Connect with us

Думка експерта

Велика корупція: як Україні побороти схеми і хабарництво?

Дата публікації:

Оксана ВЕЛИЧКО,
голова ГО «Разом проти корупції»

Корупція й неефективне управління — наслідок і причина, які живлять одна одну. Розірвати цей зв’язок можна активною взаємодією влади і громадськості.

Як відомо, Конституційний Суд поставив «підніжку» антикорупційним інституціям: скасував відповідальність за недостовірне декларування та обнулив їхні досягнення зі збору компромату на державних мужів. Тими ж чи іншими руками, але далеко не вперше, уникають справедливого покарання впливові, забезпечені фінансовим і медійним ресурсом корупціонери. А відтак антикорупціонерам варто згадати закон Ньютона про те, що сила дії дорівнює силі протидії, і зайти з іншого боку. Наприклад, об’єднуючи зусилля в напрямку запобігання корупції, де можна швидше отримати потрібний результат, а саме збільшення економічного добробуту нації.

Невпорядкованість, законодавче «решето» чи, навпаки, нагромадження суперечливих законодавчих норм є сприятливим ґрунтом для активації корупційних схем. Тому налагоджуючи ефективне управління в тих чи інших сферах, ми автоматично зменшуємо корупцію, припиняємо «годувати» старих і народжувати нових корупціонерів. Адже корупція й неефективне управління, як курка і яйце, — наслідок і причина один одного.

Нагадаю, в листопаді Кабмін розпочав узгодження антикорупційних заходів у рамках урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції». Напрямки запобігання корупції відомі, втім їх варто тримати в фокусі уваги:

1. Забезпечення прозорості дій та результатів діяльності влади.

У цьому напрямку вже багато досягнуто: прозорі закупівлі, витрати розпорядників публічних коштів, реєстр декларацій, публічні звіти Рахункової палати та Держаудитслужби. Але ще більше інформації має ставати публічною та структурованою.

Прозорості протидіють шляхом «недопрозорості», порушень регламенту оприлюднення даних та створення інформаційних «смітників». Як приклади: засідання земельної комісії місцевої ради відкрите, але голосування не поіменне. Комунальне підприємство оприлюднює надходження від сезонної торгівлі, але однією цифрою. Органи влади та місцевого самоврядування публікують «причесані» висновки внутрішніх аудитів, замість повних текстів аудиторських звітів. Земельний кадастр номінально відкритий, але ви не знайдете земельну ділянку за адресою чи назвою підприємства, яке на ній розміщене, якщо не маєте її кадастрового номеру. Проекти рішень для голосування роздаються депутатам (і народним, і місцевих рад) в останню хвилину. А рішення місцевих рад, які наразі неможливо знайти за ключовими словами в пошуковій стрічці, мають переконувати нас у відкритості влади. Прозорість є базою для запобігання корупції. Навіть якщо комусь здається, що її забагато.

2. Максимальне залучення громадян та бізнесу через організацію доступних інструментів участі.

Інститут генерального плану м. Києва в соцмережах анонсував громадські слухання щодо нового Генплану міста. Потенційним учасникам заходу запропоновано різнокольорові PDF-картинки, неможливі для збільшення та без текстових роз’яснень, які одразу дають зрозуміти: «Тобі в цьому не розібратися». А відтак в обговоренні можуть взяти участь хіба що художники-модерністи чи вузькопрофільні фахівці. В той час, коли існує зручний для користувачів функціонал: геодизайн, можливість накладати один на одного різні шари плану, бачити свій будинок, вулицю, район та заплановане використання території.

Або інший приклад: здійснення малої приватизації у форматі відкритих аукціонів — серйозне досягнення. Але потенційному інвестору не так просто знайти потрібний об’єкт через відсутність єдиного класифікатора (він може шукати «пральню», а в системі буде «баня»). То й інформація про самі об’єкти часто умисно чи несвідомо не містить важливої для прийняття рішення інформації: статус землі під об’єктом, якісні фото, що залишає поле для сумнівів й обмежує кількість потенційних учасників аукціонів. Громадськість нерідко може бути деструктивною, відтак владі хочеться уникнути зайвого спілкування. Але і якісні рішення потребують часу та залучення всіх стейкхолдерів, яких вони стосуватимуться. Це можливо лише тоді, коли замість турборежиму ми будемо послуговуватися якісними процедурами попередніх консультацій та залучати кращих фахівців. До того ж, подолання корупції і наш прогрес як країни прямо пропорційні активності громадськості.

3. Інвентаризація, облік, впорядкування державного та муніципального майна, землі та ресурсів.

Станом на вересень 2020 року, державні інституції зареєстрували за собою лише 49% нерухомого майна, яке їм належить (за інформацією Фонду держмайна України). А це означає, що решта майна має серйозні ризики його неправомірного відчуження, продажу чи неофіційного використання. Те саме стосується й незареєстрованих земель: ми роками спостерігаємо, як ділки «відкушують» землі оборони, аграрних вузів та державних підприємств. Багато заходів не вживаються умисно, нібито через брак коштів, хоча саме факт їх нездійснення й створює можливості для розкрадання цих коштів.

Наприклад, в Україні відсутній кадастр нерухомості, який би містив інформацію про параметри існуючих будівель, їх оціночну вартість та точне розміщення в просторі (на землі) і був інтегрований з реєстром речових прав на майно. Умисно не проводиться інвентаризація культурних пам’яток та не наносяться їх охоронні зони, на яких заборонена забудова. Органи місцевого самоврядування так само умисно не визначають меж захисних смуг вздовж водойм, щоб нанести їх пізніше, вже з урахуванням забудов. Відтак замість порядку ми маємо низку неузгоджених між собою інформаційних систем. Аудит країни, що би не мав на увазі Президент, коли анонсував його, має передбачати інвентаризацію та реєстрацію прав держави та органів місцевого самоврядування на належні їм ресурси.

4. Електронізація та автоматизація державних послуг, ліцензій, дозволів.

Зовнішнє незалежне оцінювання стало величезним кроком вперед у подоланні корупції, яку ми мали раніше під час вступу до ВНЗ. Саме тому, можливо, так багато експертів зараз розмірковують про його вади та «стрес» для дітей.

На мою думку, в електронний формат за жорсткими алгоритмами має бути переведено все, що лише можливо: робота митниці, податкової, видача всіх дозволів та ліцензій, проведення іспитів та сертифікацій, виплата соціальних допомог за державні кошти тощо.

Водночас варто пам’ятати, що електронна подача документів супроводжується людським прийняттям рішення. Тому, нерідко, передавши документи в ЦНАП, «вирішувати питання» йдуть, скажімо, в департамент містобудування та архітектури. Впровадженню електронних послуг та сервісів мають передувати впорядкування процедур надання таких послуг, їх реінжиніринг, аналіз логіки ухвалення рішень.

5. Дерегуляція та усунення прогалин у законодавстві.

Корупція часто «вшита» в законодавство, що робить її законною. Недосконале законодавство спричиняє неефективне управління та множить його помилки. Правки на поправки призводять до того, що такі правові норми просто неможливо виконувати й на них уже не звертають увагу. А це — страшно. Діючи в напівзаконний спосіб, особливо малий та середній бізнес, вже на старті стають порушниками. А відтак сприймають хабар як максимально швидкий крок до вирішення проблем.

Частину функцій держави слід передати саморегулювальним організаціям, попередньо створивши засади для їх якісного очищення та саморегулювання. Наразі на етапі врегулювання перебуває видобуток бурштину, діяльність казино та гральних закладів. Утім, ми й досі не маємо якісної регуляції для проходження сертифікації моряками, що створює корупційний ринок у понад 50 млн доларів на рік. Суттєво нерегульованою є сфера поховань, через що корупція тут межує з бандитизмом.

Роль держави в прямому управлінні економікою має бути зменшена. А сама держава повинна стати «легшою», прозоро приватизувавши непрофільні та неприбуткові активи. При цьому прибуткові активи вона має прагматично залишити собі.

6. Запровадження дієвого державного контролю.

На сьогодні предмет контролю державних інституцій є завеликим, а держава, вочевидь, не справляється з цією функцією. Коли з усіх щілин тече, вже не знаєш, яку дірку залатати. А латати потрібно найбільші дірки, тобто визначати пріоритети та вибудовувати дієві системи ризик-орієнтованого державного контролю. Це убезпечить необґрунтований тиск на бізнес-середовище, спрямує зусилля контролюючих органів не лише на виявлення порушень, але й на їх превенцію. Разом із тим до складання таких систем має бути долучена експертна громадськість.

7. Якісна державна служба, забезпечення адекватних заробітних плат на посадах із високими корупційними ризиками.

У будь-якому більш-менш великому бізнесі виявляють та розвивають таланти, запроваджують якісні програми формування кадрового резерву. Невже такі програми не потрібні на державному рівні, тим більше в умовах офіційно визнаного кадрового голоду? Кадрова політика, яка не базується на публічному аналізі показників ефективності та досягнень посадовців, а здійснюється шляхом прийняття непрозорих, позаконкурсних призначень, — одна з найбільших помилок сьогоднішньої влади.

Щодо заробітних плат, то тут нас кидає з однієї крайності в іншу. Ми готові платити захмарні 100 тисяч доларів на місяць очільнику Укрзалізниці, і, вочевидь, недостатні 7 тисяч гривень інспектору Держекоінспекції, 10 тисяч митнику чи 25 тисяч міському голові. Гігантські гонорари членам наглядових рад, які не несуть відповідальності за ухвалені рішення, й порівняно невеликі гонорари міністрам, які курують цілі галузі.

Звісно, висока зарплатня — ще не гарантія добропорядності — судді Конституційного Суду, свіжий приклад, отримують по 300 тисяч гривень на місяць, але, на жаль, це їх не зупиняє від прийняття рішень, що суперечать державницьким інтересам. Але низька зарплата гарантовано вмикає програму виживання, спрямовує інтелект держслужбовців на створення схем «компенсації» замалої зарплатні. А ми знову не маємо якісного державного управління.

Невідворотність покарання за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, формування нетерпимості до корупції, так само як і реформування судів та правоохоронних органів, є іншими важливими завданнями антикорупційної політики. Більшість згаданих корупційних проблем мають рішення, відображені в планах антикорупційних заходів, які напрацювали представники низки експертних організацій та надали Кабінету Міністрів України. Якщо співпраця влади та громадськості буде дієвою, країна подолає значну частину великих корупційних схем та збереже мільярди гривень.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Нові обрії для наповнення бюджету — податок на нерухомість

Опубліковано

on

Євген ВЛАСОВ,
адвокат адвокатського бюро «Власова «Вектор», член комітету з податкового та митного права Асоціації правників України

Норма про те, що використання житла в господарській діяльності виключає застосування пільги по сплаті податку на нерухомість, діє з 2016 року, проте податкова лише де-не-де цим користується.

Згідно з положеннями ст. 266 Податкового кодексу України (ПКУ) податок на житлову/нежитлову нерухомість повинні сплачувати всі: і фізичні, і юридичні особи, резиденти, нерезиденти. Однак п. 266.4 ст. 266 ПКУ передбачає для фізичних осіб пільги, тобто можливість зменшити базу оподаткування один раз на рік:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості — на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості — на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 180 кв. метрів.

Водночас, діє досить цікава норма, «схована» в пп. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПКУ, пільга не застосовується, зокрема, щодо об’єкта/об’єктів оподаткування, котрі використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позику, використовуються в підприємницькій діяльності).

Коли тлумачити буквально, то якщо місцезнаходження юридичної особи зареєстроване за місцем проживання її засновника, тоді в цього засновника немає пільги щодо сплати податку на нерухомість, незалежно від площі цього житла й виникає обов’язок до сплати. Проте є позиція Верховного Суду з цього приводу, висловлена в справі за № 2340/3133/18: реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об’єкта житлової нерухомості не є сама по собі, в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, обставиною, що безумовно свідчить про фактичне використання цієї нерухомості в підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу (див. постанову ВС від 02.03.2020 р.).

Тим не менше, не слід забувати, що реєстрація місцезнаходження юридичної особи за місцем проживання учасника (директора) не звільняє підприємство від обов’язку подати 20-ОПП (див. Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс (ЗІР) 116.11).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Карне електронне право Європи й України: порівняльний аналіз

Опубліковано

on

Jus est ars boni et aequi
(Право є мистецтвом добра і справедливості).

Публій Ювенцій Цельс, давньоримський правник та державний діяч


Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Право є найдавнішим механізмом саморегуляції суспільства, що адаптує все нове в сформовану й налагоджену систему суспільних відносин та їх правового регулювання. Відомо, що вся правова система суспільних відносин ґрунтується на двох основних засадах: по-перше, функції вираження владної волі, що представлена в чільному законодавстві, і, по-друге, на інформаційній та соціально-комунікаційній функції права, яка закріплена в чільному законодавстві. Важливо також зазначити, що право і його система зазнають постійного й безпосереднього впливу нових ідей, інновацій, новітніх електронних технологій та використання можливостей технічного і наукового прогресу. Виходячи з даних позицій сьогодні формується нова підгалузь правничих знань, зокрема, карне електронне право, яке є інструментом керування інформацією, підкріпленою владно-організаційними механізмами політичної системи, що забезпечує порядок дії, її невідворотність та впливу цієї (правової) інформації на суспільні відносини. В даному дослідженні пропонуються результати порівняльного аналізу розвитку карного електронного права Європи та України.

Поняття і сутність карного електронного права

Провідні функції карного електронного права визначаються на основі загальних функцій права:

– нормативна — визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних, соціально-комунікаційних відносин (правового середовища);

– комунікативна — зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є системоутворюючими в різних міжгалузевих інститутах права (або необхідність в яких може виникнути);

– регулятивна — визначення прав та обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних та соціально-комунікаційних відносин;

– охоронна — визначення гарантій та меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

– захисна — визначення правових умов, процедур та суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень (поведінки, за якою діяння утворюють делікти), та відповідальності за ці правопорушення згідно з нормами конституційного, цивільного, адміністративного, господарського, трудового та карного права;

– інтегративна — системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, котрі регулюють інформаційні та соціально-комунікаційні відносини в Україні в різних підсистемах права (електронне право, карне електронне право є поєднуючими ланками між провідними традиційними галузями права й застосовують їх методи у сфері соціальних інформаційно-комунікаційних відносин).

За сутністю правового походження як міжгалузевий комплексний інститут національного права України карне електронне право має приватно-правову і публічно-правову природу, тобто норми карного електронного права формуються як на публічному (державному), так і на приватному рівнях суспільних відносин. Визначення статусу карного електронного права як міжгалузевого комплексного інституту права зумовлює визначення співвідношення його з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо електронної соціально-правової інформації (електронні бази даних, електронні мережеві комплекси, хмарні середовища, комп’ютерні технології, електронно-обчислювальні машини (комп’ютери), автоматизовані системи та комп’ютерні мережі й мережі електрозв’язку, шкідливе програмне забезпечення, кіберпростір, кібербезпека, кіберзлочинність, телекомунікаційні мережі ближнього і далекого космосу тощо). Через предмет суспільних відносин (інформацію) карне електронне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: електронним правом, електронним цивільним правом, електронним космічним правом, авторським правом, правом інтелектуальної власності, інформаційним правом, ІТ-правом, винахідницьким правом, рекламним правом тощо.

Карне електронне право утворює з ними велику й складну агрегативну гіперсистему права четвертого порядку: відповідно до теорії гіперсистем права карне електронне право ґрунтується на засадах правових систем другого і третього порядку, якими є шість основних галузей права: конституційне, адміністративне, господарське, цивільне, трудове, карне. У своїй єдності вони утворюють систему першого порядку — право України. Важливим аспектом теорії карного електронного права є проблематика його підсистем — спеціальних субінститутів — сфер правового регулювання інформаційних та соціально-телекомунікаційних правовідносин.

Пріоритетні напрями розвитку карного електронного права

Карне електронне право — це кульмінація в розвитку електронного документообігу в сфері карного судочинства і карного провадження. В цьому напрямку рухаються багато країн, перебуваючи на різних рівнях вирішення цього питання. Системи карного електронного права впроваджуються в США, Канаді, Естонії, Німеччині. У Бельгії ще в 2005 році був створений проект електронного карного правосуддя «Phenix», в рамках якого, крім системи електронного документообігу, «електронний файл» міг поповнюватися поліцією, адвокатом, сторонами й судом. Питання аутентифікації вирішувалося використанням електронного паспорта.

На нашу думку, карне електронне право дасть змогу більш широко використовувати математичні методи і грід- та блокчейн-технології, алгоритмізацію в процесі підтримки прийняття процесуальних рішень. Сама ця ідея не нова й має як позитивні, так і негативні сторони. Застосування такої ретельно розробленої автоматизованої програми зазіхає на внутрішнє переконання правозастосовувача (слідчого, прокурора, судді, правозахисника). Оцінка доказів (показань, документів, речових доказів, висновків експерта) була й буде залишатися в сфері розсуду суб’єкта оцінки, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні. Останнє пов’язано з логічною розумовою діяльністю, яка виступає таким собі принципом оцінки, що дозволяє відійти від формальної теорії доказів. Однак комп’ютерна програма стає хорошим електронним помічником у прийнятті процесуальних рішень, сприяє зниженню корупції (використання блокчейн-технологій), відступі від суб’єктивізму й упередженості, зведення до мінімуму впливу людського фактора.

У зв’язку з цим поряд із розвитком інформаційних технологій необхідний захист традиційних цінностей, які історично довели свою спроможність і важливість при розгляді та вирішенні карних справ. Представляється можливим виділити деякі напрямки, за якими відбувається розвиток інформаційних технологій карного судочинства. З огляду на це можна визначити процесуальні канони й можливі загрози їх значенням. Різні країни мають свої національні правові системи. У деяких із них розвинуті спеціальні норми в карному законодавстві, що передбачають відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів, інші лише в процесі прийняття відповідних законів.

Міжнародна класифікація комп’ютерних злочинів у порівнянні із законодавством України

У багатьох державах відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів наступає за традиційними статтями карного законодавства, адаптованими до нових умов (крадіжка, шахрайство, підробка та інші). На міждержавному рівні, відповідно до рекомендацій Комітету з питань законодавства Ради Європи 1990 року, прийнята (у відповідності із зазначеною міжнародною класифікацією комп’ютерних злочинів), їх стисла характеристика. В даному дослідженні подаємо її в порівняльному правовому аналізі згідно з чільним законодавством України.

1. Втручання та перехоплення.

1.1. Незаконний доступ, код QAH. «Незаконний доступ до комп’ютерної системи або мережі».

Метою злочину є комп’ютерна система або мережа (два чи більше комп’ютери). Доступ означає проникнення у всю систему або його частину, до комп’ютерних програм та даних, які там містяться. Причому засоби зв’язку не мають значення. Це може бути прямий фізичний доступ до комп’ютера або входження з віддаленого місця, наприклад, із застосуванням супутникового зв’язку або через іншу комп’ютерну систему. В деяких країнах важливим елементом цього злочину є подолання системи захисту комп’ютера (наприклад, системи паролів). В інших — незаконним є будь-яка навмисна спроба несанкціонованого доступу до комп’ютерної системи або мережі (автоматизованого банку даних), розташованої в іншій країні.

(Подібно нормі ст. 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», ст. 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», ст. 363-1. «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку» Кримінального кодексу (КК) України Розділу XVI «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку»).

Перехоплення, код QAI. «Незаконне перехоплення за допомогою будь-яких технічних пристроїв та засобів зв’язку даних, які знаходяться в комп’ютерній системі або мережі, чи прямують до або з неї».

Метою злочину є будь-яка форма комп’ютерного зв’язку (телекомунікації). Найчастіше це стосується перехоплення інформації, яка передається державними, громадськими або приватними системами телекомунікації. Це може бути зв’язок у середині єдиної комп’ютерної системи, між двома комп’ютерами або комп’ютером та особою. Перехоплення, в технічному аспекті, може здійснюватися «прослуховуванням» змісту повідомлення, що може бути забезпечено через прямий доступ та використання самої комп’ютерної системи, або через непрямий доступ із використанням електронних засобів підслуховування чи підключення. Протиправними є тільки ті випадки, коли такі дії вчиняються незаконно та навмисно.

(КК України: статті 359 «Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації»; 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці», 232-1 «Незаконне використання інсайдерської інформації», 232-2 «Приховування інформації про діяльність емітента» та інші, в сукупності зі статтями 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

1.2. Викрадення часу, код QAT. «Неправомірне використання комп’ютера або комп’ютерної мережі з наміром уникнути оплати за користування».

Оператори, провайдери телекомунікацій (у тому числі компанії, які надають послуги з доступу до інтернету, з обслуговування комп’ютерних систем та мереж, послуги з підрахунку комунальних та інших послуг) використовують засоби автоматизованих систем розрахунків (білінгових систем тощо) за використані послуги та з метою обліку користувачів й отримання належної оплати. Спроби ухилитися від оплати за використані послуги споживачами (абонентами) або несанкціоноване внесення операторами, провайдерами телекомунікацій, їх працівниками та представниками (третіми особами) в автоматизовану систему розрахунків завідомо неправдивих даних (послуг, які споживачам не надавалися, або об’єми послуг є завищеними) є також формою крадіжки.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 190 «Шахрайство», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 192 «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї», 194 «Умисне знищення або пошкодження майна»).

2. Зміна або пошкодження інформації (комп’ютерних даних), код QD.

(2.1. «Логічна бомба», код QDL). «Незаконна заміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження «Логічної бомби».

«Логічна бомба» в комп’ютерних технологіях не має чіткого офіційного, законодавчого визначення. Це — логічний засіб на рівні комп’ютерної програми, який впроваджується злочинцями й стає активним, коли система виконує специфічні завдання (наприклад, коли починає працювати комп’ютерна програма з виплати заробітної плати). Будучи в стані активності, «Логічна бомба» запускає невелику комп’ютерну програму, яка має шкідливий вплив на роботу комп’ютерної системи, мережі. Цей вплив може бути різним: комп’ютер може припинити роботу, згаснути екран чи будуть знищеними машинні дані. Різновидом «Логічної бомби» є часова бомба, яка стає активною у чітко визначений день та час.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» в сукупності зі статтями 361. «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1. «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.2. «Троянський кінь», код QDT. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження «Троянського коня».

Так само, як й у випадку з «Логічною бомбою», поняття «Троянський кінь» не має законодавчого визначення. «Троянський кінь» — прихована комп’ютерна програма, що використовується злочинцями для отримання доступу до комп’ютера, незважаючи на систему захисту. Оскільки захисні функції комп’ютера контролюються системними програмами-утилітами, «Троянський кінь» за його впровадження робить відповідні зміни.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» в сукупності зі статтями 361. «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах) , автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.3. «Комп’ютерні віруси», код QDV. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження чи розповсюдження комп’ютерних вірусів».

«Комп’ютерний вірус» — це комп’ютерна програма або частина комп’ютерної програми, яка змінює дані програми, порушуючи цілісність системи. «Комп’ютерні віруси» набули значного розповсюдження завдяки здатності заражених файлів інфікувати інші файли, «переходячи» з комп’ютера на комп’ютер. Існує сотні різновидів вірусів, кожен з яких має власну характеристику, але всі вони змінюють або самі дані, або комп’ютерні програми. Вплив «комп’ютерних вірусів» може бути різний — від незначних незручностей у користуванні комп’ютером до повного знищення машинних даних, у тому числі комп’ютерного програмного забезпечення.

(КК України статті 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.4. «Комп’ютерні черв’яки», код QDW. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм пересилкою, впровадженням або розповсюдженням комп’ютерних черв’яків по комп’ютерних телекомунікаційних мережах».

Законодавчого визначення «комп’ютерних черв’яків» немає. Це — логічний засіб (комп’ютерна програма), зроблена для того, щоб «мандрувати» комп’ютерною мережею, пошкоджуючи чи змінюючи автоматизовані бази даних. Вони не так поширені, як комп’ютерні віруси. Відповідальність повинна наступати за ту шкоду, яку вони спричинили.

(КК України: статті 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Лояльність чи професіоналізм: за що ЄС критикує кадрову політику України

Опубліковано

on

Кирило КЛИМЕНКО,
член Ради експертів з державного управління,
адвокат, кандидат юридичних наук

Як і планувалося, 23 лютого Верховна Рада зібралася на термінове засідання, аби спробувати відновити конкурси на держслужбу, як того вимагає ЄС. Нагадаємо, що тиждень тому парламент уже ухвалив закон, який мав вирішити цю проблему, але його несподівано ветував Володимир Зеленський. Цього разу Рада мала визначитися, долати вето чи підтримувати запропоновані Президентом зміни? І робити це було потрібно швидко, щоб не підставити країну під нову порцію критики міжнародних партнерів. Утім проблемою, що заблокувала закон, стали не самі конкурси, а те, що в одному законі Рада поєднала вирішення декількох різних проблем, не всі з яких стосуються держслужби.

Кінець кадрового «турборежиму»

Перш за все – про суть законопроекту № 4531, який Верховна Рада ухвалила 16 лютого. Він передбачає наступне:

– відновлює конкурси на посади державної служби, що були скасовані навесні минулого року під приводом запобігання коронавірусу;

– скасовує можливість політичного звільнення топ-чиновників (держслужбовців категорії «А»), запроваджену в «турборежимі» у вересні 2019 року законом про перезавантаження влади;

– забороняє призначати на посади виконувачів обов’язки міністрів осіб, за яких у Раді не знайшлося голосів для призначення на посаду міністра, припиняючи в такий спосіб практику маніпуляцій, коли постійні керівники міністерств призначаються в обхід парламенту (кейси Вітренка, Буславець та інших);

– обмежує повноваження виконувачів обов’язки міністрів після 60 днів виконання ними таких обов’язків, стимулюючи Прем’єр-міністра завчасно знаходити та пропонувати парламенту компромісні кандидатури на посади в уряді (кейси Супрун, Мартинюка та багатьох інших).

Здавалося б, що ж тут поганого? Думається, тому закон підтримали аж 289 депутатів, а вже наступного дня його підписав спікер та передав документ на підпис Президенту. Однак чутки про заплановане для закону вето з’явилися одразу ж після голосування.

І справді, не минуло й дня від передачі закону на Банкову, як Президент його ветує та натомість пропонує провести позачергове засідання парламенту для розгляду його зауважень. Чому так швидко? Напевно, на Банковій щось «підгоряє», якщо там зважуються на таке? Тим більше, що графік, запропонований Президентом, суперечить законодавству. За регламентом, після надходження ветованого закону до парламенту мало би бути відведено 10 днів (тобто до 1 березня) на надання висновків від комітетів, потім – ще три дні на ознайомлення депутатів до їхнього розгляду Верховною Радою. Тобто пропозиції глави держави могли бути розглянуті не раніше 5 березня.

Натомість профільний комітет невідкладно розглянув пропозиції Президента і вже 19 лютого рекомендував врахувати їх у повному обсязі попри протилежну позицію Головного науково-експертного управління парламенту.

Постає питання: що є причиною такої поквапливості? І чим же такі дорогі ці 10 днів, що вимагають невідкладного напруження сил усіх основних інституцій влади?

Горе «попередникам»

Чому важливо повернути конкурси на держслужбу? У рамках реформування держслужби з травня 2016 року новий закон «Про державну службу» запровадив розділення політичних та бюрократичних державних посад. Політиків обирає або народ (Президента й депутатів), або інші політики (міністрів та їхніх заступників тощо), а керівників-бюрократів, аж до держсекретарів, призначають за результатами конкурсів на п’ять років із суворо обмеженими можливостями дострокового звільнення. Цей закон виконали, тож усі вищі бюрократичні посади у виконавчій владі були заповнені за часів уряду Гройсмана.

Щоправда, дехто з цих призначенців зажив одіозної слави. Наприклад, очільник податкової Роман Насіров, керівники ДАБІ, Укравтодору, Держрезерву тощо. Тож одразу після приходу до влади Володимира Зеленського постало питання про необхідність негайного перезавантаження влади, а деякі гарячі голови взагалі пропонували скасувати закон про держслужбу. Як компромісне рішення у вересні 2019 року Рада запровадила можливість політичного звільнення топ-чиновників із вищих бюрократичних посад держслужби.

Ці зміни, які тоді гаряче підтримав і уряд, дали змогу швидко замінити багатьох «попередників», однак це у перспективі поглинуло й самих ідеологів цих змін. Багато керівників державних органів, призначених за часів уряду Гончарука, також отримали мітку «попередників» і були звільнені. А далі уряд, так би мовити, увійшов у смак. До того ж, трапилася пандемія, що давало можливість виправдати будь-які «тимчасові» заходи високою метою «запобігання». Відтак 13 квітня минулого року в законі, який мав на меті утворити Фонд боротьби з COVID-19 та невідкладно спрямувати фінансування на медичні цілі та підтримку бізнесу, з’явилися норми, які «на період карантину» зупинили проведення конкурсів на посади державної служби та ввели «тимчасовий» добір за контрактом для виняткових випадків забезпечення функціонування органів влади. Наразі, за даними Національного агентства з питань держслужби (НАДС), за 10 місяців проведено понад 24,5 тисяч «псевдоконкурсів» без належного оцінювання компетентності кандидатів, за допомогою яких змінили майже 14% усіх держслужбовців.

Самокритичний уряд

«Ковідні конкурси» неодноразово критикував Євросоюз. Востаннє – 11 лютого в резолюції Європарламенту про виконання Угоди про асоціацію, наголосивши, що державна служба має бути фаховою та поза політикою. Держслужба – це м’язи, які приводять у рух весь організм за командами нервової системи, попри їхні симпатії чи антипатії до неї. Не буде «м’язів» – жоден політик не зможе реалізувати нічого. Щоб виправити цю ситуацію, влада зробила декілька спроб. Зокрема, законопроект № 3748 вперше спробував скасувати політичні звільнення та «ковідні конкурси». Він був підготовлений НАДС та внесений урядом на розгляд Верховної Ради, проте був відхилений у вересні минулого року.

Надзвичайно цікаво, що уряд сам просив парламент скасувати право урядовців на політичні звільнення «оскільки [вони] призводять до свавільних, необґрунтованих звільнень державних службовців. Наслідки застосування таких норм є грубим порушенням прав державних службовців та принципів стабільності й послідовності проходження державної служби».

Парадокс, але попри таку самокритику уряд продовжував «свавільні звільнення». Крім того, групою народних депутатів від «Слуги народу» був внесений законопроект № 3491, який також скасовував «ковідні конкурси». Відповідний закон був ухвалений 3 липня, але вже 27 липня отримав вето Президента, а 16 грудня був взагалі відхилений Радою. Інші спроби навіть не дійшли до голосування. Тож вочевидь бачимо зачароване коло та шалений спротив «закриттю цієї лавочки». Зараз, після нескінченних швидких призначень та безпідставних звільнень, здається, уже всі підтримують необхідність якнайшвидшого відновлення конкурсів у прозорий та чесний спосіб. Про його підтримку заявляє і Президент, але при цьому знаходить недоліки в законах, які саме це питання намагаються й вирішити.

Справжні причини вето

Приводом для останнього вето стали норми про обмеження повноважень виконувачів обов’язків міністрів, які зовсім не стосуються питань державної служби. Й саме ці, заветовані Президентом правки підтримав 321 депутат, тобто конституційна більшість! Хоча лише в листопаді 2020 року повноваження в.о. міністрів були обмежені іншим законом (і не з 60-го, а з найпершого дня), а Прем’єр-міністр був зобов’язаний вносити кандидатури на вакантні посади міністрів у 30-денний термін. Проте тоді це не викликало заперечень з боку Президента. (виправлено — початково текст містив помилкову тезу про те, що ухвалення пропозицій Президента поверне закон до редакції листопада-2020, — Авт.).

Та, схоже, ще однією реальною підставою для президентського вето стала інша норма. Це – заборона призначати виконувачів обов’язки міністрів осіб, кандидатури яких були відхилені парламентом на посади міністрів. Головні аргументи Президента такі: «Верховна Рада України фактично самоусувається від виконання конституційних повноважень із призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України», і далі: «Пропонований Законом підхід порушує конституційні засади формування та функціонування державної влади […] її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, [а також порушує систему] їх взаємостримувань і противаг».

Однак Конституція не зобов’язує парламент обов’язково призначити на посаду міністра будь-якого запропонованого кандидата. Не дарма добір і відповідальність за внесені кандидатури є обов’язком не парламенту, а саме Прем’єр-міністра.

До того ж, встановлений Конституцією порядок призначення міністрів є проявом принципу стримувань та противаг у системі державного управління, згідно з яким виконавча влада не має права призначати керівників міністерств в обхід влади законодавчої. Це й створює баланс сил, коли Прем’єрміністр, делегований більшістю (коаліцією) у парламенті, може лише пропонувати кандидатури міністрів, а президент, навіть із монобільшістю, взагалі не має до цього стосунку.

Який же вихід?

Наразі ані в депутатів, ані в Президента, на жаль, немає цілісного уявлення про модель державного управління, яку вони хотіли б побудувати в Україні. Відсутність такої візії призводить до хаотичних спроб «підрихтувати» законодавство, вирішуючи точкові проблеми. І, схоже, бракує розуміння, що державній службі потрібні найкращі професіонали, особливо коли йдеться про керівників та працівників державних агентств, інспекцій і служб.

Тому зараз вкрай важливо:

– впровадити збалансовану модель конкурсів на державну службу, які би повноцінно оцінювали професійні компетентності кандидатів та були достатньо швидкими і гнучкими;

– забезпечити максимальну безпеку для всіх учасників в умовах карантину, що включає можливість проведення конкурсів за допомогою сучасних цифрових технологій, що вже зробили багато інших країн;

– припинити тимчасові добори та відновити прозорі й ефективні конкурси, що викликатимуть довіру громадян до їхньої фаховості й об’єктивності.

Маємо остаточно перегорнути ганебну сторінку історії українського урядування, коли лояльність переважає професійність.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram