопорушень найбільш суспільно небезпечних категорій — тяжких й особливо тяжких злочинів — залишилися нерозкритими, а особи, які їх вчинили, не встановлені й не притягнуті до кримінальної відповідальності, а, відповідно, і не покарані, заподіяні ними матеріальні і моральні збитки, в тому числі й громадянам, не відшкодовані; з усіх облікованих у 2018 році 487 133 кримінальних правопорушень лише в 191 856 випадках (або у 39%) особам повідомлено про підозру і то, в основному, цей показник загального розкриття визначений за рахунок злочинів середньої тяжкості, розкриття і розслідування яких, як правило, не представляє собою великої складності, а до суду направлено ще менше — 173 257 обвинувальних актів (або тільки 35,6%), знову ж таки, саме завдяки кримінальним правопорушенням вказаної вище категорії.

А тепер про головне, на що слід звернути увагу в першу чергу: питома вага направлених обвинувальних актів до суду по категоріях злочинів ви тільки вдумайтесь, становить: всього 2% — про особливо тяжкі злочини, 29% — про тяжкі злочини, 48,8% — про злочини середньої тяжкості і 20,2% — про злочини невеликої тяжкості! Тобто більш менш результативно в минулому році, як, до речі, і в попередні післяреволюційні роки, розкривалися й розслідувалися лише злочини середньої тяжкості, що не представляють собою, ще раз наголошую, великої складності в розслідуванні та не стимулюють наших правоохоронців підвищувати свою професійну майстерність.

Ще одним негативним показником діяльності правоохоронних органів по протидії злочинності є залишки на кінець 2018 року в кількості 300 604 кримінальних правопорушень (або 61,7%) без прийнятих рішень. Зокрема, без прийнятого рішення залишилися 4 550 умисних вбивств, 452 умисних тяжких тілесних ушкодження, 157 267 крадіжок, 8 152 грабежів та 1 040 розбійних нападів. Можна лише уявити, скільки постраждалих від цих злочинів громадян залишились без відповідного захисту держави!

Украй низьким та критичним, і як наслідок такої, вибачте, бездарної діяльності правоохоронців, є й щорічне погіршення відсотку розкриття кримінальних правопорушень минулих років, тобто всіх злочинів, які були зареєстровані до 2018 року — лише 1,9% (для порівняння: в 2017 році цей показник складав 2,7%, у 2016 — 3,6%, у 2014 — взагалі 10,8% та майже 12% у 2013)! Загальна картина з розкриття й розслідування кримінальних право порушень минулих років виглядає таким чином, що на початок 2018 року у 1 040 177 кримінальних провадженнях не було прийнято жодного процесуального рішення (про закінчення, зупинення або закриття), а на кінець звітного 2018 року ця кількість лише зросла і становить уже — 1 045 748 кримінальних правопорушень (це пояснюється і тим, що в час тині «старих» проваджень було відновлено досудове розслідування після скасування постанов про закриття чи зупинення).

Таким чином, як вбачається з проаналізованих статистичних даних про результати роботи правоохоронних органів за останні майже 5 років, навіть неозброєним оком видно, що цифри про розкриття і розслідування злочинів, як мінімум, за останні 2—3 роки, явно штучно коригуються нинішніми керівниками правоохоронних органів, перш за все Нацполіції, з метою приховування реального стану криміногенної обстановки в державі та покращення свого власного іміджу в очах суспільства. Не виключаю, що таким чином наша влада намагається приховати і наслідки проведених так званих «реформ», а в дійсності — руйнування в результаті цього всієї правоохоронної системи. Більше того, сьогодні існують так звані «ноу­хау» з розкриття злочинів. Зокрема, коли після реєстрації, в той же день, максимум на наступний, закривається провадження без проведення жодних слідчих дій, без допиту заявника­потерпілого. Наприклад: охорона кафе в нічний час, роблячи обхід території, виявили двох осіб у масках, що пробували проникнути в приміщення, однак злякавшись охоронців, втекли. Після огляду місця події поліція вилучила відбитки пальців, а охоронці описали прикмети правопорушників. Без допиту охоронців, потерпілого, проведення експертизи, на наступний день, провадження після реєстрації закрито. Або інший випадок, масове викрадення телефонів: заявник вказує суму, за яку купив телефон, надає чек, але слідчий бере довідку від будь­якого приватного підприємця, який вказує вартість, нижчу від кримінальної кваліфікації, і поліція закриває провадження за недостатністю суми матеріальної шкоди. Ось вам і розкриття злочинів.

Стан розкриття злочинів

Більш детального аналізу потребує й стан розкриття особливо резонансних і суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, в першу чергу проти життя і здоров’я громадян, проти власності та громадського порядку, які також доведені до критичної межі.

Так, за правовою кваліфікацією умисне вбивство у 2018 році було обліковано 5 557 кримінальних правопорушень, що більше, аніж у 2017 — 5 145, але менше ніж у попередні роки (5 992 — у 2016 р., 8 224 — у 2015 р., 11 466 — у 2014 р. 5 861 — у 2013 р.), з яких лише у 1 363 провадженнях (що становить 24,5%) особам було повідомлено про підозру, що менше ніж у попередні роки (для порівняння: у 2017 — 1 381, у 2016 — у 1 403, у 2015 — 1 507, у 2014 — 1 760, у 2013 — 1 779), тобто стан їх розкриття з року в рік постійно погіршується. Ще гірші показники розкриття таких злочинів за направленими до суду обвинувальними актами – 858, що становить всього 15,4%!

Для порівняння: навіть у 2017 році до суду обвинувальних актів у цій найбільш суспільно небезпечній категорії злочинів направлено 908, у 2016 — 914, у 2015 — 1 046, у 2014 — 1 166, у 2013 — було ще більше 1 293, тобто кількість розкритих умисних вбивств за направленими до суду обвинувальними актами теж суттєво погіршується протягом останніх 4­х років. А до цього треба мати на увазі, що на кінець 2018 року не було прийнято рішень у 4 550 кримінальних правопорушеннях про умисні вбивства (що становить 81,9%), тобто переважна більшість найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень проти особи залишилися нерозкритими, а відповідно і нерозслідуваними в повному об’ємі, а як результат — вбивці залишилися не встановленими і непокараними, а головне — готовими до вчинення нових, ще жорстокіших та зухваліших злочинів.

За фактами умисних тяжких тілесних ушкоджень у минулому 2018 році було обліковано 2 130 кримінальних правопорушень, що теж більше, аніж у 2017 — 2 096, але дещо менше ніж у попередні роки (у 2016 — 2 256, у 2015 — 2 511, у 2014 — 3 132, у 2013 — 3 026), з яких у 1 950 (що становить 91,5%) особам було повідомлено про підозру, що дещо більше, аніж у 2017 — 1843 та в 2016 — 1 857, але, знову ж таки, менше ніж у попередні роки (у 2015 — 2 029, у 2014 — 2 357, у 2013 — 2 622). Такий відносно високий відсоток розкриття даних злочинів пояснюється, скоріше всього, очевидністю таких кримінальних правопорушень, коли потерпілий бачив і може впізнати злочинця, і які, як правило, вчиняються на ґрунті особистих неприязних стосунків.

Тим більше, про відсутність саме позитивних тенденцій у розкритті і розслідуванні правоохоронцями навіть даної категорії, як правило очевидних злочинів, може свідчити і кількість направлених ними в 2018 році до суду обвинувальних актів у таких кримінальних провадженнях–1 570 (що складає лише 73,7%), але дещо більше ніж у 2017 — 1 475, у 2016 р. — 1 425, та значно менше ніж у 2015 — 1 616, у 2014 — 1 856, у 2013 — взагалі було 2 225.

Злочини проти власності

Як і в попередні роки, продовжує залишатися критичною ситуація з розкриттям злочинів проти власності. Так, за фактами крадіжок у 2018 році було обліковано 238 492 правопорушення, що дещо менше (окрім 2014 — 226 833) ніж у попередні роки (у 2017 — 261 282, 2016 — 312 172, у 2015 — 273 756, у 2013 — 242 769), але про підозру конкретним особам у таких провадженнях повідомлено лише у 83 688 провадженнях (що складає всього 35%), тобто відсоток розкриття цих суспільно небезпечних та особливо чутливих як для більшості громадян, так і для держави та господарюючих суб’єктів, злочинів залишається також на вкрай низькому рівні. Про це свідчить і той факт, що до суду по цій категорії злочинів направлено ще менше обвинувальних актів — 79 151, або лише 33,2%! І це при тому, що на кінець 2018­го слідчими не було прийнято рішення, ви тільки вдумайтесь, у 157 267 кримінальних правопорушеннях даного виду, що становить 65,9% від облікованих! Навіть незважаючи на деяке зменшення залишку кримінальних проваджень даної категорії на кінець минулого року на відміну від попередніх періодів (2017 — 179 910, 2016 — 247 355, 2015 — 200 934, у 2014 — 159 316, у 2013 — 170 345), кількість фактично нерозслідуваних злочинів даної категорії продовжує залишатися досить великою, що також свідчить про існування стійкої негативної тенденції у питаннях захисту права власності, в тому числі й частині невідшкодування в результаті цього заподіяних збитків.

Квартирні крадіжки

Більше того, звертаю увагу на ту обставину, що чималу частку з числа усіх крадіжок продовжують складати квартирні крадіжки, від чого потерпають у першу чергу саме беззахисні громадяни. Так, у 2018 році було обліковано 20 228 таких кримінальних правопорушень, що дещо менше показників 2017 — 25 171, 2016 — 27 204, у 2015 — 21 379, але більше, аніж у попередні роки: 2014 — 18 992, а тим більше у 2013­му — 17 450. Разом із тим рівень розкриття цих найбільш дошкульних для громадян кримінальних правопорушень залишається також вкрай низьким, оскільки про підозру у їх вчиненні конкретним особам було повідомлено лише у 4 597 випадках, або в 22,7%, а до суду обвинувальних актів у цих провадженнях направлено ще менше — 4 307, що складає всього 21,3% від загальної кількості облікованих злочинів даної категорії. Треба також мати на увазі, що на кінець 2018 року слідчими не прийнято рішень у 15 791 таких кримінальних правопорушеннях, або в 78%, тобто залишок нерозкритих квартирних крадіжок у громадян продовжує залишатися досить великим, тому й не дивно, що значна частина постраждалих українців не звертається до поліції із заявами про такі злочини.

Грабежі

За правовою кваліфікацією грабіж у 2018 році було обліковано 13 838 правопорушень, що дещо менше ніж у попередні 4 роки (у 2017 — 18 130, у 2016 — 27 199, у 2015 — 22 108, у 2014 — 20 541, у 2013 — 22 695), з яких у 5 988 провадженнях (43,3%) особам повідомлено про підозру. В той же час, потрібно відзначити, що в попередні роки підозрюваних у таких злочинах викривалося значно більше: у 2017 — 6 827, у 2016 — 6 703, у 2015 — 7 174, у 2014 — 7 638, у 2013 році ще більше — 9 313. Незважаючи на те, що ці злочини відносяться, як правило, до категорії очевидних, розкриття їх залишається також незадовільним, позаяк кількість направлених у минулому році до суду обвинувальних актів по таких провадженнях була ще меншою — 5 470 (або, 39,5%). Саме про зниження ефективності в боротьбі з цими кримінальними правопорушеннями свідчать і статдані за минулі роки, коли кількість направлених до суду обвинувальних актів по таких провадженнях була набагато більшою: у 2017 — 6 174, у 2016 — 5 932, у 2015 — 6 398, у 2014 — 6 768, у 2013 — 8 704.

Про негативні наслідки від такої неефективної діяльності правоохоронців з розкриття злочинів даної категорії свідчить і той факт, що на кінець 2018­го слідчими не було прийнято рішення у 8 152 кримінальних правопорушеннях даної категорії, що становить 58,9%, тобто більше половини! І це в той час, коли йдеться, в своїй більшості, про очевидні злочини, розкриття, а тим більше, розслідування яких не повинно представляти великої складності.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Ринок землі: за і проти

Віталій КУЛАКОВ, керуючий партнер АО «Адвокатська фірма« ADVICE », адвокат

На сьогодні активно обговорюється питання продажу землі сільгосппризначення. За результатами соціологічного дослідження, думки людей з цього приводу розділилися фактично пропорційно. При цьому більшість українців все ж проти зняття мораторію на продаж землі. Це означає, що дане питання необхідно більш детально вивчати і не включати «турборежим» по його вирішенню.

Більшість представників влади, аргументуючи позицію щодо вирішення питання продажу землі, вказують на те, що будьяка людина повинна мати можливість розпоряджатися своєю власністю, тому це право на відчуження потрібно відновити. Це звісно, дуже правильна позиція, проте до цієї проблематики не можна підходити формально або застосовувати аналогію.

Спробую окреслити коло проблем. Отже:

1. Відповідно до Конституції України, земля є власністю Українського народу. Якщо вона буде належати підприємствам, нехай і українським, проте бенефіціарами будуть іноземці, чи можна вважати, що земля залишається власністю нашого народу? А якщо власник змінить громадянство, як його зобов’язати відчужувати землю? Адже виходить, що ми, відновлюючи одне право, порушуватимемо інше, а саме: «змушуватимемо» людину продавати землю.

2. Кожна людина, відповідно до Основного Закону України має право на отримання землі, проте більшість його не реалізувала. При цьому місцева влада вказує на неможливість такої реалізації у зв’язку з обмеженістю вільної землі. Водночас держава каже, що землі достатньо багато. Упевнений, що для проведення ринку землі потрібно вишукати можливість віддати кожному українцеві земельну ділянку, щоб кожен міг нею розпорядитися. Адже в нас усі рівні? Чому житель села має право на ділянку, а житель міста не має? Однак усі розуміють, що реалізувати це буде дуже складно.

3. У далекому минулому виділення землі саме працівникам колгоспів було пов’язано з необхідністю збереження ведення сільського господарства. Таким чином, держава фактично надала можливість жителю села мати право обробляти землю або отримувати з неї систематичний дохід. У такий спосіб держава гарантувала всім українцям те, що ці землі будуть оброблятися і сільськогосподарські землі не зникнуть. Адже ці землі — це наше багатство, яке потрібно цінувати, а не знищувати або продавати.

4. Чому ми повинні дозволяти продавати те, чого людина не створювала? Наприклад, якщо людина хоче продати гараж, то вона його або побудувала, або купила, або отримала в дарунок, але в будь-якому випадку — це нерухомість, яку
хтось колись створив. Із землею інакше, оскільки вона вже була до появи людства. Крім іншого, за Конституцією — це власність народу. Хто буде вносити зміни до Основного закону? Адже фактично розробка законопроектів про відчуження землі — це фактично дії, які йдуть врозріз із Конституцією.

5. Меседж влади в тому, щоб власник паю міг отримати гроші і вкласти їх кудись, куди захоче. Вибачте, але це смішно. Адже в далекі 90-ті ми вже вкладали свої ваучери, і до чого це призвело? Якщо власник паю продасть свої 3—4 гектари, отримає за них 1—2 тисячі доларів, то це не ті гроші, які допоможуть йому відкрити бізнес або вирішити стратегічні проблеми. Життя його від цього не стане кращим. Але ж ми ставимо саме таку мету, саме цього чекають усі українці. Тому продаж землі зараз може стати початком кінця існування життя в селі.

6. При цьому я повністю згоден з меседжами влади щодо створення ринку землі і збільшення суми за оренду паю. Але ж вирішувати цю проблему можна без продажу землі. Наприклад: потрібно створити ринок землі не в контексті продажу самої землі, а продажу права на оренду. Іншими словами, щоб в країні існувала конкуренція і власник паю міг сам визначати суму оренди. В результаті він, його родина зможе щорічно (довічно) отримувати гроші, які будуть витрачатися в нашій країні. Невже це погано? А якщо не сподобається і хтось захоче самостійно вирощувати сільгоспкультуру, будь ласка, вирощуйте.

7. Крім того, ніхто не замислюється, а як бути з орендарями, які вже орендують землю і термін закінчення оренди яких закінчується через 30—35 років, оскільки останнім часом всі брали землю на 49 років? Адже зміна власника не змінює умови по оренді. Іншими словами, новий власник зможе тільки отримувати плату за оренду, а реально обробляти землю буде попередній орендар. Невже це проблема вирішена?

8. Повністю підтримую владу в тому, щоб сільгоспземлі передати в громади, в межах їх адміністративних територій. Однак не для того, щоб продати «своїм», а виключно для подальшої здачі в оренду на конкурсних засадах й отримання доходу в бюджет громади. В такому випадку громада буде отримувати гроші систематично і зможе контролювати ефективність використання землі. У випадку з продажем новий власник зможе зробити із землею все, що забажає, а в бюджет громади не будуть іти надходження і, відповідно, розвитку ніякого не буде.

З огляду на спірність ситуації, у мене є непопулярна пропозиція, що всю землю необхідно зробити комунальною (в окремих випадках державною, на стратегічних об’єктах), тобто закріпити її за громадами. При цьому землі, які перебувають у власності громадян, переоформляються в їх постійне користування. Таким чином, ніяких порушень прав не відбувається, людина продовжує використовувати землю і ніхто інший на неї не претендує. При цьому, якщо людина захотіла продати своє житло, право постійного користування землею передається автоматично новому власнику житла. Що це дасть? По-перше, земля буде вважатися комунальною і місцева влада завжди зможе перевірити її цільове використання.

Крім того, це дозволить вирішити питання самовільної забудови. Погодьтеся, сьогодні власник землі аргументує свою самовільну забудову тим, що це його земля і він що хоче, те й робить. Інспектора архітектурно-будівельної інспекції, як і інших представників контролюючих органів не пускає на територію обійстя, прикриваючись приватною власністю. Крім того, я вважаю, що за землю потрібно платити, оскільки наше багатство повинне приносити нам дохід. Мається на увазі, що місцева влада повинна встановлювати суму плати за землю протягом року, за аналогією з податком на нерухомість. При цьому, як і в ситуації з нерухомістю, повинні бути пільги. Наприклад: сім’я з 3-х чоловік має право на 5 соток землі кожен, які не обкладаються податком. Це те, що належить людині. Але в разі, якщо в людини ще є земля, або вона взяла в користування водойму чи лісопосадку, будь ласка, користуйтеся, але платіть в місцевий бюджет податок. Від цього використання землі стане ефективним, місцевий бюджет буде поповнюватися, а село розвиватися.

Дуже важливо думати не лише про сьогоднішних жителів сіл, а й про тих, хто далі житиме тут і розвивати його (село). Крім того, питання розпорядження землею повинні вирішувати не кілька чиновників, а Український народ, адже саме йому належить земля.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Космічна й електронна кіберзлочинність: загрози і виклики нового тисячоліття

Петро БІЛЕНЧУК, професор
Національного авіаційного університету

Микола МАЛІЙ, директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

Закінчення. Початок

 

Космічна кіберзлочинність

Нещодавно стало відомо, що NASA розслідує перший у світі злочин, який скоєний у космосі (космічному кіберпросторі). Підгрунтям розслідування цього злочину, скоєного в космічному просторі, стало те, що екс-дружина американської жінки-астронавта заявила про злочин, вчинений на космічній орбіті Землі. Зокрема, колишня дружина американського астронавта заявила, що її партнерка навіть після розлучення з нею продовжувала незаконно стежити за станом її особистих фінансових рахунків. При чому вона це здійснювала в тому числі й під час виконання своєї професійної місії на Міжнародній космічній станції (МКС) https://www.nytimes.com/2019/08/23/us/nasa-astronaut-anne-mcclain.html

Про факт правового спору двох суб’єктів конфліктної ситуації, який, ймовірно, став першим злочином, скоєним у космосі, нещодавно повідомила The New York Times.

У цьому повідомленні зазначається, що колишня дружина М. — офіцер повітряної розвідки США у відставці — помітила, що хтось незаконно входить в її банківський аккаунт. Встановивши цей факт, вона звернулася в банк із проханням визначити комп’ютери, з яких здійснюється цей вхід. Як стало відомо, що одним із них виявився спеціальний комп’ютер, зареєстрований у мережі Національного управління з аеронавтики (NASA). У зв’язку з цим У. подала скаргу на незаконний вхід в її банківський акаунт у Федеральну торговельну комісію США.

Повернувшись на Землю, М. у показаннях під присягою, даних головному інспектору NASA, визнала, що дійсно здійснювала вхід, використовуючи пароль, яким подружжя користувалося раніше під час спільного життя. За словами адвоката астронавта, вона робила це, щоб переконатися, що в У. та її чотирирічного біологічного сина, якого вони раніше виховували разом, досить коштів для існування. За словами М., колишня дружина жодного разу не казала їй, що заходити в її аккаунт їй тепер уже заборонено.

Слід зазначити, що згідно з чинними на Міжнародній космічній станції правилами, які спільно узгодили, встановили й підписали між собою Євросоюз, Канада, Росія, США та Японія, на астронавтів і космонавтів, які працюють на міжнародній космічній станції, при вирішенні виникаючих спірних юридичних питань на них поширюється їх національне чинне законодавство. Крім того, існує реальна правова можливість видачі злочинця на Землю в іншу країну, якщо там захочуть притягнути до відповідальності іноземця за злочин, скоєний у космосі.

Слід зазначити, що скарга, пов’язана з доступом до банку з космічної станції, є лише одним із ряду складних правових питань, що виникли в епоху звичайних космічних подорожей, які, як очікується, будуть зростати з початком широкомаштабних досліджень космічного простору, космічних подорожей фахівців (астронавтів, космонавтів) у тому числі й розвитку космічного туризму. Випадки про різні криміногенні події, які відбувалися в космічному просторі, відомі й раніше. Так відомо, що ще в 2011 році NASA організувало спецоперацію, спрямовану на вивчення дій вдови космічного інженера, яка хотіла продати місячний камінь. У 2013 році російський супутник був пошкоджений після зіткнення з уламками з супутника, зруйнованого Китаєм у ході випробування ракети в 2007 році. У 2017 році австрійський бізнесмен подав до суду на компанію з космічного туризму, намагаючись повернути свій депозит за заплановану поїздку, яка з різних причин була заблокована і не просувалася, тобто по факту не була реалізована.

Так, директор Центру глобального космічного права Клівлендського державного університету Марк Сундал справедливо зазначає: «Те, що особа знаходиться в космосі, не означає, що вона не підкоряється закону». За словами М. Сундала, однією з потенційних проблем, які можуть виникнути у зв’язку з будь-яким космічним кримінальним злочином або судовим процесом з приводу позаземних банківських комунікацій, є відкриття: вірогідно співробітники NASA будуть побоюватися, наприклад, відкрити високочутливі комп’ютерні мережі і бази даних для перевірки пересічними юристами. Але такі юридичні питання в майбутньому, за його словами, будуть неминучі, оскільки в скорому часі люди проводитимуть усе більше часу в космосі. Про це свідчать й активні космічні розробки під керівництвом Ілона Маска.

Електронна кіберзлочинність

Розвиток наукових досягнень у новому тисячолітті засвідчує, що особливо небезпечним сьогодні є можливість використання кримінальними угрупуваннями електронного інтелекту в злочинних цілях. Як стало відомо, засоби, методи і технології електронного інтелекту вже сьогодні несуть загрозу соціально-комунікаційним системам і мережам. Зокрема, англійські й американські вчені справедливо стверджують, що електронний інтелект у недалекому майбутньому може стати небезпечною зброєю в руках кібершахраїв, кібертерористів та кіберзлочинців. Про ці загрози, виклики і небезпеки зазначено в опублікованому днями стосторінковому дослідженні The Malicious Use of Artificial Intelligence: Forecasting, Prevention, and Mitigation. Тому очевидно, що постає справедливе запитання: так у чому ж саме полягає реальна загроза світові з боку електронного інтелекту і як цьому реально зарадити?

Звіт, в якому висвітлюються реальні загрози електронного інтелекту для людства, був підготовлений групою з 26 провідних дослідників електронного інтелекту – відомих вчених Кембриджського, Оксфордського і Стенфордського університетів, а також експертів Electronic Frontier Foundation та OpenAI і представників інших авторитетних дослідницьких відомств, установ та організацій. Реальна небезпека для електронної цивілізації полягає в тому, що сучасні можливості використання електронного інтелекту в освіті, науці і практиці стають більш могутніми, широкомаштабними і потужними. У зазначеному вище дослідженні визначаються три основні напрями, для яких існує найбільше викликів, ризиків, загроз та небезпек – це цифрова (електронна) безпека, фізичні об’єкти та політична сфера. Повторимо запитання: так в чому все ж таки полягає реальна небезпека для електронної цивілізації? Фахівці стверджують, що електронний інтелект, потрапивши в руки зловмисників, може фактично знизити, а інколи можливо, і знищити реально створені захисні безпекові перешкоди, перепони для проведення руйнівних хакерських атак. Відомо, що сучасні ноозасоби і ноотехнології електронного інтелекту вже сьогодні можуть виявити критичні помилки й недоліки програмного забезпечення та швидко вибирати потенційних жертв для скоєння різного роду фінансових та економічних злочинів.

Більше того, ноозасоби електронного інтелекту можуть сприяти використанню соціальної інженерії як методу кібератаки. Це обумовлено тим, що інформація, отримана з інтернету про персональні дані тої чи іншої людини, може бути використана для автоматизованого створення шкідливих сайтів/посилань чи електронних листів, на які, швидше за все, відповідатиме потенційна жертва, адже вони надходитимуть вірогідно від справжніх людей та імітуватимуть їхній стиль спілкування», – стверджують фахівці, які підготували даний звіт. Більше того, подальший розвиток й удосконалення ноозасобів електронного інтелекту, на думку авторів даного дослідження, може призвести до того, що переконливі чат-боти зможуть долучати людей до тривалих діалогів, таким чином збільшуючи рівень довіри до себе, або навіть набувати вигляду реальних людей у відеочаті.

Інша реальна небезпека в кіберпросторі, яка з’являється на горизонті, це можливість кібератаки на фізичні об’єкти. Автори звіту справедливо попереджають, що ноозасоби електронного інтелекту можуть безперешкодно проникати як у системи безпілотних автомобілів, так і безпілотних літаків, поїздів, кораблів, реально управляти ними та призводити по спеціальному коду для розкрадання майна, ресурсів, коштів, але й до аварій та катастроф. Ще одним прикладом може бути використання «армій дронів», які за допомогою технології розпізнавання обличчя можуть вбивати людей, наголошується в дослідженні. Таким чином, існує реальна загроза створення роботів-убивць.

У даному звіті також описується можливий сценарій, в якому робот-прибиральник офісів на ім’я SweepBot, який оснащений бомбою, проникає у міністерство фінансів та «губиться» серед інших машин такого ж виробника. Причому робот-зловмисник спочатку поводить себе достатньо ввічливо й природньо – збирає сміття, підмітає коридори, доглядає за вікнами, аж поки програма для розпізнавання обличчя не зафіксує певну особу, яка зацікавить зловмисників, і не запустить відповідний пусковий механізм вибухового пристрою. Очевидно, що прихований вибуховий пристрій може вбивати не тільки розпізнану певну особу, але й спричиняти поранення працівників, які можуть випадково стояти неподалік.

Таким чином, швидкий розвиток індустрії електронного інтелекту засвідчує, що сьогодні це вже не просто науково-фантастична літературна історія-передбачення, а вже дійсно створена реальність, тобто конкретна технологічна небезпека і загроза цивілізаційного розвитку. Очевидно, що все це зобов’язує відповідні установи кібербезпеки вже сьогодні приступити до розробки стратегії, тактики й мистецтва поведінки в таких ситуаціях.

Висновки, пропозиції і рекомендації

На завершення слід зазначити, що сформулювати реальний подальший чіткий розвиток сценаріїв використання можливостей космічного кіберпростору й електронного інтелекту в злочинних цілях сьогодні складно. Водночас важливо вже сьогодні відповідним державним органам, освітнім та науковим установам необхідно приступити до розробки та реалізації на практиці наступних стратегічних кроків і прийняття управлінських тактичних рішень, а саме:

  • створити чітку і надійну безпекову міждержавну правову базу можливостей використання космічного простору й електронного інтелекту в освітній, науковій та праксеологічній діяльності з метою запобігання і протидії можливим кіберзагрозам, викликам і небезпекам;
  • розробникам новітніх електронних ноозасобів, методів і технологій штучного інтелекту технологічно запобігти можливим загрозам неправомірного використання електрон ного інтелекту в різних сферах життєдіяльності;
  • розробити впорядковану правову, організаційну і технологічну систему запобігання і протидії шкідливому використанню космічного простору та електронного інтелекту як на національному, так і на міждержавному (світовому) рівнях.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Роль і місце прокуратури в системі поділу влади

Михайло ШТОГУН, прокурор першого відділу управління
організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Київської області, молодший радник юстиції

Питання ролі й місця такого особливого органу державної влади, як прокуратура, в правовому механізмі держави завжди викликало дискусії як у практиків, так і в науковців різноманітних галузей права. Вона, прокуратура, з часів здобуття незалежності Україною постійно не вписувалася в класичний поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади.

Яскравим доказом цього є не лише поcтійні зміни в Законі України «Про прокуратуру», але і в редакції Основного Закону. До 2016 року в Конституції України VІІ розділ не тільки мав назву «Прокуратура», але й детально регламентував її повноваження, функції, організацію та особливе призначення. В попередній редакції Конституції прокуратура, як і Омбудсмен, Національний банк, не були віднесенні до жодної з гілок влади.

Чи може бути прокуратура суб’єктом системи судової влади?

У 2016 році законодавець при внесенні змін до Конституції України виключив даний розділ і лише однією ст.131-1 Конституції визначив її місце в розділі «Правосуддя», чим формально прокуратуру відніс до судової гілки влади. Однак якщо детально проаналізувати навіть ті «куці» функції прокуратури, що залишилися, — підтримання публічного обвинувачення в суді; організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими й розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом можна зробтити цілком закономірний висновок, що прокуратура аж ніяк не є суб’єктом системи судової вдади.

Звичайно вона бере участь у реалізації основної функції судової влади — здійсненні правосуддя, однак як представник обвинувачення, тобто тут відсутня нейтральна позиція, яка є основною ознакою суб`єкта судової влади. Здійснюючи обвинувачення в судовому засіданні прокурор фактично представляє державу в обвинувальному ракурсі, виконує покладені на нього законом повноваження, що більш характерно суб`єкту виконавчої гілки влади.

Стосовно другої функції прокуратури — організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням — вважаю, що тут дискутувати немає про що, хіба стосовно розподілу повноважень прокурора та слідчого судді під час досудового слідства, які явно неадекватні реальному стану речей. Разом із тим бачимо, що судова влада, здійснюючи функцію судового контролю під час досудового слідства, вже представлена суб’єктом судової влади, тому тут усе зрозуміло з роллю і місцем прокурора.

Третя функція також підтверджує, що прокурор, коли здійснює представництво інтересів держави в суді, аж ніяк не може бути суб’єктом судової влади, адже він представляє інтереси конкретної державної юридичної особи, тобто сторони в судовому процесі.

Половинчасте рішення законодавців

Зміни внесенні в ст. 25 ЗУ «Про прокуратуру» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX про те, що Генеральний прокурор, керівники відповідних прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Основною формою координації є проведення координаційних нарад з керівниками правоохоронних органів, на яких заслуховується інформація щодо їхньої діяльності у сфері протидії злочинності. Рішення координаційної наради є обов’язковим до виконання всіма зазначеними в ньому правоохоронними органами. Порядок та інші форми координації затверджуються наказом Генерального прокурора, фактично регламентують четверту функцію прокуратури — координація діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності, яку було б доцільно закріпити в Конституції. Таким чином, складається враження, що законодавці ухвалюючи зміни до вищевказаного закону, прийняли половинчасте рішення — до закону зміни внесли, однак поза увагою лишилося внесення відповідних фундаментальних змін до Конституції України як Основного Закону.

Ще один доказ проти…

Другою важливою ознакою того, що прокуратура не може бути в складі судової гілки влади є її структура та організація з чітким вертикальним підпорядкуванням та повноваженнями. Так, відповідно до статей 7, 10, 12 Закону України «Про прокуратуру» утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури й штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором. У системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, у свою чергу обласна прокуратура — орган прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Щодо повноважень Офісу Генпрокурора

Змінено й основні повноваження Офісу Генерального прокурора, який організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності й роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління прокурора Офісу Генерального прокурора. Аналогічно ж змінено й повноваження щодо кадрової політики, які явно не характерні організації системи судової влади.

Як висновок

На завершення слід відмітити, що реформування органів прокуратури, внаслідок якого передбачається значне скорочення працівників, закономірно викличе ряд нарікань та скарг, а тому зміни до Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України про те, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року, рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, кадрових комісій обласних прокуратур, прийняті за результатами дисциплінарних проваджень, можуть бути оскаржені прокурорами в порядку, визначеному цим кодексом для оскарження актів, дій або бездіяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів є не досить вдалими як правова норма. На даний час, рішення КДК прокурорів відповідно до ст. 22 п. 4 КАСУ оскаржується до Верховного Суду як суду першої інстанції. Думаю такий порядок доцільно було б застосувати лише до оскарження рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, а рішення кадрових комісій обласних прокуратур, прийняті за результатами дисциплінарних проваджень, могли б бути оскаржені спочатку до кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, а вже у випадку негативного рішення — до Верховного Суду.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.