Connect with us

Думка експерта

Той, хто володіє інформацією, володіє світом. Частина 2

Опубліковано

Олександр Соснін, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Закінчення. Початок

ІКТ і держуправління

Саме в повоєнному Києві, в 1950– 1951 роках, під керівництвом академіка С. О. Лебедєва в Інституті електротехніки АН УРСР вперше в континентальній Європі була створена електронно-обчислювальна машина. Її поява в Україні засвідчила свої нові можливості та амбіції щодо формування в Києві потужної науково-технічної школи в цій галузі. Відрядження в 1956 році з Москви до Києва В. М. Глушкова, який послідовно розгортав цей напрямок роботи, очоливши лабораторію в Інституті математики АН УРСР, Обчислювальний центр АН УРСР в 1957 році, з 1962 року Інститут кібернетики АН УРСР, стало могутнім поштовхом для розвитку в нашій країні принципово нової науково-технічної еліти – інноваційно налаштованої на розвиток держави як високотехнологічної. Її зусиллями Україна значною мірою сконцентрувала на собі світовий розвиток обчислювальної техніки, кібернетики, інформатики та прикладної математики. Кібернетика набула широкого трактування як наука про загальні закономірності, принципи і методи обробки інформації в процесі управління складними системами та автономними об’єктами. Електронно-обчислювальна техніка стала основним технічним засобом кібернетики.

Читайте також: Про надзвичайні екологічні ситуації оперативно інформуватиме Держекоінспекція

Активно пропагуючи інноваційність ідеї та практичність вирішення проблем інформатизації народно-господарського комплексу, передбачаючи неминуче створення систем штучного інтелекту, В. М. Глушков зі своїми колегами та учнями зробили видатний внесок в розбудову в Україні якісно нового бачення значення інформаційного ресурсу країни як виключно складної сукупності науково-технічного і промислового потенціалу, фахівців із високоякісною університетською освітою, бібліотеками, які наповнено джерелами світових знань. Багато в чому вони передбачили ідеї та уявлення щодо електронного урядування й зростання ролі інформаційно-комунікаційної діяльності держави в розбудові економіки, освіти, медицини та соціально-політичного облаштування громадян в суспільстві.

На жаль, внаслідок постійної залежності при прийнятті рішень від владних зазіхань Москви, а головним чином внаслідок недорозвиненості в Україні соціально-політичних наук та слабкість керуючої еліти, ідеї щодо необхідності змін в управлінні країною в нас своєчасно не були почуті, а на Заході інноваційна система напрочуд швидко й творчо опанувала всі їхні ідеї. Ми втратили статус ядерної держави й однієї з провідних постіндустріальних країн світу, гідність своїх громадян в освіті та кваліфікації на світових ринках праці, самобутність і лідерство. Із 60-х років минулого століття ми, не досягнувши необхідного рівня розвитку наук про суспільство, реалізуємо трансформований та розвинутий у США досвід суспільно-політичної організації, і, зокрема, науково-технічні здобутки та технології.

Своїм рішенням Уряд прямо вказує про намір революційно змінити вектор розвитку науково-технологічної та науково-освітньої діяльності в Україні, яка б відповідала вимогам нової інформаційно-комунікаційної доби. За таких умов всі проблеми нашого сучасного суспільно-політичного та інформаційно-комунікаційного розвитку, національна безпека, ідентичність дедалі більше стають пов’язаними із питаннями поводження і ефективним використанням національною елітою національних інформаційно-комунікаційних ресурсів.

Перш за все, безумовно, мова йде про глибоке реформування системи науково-освітнього сектору. Всі ми бачимо застарілість форм і самої ідеї існування в Україні Національної академії наук, коли держава утримує надто велику кількість академіків, а обрання ректорів або завідувачів кафедр у національних університетах відбувається келійно, без доступу до конкурсу широкого кола фахово підготовлених спеціалістів і вчених з усієї України, а іноді, можливо, і з інших країн.

Маніпулювання свідомістю

Реальністю сьогодення стало широке маніпулювання свідомістю й поведінкою величезних людських мас невеликими групами псевдоелітних прошарків суспільств за моделями, які нав’язуються угрупованнями наднаціонального управління. Як наслідок, громадяни, в свою чергу, відчуваючи системну кризу в діяльності демократичних інститутів влади, лібералізму взагалі, дедалі більше починають це обговорювати, і не пошепки, а публічно, з наголосом отримати свободу. Все це ми спостерігаємо і протягом першої чверті нового століття, як народ України, зокрема, намагається скинути з себе ярмо зашкарублих традицій поневоленого протягом століть гаслами псевдодемократів суспільства.

Читайте також: Кіберзахист автоматизованих систем управління: рекомендації Держспецзв’язку

Ми бачимо, як за життя одного покоління через іnternet-комунікації докорінно змінилися (віртуалізувалися) всі існуючі механізми сприйняття людиною сенсів, повсякденних практик, активно формуються нові світоглядні погляди на життя. Розвиваючи технічні засоби цифрових технологій, мобільний internet та штучний інтелект, яких гостро потребує для свого оновлення вся система державного управління, особливо науково-технологічною і науково-освітньою сферами. Насамперед, заради оновлення забутих і генерації нових інноваційних ідей, реалізації, як наданих Україні ідей четвертої промислової революції, так і адекватного сприйняття набутого провідними країнами світу та успадкованого від радянського періоду розвитку досвіду, потрібні нові науково-технічні кадри, найперше інженери, знання та досвід яких здатні перетворювати наукові ідеї в креслення. Вони й мають стати технологічною основою нової ідеології інноваційного розвитку України.

Для створення якісно нової ситуації в інформаційно-комунікаційній сфері країни управлінська еліта своїми діями має обумовити потребу суспільства в новому визначенні багатьох звичних понять, таких як інформаційна політика, інформаційні ресурси, в нових за формою і змістом інформаційних базах та бібліотеках, технологіях електронної комерції й спілкування, включаючи мас-медійні, оскільки на тлі впровадження новітніх ІКТ народжуються й нові вже психофізичні технології ведення війни проти нас. Слід визнати, що саме в цьому була передумова та виникнення internet. Були, як відомо, ідейні, науково-технологічні й навіть футурологічні ідеї щодо створення всеосяжних інформаційних мереж із доступом до всіх світових баз даних, що, своєю чергою, стимулювало потребу просування і, врешті-решт, появу надпотужних електронно-обчислювальних машин, персональних комп’ютерів та систем штучного інтелекту.

Ідея – лише початок

Загалом же вся історія розвитку людства свідчить, що будь-яка оголошена ідея або винахід – це тільки ідея, початок. Аби реалізувати творчий задум і досягти комерційного успіху від оголошеного наміру щодо інноваційного розвитку, країні потрібні талановиті й творчі люди – новатори з неабияким характером, навіть мужністю та спритністю, з досвідом використання багатьох робочих професій і певно високими умовами сімейного облаштування.

Cама ідея не є справою виключно складною. Творчий процес, як відомо, організувати штучно важко, потрібно створити виключно високу мотивацію людей до творчої праці. А в умовах війни – це не просто в рази! Як свідчить, наприклад, досвід організації так званих «шараг» у сталінські часи для вирішення проблем науково-технологічних проривів у певних сферах, люди в них були неспроможні народжувати нові ідеї – під страхом смерті вони лише копіювали світові зразки, переводили їх у креслення. Спроби радянської влади згенерувати творчу енергію були даремними, успіхи з’являлися лише тоді, коли сюди додавалася творча праця вільних людей.

Безумовно, розвиток інноваційної діяльності в суспільстві, насамперед, у сфері реальної економічної діяльності та управління, обумовлено не тільки досконалістю процесів трудової дисципліни, організації роботи, впровадженням і використанням новітніх ІКТ. Ефективністю використання праці творчих людей, які накопичили в собі знання і здатні до матеріалізації інформаційних ресурсів та нематеріальних активів, а саме вони стають основою при створенні національних потужностей високотехнологічних і високоефективних виробництв, виключно складний процес. Такі люди потребують для роботи, безумовно, конкурентного, але виключно справедливого (за внесенням експертних і судових рішень) середовища.

Інновації і ще раз інновації…

Саме тому надзвичайно актуальною проблемою для національного правознавства стає вивчення апробованих у світі процесів залучення громадян до процесів створення високоякісної освіти та наукової діяльності, до роботи людей зі змістовною інформацією, нематеріальними активами та об’єктами інтелектуальної власності. Оцінка їх вартості в існуючій системі організації суспільства і держави нас уже не задовольняє, і це стає на сьогодні принципово важливим завданням для інноваційного розвитку країни. На тлі процесів об’єднання зусиль людства щодо опанування сучасних технологій, керуючим елементом яких є новітні ІКТ, не має прямих історичних аналогів. Їх генерацію й розповсюдження не можна порівнювати, скажімо, з процесами, які відбувалися в епоху великих географічних відкриттів, колонізації територій і народів… Це, безумовно, стає викликом, яким опікується сучасний менеджмент, впроваджуючи нові методи соціальної організації суспільства.

Найважливішою характеристикою ефективності інноваційних процесів є перетворення накопичених ідей, знань, узагалі нематеріальних ресурсів у ресурс інноваційного економічного і політичного розвитку своєї країни. Ми спостерігаємо їх із середини минулого століття і навіть маємо певний досвід такої роботи.

Скажімо, всі реформи 90-х років минулого століття при реалізації планів конверсії виробничих потужностей наших підприємств оборонної промисловості були приречені на провал, оскільки ми, не маючи навіть уявлення про глобальні економічні процеси, не враховували в своїх діях тенденції інтеграції таких задумів до наднаціональних проектів світових фінансово-промислових угрупувань. Для цього всім не вистачало адекватного розуміння сенсів глобальної економіки, перш за все владній еліті, щоб зорієнтувати країну на рівень вимог наднаціональних структур до процесів створення, зберігання, розвитку (модернізації) та захисту сфери діяльності національної науково-технічної еліти… Нечутливість владних структур до інновацій на той час абсолютно зрозуміла, всі можновладці вже марили проектом приватизації народного майна, яку Комерційний суд Лондона в 2010 році за позовом Романа Абрамовича до Бориса Березовського визнав просто: всі капітали сучасної так званої еліти отримані неправомірно – кримінальним шляхом.

Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси

Виключно важливим у той час було зробити кроки щодо виваженого, відстороненого від комуністичної ідеології, розуміння понятійно-категоріальних сенсів інформаційно-комунікаційного законодавства щодо цінності як самої інформації, зокрема обмеженого використання, так і визначення цінової вартості національного інформаційного ресурсу. Тобто, щоб не стати периферією, вже тоді потрібно було розробляти національну програму інноваційного розвитку, однак, існуюча на той час система управління країною і рівень її наукового супроводу не були здатні до такої роботи. Фахівців, здатних розвіяти ілюзії наших економістів – популяризаторів ринкових реформ, не було. А можливостей української науки і промисловості не вистачило для орієнтації країни на шлях до співпраці зі світовими центрами проектування ринкових реформ і глобалізаційних проектів розвитку, якими опікуються транснаціональні фінансово-промислові угрупування. Відбулося те, що цінність інформаційного ресурсу не було взагалі враховано в процесі приватизації підприємств.

Цифровізація як візитівка сьогодення

Цифровізація в Україні, як ознака нашого поглинання процесами ринкової економіки в координатах глобального розвитку, значною мірою вже досягла успіхів. Безумовно, вона дещо послабила значну кількість бар’єрів при захисті державних структур, дозволивши невеликим інформаційно-комунікаційним структурам асиметрично протидіяти владним рішенням і часто змушували переглядати їх під тиском популістів та псевдореформаторів, начебто на користь прав і свобод людей. І це й не дивно, оскільки величезна кількість засобів інформаційно-комунікаційного впливу на суспільство в Україні на сьогодні перевищує розумну межу й зосереджено в руках тієї частини національної еліти, яка на свій розсуд провела приватизацію державного майна і яку ми успадкували. Її інтереси давно визначено метою власного збагачення, яке сьогодні можливо лише через виконання завдань, які формують наднаціональні центри управління процесами розвитку глобальної економіки і політики, що веде до захаращення політико-правового поля в національно орієнтованому суспільстві.

Процеси створення, накопичення, зберігання, використання національного інформаційного ресурсу виключно складні, а тому, як свідчать події, що відбуваються в світі під тиском розвитку транснаціональних корпорацій, агенцій різного спрямування, засобів масової інформатизації, а тепер і блогерів, виключно складні. В останні три десятиріччя ми бачимо, що контроль з боку владних структур над інформаційним ресурсом майже всюди значно послабився. Й мова тут не тільки про нашу країну, що вже із середини 70-х років минулого століття об’єктивно стало головним дестабілізуючим фактором нашого сталого розвитку.

ІКТ і безпекові питання

Процеси інформаційно-комунікаційного вдосконалення ми маємо бачити через призму проблем державного управління і безпеки процесів глобалізації, насамперед, їхнього впливу на формування свідомості людини, економіки, які, в свою чергу, послідовно витягують на поверхню нашого буття нові й виключно складні проблеми розвитку сучасної науки, освіти і взагалі науково-технологічного розвитку. Новітні ІКТ самі по собі вимагають від людини майже неусвідомлено підвищувати вимоги до рівня загальної і професійної освіти, знань іноземних мов. Вони інноваційно надають різноманітні послуги, окреслюючи нові виміри творчої, економічної, інноваційної та соціальної культури, самі по собі формують особистість у реаліях суспільно-політичних й економічних відносин. На жаль, наш уряд починає вирішувати питання інноваційного розвитку країни в умовах війни, але ми дійсно маємо величезний інноваційний потенціал. Він зосереджений в основному в громадян старшого покоління, орієнтованого вихованням на іншу організацію творчої або інноваційної роботи, а нове, до кінця не розуміючи, що політика і державне управління в світі давно, із середини 80-х років минулого століття, перетворилися на суміш шоу-бізнесу та популізму, більше шукає шляхи виключно особистого збагачення, тобто суспільство до деякої міри втратило інноваційну культуру.

Електронні комунікації громадян і держав у нинішньому світі вже досягли певного високого рівня й стали, без перебільшення, інформаційно-комунікаційним каркасом країн світу. Більш глибоко інтегруючи за допомогою інформаційно-комунікаційної інфраструктури діяльність існуючих інститутів влади, уряди всіх країн наполегливо починають роботу із перспективними проектами фінансово-економічного розвитку. Ми бачимо це, зокрема, на прикладі Китаю, де уряд, постійно організуючи форуми високого рівня з міжнародного науково-технічного співробітництва, сприяє розвитку країни шляхом впровадження світових інновацій та співпраці з розвитку таких передових технологій, як-то цифрова економіка, штучний інтелект, використання технологій Big Date, нанотехнологій тощо.

Як післяслово

Безумовно, досвід, набутий у процесі інформатизації країни, буде успадковано в діяльності віце-прем’єр-міністра, і він буде здатний легко відстоювати перед економістами технократичну позицію про те, що цифрові технології та штучний інтелект краще за все здатні здійснювати управління будь-якими об’єктами і процесами, а тому й орієнтуватиме промисловий розвиток України на те, що зусилля українських вчених мають бути підпорядковані ідеям четвертої промислової революції: – розробці теорії інформації, опанування технологій мікроелектроніки та конструювання на її основі новітньої сервісної апаратури ІКТ, такої, наприклад, як модеми, волоконні світловоди, фоточутливі матриці тощо, стануть пріоритетом.

Безумовно, орієнтація держави на інноваційний розвиток промисловості, науки й освіти дасть змогу інноваційно модернізувати й державне управління, створити більше умов для покращення прозорості владних структур, спростить їх відносини з громадянами, але все це потребуватиме, насамперед, встановлення нових, більш жорстких норм дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства в інформаційно-комунікаційній сфері, особливо там, де йтиметься про інформацію стратегічного рівня, яка сама по собі є інформацією обмеженого доступу. Головним дестабілізуючим фактором тут буде те, що сучасна система державного управління принципово вибудовувалися під зовсім іншу ієрархію державного управління та технології роботи із інформацією, а тому не знала повної ваги і цінності інформаційних потоків, ресурсів персоналу, який працює з нею. Аналіз діючої системи правового регулювання відносин та організаційної структури державних органів та інших суб’єктів, які діють, зокрема в інформаційно-комунікаційній сфері, розглядаються і досі поверхнево, вдосконалюються вони поривчасто і лише на основі короткотермінового аналізу накопиченого в суспільстві досвіду практичного застосування норм, що теж потребуватиме прискіпливої уваги еліт при реалізації програм політико-правового забезпечення інноваційного розвитку, які необхідно розробляти на міжвідомчому рівні, скажімо, Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, під пильною увагою фахівців–правознавців.

Співавтор Аліса Кононець, студентка
Національного технічного університету
«Київська політехніка» імені Ігора Сікорського

 

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.