Думка експерта
Виборчі стратегії. Про політичні ігри напередодні місцевих виборів
Олег ПЕТРОВЕЦЬ,
політичний експерт
Офіційно цьогорічна передвиборча кампанія ще не почалася, але вже зараз ми можемо спостерігати за активною підготовкою політсил до місцевих виборів. За класикою жанру, той, хто грає за правилами, ніколи не досягає сподіваного результату. Й команда Президента Зеленського це чудово усвідомлює.
Закон про народовладдя
Уже зараз монобільшість починає активно підігрівати інтерес у потенційного електорату з різних куточків країни. Тож розглянемо останні політтехнологічні трюки, до яких вдається президентська команда, аби утримати лідерство на місцевих виборах.
Остання та, мабуть, найочікуваніша з ініціатив президента – це законопроект про народовладдя, який був внесений до Верховної Ради буквально місяць тому, 9-го червня. Це була одна з «найсолодших» обіцянок Зеленського, але, на жаль, під час першого року президентства йому так і не вдалося втілити її в життя. Гасла про те, що «треба повернути владу народу», безперечно, дуже яскраві. Але чи життєздатні вони на практиці?
Треба розуміти, що Зеленський як авторитарна людина ніколи не допустить ситуації, щоб народ, який часом доволі суб’єктивний у своїх висновках, ухвалював рішення з важливих для держави питань. Тож навіть якщо закон про народовладдя через всеукраїнські референдуми й буде прийнято, навряд чи українці зможуть відчути ту довгоочікувану свободу вибору щодо напрямів розвитку України.
Для початку розглянемо, які питання можуть бути предметом референдуму. Це:
— зміна території України;
— втрата чинності законом або окремих його положень;
— питання загальнодержавного значення;
— затвердження закону про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції України (про правосуддя, вибори і референдум, загальні засади тощо).
Виглядає все це привабливо, але небезпечно. Особливо перший пункт про зміну території. Якщо врахувати, що зараз на тлі війни з Росією не найкращий момент, аби взагалі порушувати територіальне питання. Схід у нас уже в групі ризику, тож, напевно, знайдуться ті, хто захоче підлити олії у вогонь, ініціювавши референдум щодо зміни території.
Але це буде лише яскраве інформаційне вкидання та розпалювання ворожнечі, адже буде-яке питання, повинно пройти перевірку в парламенті або в Президента (залежно від тематики). Згідно із законопроектом, лише вони мають змогу оголошувати та призначати референдум.
І тут ми стикаємося з парадоксом. Здається, що, нібито, народ набуває додаткових прав завдяки законопроекту про народовладдя. Але заглибившись у суть, розуміємо, що це народовладдя – уявне й, ба більше, обрізане, адже законопроект взагалі не регулює питання місцевих референдумів.
Копнувши далі, бачимо, що для ініціювання референдуму потрібно 3 млн голосів громадян за умови, що підписи щодо призначення всеукраїнського референдуму зібрано не менш як у двох третинах адміністративно-територіальних одиниць.
Як узагалі це можливо ефективно реалізувати в умовах зловживання адмінресурсом і постійного браку держкоштів? Адже згідно із законопроектом «витрати на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення всеукраїнського референдуму, та коштів фондів суб’єктів процесу всеукраїнського референдуму, передбачених частиною другою цієї статті». Тобто, виходить, що законопроект про референдум – це лише вдалий політичний трюк напередодні виборів, аби нарешті дати українцям те, що колись обіцяв Президент. І люди на це поведуться. Це буде плюс 1 до скарбнички довіри.
Зміни в мовному законі
Чи замислювалися ви, чому в Раді порушується це питання саме зараз, хоч у державі є значно важливіші проблеми економічного та соціального напряму? Звичайно, що вся справа у виборах. Влада, а особливо голова ВРУ, який найактивніше оперує в ЗМІ тезами в дусі «мовне питання повинно влаштовувати всіх», хочуть привернути увагу жителів сходу України та заручитися їхньою підтримкою на місцевих виборах. Бо якщо подивитися на ситуацію загалом, то нинішня редакція мовного закону не бентежить жителів заходу, півночі та центральних областей. А ось що ближче до сходу та території ОРДЛО (де місцеві вибори можуть пройти одночасно з виборами на материковій Україні), то позиція жителів стає іншою. Звичайно, для сходу буде бажаним, якщо розширяться мовні квоти на українському ТБ і радіо. Наприклад, на телеканалах будуть більше транслюватися російськомовні фільми, серіали або токшоу. Тобто ініціювання змін у мовному законі – це політичний піар-хід і своєрідний реверанс сходу України, який водночас може прискорити реінтеграцію Донбасу.
Зміни до Виборчого кодексу
І нарешті, якщо із заграванням перед виборцями все більш-менш зрозуміло, то залишається вдарити по інших учасниках виборчого процесу – політичних конкурентах. Згідно з опублікованими рейтингами, ми маємо певне уявлення, хто лідирує на майбутніх виборах. Звичайно, президентська партія. Але їй на п’яти наступає опозиція, одна частина якої підтримується заходом і центром, а інша має високі рейтинги на сході та півдні країни. А ще регіональні політпроекти, які активно розвиваються на місцях. Тож чому не внести до Виборчого кодексу невигідні конкурентам зміни? За ініціативою першого заступника глави фракції «Слуга народу» Корнієнка, всі партії повинні брати участь у виборах по двох третинах округів країни й набрати на цих територіях як мінімум 5% голосів. Тобто таким чином лідерська партія намагається «відсіяти» ті регіональні партії, які мають високу підтримку на місцевому рівні, але не наберуть достатню кількість голосів по інших округах.
То що ми бачимо за фактом? Можливі зміни до Виборчого кодексу – це суто політична гра проти конкурентів. Де-факто передвиборча боротьба вже почалася й вищезгадані законопроекти можуть зіграти на руку нинішній владі, яка жадає бути лідером і на місцевому рівні. Хоча не факт, що ці законопроекти взагалі будуть проголосовані. Тобто поки що все це – лише реверанси, загравання та демонстрація бурхливої діяльності на благо громадян. І тим, й іншим – це неофіційне гасло влади, яка завжди намагалася догодити виборцям, але паралельно й собі на цьому «щось мати». Хоча з точки зору політтехнологій – це доволі ефективні кроки.
Але не варто обвинувачувати президентську команду в нечесній грі. Гра чесна, ось тільки українці мусять оцінювати владу за результатами, а не за «прелюдією».
Джерело: Юридичний вісник України
