Вишукане меню правосуддя, або Скільки коштує справедливість

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

П’ятнадцятого грудня 2017 року під гаслами і з обіцянками «справедливого та своєчасного захисту прав і свобод особи в суді» набули чинності нові редакції процесуальних кодексів України. Довгоочікуване верховенство права і втілення європейських стандартів судочинства? Судячи з тексту того, що прийняли, — хоча стандартів цих багато, десятки, але до уваги взято лише декілька, вибірково, про інші, напевно, забули чи комусь здалися вони незручними, не на часі…

Дещо про європейські стандарти і наші реалії

Європейські стандарти… Візьмемо Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, ухвалену ще 14 травня 1981 року. Розділ D, «Судові витрати». Що маємо? «Прийняття до провадження не повинно залежати від сплати стороною державі якоїсь грошової суми, розміри якої є нерозумними з огляду на питання у справі. Тою мірою, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати…». Ну і яким чином відбувається зараз це «скасування» й «скорочення», як усуваються перешкоди на шляху до храму правосуддя? Особливо для тих, хто шукає в суді захисту, а грошей бракує, живе на «середньостатистичну» пенсію або «фінанси заспівали романси» з інших причин. А судитися доведеться з тими, кому в цьому такому складному житті повезло більше…

Цікаво також, яким чином, наприклад, в оновленому Цивільному процесуальному кодексі України (далі — ЦПК) враховано вимоги статті 24 Конституції України, за якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень відповідно до майнового стану?

Стрімке «наближення до європейських стандартів правосуддя» почали з різкого подорожчання оскарження судових рішень: збільшили ставки судового збору — за подання апеляційного скарги в півтора раза (на 150 % відсотків), за касацію — вдвічі (на 200 %). У переліку звільнених від сплати судового збору пільговиків, як не було, так і немає — пересічних пенсіонерів за віком або тих, хто опинився за офіційно встановленою ООН межею бідності (ст. 5 Закону України «Про судовий збір», далі — Закон). Щоправда, за певних умов (якщо розмір належного до сплати судового збору перевищує 5 відсотків річного доходу громадянина за попередній календарний рік) для таких позивачів можливе відстрочення або розстрочення чи навіть звільнення від сплати судового збору, але це лише право, а не обов’язок суду (ст. 8 Закону). Можуть пошкодити пенсіонера й звільнити, а можуть і не звільнити. Як вийде…

Принцип судового «прайс-листа»

Далі більше. Запрацював принцип «судового прайс-листа», за яким рівень правосуддя тепер залежить тепер від того, скільки грошей є в тебе і скільки в твого процесуального супротивника. І це не про судову корупцію, ні, це про цілу низку відповідних статей ЦПК, які суд може тепер застосовувати абсолютно легально. Наприклад, стаття 135 ЦПК, забезпечення та попередня оплата судових витрат. Таке собі законодавче «покращення» для учасників справи (позивача або відповідача), які заявляють клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, хочуть здійснити забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням. Тих, хто про таке просить, суд може тепер зобов’язати попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією (внести гроші на депозитний рахунок суду). У разі невнесення вищевказаних сум, усі ці клопотання суд вправі відхилити та прийняти рішення на підставі решти наявних у справі доказів (читай — на підставі доказів, поданих більш платоспроможним процесуальним супротивником).

Отже, нема чим платити — не буде тобі ні експерта, ні свідків, не буде нічого… Такий собі економ-варіант правосуддя, ерзац для незаможних верств населення. Натомість бізнес-класом увійдуть до храму правосуддя ті, хто має грошенята й на експертів, і на виклик своїх свідків, на витребування вигідних доказів, на адвокатів тощо. Тут європейські стандарти доступу до правосуддя закінчуються, натомість починається проста й віковічна народна мудрість, щось на кшталт, «сильні та багаті — рідко винуваті» або «з дужим не борись, а з багатим не судись» тощо.

Утім заради справедливості варто додати, що відповідно до ст. 136 ЦПК суд (суддя), враховуючи майновий стан сторони, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Також у порядку, передбаченому законом (яким саме?), можуть зменшити розмір належних до сплати судових витрат або навіть, звільнити від їх сплати. Це, якщо сіромаху-учасника справи суддя пожаліє з огляду на його майновий стан, а якщо ні? І це при тому, що здійснення правосуддя для всіх своїх громадян є однією з головних функцій будь-якої держави, один із головних аргументів, що взагалі виправдовує її існування як такої, єдина розумна альтернатива «війні всіх проти всіх» за видатним англійським філософом Гобсом. Між тим за новими процесуальними кодексами правосуддя значною мірою перетворюється на такий собі пакет платних адміністративних послуг для тих, хто взмозі за них заплатити.

Утім, якщо навіть від авансової оплати свідків (втрачений ними заробіток до трьох мінімальних зарплат плюс транспортні витрати), від оплати експертизи, спеціаліста, від забезпечення, витребування або огляд доказів неплатоспроможну сторону і звільнять, уявімо собі таке диво, то виникає цілком слушне питання — а хто все ж таки у цьому випадку платитиме? Стаття 141 ЦПК визначає це так. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто, коли малозабезпечений, звільнений судом від витрат програв справу, вищевказані витрати має оплатити держава «у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». Втім навіть коли такий порядок нарешті приймуть — у державний бюджет слід заздалегідь закласти відповідні суми. Та чи реально це за сучасних умов, якщо відсутні кошти навіть на виконання рішень Європейського суду з прав людини? А відтак шанси натрапити на «доброго суддю» зменшуються. Бракує грошей — нічого по судах ходити!

Так, непоодинокі справи по яких неможливо встановити обставини того, що трапилося без проведення відповідних експертиз, особливо в справах про заподіяння шкоди, ДТП, різноманітні інтернет/комп’ютерні казуси тощо. Все це питання, що потребують спеціальних знань відповідних фахівців. Тепер візьмемо приклад, коли одна сторона такого цивільно-правового спору має відповідні фінансові можливості, але ніяких експертиз не хоче, бо впевнена, що вони їй тільки зашкодять, а інша сторона впевнена, що правда на її боці, але коштів на судові витрати, на експертизи не має. Тим більше, що експертиз може знадобитися не одна, а декілька, ще бувають складні експертизи, що коштують дорого. Почастішали випадки, коли експерти не вірять обіцянкам про майбутню оплату після закінчення справи, а вимагають її «тут і зараз!». Саме тому й з’явилися в нових процесуальних кодексах норми про авансування зацікавленими сторонами судових витрат на депозитний рахунок суду.

Авансування та відшкодування позивачем витрат відповідача на адвоката — це тема для окремої публікації, втім і ця проблема значно збільшує загальні витрати за «судовим прайс-листом».

Далі прямо «покерний» принцип

Якийсь майже вже «покерний» принцип встановлено у ч. 4 і ч. 5 ст. 141 ЦПК. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Далі. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

За таких умов усі чекають на вирішення вищевказаних проблем самою судовою практикою, на її узагальнення Верховним Судом і на офіційні з цього приводу роз’яснення. Може щось пояснить нам із цього приводу й Конституційний Суд України, аби не виводити поставлені питання на рівень Європейського суду з прав людини.

А починати треба, або робити це одночасно із наближення до європейських стандартів рівня життя, заробітної плати, пенсій. Бо майже європейське правосуддя отримали, а от європейські заробітки й досі шукаємо десь за кордоном.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути