Connect with us

Думка експерта

Тривожні канікули. Чи уникнемо «ідеального шторму»?

Дата публікації:

Володимир ВЛАСЮК, директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза»

Україна стала на пагубний шлях утриманства і боргової економіки, зовсім не займаючись виробничим і технологічним розвитком. До чого це призведе?

Про ситуацію загалом і тенденції

Важливо пам’ятати власну історію, зокрема економічну. Саме час згадати про динаміку ВВП України з першого року незалежності. Він містив багато актуальної інформації для нинішнього періоду пандемії й спричиненого нею економічного піке. А ще можна побачити, що економіка України за тридцять років так і не вийшла на рівень 1991-го. При тому за цей час сусідні країни подвоїли й потроїли обсяги ВВП. Отже, сьогодні можна обґрунтовано стверджувати про аномальність економічного розвитку країни, як і про те, що її загальна економічна політика вперто не помічає чогось дуже суттєвого.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Нагадаю, українська економіка переживала шокові ситуації щонайменше два рази: в 2008 році — через світову фінансову кризу і в 2014 році — через внутрішню дезорганізацію й зовнішню агресію. Це якщо абстрагуватися від першого шоку, спричиненого розвалом економічних зв’язків СРСР.

Реакція економіки на ці шоки

Її падіння було дуже глибоким. У 2008 році це було 15,1%, тобто найбільше в світі, а в 2014-2015 роках — 15,8% за два роки. Після згаданих падінь економіка України вже не могла виходити на попередні локальні піки. Хтось мав сподівання, що ця тенденція зміниться в 2020 році, але зараз ми розуміємо, що цього не буде.

У частини економістів, які стежать за структурними змінами української економіки, завжди було мало оптимізму. Саме структурна деградація економіки призвела до втрати її відновлювальних властивостей і визначила загальний спадаючий тренд, а не ті кризи, які спіткали Україну і світ. Інші ж країни піднялися за цей час в рази.

Структурну деградацію економіки України найперше характеризує падіння частки переробної промисловості й зростання частки сільського господарства у ВВП країни.

Варто додати ще один важливий показник — структуру українського експорту товарів. У 2019 році частка первинного сектору — добувної промисловості й сільського господарства — зросла до рекордних 33%. Особливо стрімкою була ця зміна в 2018—2019 рр. При тому, що в сусідніх державах ця частка становить лише 3-5%. Тобто ці країни переробляють власну сировину самі. Там розуміють, що саме процеси поглибленої переробки створюють багатство і добробут їхніх громадян. Україна ж вперто цього не бачить і зустрічає чергову хвилю глобальної кризи структурно слабшою і біднішою, ніж у попередні шокові періоди.

Оцінка перспектив

Щоб оцінити перспективи нашої економіки, спрогнозуймо її очікуване падіння. Ми бачимо неухильне скорочення «бази», якою є ВВП країни, й низьку стійкість економіки до різних шоків. Нагадаю, в 2008 році через світову фінансову кризу, а нинішня криза теж світова, економіка України скоротилася на рекордні 15,1%, відреагувавши на падіння цін на залізну руду, металургійну та аграрну продукцію. Зараз, у 2020 році, українська економіка структурно слабша і ще більш залежна від цін на групу сировинних товарів.

Прогноз цінової кон’юнктури на ключову групу продуктів українського експорту такий: залізорудна сировина — мінус 9%, металопрокат — мінус 10%, зерно пшениці — на рівні 2019 року, але обсяги можуть бути більшими завдяки приросту експорту зерна врожаю 2019 року в першому кварталі 2020 року, олія — мінус 1,5%. Отже, надходження від експорту будуть меншими, щоправда, як і витрати на імпорт. Останні скоротяться через зниження цін на продукти нафтопереробки й газ, а також через зменшення придбання населенням імпортних товарів довготермінового використання, як це завжди відбувається під час криз. У балансі, очевидно, матимемо падіння експорту до 5% при зменшенні негативного сальдо торгівлі товарами, оскільки імпорт знизиться ще більше.

У 2020 році значно більше, ніж на 8%, скоротиться внутрішня оптова та роздрібна торгівля, яка відіграє вагому роль у структурі ВВП з часткою близько 13%. На неї вплинуть карантинні обмеження й зниження купівельної спроможності населення. Сфера нефінансових послуг для населення — готельно-ресторанне обслуговування, перевезення, туризм — впаде ще глибше — на 15—30%. У промисловому виробництві стійкішими будуть великі корпорації, а найбільш вразливими — малі та середні підприємства, зокрема з виробництва одягу чи товарів з дерева, які залежні від внутрішнього попиту. Індекси виробницт ва в металургії та енергетиці впадуть на 2—3%, в легкій промисловості — на 5—7%.

У сумі зниження ВВП України становитиме 5—10%. Точніше можна буде говорити після отримання статистичних результатів березня, але й цього разу падіння буде значно вищим, аніж у середньому в світі, де воно очікується на рівні 3—4%. Найкраще втримаються економіки, які мають диверсифіковане промислове виробництво й здатні виробляти готові індустріальні товари. Причина проста: ці товари після вимушено відкладеного попиту стануть потрібними споживачу.

Продуцентам же сировини доведеться почекати, поки не відновиться економіка виробництв, що стоять ближче до кінцевого споживача — так уже влаштована економіка. Зрозуміло, що Україна, яка втратила здатність до багатьох виробництв споживчих товарів, просяде найглибше і знову втратить в обсязі.

«Ідеальний шторм»

«Ідеальний шторм» — це коли синхронно діють негативні внутрішні й зовнішні обставини, підсилюючи висоту хвилі. Чим менша економіка при більших її зобов’язаннях, тим небезпечніша для неї висока хвиля. Зобов’язань же в аномально малої української економіки через недофінансування попередніх років накопичилося багато. Вона не може забезпечити нормальне функціонування держави, зокрема робочі місця, доходи сімей та видатки на капітальні інвестиції. Після чергового падіння ця здатність ще більше знизиться.

Як профінансувати необхідні обсяги капітальних інвестицій, зокрема зношену інфраструктуру та соціальні зобов’язання, в тому числі пенсійний фонд і субсидії? Як долати бідність і низькі доходи українців, рівень яких на душу населення в Україні в чотири рази нижчий, ніж, наприклад, у Польщі, і в три рази, ніж у Румунії?

Ці зобов’язання щорічно зростають, а економіка та її здатність фінансувати відповідні видатки скорочуються. У цих умовах єдиний вихід — знову запозичувати, що Україна безперервно й робить в останні шість років і робитиме в 2020 році.

Звернімо увагу, до якого боргового фінансування змушена вдатися країна тепер. Лише на покриття дефіциту державного бюджету потрібно буде запозичити 296,7 млрд грн або 7—8% від очікуваного ВВП. З них 54% планується покрити внутрішніми запозиченнями, 46% — зовнішніми. Крім того, країна просить в МВФ кредит, 8 млрд дол, на поповнення резервів НБУ. Якщо отримаємо 4 млрд з 8 млрд, а курс гривні вдасться втримати на рівні 29 грн за долар, то рівень боргу до ВВП у 2020 році, очевидно, досягне 65 відсотків.

Нагадаю, у 2019 році цей показник становив близько 50%, що подавалося як наслідок успішного економічного розвитку. Однак більшості економістів було зрозуміло, що це маніпуляція з курсом, який доволі штучно зміцнили до 23,8 грн за дол., отримавши приплив спекулятивного капіталу нерезидентів у надприбуткові ОВДП. Насправді ж це були хибні сигнали від економіки, яка лише прискорила структурну деградацію. Її справжній стан швидко себе проявив у вигляді недовиконання дохідної частини бюджету в 2019 році та поточного ослаблення гривні.

Друкувати гроші: чому це небезпечно

Для України з її малим бюджетом і постійним негативним платіжним балансом нарощення боргу, особливо зовнішнього, — невдале рішення. Його обслуговування лежить тягарем на державному бюджеті, забирає ресурс, якого й так бракує для функціонування держави, і змушує робити нові запозичення. Чим це може закінчитися для ослабленої держави, демонструє приклад з реструктуризацією зовнішнього боргу країни в 2015 році, внаслідок якої держава була обкладена податком на економічне зростання. Це яскрава ілюстрація ставлення до слабкого боржника і його суб’єктності.

Коли хтось питає, наскільки вдалою була політика запозичень останніх шести років, слід подивитися на структурну деградацію економіки за цей період. Перетворення національної економіки з індустріальної на сировинну, особливо інтенсивне в останні шість років, дає очевидну й просту відповідь на це питання. Країна стала на пагубний шлях утриманства й боргової економіки, зовсім не займаючись власним виробничим і технологічним розвитком. До чого це призведе — не важко здогадатися. Зовнішні вимоги ставатимуть усе жорст кішими, внутрішня соціально-економічна дезорганізація посилюватиметься, а Україна буде сприйматися як територія, що не здатна дати собі раду.

Власне, це і є підготовлений ґрунт для ідеального шторму. Лишатиметься дочекатися, поки прилетить зовнішня хвиля, а це лише питання часу. Коли говорять, що дезорганізована територія притягує «чорних лебедів», то це не просто ірраціональне сприйняття. Де багато ризиків — там вища ймовірність, що вони спрацюють. В Україні таких тонких місць стає дедалі більше. Це — зношена інфраструктура, техногенна напруга на багатьох ділянках, нестача професійних людей, високе реальне безробіття, фінанси, яких не вистачає, хиткий платіжний баланс. Спрацює якийсь — і прилетить.

Отже, через структурну деградацію економіка України втратила відновлювальні можливості. Різні кризові шоки — це своєрідний момент істини. Вони розкривають, що насправді відбувається з економічним розвитком держави. Нинішній шок розвінчує ілюзії щодо можливості сталого зростання, все відбувається навпаки.

Криза дозволяє засвоювати важливі істини й виявляє слабкі місця. Для України такими є структурне спрощення економіки через деградацію її обробних потужностей. У короткій економічній історії країни вже траплялися моменти, які це яскраво й популярно демонстрували, однак ці уроки не були вивчені. Тож якщо Україна не здійснить структурну перебудову економіки, то рано чи пізно потрапить в «ідеальний шторм». А він уже не випустить свою жертву, особливо коли та пливе хибним курсом і не ремонтує своє заіржавіле судно.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Ратифікація Стамбульської конвенції дуже важлива для європейської ідентичності України

Опубліковано

on

На цьому під час інтерв’ю наголосив Надзвичайний та Повноважний Посол Швеції в Україні Тобіас ТИБЕРГ. На його думку, для успішного вирішення цього питання Україні необхідно досягти суспільного консенсусу стосовно протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству та боротьби з цими явищами.

Відомо, що Швеція розпочала боротьбу з дискримінацією на підставі статі та ґендеру задовго до появи Стамбульської конвенції. Що це були за закони?

– У Швеції питання про необхідність рівності за ознакою статі виникло ще в ХІХ столітті. Цей процес розпочався самоорганізацією жінок, спрямованою на відстоювання своїх прав. Але коли йдеться про протидію насильству чоловіків по відношенню до жінок, а саме це є фокусом Стамбульської конвенції, то тут є певні значні дати в історії нашої країни. І в цьому сенсі я хотів би згадати закон, ухвалений 1998 року. Ним вперше в Швеції насильство чоловіків щодо жінок було визначено особливим видом насильства, яке має певні характеристики.

Перш за все, жінки від самого початку перебувають у становищі, коли чоловіки мають певні переваги. Йдеться про переваги як економічного характеру, оскільки жінки є залежними від чоловіків і так склалося вже впродовж багатьох років історії, а також і про фізичні переваги, коли чоловіки можуть застосовувати насилля до жінок. Також існують певні стереотипи в суспільстві, і жінки часто потерпають через них. Ще одна особливість: у більшості випадків насилля чинилось близькими людьми, в домашньому оточенні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Все це було взято до уваги, коли розроблявся цей закон. Згадані аспекти були винесені на суспільне обговорення. Тому країни, які зосереджуються на вирішенні питань протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству, також мають зважати на такі аспекти і характеристики такого насильства в подальшій роботі.

У нашій країні були ухвалені й інші законодавчі акти в цій царині, але закон 1998 року складає основу відповідного законодавства.

Наскільки успішною була реалізація цього закону?

– Цей закон був успішним уже хоча б з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогодні. У Швеції є загальне розуміння, що собою являє насилля чоловіків по відношенню до жінок і якою є його природа. Завдяки розвитку відповідних політик, стратегій, законодавства кожна людина, кожний представник влади в своїх діях та заявах зважають на цю обставину та керуються нею.

Коли Швеція ратифікувала Стамбульську конвенцію, і наскільки складним для неї був цей процес?

– Швеція підписала Конвенцію 2011 року, а ратифікувала її в 2014 році. Наскільки мені відомо, з політичного боку не було жодних проблем.

Для мене найбільш цікавим є питання, як ратифікація вплинула на процес викорінення насильства чоловіків щодо жінок у подальшому. Мені здається, що саме це питання є надзвичайно важливим в українському контексті. Для Швеції цінності, які містяться в Стамбульській конвенції, ніколи не піддавалися сумніву, вони завжди були загальноприйнятними на рівні суспільства. І тому сама ратифікація цього документу була корисна для країни в сенсі подальшої боротьби з насильством по відношенню до жінок. У країнах, де не було суспільного консенсусу стосовно таких цінностей, необхідно зрозуміти важливість цієї Конвенції.

Для Швеції механізми оцінки виконання Конвенції виявилися надзвичайно корисними. Завдячуючи їм ми отримуємо нові ідеї, поштовхи і пропозиції для того, щоб стати  більш ґендерно рівними та продовжувати боротьбу з насильством.

– Що дала Швеції реалізація Стамбульської конвенції?

– Швеція змогла скористатися тим досвідом, тією інформацією, яку надає ця Конвенція. Ми змогли в подальшому покращувати наше законодавство, поліпшувати ситуацію з вирішенням питання щодо домашнього насильства, тому що Конвенція вказує на недоліки, над якими потрібно працювати. Тож ми сприймаємо її як корисний інструмент, який допомагає нам стати більш рівними та більш відкритими в цьому питанні.

Чи є питання домашнього та ґендерно зумовленого насильства актуальним для Швеції?

– Ця проблема залишається гострою як у Швеції, так і в будь-яких інших країнах. Тим паче, що зараз ми живемо в епоху обмежень, пов’язаних з COVID-19, через які кількість випадків такого виду насильства повсюдно зросла.

Однак шведський досвід засвідчує, що завдяки потужним законодавчим ініціативам, міцним державним політикам можна стримувати зростання домашнього насильства, зменшувати стигму, пов’язану з потерпілими. А також створювати передумови для того, щоб жінки не соромилися та інформували про насильство, яке з ними сталося.

– Чи існує в Швеції система спеціальної освіти з ґендерної рівності та протидії насильству?

– У нас існує безліч різних типів навчань та курсів, особливо для працівників, які безпосередньо стикаються з цією проблематикою. Маю на увазі представників поліції, соціальних працівників, освітян. Є курси, які працюють у школах, університетах, для них розробляються спеціальні програми. Також працюють курси для широкого загалу, щоб люди були поінформовані про таку проблематику.

Кожен поліцейський, який навчається у Шведській поліцейській академії, має в обов’язковому порядку пройти 12-тижневий курс з протидії насильству чоловіків стосовно жінок. Отже така систематична робота проводиться, вона сприяє не лише зростанню обізнаності в цій проблематиці, але й формує відповідне ставлення до неї в суспільстві.

В уряді Швеції є міністр з питань ґендерної рівності та омбудсмен з питань рівності. Чим вони займаються, що мають спільного та відмінного в своїх завданнях?

– Міністр відповідає за розробку національної політики щодо ґендерної рівності, а також за координацію між секторальними міністерствами та агентствами, які також займаються питаннями рівності між чоловіками та жінками.

Омбудсмен безпосередньо отримує звернення від громадян і реагує на них, контактує з представниками виконавчої та судової влади стосовно виконання рішень, які ухвалюються за зверненнями громадян.

Швеція є першою країною в світі, яка розробила та реалізує феміністичну зовнішню політику. Яка її мета?

– Феміністична зовнішня політика Швеції базується на розумінні того, що питання ґендеру, питання рівності як і нерівності присутні скрізь – у  будь-якій проблематиці і в будь-яких аспектах. Швеція розуміє цей факт і намагається боротися з такою нерівністю завдяки відповідній політиці, зокрема зовнішній.

Швеція сформувала в своїй зовнішній феміністичній політиці три головні цілі. Це: представництво, ресурси та права. Вони спрямовані на те, щоб жінки досягали рівного політичного представництва з чоловіками, щоб вони мали рівний доступ до ресурсів і такі ж самі права, як і чоловіки.

Чи спроможна Україна ефективно боротися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством без ратифікації Стамбульської конвенції?

– Чесно кажучи, я так не думаю. Стамбульська конвенція є єдиним загальноєвропейським документом, який сприяє викоріненню насильства чоловіків по відношенню до жінок. Вона надає доступ до відповідних ресурсів та підтримки. Якщо країна не виявляє наміру ратифікувати Конвенцію, тоді виникає питання, чи дійсно вона бажає виконувати свої зобов’язання стосовно протидії такому насильству та боротьбі з ним. Поки Україна не ратифікує Стамбульську конвенцію, її успішність у цій роботі піддаватиметься сумніву.

– Як Рада Європи та інші міжнародні організації можуть допомогти Україні з ратифікацією Стамбульської конвенції?

– Потужні міжнародні організації, такі як Рада Європи та її партнери, мають, насамперед, сприяти збільшенню обізнаності щодо цього питання в суспільстві, брати участь у дискусіях, щоб мотивувати ратифікацію цього документу. Мені здається, що західні партнери повинні продемонструвати, що питання ратифікації є надзвичайно важливим для європейської ідентичності України.

– Швеція є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні, зокрема й через Раду Європи, та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Які проєкти, програми у цій сфері вона підтримувала останніми роками в нашій країні та що реалізується зараз?

– Наразі наша робота з українськими партнерами в цьому напрямку базується на трьох ключових програмах. Перший аспект – це розвиток національної політики з ґендерних питань. Тут ми співпрацюємо з організацією ООН-Жінки, іншими міжнародними партнерами. Ми реалізовували дуже цікаву програму, пов’язану з ґендерним бюджетуванням. Цей проєкт передбачав, що влада, плануючи Державний та місцеві бюджети, повинна брати до уваги потреби як чоловіків і жінок, так і хлопчиків і дівчаток для того, щоб потому відповідним чином розподілялися фінанси.

Ще один аспект нашої роботи – це збільшення політичного представництва та залучення жінок, і в цьому напрямку ми співпрацюємо з американською організацією – Національний демократичний інститут.

І третій напрямок – це боротьба з ґендерно зумовленими стереотипами, тут ми співпрацюємо з Фондом народонаселення ООН.

У майбутньому ми хотіли б розвивати ще два напрямки. Перш за все, це напрямок економічного розвитку жінок. Ми маємо дуже цікавий новий проєкт, у рамках якого проводимо навчання з комп’ютерних та інформаційних технологій для жінок, які потерпали через насильство від чоловіків, щоб вони могли створити власне джерело доходів і були більш незалежними.

Також у планах на майбутнє – просувати напрямок, пов’язаний з порядком денним, який має назву «Жінки, мир, безпека». І в цьому сенсі ми б хотіли  збільшити участь жінок у процесі, який пов’язаний з протидією російській агресії та збільшенням участі жінок у процесі перемовин.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Додаткова інформація

Королівство Швеція є давнім стратегічним партнером України у сфері реформ і найбільшим серед усіх країн донором подовженого Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (5,87 млн євро). Швеція також є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Ґендерна рівність – неодмінна складова всіх проєктів, що підтримуються Швецією в Україні. У 2017 р. шведський уряд виділив 5 млн євро на утвердження ґендерної рівності в Україні через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань ґендерної політики, а також допомогу в реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека».

Читати далі

Думка експерта

Плутанина з підпорядкуванням БЕБ ставить під сумнів його ефективність

Опубліковано

on

Андрій ГМИРІН,
доцент кафедри кримінального права та кримінології
Університету державної фіскальної служби України

Як заявлялося, наприкінці вересня в Україні має запрацювати Бюро економічної безпеки. Про це 28 травня на брифінгу повідомив, зокрема, голова ДФС Вадим Мельник. Свого часу я аналізував доцільність створення нового органу й пропонував власне альтернативне рішення. Знову звернутися до цієї теми мене змусили дві постанови Кабміну від 12 та 31 травня, які корегують питання підпорядкування БЕБ у системі виконавчої влади. Перша дозволяла координувати роботу нового органу виключно міністру фінансів. Друга повернула ці повноваження безпосередньо всьому Кабміну.

Спочатку БЕБ підпорядкували Мінфіну…

Нагадаю, що законопроект № 3087-д про створення Бюро економічної безпеки Верховна Рада ухвалила 28 січня 2021 року. Глава держави підписав документ, аж ось 12 травня Кабмін прийняв відповідну постанову. Її перший пункт говорив про утворення БЕБ як центрального органу виконавчої влади, «діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України».

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Але там був ще й наступний абзац. Цитую: «Внести до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» такі зміни:

1) розділ II доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України»;

2) пункт 12 розділу III доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України».

Якщо ми ознайомимося зі згаданою постановою КМУ, то зрозуміємо, що БЕБ хотіли підпорядкувати Міністерству фінансів. А оскільки серед основних завдань цього органу його творці вказали аналітичну роботу, таке підпорядкування було логічним. Поглиблений аналіз економічних процесів та ризиків — важлива складова діяльності державного органу, який має запобігати економічній злочинності.

І якби постанова КМУ від 12 травня набула чинності, Міністерство фінансів отримало б у своє розпорядження силовий інструмент із широкими повноваженнями. Чи втрималися би тоді чиновники від спокуси використати БЕБ для тиску на підприємців? Сумніваюся. Адже достатньо було б, наприклад, ініціювати кримінальне провадження за ст. 222-2 ККУ «шахрайство з ПДВ». Нагадаю, що ця стаття була внесена до Кримінального кодексу у вересні 2020 року.

Щодо самої статті. З одного боку, вона є відповіддю держави на корупційні можливості цього податку, використання його заради тінізації бізнесу. З іншого, юридична складова статті не витримує жодної критики. Наприклад, у преамбулі «шахрайство з ПДВ» визначається як «розкрадання або незаконне заволодіння бюджетними коштами шляхом отримання бюджетного відшкодування…». Але таке трактування робить цю статтю непридатною до застосування. Поясню, чому.

Бюджетний кодекс відносить до бюджетних коштів відповідні надходження та витрати бюджету. «Отримання бюджетного відшкодування» не має до них жодного стосунку, як і до їхнього «розкрадання або незаконного заволодіння». Річ у тім, що до запровадження системи електронного адміністрування платник або регулярно сплачував ПДВ до бюджету, або подавав заявку на повернення коштів із бюджету за результатами своєї діяльності.

Сьогодні процес податкових звітів і сплат більш автоматизований. На своєму рахунку в казначействі платник обліковує кошти, необхідні для того, щоб виписати податкову накладну. Ці гроші є коштами платників, а не держбюджету. Крім того, бюджетне відшкодування здійснюється в разі підтвердження його правомірності — і не інакше. Таке підтвердження здійснює адміністратор ПДВ — Державна податкова служба. Тож у разі відкриття чергового провадження за статтею 222-2 ККУ до посібників ймовірного злочину однозначно слід відносити й ДПС. Погодьтеся, все це здається абсурдним!

Саме в існуванні таких колізій я й бачив головний ризик функціонування БЕБ під егідою Мінфіну. Фактично в структурі міністерства мав діяти силовий орган із досить розмитою й суперечливою законодавчою базою, що визначає його слідчі та оперативні інструменти. Водночас, він мав би широке коло юридичних повноважень і міг здійснювати безпрецедентний тиск на бізнес…

… Але 31 травня повноваження повернули Кабміну

Та наш Кабмін не був би Кабміном, якби не влаштовував собі сім п’ятниць на тиждень. Вже 31 травня він видав нову постанову № 547 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою скасував своє попереднє рішення про передачу координації діяльністю БЕБ Міністерству фінансів. Тобто, ці повноваження повернулися безпосередньо Кабміну. Чим викликаний такий швидкий перегляд власного рішення, мені складно сказати. Можливо, в когось з урядовців раптом настало прозріння, і він усвідомив ті ризики, які я навів вище. Можливо, це ознака боротьби урядових впливів тощо. В усякому разі, Мінфін тепер не зможе на свій розсуд чинити тиск на бізнес, використовуючи додатковий важіль. Однак сама плутанина з підпорядкуванням БЕБ не робить честі виконавчій владі й ставить під сумнів майбутню ефективність органу, який тільки створюється.

Про альтернативу БЕБ

Зрештою, проблеми навколо створення й функціонування Бюро економічної безпеки не вичерпуються однією проблемою з його підпорядкуванням та координацією. І я про них писав раніше. Наприклад, законодавство не містить чітко виписаних правил взаємодії БЕБ з іншими державними органами. Його детективам гарантований повний доступ до всіх державних інформаційно-аналітичних баз. Але про порядок цього доступу співробітники бюро будуть окремо домовлятися з розпорядниками такої інформації. Тобто БЕБ покладатиметься на добру волю тих, кого перевірятиме — я так це розумію. Є в законодавстві про бюро й лазівки для СБУ. Також не зовсім зрозуміло, чому лише співробітники новоствореного органу, а не всі держслужбовці, матимуть право на високу зарплатню?

Нагадаю також, що завданнями БЕБ стане аналіз та виявлення загроз для економічної безпеки держави, а також розслідування економічних і фінансових злочинів. Показово, що однією з головних причин створення бюро була необхідність позбавити наші правоохоронні органи дублюючих функцій у сфері боротьби з економічною злочинністю. Йдеться про відповідні підрозділи в Нацполіції й СБУ, а також податкову міліцію та НАБУ.

Свого часу ми з колегами неодноразово пропонували створити єдиний орган, який би опікувався не лише боротьбою з тіньовими схемами, ухиленням від сплати податків, а й втілював би податкову і митну політику, аналізував ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення. Цей орган міг би об’єднати Податкову і Митну служби, Службу фінансового моніторингу, Службу фінансового аудиту та Службу фінансових розслідувань й мати єдину інформаційно-аналітичну систему. Натомість, парламент і уряд створили БЕБ. Що ж, дочекаємося осені, коли новий орган запрацює, а ми зможемо оцінити його ефективність. Водночас подивимося, чи справдяться наші побоювання щодо зазначених ризиків?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Бюджетна децентралізація: самодостатність чи самоуправство?

Опубліковано

on

Андрій ПАЛКІН,
голова Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області

Після реформи децентралізації місцеве самоврядування в своє розпорядження отримало значні ресурси, зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств, що зареєстровані в громаді, акцизний податок від торгівлі підакцизними товарами (алкоголь, тютюн), податок на нерухомість, єдиний податок. У 2020 році частину акцизного податку з пального теж передали на місцевий рівень. 

Наскільки ефективно використовують свої ресурси громади?

Децентралізація відбувалася під гаслами посилення спроможності громад. Мовляв, вони стануть заможнішими й зможуть спрямувати кошти на власну модернізацію та зростання якості життя людей. Але виявилося, що не все так просто. Доходи дійсно зросли — в 2017 році порівняно з попереднім роком лише загальні фонди місцевих бюджетів збільшилися на третину. Проте залишаються великі питання до прозорості й ефективності бюджетних витрат на місцях. Часто під маскою безгосподарності ховається банальне казнокрадство з боку деяких чиновників.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Давайте поглянемо на чому сьогодні ґрунтуються бюджети великих міст і на які цілі витрачають кошти? У 2020 році наша столиця отримала понад 58 млрд грн надходжень до міського бюджету. З них 91% пішли до загального фонду. Та основний ресурс, завдяки якому поповнюється скарбниця Києва — це ПДФО. Цей податок дає більше половини надходжень до бюджету без врахування трансфертів. У 2020 році від ПДФО столиці надійшло 24,5 млрд грн. Тобто кожен киянин, а також працівник, який живе не в Києві, але працює в столиці, зі своєї зарплати фінансує місто, адже 85% коштів від ПДФО для столиці сплачуються саме за рахунок заробітної плати.

Третину доходів Київ отримує від місцевих податків та зборів (14,1 млрд грн за 2020 рік). 54% з них покриває єдиний податок (7,6 млрд). Тобто значною мірою столична влада черпає свій ресурс з діяльності ФОПів. Орендна плата за землю і земельний податок у 2020 році дали місту 4,9 млрд гривень Тут органи місцевого самоврядування у визначеному законом «коридорі» вільні самі встановлювати податкові ставки, які по Києву досягають 1% вартості земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, на відміну від земельної ділянки, платять фізичні та юридичні особи — власники нерухомості (будинків, квартир, офісів тощо). Міська влада сама встановлює ставку цього податку (в Києві він досягає граничної допустимої межі — 1,5% розміру мінімальної зарплати). В 2020 році податок на нерухомість приніс столиці 1,4 млрд гривень.

Києву також зараховують 10% податку на прибуток. Його платять підприємці відповідно до прибутків організації. У 2020 році це становило 5,1 млрд грн. Свою частинку в бюджет столиці вносять також торговці алкоголем і тютюном. Від акцизного податку з реалізації цих товарів місто минулого року отримало 1,3 млрд гривень.

Кошти від усіх цих податків спрямовуються до загального фонду міського бюджету. А ось спеціальний фонд наполовину формується з державних субвенцій, з екологічного податку, а також із власних надходжень бюджетних установ (для Києва у 2020 році — 1,9 млрд грн). Це плата за послуги, які вони надають, за майно, яке здають в оренду, благодійні внески та цільові кошти від підприємців та фізосіб під реалізацію певних проектів.

У Харкові, де доходи скромніші від столичних, міська влада в 2020 році отримала 14,2 млрд бюджетних гривень, з яких 81% пішли до загального фонду бюджету. Так само, як і для Києва, ключовими стали податки на доходи фізичних осіб, на майно та єдиний податок.

У Дніпрі — картина аналогічна. Доходи місцевого бюджету склали трохи більше 13 млрд грн, з них 93% надійшли до загального фонду. Майже половина (46%) бюджету міста тримається на ПДФО, 13% — на податку на доходи, 12% — на єдиному податку.

Як використовуються ці кошти?

У 2020 році столиця витратила на різні потреби 57,8 млрд бюджетних коштів (майже 68% по загальному фонду). ТОП10 статей видатків виглядає так: освіта (19,5 млрд); транспорт і дорожнє господарство (11,1 млрд); медицина (7,9 млрд); соціальний захист (3,9 млрд); житлово-комунальне господарство (3,8 млрд); будівництво та регіональний розвиток (3,2 млрд); державне управління (2,4 млрд); інші програми, пов’язані з економічною діяльністю (2,3 млрд); культура і мистецтво (1,1 млрд); фізкультура і спорт (990 млн). В структурі видатків домінує заробітна плата (40%) та капітальні видатки (41%). Остання стаття особливо цікава, бо в ній закладені потужні корупційні ризики. Адже передбачається придбання обладнання, фінансування капітального ремонту й капітальні трансферти, в тому числі покриття збитків підприємствам, які накопичили їх протягом року. Саме на капітальні трансферти припадає до 29% бюджетних видатків м. Києва. Як відомо, комунальні підприємства місцевих органів влади — це одні з найбільш непрозорих організацій. Більшість із них нерентабельні та збиткові, постійно вимагають нових бюджетних вливань, звітувати за використання яких не поспішають.

Особливу увагу треба звернути на так звані бюджети розвитку великих українських міст. Вони є частиною спеціальних фондів муніципальних бюджетів і спрямовуються на виконання інвестиційних програм, будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію об’єктів. Власне під час розподілу цих видатків відбуваються численні зловживання. По-перше, громада не має впливу на їх структуру і в результаті справді важливі проекти не реалізуються, а на другорядні виділяють кошти. По-друге, в процесі фінансування в деяких нечистих на руку посадовців є можливість на цьому нажитися, в тому числі через порушення законодавства з питань публічних закупівель.

Так, децентралізація відкрила двері для нових надходжень до місцевих бюджетів. Але одночасно вона створила й виклики, з якими країна ще не зіштовхувалася в таких масштабах: нераціональне використання бюджетних ресурсів на місцях, казнокрадство та вимивання коштів громади з метою збагачення посадовців та наближених до них осіб. І це не якісь абстрактні кошти, а гроші кожного з нас — бюджетників, підприємців, робітників, офісних працівників. Тобто усіх, хто платить податки. І тому з таким становищем не можна миритися, а слід створювати ефективні запобіжники розбазарюванню бюджетних ресурсів, щоб вони йшли на користь громади, а не в чужу кишеню.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram