Connect with us

Думка експерта

Володимир ШАПОВАЛ: «Нинішня конституційна криза — це наслідок критичних помилок у системі поділу влади»…

Дата публікації:

Володимира Миколайовича Шаповала представляти юридичній громадськості, думаю, немає потреби. Відомий юрист, вчений, державний діяч. У його фаховій кар’єрі відзначимо роботу викладачем вузу, наукову роботу, далі був Конституційний Суд України, де він працював суддею та заступником голови КСУ, а також робота на посадах представника Президента України в Конституційному Суді України й голови Центральної виборчої комісії. Усі фахові тонкощі функціонування цих важливих для правового життя інституцій він знає, як ніхто інший. Водночас Володимир Миколайович відомий у юридичній спільноті і як провідний знавець конституційного права України та зарубіжних країн, в яких іноді виникають проблеми на кшталт української кризи. Тож і не дивно, що саме до В. М. Шаповала звернулася редакція ЮВУ з пропозицією, так би мовити, розставити всі крапки над «і», й, якщо можливо, окреслити шляхи виходу з ситуації, яку в суспільстві характеризують саме як конституційну кризу.

— Отже, Володимире Миколайовичу, як від науковця, викладача вузу пройти шлях до верхніх щаблів влади? Чого тут було більше: везіння, знань, досвіду, чи все ж таки зв’язки у владних кабінетах сприяли такому швидкому кар’єрному росту?

— У моєму професійному житті було багато чого. І наукових пошуків, і везіння, певною мірою, і, безперечно, творчих та ділових зв’язків. Поворотним щодо послужного списку вважаю свою участь у робочий групі Конституційної комісії 1994—1996 років. Справа в тому, що тоді суддями КСУ Президент Леонід Кучма призначив п’ятьох юристів із числа членів цієї групи, яка безпосередньо готувала текст нової Конституції України. У її складі були добре відомі на той час юристи, зокрема, В. Авер’янов, Ф. Бурчак, М. Козюбра, В. Копєйчиков, П. Мартиненко. Усього до її складу входило 10 осіб, з яких більшість були досвідченими нормопроектувальниками й добре розумілися в теорії і практиці правозастосування. Бо, як відомо, грамотно написати норми Основного Закону — ще замало. Треба розуміти, як можуть бути застосовані ці норми. Слід сказати, що і Леонід Кучма, й Олександр Мороз як співголови Конституційної комісії час від часу також приходили на засідання робочої групи й спілкувалися з її членами. Більше того, вони були дуже прискіпливими до роботи групи, але і її члени не завжди дотримувалися належного «політесу» у відповідному спілкуванні. Той, хто особисто знав, наприклад, Вадима Авер’янова, мені повірить. При тому категорично стверджую, що жодних проявів сервілізму з боку членів робочої групи в цьому спілкуванні не було. Навпаки, виникло взаємне людське розуміння й взаємоповага.

Сам текст Конституції від першої й до останньої статті писався шляхом обговорення й формулювання визначень, понять, термінів, що входили до контенту статей. У рік 25-річчя нашої Конституції про це слід, думаю, нагадати. Сама робота над текстом Основного Закону почалася в лютому 1994 р. й завершилася в кінці 1995-го. З часом для прискорення роботи нас навіть відрядили на два місяці в санаторій «Пуща-Озерна», де робота йшла дуже інтенсивно: по десять, а іноді й більше, годин на добу проходили засідання робочої групи. Фактично це була мозкова атака з постатейним опрацюванням відповідного проекту. На озброєнні в нас були комп’ютери і принтери, але жодних баз даних та інтернету не було, кожну пропозицію вимагалося проаналізувати й дійти практичних висновків. При тому по кожному розділу проекту нової Конституції відбувалися справжні баталії. Зокрема, за змістом другого розділу, який фіксує права та свободи людини і громадянина, ми дуже хотіли зробити його положення робочими у правозастосуванні, але з об’єктивних причин не досягли належного результату.

У середині листопада 1995 р. члени робочої групи доповіли проект нової Конституції на засіданні Конституційної комісії. Отже, мені певною мірою повезло, адже як юрист я працював у хорошій команді, як людина — спілкувався з очільниками держави, і коли прийшов час призначати суддів КСУ, то мене визначили серед можливих кандидатів. А 18 жовтня 1996 року я був призначений суддею КСУ Президентом Л. Кучмою, й почалася дуже цікава робота.

— Ви були представником «золотого складу» Конституційного Суду України, за якого подібних криз не виникало. Невже так сильно діє людський суб’єктивний фактор щодо виникнення кризових ситуацій у правовому бутті?

— Людський фактор має значення завжди. Візьмемо за приклад відоме рішення Конституційного Суду фактично щодо можливості Леоніда Кучми йти на третій строк у президенти. В мене залишилося стійке переконання, що проект цього рішення готувався далеко від КСУ. До речі, четверо суддів, що голосували проти, написали окремі думки, і серед них був ваш покірний слуга. І це, мабуть, погіршило людське ставлення до мене з боку тодішнього Президента. Хоча треба розуміти, що цим рішенням Леоніда Кучму заганяли в глухий кут. Туди ж намагалися загнати й нашу демократичну державність. При цьому «провайдери» такого рішення з-поза стін Конституційного Суду робили це свідомо, адже якби Л. Кучма пішов на третій строк на посаду Президента, то став би політично вразливим, «м’яким» для одних тогочасних стратегічних партнерів і «токсичним» — для інших.

За будь-яких обставин, у праві, включно в судових рішеннях, має бути реалізована правда, відображена об’єктивна реальність. У чому полягає різниця між теперішнім складом Конституційного Суду України і, як ви сказали, його «золотим складом». По-перше, в нашому складі були присутні діти війни. Це — відома юридична категорія. Практично половина складу суддів КСУ народилася в період Другої світової війни або відразу після неї. Хочу вірити, що вони були і є совісними. По-друге, був інший відбір до суду. Зараз це відбувається виключно за принципом «свій — чужий». Раніше подібного не було, принаймні таке не кидалося в очі. Водночас у відповідний період були елементи, скажу так, романтичного ставлення до КСУ з боку так званої політичної влади, адже ніхто тоді не уявляв його потенцій щодо суспільно-політичного життя країни. По-третє, з числа призначених, зокрема Леонідом Кучмою, п’ятеро суддів КСУ були відомими вченими, реальними науковцями — докторами наук, до яких не могло бути питання щодо доброчесності. Ну, яка недоброчесність могла бути адресована керівнику кафедри університету чи відділу академічного інституту? І в яких «хоромах» ми всі тоді жили? Наприклад, частина суддів КСУ кілька років мешкали в готелі, хоча тогочасний закон передбачав забезпечення судді належним житлом упродовж шести місяців після його призначення. А наша зарплата була в межах шестисот доларів, і ми були щасливі. Тепер інший час й інша «ціна судового часу».

Разом із тим були й вузько корпоративні, по суті егоїстичні, моменти в призначеннях на посаду судді Конституційного Суду з боку суддівської спільноти. Хочу акцентувати на тому, що жоден номінант з боку господарських судів не був обраний суддею КСУ на з’їзді суддів. Попри все, високим був авторитет тих суддів загальних судів, котрих призначили в КСУ. Ризикну сказати, що більшість із них активно вчилася (й навчилася) теоретичній аналітиці, невід’ємної від роботи судді КСУ. При цьому вони здебільшого представляли собою взірець організованості й службової дисциплінованості. Однак переконаний, що сьогодні треба запровадити універсальний спосіб формування Конституційного Суду, виключивши поділ на «суддів», «вчених», на «суддів від Президента», «суддів від парламенту» тощо. Треба формувати КСУ за єдиними вимогами, і добір відповідних кандидатів не повинен мати квотний характер. Я, зокрема, підтримую пропозиції щодо створення єдиної спеціальної комісії, яка б добирала всіх кандидатів на посади суддів КСУ. У цій комісії має бути присутній так званий «іноземний елемент», але дозовано і без домінування.

Із сьогоднішнього складу я знаю лише кількох суддів Конституційного Суду. Так, Микола Мельник, який завжди був не тільки фаховою, а й порядною та принциповою людиною, пішов із КСУ тому, що, як кажуть, «наївся лайна». Світлу голову має Станіслав Шевчук, але він, здається, схибив, і не раз. Тому з ним трапилася відома історія, і він опинився за межами суду. Загалом, я майже не знаю того ж І. Сліденка, але коли почалася вся ця катавасія навколо Конституційного Суду, я почитав підготовлене ним рішення КСУ у справі щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України, а також його деякі окремі думки та інші рішення, де він був суддею-доповідачем. У мене склалося враження, що суддя писав проект даного рішення не замислюючись над тим, як його будуть виконувати, і які можуть бути наслідки цього виконання. Але ж написати рішення Конституційного Суду України й не передбачати його суспільно-політичні наслідки може лише людина, яка не є юристом-практиком і витає десь у хмарах. «Це просто шедевр», коли в рішенні КСУ зазначає про те, що покарання у вигляді позбавлення волі за недостовірну інформацію в декларації є порушенням принципу верховенства права. Справді «шедевр». Урешті-решт, у рішенні КСУ кожен фрагмент має бути пронизаний соціальною відповідальністю. Не можна переносити в текст рішення те, що ми іноді пишемо в підручнику або в «науковій» статті. Без образ, І. Сліденку треба, мабуть, писати книжки (йому це вдається), але не рішення Конституційного Суду України. Могутньою «кузнею кадрів» завжди було, зокрема, юридичне управління ВРУ. Там би такого документу не пропустили. Там би читали і сміялися, а, може, й плакали. Переконаний, що сьогодні у складі Конституційного Суду чимало по-різному випадкових людей.

— Допоможіть, якщо зможете, розібратися в термінології. Як Ви загалом ставитесь до ситуації навколо відомого рішення КСУ (йдеться про Рішення суду у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020), а саме — як до «конституційної кризи» чи «антикорупційного дефолту», чи є якесь адекватне розуміння того, що спричинило це рішення?

— Із приводу конституційного дефолту я б сказав, що це просто красиве словосполучення. Зараз навколо Конституційного Суду і в ньому самому відбувається псевдополітична шарпанина, яка навіює спогади про боротьбу «нанайських хлопчиків». А дефолт — це крах, якщо точно вживати це слово. Водночас я не назвав би це й конституційною кризою. Бо криза це глобальне явище. Дійсно, у нас довкола Конституції і Конституційного суду періодично (регулярно) виникають якісь кризові ситуації. Наприклад, свого часу в Конституції треба було передбачити, що вона вступає в силу за три або шість місяців після її офіційного опублікування. Але вона вступила в силу з моменту прийняття, хоча опублікована була аж 12 липня 1996 року. Через це виникла відповідна кризова ситуація — два тижні Конституцію ніхто не бачив, а вона діяла! Безпрецедентне й скандальне рішення КСУ від 2010 року про так званий конституційний реверс теж спричинило кризову ситуацію, вочевидь більш ніж суттєву. Крім іншого, цим рішенням було поставлено під сумнів легальність і легітимність ключових державних інституцій, що були сформовані й функціонували в попередні шість років. У лютому 2014 р. мала місце ще одна кризова подія, коли фактично були прийняті зміни до Конституції в неконституційний спосіб. А вже за каденції чинного глави держави за висновком Конституційного Суду було касовано повноваження Президента призначати керівників, зокрема, антикорупційних органів. Хіба не кризова ситуація? Між іншим, суддею-доповідачем у тій справі також був згаданий уже І. Сліденко, який сфантазував, що наділення Президента відповідними повноваженнями призвело б до порушення поділу влади і взагалі не відповідало б прийнятій формі державного правління. Уявіть собі, де КСУ і де визначення форми державного правління! Невже заздрять «лаврам» Венеціанської комісії!?

Додам, що повноваження Конституційного Суду України надавати висновки ВРУ про відповідність визначеним вимогам Конституції проектів законів про внесення до неї змін є сумнівним за його змістом. Адже сам КСУ шляхом сумнівного тлумачення визначив такі висновки юридично обов’язковими, тобто такими, що зобов’язують парламент. І всі до цього, нібито, звикли, але жодного слова про такий характер відповідних висновків у Конституції не знайдемо. Примітно, що відповідного повноваження не має жоден конституційний суд у країнах Європейського Союзу. А там, де подібні висновки передбачені, вони мають виключно консультативне, рекомендаційне значення. Наголошу, що КСУ, який довів здатність «розправити орлячі (!) крила», може у відповідний спосіб самостійно або під впливом зовні блокувати будь-які зміни до Основного Закону і тим самим узурпувати установчу владу, яка належить Українському народу.

— Сьогоднішня недовіра до судових установ посилюється, мабуть, ще й завдяки тому, що органи влади вимагають перезавантаження Верховного Суду, Конституційного Суду, Вищої ради правосуддя. У парламенті вже є декілька законопроектів на цю тему. Чи нормальна така ситуація, на Вашу думку?

— Я не буду характеризувати ці законопроекти, адже Президент свій вже відкликав. Вони не викликають потреби обговорення, адже самі по собі є проектами низької якості. Ну ось взялися збільшити кворум КСУ при прийнятті рішень. А, може, відверто, як Б. Єльцин у 1993 році в Росії, призупинити діяльність відповідного органу! Бо збільшення кворуму — це фактичне унеможливлення прийняття рішень Конституційним судом. І це може паралізувати його повністю.

— Свій «внесок» у нестабільність відносин між гілками влади зробили й деякі громадські об’єднання, що часто-густо друкують матеріали про моральні вади суддівського корпусу, суддів КСУ зокрема. Деякі факти підтверджуються, в тому числі й про голову КСУ Олександра Тупицького. Ви могли б з цього приводу висловити свою професійну позицію?

— Я не збираюся коментувати дії О. Тупицького, він мені зрозумілий і не цікавий. Хоча одне я можу сказати. Як що ти такий чистий, то вимагай судового розгляду, дій публічно, а не ховайся за нотатки юридичної служби на сайті Конституційного Суду. Адже не може бути такої правової невизначеності, що суддю КСУ, на відміну від інших посадовців, взагалі не можна (за наявності підстав) тимчасово відсторонити від посади. Причому навіть за ухвалою Конституційного Суду, який на це не уповноважений. Треба йти назустріч Президентові й шукати способи вирішення ситуації, а не скаржитися Генпрокурору про порушення «прав людини і громадянина», на дії УДО тощо. Це — публічна ситуація і треба відповідним чином поводитися. Тобто активно і в різних формах комунікувати зі ЗМІ та юридичною спільнотою, а не відписуватися через залежних працівників апарату суду про незаконність дій влади. Думаю, що голова Конституційного Суду не готовий до такої публічності.

— В європейських країнах час від часу виникають певні конфліктні ситуації на кшталт нашої кризи. Яка там існує традиція їх подолання?

— Я не був би категоричним, стверджуючи, що в європейських країнах часто виникають такі ситуації. Так, там іноді виникають політичні конфлікти. Скажімо в тій же Польщі, як стверджується, це пов’язано із впливом на судову систему правлячої партії ПІС (Право і Справедливість, — Ред.), в Угорщині — з поширенням політичними провідниками ідеї про сильну історичну державу. Там навіть відбулася зміна назви країни. Раніше була Угорська республіка, а зараз — це вже Угорщина, читай — Велика Угорщина. Й вона вже має претензії до нас щодо Закарпаття, а до Румунії з приводу Трансільванії. Проте подібних речей не відбулося б у Німеччині. Бо там традиційні й стабільні політичні сили, які приходять до влади. А за умови радикалізації політичної влади можуть виникати конфліктні ситуації. Ну як, наприклад, фактична заборона практики абортів Конституційним Трибуналом Польщі, пославшись на право на життя.

— Розкажіть про Ваші творчі плани, адже Ваш внесок у розвиток теорії конституційного права і загалом в теорію права є значним. Тому нові підручники, монографія, інші публікації, або чого юристам варто чекати від члена-кореспондента НАН України Володимира Шаповала?

— Так, я активно працюю над принципово новою редакцією підручника, науковою монографією, в інших творчих напрямах. Окрім того, маю зобов’язання перед Інститутом історії України НАНУ підготувати книгу «Історія Конституції України» — на честь 25-річчя Основного Закону нашої держави. Також наразі я закінчую книгу «Основи конституціоналізму». Тут мушу зазначити, що хвороба переважної більшості наших конституціоналістів — це обмеженість доступу до наукових джерел. Так, коли читаєш книгу, видану в 2020 році, і в ній посилання виключно на російські джерела або джерела ще радянського періоду, то починаєш сумніватися в справжності наукового рівня автора. Макулатуру, яка за кордоном також виходить, читати не треба. Але є зо два—три десятки відомих європейських та інших авторів, роботи яких бажано знати. У них давно відпрацьовані концепти, з яких ми «вигадуємо велосипед». Не треба нехтувати і так званими дореволюційними авторами, якто О. Романович-Славатинський, який півстоліття працював у рідному для мене колись Університеті святого Володимира. Можу назвати також М. Палієнка, який згодом став член-кореспондентом ВУАН, і його фундаментальну монографію «Суверенітет. Історичний розвиток теорії суверенітету та її правове значення», ще — О. Ященка з його фоліантом «Теорія федералізму. Досвід синтетичної теорії права і держави». А якщо знаєш англійську мову, то заходь з абонементом до бібліотеки Конгресу США і читай А. Шварца, новітнього класика американської конституціоналізму, або В. Вільсона, який був не тільки одним із провідних конституціоналістів США, а й 28-м Президентом цієї держави. Бажано бути обізнаним із роботами в царині конституційного права визначного німецького вченого К. Шмітта (хоча б із монографією «Гарант конституції») та з працями не менш визначного французького політолога й конституціоналіста М. Дюверже. І цей перелік можна продовжувати.

— Дякую за цікаві й змістовні відповіді.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)

Опубліковано

on

Закінчення. Початок


Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)


Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)

 

Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК

Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.

У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.

Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.

Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:

– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;

– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;

– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.

Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.

1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;

2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?

3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?

До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.

Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування

Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.

Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.

Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?

Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).

Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.

Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).

Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?

Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.

Замість післямови

У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram