Як «Маски-шоу стоп» елегантно перетворюються в «Бізнес-стоп»

Сергій Волочай, експерт

Поки чиновники і правоохоронці не почнуть нести реальну відповідальність за шкоду, яку вони завдають бізнесу, ніякого розвитку економіки не буде.

Не минуло й року з того часу, як під бурхливі овації бізнес-громадськості країни, виснаженої нескінченними випадами з боку силовиків, був презентований закон No 2213­VIII про обов’язкову відеофіксацію під час проведення обшуків. Він був проголошений підприємливому люду, змученому від свавілля силовиків, як розрада і панацея від усіх негараздів на віки вічні, як захист майна підприємств, їх доброго імені, іміджу та ділової репутації.

Тоді ще пам’ятали бравий рапорт про арешт рахунків аж двадцяти чотирьох IT-компаній. Відповідне клопотання слідчого задовольнив суддя Придніпровського районного суду Черкас. Список тих компаній був широко розтиражований ЗМІ, як і сама новина. Правда, три компанії зі списку тут же, й успішно, оскаржили арешт рахунків як незаконний, і їхні рахунки було розблоковано. Решта, мабуть, зробили те ж саме в наступні кілька днів. Оголошені слідчим підозри стосувалися і виведення капіталу, і «брудних грошей», і, звичайно ж, ухилення від сплати податків. Чим закінчилося те гучне шельмування підприємців публіці поки невідомо. Швидше за все, що ми ніколи не дізнаємося ні про результати того арешту рахунків, ні про долю
висунутих підозр-звинувачень. Зате можна не сумніватися, що згадані компанії ще довго відчуватимуть негативні наслідки від тодішніх голослівних звинувачень на своєму іміджі та діловій репутації.

Тож згаданий вище закон сприймався як довгоочікуваний дієвий захист законослухняних підприємців, які дорожать своїм іміджем і діловою репутацією, від свавілля і невмотивованних дій силовиків. Цей закон навіть отримав неофіційну назву «Маски-шоу стоп». Але щось знову пішло не так. Не минуло й кількох місяців, як бізнес-громадськість знову здригнулася — весь інформаційний простір облетіла й заповнила собою звістка про тотальний наліт прокуратури на «Нову пошту». У дусі усталених традицій «Нову пошту» з усіма сполученими структурами звину- ватили в тому, що ці підприємства, нібито, за участі невстановлених посадових осіб органів ДФС України та з метою одержання неправомірної вигоди для зазначеного підприємства здійснили прикриття його незаконних фінансових послуг, що призвело до ненадходження до бюджету коштів у вигляді обов’язкових податкових зборів і спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам — ні багато, ні мало. Однак, точно так же, як і в попередньому прикладі, підсумки вторгнення силовиків в охоронювані законом права та свободи підприємців виявилися за кадром. З тієї ж традиційної причини — результатів не було.

Із регулярністю, гідною кращого застосування, черговою мішенню для нальотів невтомних борців із підприємництвом в Україні стають уже міжнародні компанії та компанії з іноземним капіталом, зокрема такі, як «Хуавей Україна», «Самсунг Електронікс Україна», «Київстар» і та ж багатостраждальна «Нова пошта». Маленька безкарність призводить до великої безвідповідальності. Під гарячу і швидку на розправу руку силовиків потрапили й інші підприємства, серед яких навіть такі метри, що дорожать своїм іміджем і діловою репутацією, як «Тойота — Україна», «Хускварна Україна», «Альянс Холдинг», «ФМС Україна», «Дебтекс Україна», «Мілі», «Дікергофф Цемент Україна», «Адідас-Україна»,«ТП Віжн Україна». Повний список постраждалих бізнес-важковаговиків української економіки становить добрих два десятки найменувань і включає як підприємства, так і обслуговуючі їх банки.

Виходячи із цієї особливості, можна сказати, що силовики поміняли тактику — від секторальних санкцій (наприклад, підприємства IT-індустрії) вони перейшли до «килимового бомбардування» з повною зачисткою бізнес-території. При цьому «пусковий механізм» залишився той же — слідчий прокуратури звертається з клопотанням про арешт рахунків і проведення обшуків на підставі непідтверджених підозр до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва, який із неймовірною легкістю задовольняє це клопотання. Причому слідчого суддю не збентежила та обставина, що сам слідчий не прибув у судове засідання, щоб обґрунтувати свої підозри й відповісти на питання суду. А представників підприємств і зовсім не запрошували, виходячи з тих резонів, що вони можуть знищити важливу викривальну їх документацію. Але при цьому їх списочно і, знову ж таки, з неймовірною легкістю запідозрили-звинуватили в тому, що невстановленими особами було впроваджено протиправний механізм незаконного виведення коштів за кордон та ухилення від сплати податків й обов’язкових платежів. Вказана і сума ухилення — 1,5 млрд гривень в період 2014–2018 років.

У підсумку через одне напіванонімне клопотання слідчого кілька десятків підприємств з позитивним іміджем і діловою
репутацією відразу виявилися запідозрені в незаконній змові з невстановленими особами із злочинним умислом. Після таких підозр, розтиражованих у найбільших ЗМІ, на іміджі і діловій репутації цих підприємств можна спокійно ставити жирний хрест, а їх департаменти маркетингу та зв’язків з громадськістю можна розформовувати.

Зараз законодавці намагаються зберегти державі обличчя й знову пропонують бізнесу зіграти з ним в наперстки. Мова йде про узгодження з підприємцями проекту закону «Маски-шоу стоп — 2». На додаток до «революційної» гарантії захисту бізнесу під час обшуків у вигляді обов’язкової відеофіксації їх проведення пропонується чергове нововведення — право в зазначених випадках бити чолом перед слідчим і просити його закрити відкрите ним же кримінальне провадження. А в разі відмови слідчого можна буде навіть оскаржити цю відмову в слідчого судді.

Але підприємці вже не вірять у гарантії без гарантій. Одних лише декларацій про заборони й недопущення порушень вже недостатньо. Підприємці хочуть гарантій реальних. Такими можуть бути тільки особиста відповідальність чиновників за їхні протиправні дії. При цьому відповідальність реальна — у вигляді компенсації заподіяної шкоди.

Неефективність закону «Маски-шоу стоп — 1» відзначає і заступник міністра юстиції Олена Сукманова. За її визнанням, слідчі судді не особливо вникають у суть поданих органами слідства клопотань і приймають рішення навіть за відсутності авторів тих клопотань, яким, очевидно, нічого сказати суду на підтримку своїх підозр. За такої ситуації надання підприємствам права оскаржити в слідчого судді рішення слідчого виглядає явно недостатньою гарантією.

І питання не лише в неефективності цього способу захисту. Суть проблеми в тому, що той, хто завдав збитків компанії, так і залишається чимось безликим, а не конкретною посадовою особою з ім’ям і прізвищем. До тих пір, поки слідчий не відповість за необґрунтованість своїх клопотань, до тих пір, поки суддя не відповість за необґрунтованість своїх рішень, і поки разом вони не відповідатимуть за заподіяні їх діями матеріальні збитки та шкоду іміджу й діловій репутації підприємства, до тих пір законодавці будуть плодити закони «Маски-шоу стоп» — у версіях 2, 3 і з подальшими апгрейдами.

У зв’язку з цим пригадується давня інтермедія відомого сатирика: «Ваше підприємство губить водойму, штраф сто тисяч!». «Ха-ха! Хоч двісті — не з моєї ж кишені!».

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути