Думка експерта
ВАКС або коли підозра/обвинувачення є злочином
#Ілійков_проти_Апеляційної_палати_ВАКС
#Кіт_Шредінгера_у_Верховному_Суді
Колегія суддів ВАКС у своїй ухвалі у справі 991/2860/25 від 28.08.26 прийшла до висновку, що підозра/обвинувачення є злочином, який перериває перебіг строків давності відповідно до ч.3 ст. 49 КК України.
Так, Особа у кримінальному провадженні обвинувачується за ч.1 ст. 366 КК України, ч.5 ст. 191 КК України та ч.3 ст. 209 КК України, за злочинами, скоєними у різний час. Дослівно цитата з ухвали: «…кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 209 КК України, є злочином, який також перериває перебіг строків давності, тому перебіг строку давності за ч. 5 ст. 191 КК України вираховується судом з 05 квітня 2018 року». Тобто датою переривання строку у кримінальному правопорушенні за підозрою (у попередньому злочині) за ч.5 ст. 191 КК України суд використав дату вчинення інкримінованих дій за ч.3 ст. 209 КК України, а саме 05 квітня 2018 року. Наразі триває розгляд справи в суді, тобто Особа обвинувачується за вказаними злочинами, і фактично наявність попередньо підозри та наразі обвинувачення, суд прирівняв до ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ.
Як правник, я настільки не погоджуюсь з рішенням суду, що навіть почав сумніватися у своїй позиції, тому виношу свої міркування на загал для обговорення колегами.
Відповідно до ч.3 ст. 49 КК України: «Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років». За ч. 1 ст. 12 КК кримінальні правопорушення поділяються на проступки і злочини. За ч.1 ст. 11 КК «Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення». Згідно з ч. 3 КПК «обвинувачення – твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом». Згідно з ч.1 ст. 17 КПК «Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили». Згідно зі ст. 62 Конституції України «ОСОБА ВВАЖАЄТЬСЯ НЕВИНУВАТОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
Відповідно немає жодних правових підстав вважати, що Особа ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
До аналогічних висновків прийшла і судова практика.
1). Постанова ККС ВС від 03 червня 2021 року у справі № 344/7812/16-к:
«Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого про те, що апеляційний суд необґрунтовано не визнав підставою, яка перериває перебіг строків давності, вчинення ОСОБА_13 у грудні 2016 року нового злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
У ході касаційного розгляду колегією суддів було встановлено, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2020 року, який набрав чинності 19 грудня 2020 року, ОСОБА_13 визнано винуватим у вчиненні 31 грудня 2016 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України (санкція статті якого передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років), та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 35700 грн.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, рішення суду апеляційної інстанції, яким ОСОБА_13 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, було прийнято 21вересня 2020 року, тобто до ухвалення обвинувального вироку за ч. 2 ст. 309 КК України та набрання ним законної сили.
Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Ураховуючи вищезазначене, КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВВАЖАЄ, ЩО ОСКІЛЬКИ НА МОМЕНТ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ДО ОСОБА_13 ПОЛОЖЕНЬ П. 3 Ч. 1 СТ. 49 КК УКРАЇНИ ВИРОК ЩОДО ОСТАННЬОГО ЗА Ч. 2 СТ. 309 КК УКРАЇНИ УХВАЛЕНО НЕ БУЛО, ТО ПІДСТАВ ДЛЯ ПЕРЕРИВАННЯ ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ДАВНОСТІ В СУДУ НЕ БУЛО».
2).Постанова ККС ВС від 18 вересня 2025 року у справі № 761/24361/17:
«Відповідно до ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені в ч. 1 цієї статті диференційовані строки давності.
Підставою для переривання перебігу давності є вчинення до закінчення встановленого строку нового злочину (за винятком нетяжкого, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років).
Указану норму, розміщену в ч. 3 ст. 49 КК, Суд застосовує у світлі презумпції невинуватості, закріпленої в ст. 62 Основного Закону України та ст. 17 КПК. Відповідно до позиції Конституційного Суду України сутність цієї засади поширюється на всі сфери життя особи й діє доти, доки її не спростовано в законному порядку обвинувальним вироком (рішення від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022).
Саме тому Суд послідовно зазначає у своїх рішеннях, що ЛИШЕ УХВАЛЕННЯ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИРОКУ ВСТАНОВЛЮЄ ФАКТ УЧИНЕННЯ ОСОБОЮ НОВОГО ЗЛОЧИНУ ЯК ПІДСТАВУ ДЛЯ ПЕРЕРИВАННЯ ДАВНОСТІ притягнення її до кримінальної відповідальності (наприклад, див. постанови від 3 червня 2021 року, 5 лютого, 23 та 30 червня 2022 року, 24 жовтня та 29 листопада 2023 року, 27 березня 2024 року, 9 квітня 2025 року в справах № 344/7812/16-к, 504/2099/18, 204/2626/21, 499/890/18, 489/7500/18, 127/18013/20, 504/2099/18, 761/41888/17 відповідно)».
3). Постанова ККС ВС від 31 березня 2026 року у справі № 214/3602/21:
«Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7, ч. 1 ст. 17 КПК).
Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Саме тому Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності (постанови: від 03 червня 2021 року в справі № 344/7812/16-к; від 05 лютого 2022 року в справі № 504/2099/18; від 23 червня 2022 року в справі № 204/2626/21; від 30 червня 2022 року в справі № 499/890/18; від 24 жовтня 2023 року в справі № 489/7500/18; від 29 листопада 2023 року в справі № 127/18013/20; від 27 березня 2024 року в справі № 504/2099/18; від 09 квітня 2025 року в справі № 761/41888/17; від 18 вересня 2025 року в справі № 761/24361/17).
УРАХОВУЮЧИ ТЕ, ЩО НА ЧАС РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАННЯ ЗАХИСНИКА ПРО ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА СТ. 128 КК У ЗВ`ЯЗКУ ІЗ ЗАКІНЧЕННЯМ СТРОКІВ ДАВНОСТІ ВИНУВАТІСТЬ ОСОБА_6 ЗА Ч. 4 СТ. 187, Ч. 1 СТ. 263 КК ОБВИНУВАЛЬНИМ ВИРОКОМ НЕ БУЛА ВСТАНОВЛЕНА, КОЛЕГІЯ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО СУДУ ВВАЖАЄ, ЩО СУД ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, З ВИСНОВКАМИ ЯКОГО ПОГОДИВСЯ Й СУД АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, НЕПРАВОМІРНО ВІДМОВИВ У ЗАДОВОЛЕННІЦЬОГО КЛОПОТАННЯ ТА НЕПРАВИЛЬНО ЗАСТОСУВАВ ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, А САМЕ НЕ ЗАСТОСУВАВ ЗАКОН, ЯКИЙ ПІДЛЯГАВ ЗАСТОСУВАННЮ».
4). Постанова ККС ВС від 06 травня 2026 року у справі № 462/9530/24:
«24. Так, за правовим змістом ст. 46 КК, передумовою цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою вперше кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину.
- Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
- Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
- Такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК).
- Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду, який, в свою чергу, може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
- ФАКТ ПЕРЕБУВАННЯ НА РОЗГЛЯДІ В ХЕРСОНСЬКОМУ МІСЬКОМУ СУДІ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА ВІДНОСНО ОСОБА_7 МОЖЕ МАТИ МІСЦЕ, ПРОТЕ, ВРАХОВУЮЧИ КОНСТИТУЦІЙНО ЗАКРІПЛЕНУ ПРЕЗУМЦІЮ НЕВИНУВАТОСТІ, ЗА ВІДСУТНІСТЮ ВІДПОВІДНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ, НЕ ВКАЗУЄ НА ДОВЕДЕНІСТЬ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ОСОБА_7 , А ТОМУ ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ПРО ТЕ, ЩО ЙОГО ОСОБА НЕ МОЖЕ ВВАЖАТИСЯ ТАКОЮ, ЩО ВЧИНИЛА ВПЕРШЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕ ҐРУНТУЮТЬСЯ НА ПОЛОЖЕННЯХ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.
- Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, оскільки він уперше вчинив необережний нетяжкий злочин, примирився з потерпілим та повністю відшкодував йому шкоду».
5). Ухвала АП ВАКС від 28.07.2026 у справі № 991/9725/20:
«Колегія суддів вважає суперечливими висновки суду першої інстанції про встановлення нею категоричних двох дат закінчення строків давності: у 2017 та 2019 роках. Щодо переривання перебігу строку давності, то згідно ч.2 ст.2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Так, Верховний Суду у постанові від 31 березня 2026 року у справі №214/3602/21 дійшов висновку: що, “згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду. Саме тому Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності (постанови: від 03 червня 2021 року в справі № 344/7812/16-к; від 05 лютого 2022 року в справі № 504/2099/18; від 23 червня 2022 року в справі № 204/2626/21; від 30 червня 2022 року в справі № 499/890/18; від 24 жовтня 2023 року в справі № 489/7500/18; від 29 листопада 2023 року в справі № 127/18013/20; від 27 березня 2024 року в справі № 504/2099/18; від 09 квітня 2025 року в справі № 761/41888/17; від 18 вересня 2025 року в справі № 761/24361/17)». Також аналогічна позиція щодо дотримання конституційної закріпленої презумпції невинуватості міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №462/9530/24. ВРАХОВУЮЧИ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНЕ, У ТОМУ ЧИСЛІ ВІДСУТНІСТЬ У МАТЕРІАЛАХ СПРАВИ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИРОКУ СУДУ СТОСОВНО ОСОБА_7 , ЯКИЙ НАБРАВ ЗАКОННОЇ СИЛИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТОГО, ЩО ВІН ВЧИНИВ НОВИЙ ЗЛОЧИН ВПРОДОВЖ СТРОКУ, ВИЗНАЧЕНОГО Ч.1 СТ.49 КК УКРАЇНИ, ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСНОВКУ ПРО ПЕРЕРИВАННЯ ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ДАВНОСТІ ВІДСУТНІ».
В ухвалі від 28.08.2026 у справі № 991/2860/25 суд навів міркування про визначення дат за обвинувальним актом, стадію дослідження доказів та необхідність невідкладного розгляду клопотання. Однак ці міркування не відповідають на принципове заперечення захисту: на якій правовій підставі обвинувачення за ч. 3 ст. 209 КК України, винуватість за яким ще не встановлена обвинувальним вироком, уже спричиняє наслідок учинення нового злочину — переривання давності?
Суд прямо зафіксував посилання захисту на постанову Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 344/7812/16-к, проте не пояснив, чому викладений у ній висновок не застосовується в цьому провадженні. Не зазначив ані відмінностей обставин, які могли б обґрунтувати інший підхід, ані правових аргументів, які дозволяли б застосувати переривання давності за відсутності обвинувального вироку щодо нового злочину.
Саме тут, на моє переконання, полягає принциповий недолік мотивування: визначення дати інкримінованих дій за версією обвинувачення не пояснює, чому суд може вже вважати встановленою юридичну передумову переривання давності — вчинення особою нового злочину. Навівши категоричний висновок про переривання, суд залишив без мотивованої відповіді заперечення проти самої правової можливості такого висновку.
ЗАПРОШУЮ КОЛЕГ ДО ОБГОВОРЕННЯ.
З повагою,
Адвокат ЮК «Амбер»
Семен Ханін
