Якою має бути система протидії олігархізму: нотатки на полях «Закону про олігархів» - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Якою має бути система протидії олігархізму: нотатки на полях «Закону про олігархів»

Дата публікації:

Олена БУСОЛ,
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник Міжвідомчого
науково-дослідного центру з проблем боротьби
з організованою злочинністю при РНБО України

Як відомо, 23 вересня Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому законопроект № 5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» (далі — Закон № 5599). Я навмисно не розглядаю в статті деякі принципові для багатьох фахівців, політиків і журналістів питання, на які всі одразу звернули увагу й активно обговорюють, на кшталт того, хто має розглядати подання для визнання особи олігархом й ухвалювати рішення — РНБО чи НАЗК, або хто виграє від зміни власності ЗМІ, чи дійсно олігархам прийдеться не солодко після прийняття цього закону; або чи потрібно направити новоприйнятий закон «про олігархів» на розгляд до Венеційської комісії тощо. Торкнуся лише юридично-стилістичних помилок та надам своє бачення, як вченого, вирішення проблеми деолігархізації.

Читайте також: Чергова деолігархізація, або Українська спроба переходу від елітарної демократії до демократії представницької

Некоректність уже в самій назві закону

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Уже в самій назві закону № 5599 закладено декілька невідповідностей та некоректних понять. Наприклад, законодавець допускає, що олігархи можуть «впливати» (до речі, не вказано на що), але цей вплив повинен бути не надмірним, хоча як такий все ж може мати місце, інакше кажучи — «легкий» вплив є цілком допустимим. Те ж саме можна сказати і про словосполучення «мати значну економічну та політичну вагу»). Тобто, якщо така вага незначна, то це допустимо. І взагалі, виносити в назву закону такі слова в найвищому ступені — «надмірний», «значний», гадаю, неправильно.

Стаття 2 теж має протиріччя. Почну з назви. Особа, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті, вона ж чомусь прямо в назві й оголошується олігархом. Що поганого в тому, що людина сама по собі має значну економічну та політичну вагу? Проте це закріплено в самій назві статті. Непосвячені люди можуть зрозуміти, що олігарх — це і є особа, яка має значну політичну вагу. Але це поняття — значно ширше. Слід виходити з того, що термін олігархія (грец. Oligarchia), походить від стародавн. грец. oligon, — декілька та arche, влада) — форма правління державою, за якої влада належить вузькому колу осіб (олігархів) і відповідає їх особистим інтересам, а не діє на користь усіх членів суспільства. І ще в 2011 р. мною науково доведено, що олігархізація в Україні — це одна із специфічних форм організованої та за своєю суттю й наслідками — економічної злочинності (Бусол О. Ю. «Олігархізація політичної влади в Україні як одна зі специфічних форм організованої злочинності, а також у подальшому ця думка розвинута в докторській дисертації (Бусол О. Ю. «Протидія корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії» (2015 р.).

Результати голосування в Раді за відповідний законопроект

Таких осіб, які справді мають «значну політичну вагу», насправді у Верховній Раді багато. Виходить, що слід було одразу після прийняття цього закону призначити перевибори ВРУ? Сподіваюся, що не це є метою закону.

Не можна ототожнювати економічну і політичну вагу, проте ці два поняття стоять поряд при встановленні ознак відповідності такої особи в ст. 2 даного закону.

Дискримінація як порушення Конвенції

Водночас рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом) (ст. 5) є порушенням статті 14 закону (Заборона дискримінації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яка проголошує, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Як бачимо, в проекті цього закону є щонайменше дві таких ознаки дискримінації — за політичними мотивами і майновим станом.

Рішення ухвалюватиметься без присутності «винуватця»

Стаття 5 «Визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті, олігархом)» більше схожа на ситуацію «призначити особу злочинцем». Залишається тільки додати — «і розстріляти», як це робили «трійки» НКВС при Сталіні. Така думка посилюється після ознайомлення з текстом частини 5 статті 5 закону — навіть, якщо потенційний «олігарх» не з’явиться на засідання, де розглядатиметься відповідне подання, в тому числі з поважних причин, все одно таке подання буде розглянуто та прийнято рішення і за відсутності «винуватця». А «заслуховування на засіданні» олігарха, взагалі нагадує комуністичні партійні зібрання минулої епохи, та те ж розкуркулювання — «ти живеш краще нас, заможніше, значить — поганий, а ну ж бо, поділися з нами!»

Не регламентовано в законі і процедуру розгляду подання та ухвалення рішення. Просте голосування в цьому випадку збільшує корупційні ризики, адже тут діє людський фактор. Згідно з частинами 3 і 4 статті 5 особа, яку запідозрили в тому, що вона є олігархом, повинна надати до апарату РНБО пояснення та інші документи. Тут, враховуючи нашу корупційну реальність, так і напрошується пропозиція олігарху поділитися з державою частиною своїх активів. Після цього можливе вирішення питання «на більш лояльних умовах», або таке засідання з розгляду подання відповідними суб’єктами, визначеними в ч. 1 статті 5, може взагалі не бути призначено. Адже покарання за порушення подання та строків — незрозуміла відповідальність, адже просто «відповідальність», ні дисциплінарна, ні адміністративна, ні кримінальна, і навіть, в законі не вказано, що — юридична (у контексті внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», а саме статтю 7 доповнено частиною п’ятою такого змісту).

Порушення Конституції

А обов’язок подання декларації про контакти з особами, «які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархами)», або їхніми представниками, що закріплено в статті 8 цього закону, взагалі є порушенням конституційних прав громадян, адже олігархи теж громадяни України, як би того кому не хотілося. «Обмежити контакти» — це диктатура. А згадана вже стаття 24 Конституції України проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Таким чином в українців стає все менше прав, а натомість є все більше обмежень.

Ще щодо «контактів» з олігархами

Обов’язок подання декларації про контакти, згідно з частиною 5 статті 8 поширюється на цілий перелік службових осіб, серед яких, наприклад, голова та члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голова та державні уповноважені Антимонопольного комітету України, уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства в сфері публічних закупівель тощо. Виникає питання, а якщо контактувати з олігархами буде людина не з визначеного законом переліку, а їх довірена особа, нікому не відома й про контакт якої ніхто й ніколи не дізнається? Відповідь очевидна. Тоді ніхто з офіційного переліку й відповідальності не понесе. Думається, так воно в реальності й буде.

«Трохи зіпсована» репутація

Викликає подив, що законодавець вважає наявність непогашеної в особи судимості (по суті злочинця, визнаного законом) лише ознакою небездоганної ділової репутації (читай — трохи зіпсованої) у статті 10 закону, і нічого більше. Ділова репутація фізичної особи — це суспільна думка щодо ділових та професійних якостей цієї людини як учасника ділової комунікації, набута нею при виконанні трудових, службових та громадських обов’язків. І нічого спільного з діловою репутацією, вчинення злочину особою не має. Те саме, і навіть більше, можу сказати й про включення особи до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності (п. 3 ч. 2 ст. 10). Якщо людина є в переліку «терористів», це вже не предмет розгляду її в контексті ділової репутації в цьому законі, а є приводом для проведення заходів відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», далі — кримінальне провадження.

Інші пункти частини 2 статті 10 теж стосуються вчинення особою певних правопорушень, тож це не співвідноситься саме з діловою репутацією особи. Таким чином, слід змінити назву статті 10 «Бездоганна репутація» на більш коректну в цьому випадку. Так само, такі ознаки небездоганної ділової репутації фізичної особи, пов’язані з дотриманням закону та публічного порядку, які ми бачимо в п. 7 ч. 2. ст. 10: істотні та/або систематичні порушення особою вимог законодавства про засоби масової інформації, банківського, фінансового, валютного, податкового законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, про цінні папери, акціонерні товариства та фондовий ринок, потребують уже певної юридичної відповідальності, але вони чомусь тільки є приводом для визначення в межах цього закону фактів небездоганності ділової репутації.

Незрозуміло, яке змістовне навантаження несуть словосполучення, написані через кому в п. 1 ч. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону, — «в частині подання», «дотримання строків подання» декларацій про контакти, адже «дотримання строків подання» включає в себе і «в частині подання»? До того ж, зазначені службові особи тільки підлягають звільненню, а значить, можна, за певних умов, їх і не звільняти. На розсуд кого віднесено це питання, до речі?

Системи в законі не проглядається

Та й сам закон, навколо якого було так багато галасу з-поміж політиків, громадських організацій, які позиціонують себе як антикорупційні, та журналістів, жодним чином не відноситься до такого поняття як «запобігання» (загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)). Про «організаційні засади функціонування саме системи запобігання», як викладено у преамбулі закону, у самому законі не йдеться. Тому що системи тут немає. Скоріше, можна було дати цьому документу таку назву: «Порядок внесення до національного реєстру осіб, що визнані олігархами на підставі міжнародних санкцій».

Загалом після вивчення проекту закону № 5599 склалося враження, що Україна лише те й робить, що множить спеціальні антикорупційні органи, створює реєстри, а її громадяни зобов’язані подавати всілякі декларації та писати пояснення. Коли ж займатися бізнесом або іншою суспільно корисною «творчістю»?

Наші олігархи — не Ілон Маск

І нарешті, найнезрозуміліше питання: для чого витрачати додаткові ресурси та створювати цілий Реєстр осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів), адже навіть непосвяченим видно, що таких осіб буде максимум сотня). (Для довідки: в 2021 р. до списку Forbеs (найзаможніших людей планети) увійшли восьмеро українців. Серед них — Рінат Ахметов, який посів 376 місце зі статками в 7,3 млрд доларів; Віктор Пінчук, посідає 1 371 місце, $2,5 млрд; Костянтин Жеваго — 1 531 місце — 2,2 млрд; Ігор Коломойський — 1 750, 1,8 млрд; Геннадій Боголюбов — 1 892, 1,7 млрд; Петро Порошенко — 1 971, 1,6 млрд; Вадим Новинський — 2 192, 1,4 млрд; Влад Яценко — 2 485, 1,1 млрд, відповідно. Впевнена, що ці люди завдяки своєму статусу та статкам спроможні зупинити навіть військові дії на окупованих територіях, а не роздавати декілька років поспіль пакунки з крупою та олією мешканцям «рідного» Донбасу, або пекти торти та формувати шоколад із соєвими добавками в Луганській області.

Так, дійсно, наші олігархи — це не Ілон Маск зі своїми космічними програмами, який приносить користь людству. Українські олігархи більше «тирять» народні багатства та різні природні ресурси, що належать українцям. Тож якою має бути система протидії олігархізму? Потрібен соціально відповідальний бізнес, а тому цілі та завдання відповідного законопроекту можуть бути реалізовані лише шляхом перетинання інтересів і пріоритетів великого бізнесу, держави та суспільства, інакше кажучи, такі соціальні зміни, які ведуть до максимального збігу або часткового співпадіння цих інтересів. Ця концепція перекликається з близькою мені точкою зору кримінолога Ю. Орлова, що стратегічні засади взаємовідносин між державою та великим бізнесом мають передбачати не конфронтацію, намагання очистити владу від впливу олігархів, а співпрацю з подальшою елімінацією кримінальних форм діяльності останніх у сфері політики.

Із цього приводу політолог, співзасновник Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» С. Таран влучно зауважує, що в країнах ЄС немає олігархів в українському розумінні — є тільки великий бізнес, який платить податки і не впливає напряму на політиків. Суспільство має навчитися бачити різницю між великим бізнесом, який чесно платить податки, і між олігархами, які наживаються на монополіях, корупційних схемах та доступі до державних підприємств, між свободою слова та дозованою інформацією куплених ЗМІ, між справжніми патріотами та іграшковими політиками, які під патріотичними гаслами захищають власних спонсорів.

Потрібна співпраця бізнесу і держави

Потрібен базис на співпраці великих приватних корпорацій та держави. Необхідно звернути увагу на зарубіжну практику фінансування політичних партій великим бізнесом, що доцільно впроваджувати за умови забезпечення прозорості цього процесу та можливості контролю з боку громадян. Історія свідчить, що всесвітньо відомі мільярдери — це люди з комерційною жилкою, сильні лідери, відмінні менеджери, які мають відповідні зв’язки та потрібні знайомства, що допомагає оптимально й правильно організувати будь-яку справу. Очевидно, що вони мають і завжди матимуть безпосередній вплив на розстановку сил у політиці, на діяльність політичних партій. І від цього поки що не застрахована жодна держава. Тому Україні треба не відмовлятися від фінансування політичних партій великим бізнесом, а співпрацювати з його представниками для отримання взаємної користі. Необхідна така система фінансування політичних партій в Україні великим бізнесом, яка базується на взаємній співпраці великих приватних корпорацій та держави на прозорих і чесних засадах.

Ідея інноваційна, але закон потребує доопрацювання

Незважаючи на всі недоліки, сама ідея Закону № 5599 є інноваційною. Попри бажання захищати усталену думку, що з метою деолігархизації треба йти шляхом прийняття нових законів «Про лобізм», «Про трастову систему», «Про деолігархізацію», «Про фінансування виборчих кампаній», «Про власність стратегічних індустрій» тощо, ідея цього закону, якому немає аналогів у світі, адже це щось нове, інноваційне, що завжди викликає спротив, виглядає привабливою. До речі, Закон «Про лобізм» мають розвинуті держави, які поважають себе і великий бізнес, тож він насамперед потрібен і в Україні. Але це — тема для окремої статті. Загалом правила фінансової підзвітності для партій діють у 125 державах, про це в статті Бусол О. «Нова філософія фінансування політичних партій великим бізнесом (Зарубіжні реалії та українські тенденції»). URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_co ntent&view=article&id=2738:nova-filosofiya- finansuvannya-politichnikh-partij-velikim-biznesom-2&catid=71&Itemid=382.

Найпоширенішим засобом зменшення впливу великого бізнесу на ситуацію в будь-якому суспільстві є обмеження, зокрема, максимальних річних або передвиборчих внесків. У Чехії, наприклад, активісти створили сайт, на якому розміщується інформація про донорів усіх партій. Виявити надмірно зацікавлених у політиці олігархів тут можна за 30 секунд. Більше того, є інформація і про компанії, які надають гроші партіям, а потім отримують кошти через процедури державних закупівель. Тож ідея нового Закону № 5599 загалом непогана, але він, окрім зазначених, має, зокрема, й принципові недоліки іншого плану, які вже висвітлені в ЗМІ, а тому потребує суттєвого доопрацювання.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 2)

Опубліковано

on

От

Закінчення. Початок

(у порівнянні зі статистичними даними за 2016—2019 роки)

Олексій Баганець
заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.

Дещо про права людини і професійний рівень правоохоронців

Як на мій погляд, то ще гірша в цей період ситуація з розглядом судами обвинувальних актів за ст. 212 КК України («Ухилення від сплати податків і зборів»). Так, починаючи з 2014 року, коли за такі злочини було засуджено 82 особи, їх кількість щорічно лише знижувалася: в 2015 — 52, в 2016 — взагалі жодної особи (!), в 2017 — всього 9, у 2018 — 13, у 2019 — 11, а в минулому році — лише 4 особи. А тому й не дивно, що якщо в 2013 році судами було виправдано 5 осіб за цією статтею КК України, то в 2015 — вже 25, у 2017 — аж 232, тобто більше, ніж у 50 разів (!), у 2018 — 5, у 2019 — 10 і в 2020 — 1 особу, тобто стан дотримання конституційних прав і свобод громадян під час розслідування цієї категорії злочинів — катастрофічний.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Сталий розвиток національної економіки неможливий без економічного багатоманіття

Про суттєве погіршення не лише результатів роботи органів досудового розслідування і прокурорів, а й низьку якість досудового розслідування та процесуального керівництва, свідчать і статдані про величезну кількість закритих судами кримінальних проваджень даної категорії, особливо за останні два роки. Зверніть увагу на ці цифри: якщо в 2016 році було закрито 32 таких провадження, то в 2017 — вже 206, у 2018 — 198, у 2019 — 258, а в 2020 — 117, що свідчить як про низький професійний рівень наших правоохоронців та прокурорів, так і свідоме ігнорування ними прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні!

Скажу більше: кількість облікованих злочинів даного виду в основному лише збільшується — з 10 756 у 2017 році до 11 160 в 2020-му. Беручи до уваги те, що, як правило, це очевидні кримінальні правопорушення, які можна розкрити якнайшвидше, відсоток розкриття їх за цей період за врученими підозрами лише погіршувався: з 54,3% в 2014 році до 50,9% у 2020. Не набагато краще ці дані виглядають і в кількісному вигляді — з 5 651 в 2014 до 5 676 в 2020 році, що майже на одному рівні! Погіршувався стан розкриття цих злочинів як у кількісному вигляді, так і особливо — у відсотковому, і за направленими до суду обвинувальними актами: з 4 892, що склало 47% у 2014, до 4 623 (41%) — в минулому році. Про негативні тенденції у виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів даного виду свідчить і той факт, що залишок нерозслідуваних таких злочинів збільшився з 5 003 у 2014 до 6 273 у 2020 році.

Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми

На жаль, для більш повної картини щодо протидії цьому виду злочинів не вистачає статданих про результати розгляду судами обвинувальних актів у цих провадженнях: скільки осіб засуджено, скільки з них вступили в законну силу, скільки були перекваліфіковані на менш суспільно небезпечні діяння, по скількох винесено виправдальні вироки та скільки проваджень судами було закрито. Відсутні в статзвітах і дані про кількість повідомлених у таких провадженнях підозр, які в ході досудового розслідування не знайшли всього підтвердження й провадження були закриті слідчими та прокурорами (окремо) за відсутності події і складу злочину й за недоведенням винуватості.

У той же час за даними Державної судової адміністрації, за статтею 205 КК України («Фіктивне підприємництво») в 2020 році на розгляді в судах перебувало всього 94 (у 2019 — 434, в 2018 — 523) кримінальних провадження, в тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 9, у той час, як у 2019 році — 314 та в 2018 — 440, тобто це в декілька десятків разів менше, аніж у попередні роки. Кількість осіб, провадження щодо яких розглядалися в минулому році в судах, становила 153, що теж значно менше, ніж у попередньому році — 516 і в 2018 — 591, у тому числі за вчинення злочину в складі організованої злочинної групи чи злочинної організації всього 7, що також значно менше, ніж у 2019 — 18 та у 2018 роках — 11!

Кількість розглянутих судами проваджень про такі злочини в 2020-му становила всього 49, що теж значно менше, ніж у 2019 — 341 та 2018 — 402).

Із розглянутих 49-ти (у 2019 році — 341, у 2018 — 402) кримінальних проваджень судами повернуто прокурору 10 (у 2019 — 18, у 2018 — 14), а закрито 36 (у 2019 — 214, у 2018 — 179). Засуджено судами за вчинення таких кримінальних проваджень усього 7 осіб, що в десятки, а то й сотні разів менше, ніж у 2019 році — 88 та у 2018 — 185, закрито кримінальних проваджень щодо 47 (у 2019 — 232, у 2018 — 184) осіб та щодо 23 (у 2019 — 22, у 2018 — 15) осіб кримінальні провадження повернуто прокурору. Але чи направляли їх прокурори повторно до суду, статзвіт, знову ж таки, це приховує.

Відповідно, в минулому році на розгляді в судах перебувало і найменше кримінальних проваджень за ст. 205 КК України. Однією з причин цього є той факт, що з 25 вересня 2019 року було декриміналізовано дану статтю (Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес»).

Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом

За статтею 209 КК України (Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом) у 2020 році на розгляді в судах перебувало 250 (у 2019 — 252, у 2018 — 221) кримінальних проваджень, у тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 70 (у 2019 — 84, у 2018 — 91).

Кількість осіб, провадження щодо яких розглядалися в минулому році в суді, становила 444 (у 2019 — 464, у 2018 — 403). Кількість розглянутих судами проваджень у 2020 році — 40 (у 2019 — 62, у 2018 році — 47), у тому числі з постановленням вироку усього 19 (у 2019 — 25, у 2018 — 21), із них з визнанням винуватості 14, що на рівні із 2019 — 14 та 2018 роком — 13.

Із цих розглянутих 40-ка кримінальних проваджень повернуто прокурору 11 (у 2019 — 9, у 2018 — 2), закрито 5 (у 2019 — 4, у 2018 році — 14).

Засуджено за вчинення цього злочину усього 17 осіб, що менше, ніж у попередні роки (у 2019 — 21, у 2018 — 19), виправдано 1 особу (у 2019 — 7, у 2018 — 4), закрито щодо 3 осіб (у 2019 — 12, у 2018 — 1) та щодо 23 осіб (у 2019 році — 21, у 2018 — 29) кримінальні провадження повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направляли прокурори ці обвинувальні акти до суду повторно, в статзвітах також нічого не зазначено.

Отже, можна зробити висновок, що в 2020 році найменше було розглянутих судами проваджень та винесено вироків по цій категорії кримінальних правопорушень. Найбільша кількість повернутих прокурору обвинувальних актів для доопрацювання та найменша кількість засуджених осіб свідчать явно про відсутність належної взаємодії й професіоналізму правоохоронців і прокурорів по збору, перевірці й оцінці доказів вини обвинувачених, а також про направлення до суду обвинувальних актів, які не грунтуються на зібраних матеріалах досудового розслідування.

Нецільове використання держкоштів

Згідно зі статтею 210 КК України (Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків з бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням) у 2020 році на розгляді в судах перебувало всього 4 кримінальних провадження (у 2019 — 5, у 2018 — 4), у т.ч. тих, що надійшли у звітному періоді — 2 (у 2019 — 3, у 2018 — 2). Кількість осіб, провадження щодо яких розглядались у суді, становила 5 (у 2019 — 6, у 2018 —5). Кількість розглянутих судами проваджень за цією статистикою в 2020 році становила всього 2 (у 2019 — 0, у 2018 — 2), але, без постановлення жодного вироку (у 2019 — 0, у 2018 — 1), бо обидва були закриті судом.

Тобто за цей злочин в минулому році не було засуджено жодної особи (в 2019 — 1, у 2018 — 2), кримінальні провадження закрито судом щодо 2 осіб (у 2019 — 0, у 2018 — 1).

До речі, жодного вироку (як обвинувального, так і виправдального) не було постановлено і в 2021 році. Це свідчить не про відсутність нецільового використання бюджетних коштів у нашій державі, а, навпаки, про його «процвітання», бо, на жаль, сьогодні немає кому ці факти виявляти та доказувати в суді належними й допустимими доказами. А по-друге, розкривати й доводити доказами такі злочини нині й невигідно, бо, як правило, це потягне за собою призупинення, зупинення або зменшення бюджетних асигнувань, повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету, тобто ненадходження коштів «у кишені» чиновників.

Ухилення від сплати податків

Згідно зі статтею 212 КК України (Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) у 2020 році на розгляді в судах перебувало 309 кримінальних проваджень (у 2019 — 469, у 2018 — 416), у тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 141 (у 2019 — 287, у 2018 — 256), тобто значно менше, ніж в попередні два роки. Кількість осіб, провадження щодо яких за цією статтею КК України розглядалися в судах, становила 416 (у 2019 — 587, у 2018 — 544), що теж менше, ніж у 2 попередні роки.

Кількість розглянутих проваджень у 2020 році становила 140 (у 2019 — 293, у 2018 — 234), що теж менше, із яких прокурору повернуто 11 (у 2019 — 12, у 2018 — 11) та закрито 118 кримінальних проваджень (у 2019 — 258, у 2018 — 198).

Звертає на себе увагу і той факт, що засуджено судами за вчинення даного злочину всього 4 особи (у 2019 — 11, у 2018 — 13), тобто теж менше, аніж у попередні роки. Виправдано 1 особу (в 2019 — 10, в 2018 — 5), кримінальні провадження закрито щодо 117 осіб (у 2019 — 258, у 2018 — 198) та щодо 12 осіб (у 2019 — 13, у 2018 — 11) кримінальні провадження було повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направили їх прокурори повторно до суду зі статзвіту не вбачається.

Таким чином, навіть факт утричі менше засудження судами осіб за даний вид злочину є свідченням відсутності в правоохоронців та прокурорів професійних навиків і вміння документувати й формувати належну доказову базу для винесення обвинувального вироку.

Шахрайство з фінресурсами

За статтею 222 КК України (Шахрайство з фінансовими ресурсами) у 2020 році на розгляді у суді перебувало 82 кримінальних провадження, що дещо більше, ніж у 2019 — 54 та 2018 — 42, у тому числі тих, що надійшли у звітному періоді 62 (у 2019 — 34, у 2018 — 26). Кількість осіб, провадження щодо яких розглядалися в суді, становила 91, що теж більше, ніж у два попередні роки (у 2019 — 63 та у 2018 — 45).

Судами у 2020 році розглянуто 47 таких проваджень, що теж дещо більше, ніж у 2019 — 35 та в 2018 — 22, але з них закрито 37 (у 2019 — 28, у 2018 — 17), тобто значно більше. Засуджено усього 9 осіб, виправдано судом 1 особу — як і в 2018 та 2019 роках, а ось закрито кримінальних проваджень щодо 38 осіб, що значно більше, ніж у 2019 — 24 та в 2018 — 17.

Із цього можна зробити висновок, що незважаючи на те, що шахрайство з фінансовими ресурсами є одним зі злочинів проти фінансової безпеки держави, факт закриття судами 80% кримінальних проваджень за даною статтею є безпосереднім свідченням незадовільної роботи всіх правоохоронних структур.

Питання приватизації та власності

За статтею 233 КК України (Незаконна приватизація державного, комунального майна) в 2020 році на розгляді в судах перебувало всього 2 кримінальних провадження, до речі, як і в двох попередніх роках (у 2019 та у 2018 — по 2), причому, жодного з них не надійшло в звітному періоді (у 2019 — 1 , у 2018 — 0). Кількість осіб, провадження щодо яких розглядались в суді, становила 5, як і в 2019 та 2018 рр. Притому жодного такого провадження в 2020 році не було судом розглянуто, в той час, як у 2018 — 1, а тому й вироки в минулому році не виносилися та провадження судом не закривалися.

Але й це ще не повна картина реального стану так званої протидії злочинам у сфері економіки, бо, окрім названих, до них можна віднести й деякі злочини проти власності (ту ж ст. 191 КК) та частину злочинів у сфері службової діяльності, зокрема, за статтями 364, 366, 367 КК України, які вчиняються виключно в сфері господарської діяльності. На жаль, таких даних не містить жоден статистичний звіт, які складаються сьогодні в Офісі Генерального прокурора, що підлягає додатковому вивченню й корегуванню з метою наведення порядку з обліком злочинів, які відносяться до економічної сфери. Водночас ці питання потрібно адресувати не тільки керівництву ОГПУ, а й профільному комітету ВРУ.

Для прикладу: за статтею 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) у 2020 році на розгляді в судах перебувало 3 618 кримінальних проваджень, що дещо більше, аніж у 2019 — 3 314 та в 2018 — 2 907), у тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 1 282, що менше, ніж у 2019 — 1 328 та в 2018 — 1 389). І це при тому, що ми не володіємо статданими про те, а скільки з цієї кількості проваджень було за частинами 4 і 5 цієї статті, тобто про вчинені тяжкі та особливо тяжкі злочини, які звичайно виявляти й доказувати набагато складніше. До речі, кількість осіб, провадження щодо яких за ст. 191 КК України розглядалися в суді, становила 4 935, що трішки більше, ніж у 2019 році — 4 543, але менше, ніж у 2018 — 3 949. Кількість розглянутих судами проваджень за цією статтею в 2020 році становила 677, що значно менше, ніж у 2019 — 893 та в 2018 — 851, у тому числі, з постановленням вироку (разом виправдальні та обвинувальні) — 387, що теж значно менше, ніж у 2019 — 524 та у 2018 — 479, але з них із визнанням винуватості конкретних осіб тільки 54, що теж менше, аніж у попередні роки (у 2019 — 57, у 2018 — 59).

Із розглянутих 677 кримінальних проваджень судами повернуто прокурору 74, яка їх подальша доля невідомо, а закрито 153 кримінальних проваджень. Засуджено всього 345 осіб, що теж менше, ніж у два попередніх роки (у 2019 — 479, у 2018 — 451), а виправдано судом 42 особи, що менше ніж у 2019 року — 73, але більше, ніж у 2018 — 40, закрито судом провадження щодо 158 осіб та щодо 109 осіб кримінальні провадження повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направляли прокурори повторно ці обвинувальні акти до суду, невідомо. Статистика про це нічого не зазначає.

Як післяслово Таким чином, із викладеного вище, можна зробити однозначний висновок про те, що органи правопорядку і прокуратури суттєво знизили в минулому році результативність та ефективність у роботі з протидії злочинам у сфері економіки. Причини цього різні — в тому числі і в результаті неналежного виконання правоохоронцями наданих їм повноважень, відсутності належної взаємодії й координації в роботі в результаті позбавлення органів прокуратури функції нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та катастрофічних наслідків від так званої масової «переатестації» прокурорів, внаслідок якої найбільш професійні кадри були незаконно звільнені з роботи та довгий час існували й існують на сьогодні незаповнені кадрові вакансії як в центрі, так і на місцях.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Чи є великий банкопад захистом вкладників та кредиторів банків

Опубліковано

on

От

адвокат Кілічава Тетяна

Підходить до завершення реформа банківського сектору в частині її очищення, основною метою якої, як зазначали, було захист вкладників та інших кредиторів банків. На публічному рівні банківське очищення прозвучало так: “ми  рятуємо вкладників від власників банків, які хочуть вивести усі кошти з цих установ”… Один владник дуже вдало відмітив на суді: “А я не просив, щоб мене рятували…”.

Фонд серед своїх досягнень, наголошує, що стільки-то млрд грн. виплачено вкладникам, що становить так би мовити 99,99 %. Чи так це? – так, але це гарантована сума, тобто це виплати фізичним особам в межах 200 тис. грн., про решту Фонд не говорить, оскільки відсоток сягне не більше 10. З приводу цього, деякі скажуть, що і так добре, але ж ці деякі, забувають, що банки – це не казино, і люди не несуть туди гроші пограти з ризиками. Кошти, це така ж власність як і усе інше, та якщо вони у вас є, то чому хтось повинен визначати, скільки з вас вистачить?

Чому це не “казино”, як висловився якось суддя КСУ Ігор Сліденко: згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи, а метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Тобто, держава забезпечує стабільність банківської системи та захист прав вкладників і сама стимулює на залучення коштів у банківську систему.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Проте, при очищенні банківської системи відбулось наступне:

  • банки визнавались неплатоспроможними/ліквідовувались незалежно від волі власників банків та в багатьох випадках не за оцінкою їх платоспроможності;
  • жодної ефективної підтримки від регулятора щодо санації банків не надавалось, в той час як держава знаходилась в стані економічної кризи, більшість банків втратили свої активи на окупованих територіях;
  • очищення проведено лише з метою заходів впливу регулятора, але без урахування інтересів споживачів банківських послуг;
  • Національний Банк України здійснював очищення банківської системи свавільно, публічно заявляючи, що його рішення прийняті в рамках дискреції;
  • спостерігалась тенденція ненадання можливості здійснити докапіталізацію банків;
  • оскільки усі споживачі банківських послуг вважаються кредиторами лише за умови вчасного подання заяви про акцептування їх вимог і поновлення пропущених строків на це не передбачено, то значна кількість таких споживачів втратили свої кошти у зв’язку з неподанням цієї заяви (не знали/не встигли/не змогли);
  • державою гарантовано лише виплата вкладу в розмірі 200’000,00 грн., але не усім виплачується гарантована сума: до них віднесені вкладники в металах, суб’єкти господарювання, вклад за субординованим боргом та інші. При цьому, Пунктом 23, 26 Директиви 2014/49/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 16.04.2014 року, рівень відшкодування вкладів кожного вкладника в державах-членах Європейського союзу становить 100 000 євро і Держави-члени повинні забезпечити, щоб захист депозитів внаслідок певних операцій або обслуговування певних соціальних чи інших цілей перевищував 100 000 євро за певний період.
  • виплата коштів понад гарантованої суми є малоймовірною, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює продаж основних активів (прав вимог за кредитами) за мінімальними цінами;
  • майже усі юридичні особи, що тримали кошти в цих банках – їх втратили, бо до своєї черги (7ма) лише деякі банки дійшли;
  • контроль над органом, що здійснює ліквідацію банків (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) відсутній;
  • процедура ліквідації банку є непрозорою;
  • альтернативні шляхи виведення неплатоспроможного банку з ринку, крім його ліквідації, фактично не працюють (лише 1 банк продано інвестору, 1 – націоналізований), хоча майже по кожному банку були заявлені інвестори/покупці;
  • скасована судом неплатоспроможність банків не поновлює їх діяльність.

Рішенням Ради Національного банку України № 29-рд від 04.07.2017 р. “Про діяльність Правління Національного банку України щодо розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності” встановлено:

“…за період 2014 – 2016 років визнано неплатоспроможними 90 банків, активи яких до кризи становили близько третини активів усієї банківської системи. Це призвело до немалих фінансових втрат держави, бізнесу, населення про що свідчать офіційні оцінки Національного банку

У зв’язку з кризою банківського сектору держава понесла й інші витрати. Це, зокрема, стосується фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке необхідно було здійснити через потребу в здійсненні значних обсягів виплат вкладникам неплатоспроможних банків. Згідно з оцінками Національного банку, на таке фінансування витрачено 4,4% ВВП. Також 2,5% ВВП втрачено на рефінансування тих банків, які в подальшому визнані неплатоспроможними в 2008 ‒ 2009 та в 2014 роках.

Як наслідок, прямі фіскальні витрати України на подолання наслідків кризи банківського сектору сягнули 14% ВВП, що перевищує відповідні витрати, понесені під час фінансово-економічної кризи 2008 ‒ 2009 років.

Крім держави, втрат зазнали і суб’єкти господарювання, які тримали свої кошти в банках, визнаних неплатоспроможними (оскільки повернення таких коштів не гарантується державою), а також фізичні особи, вклади яких перевищували гарантовану державою суму. Загальний обсяг таких коштів становить 16% ВВП відповідних років. Також втрат зазнали власники функціонуючих банків через необхідність проведення докапіталізації та власники неплатоспроможних банків

При цьому “Очищення” банківської системи відбувалося без оголошення Національним банком чіткої програми реформування банківського сектору, що зумовило значну невизначеність у діяльності банківського і реального секторів, та населення. Недостатньо обґрунтованими були рішення Національного банку стосовно виведення з ринку платоспроможних банків, зокрема спостерігалися ознаки застосування різних підходів під час проведення очищення банківської системи. Не в повній мірі враховані як потреби розвитку економіки, так і характер розвитку банківської системи, а також вплив воєнного конфлікту на економіку…”

Наразі завершено ліквідацію Фондом – 50 банків, з такими результатами (можливе незначне відхилення):

Чому сталась дана криза? Потрібно було рятувати чи це штучна криза зроблена регулятором? – На це питання неодноразово публічно надав відповідь сам регулятор, заявив, що усі банки, які були віднесені до категорії неплатоспроможних, починаючи з 2014 р. підпали під процес очищення банківської системи, тобто це не просто усі відразу власники банків почали виводити кошти з фінустанов, а комплексні заходи, ціль якої було зменшення кількості банків під назвою – реформа фінансового сектору.

Так, реформування фінансового сектору (банківської системи) Нацбанк визначив в три етапи: очищення, перезавантаження та сталий розвиток. До нормативних актів, в яких міститься хоч якесь посилання на реформування фінансового сектору необхідно віднести наступні: Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» (лише зазначена назва реформи),  Угода про асоціацію між Україною та ЄС, Меморандум про співпрацю з МВФ, Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 р., затв. Постановою НБУ.

При цьому, Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 р., затв. Постановою НБУ від 18.06.2015 р. № 391 прийнята після затвердження Положення про Національну раду реформ (13.08.2014 р.), тобто підлягала узгодженню з Національною радою реформ, але узгоджувалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст. 3 КУ людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Тобто, в питанні як реформувати банківський сектор необхідно перевагу надавати захисту інтересів людини, в даному випадку вкладників, а не Фонду, не Нацбанку тощо.

Тепер щодо інтересів вкладників:

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 КУ).

За ст. 41 КУ кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обраний механізм реформування в частині очищення банківської системи явно показує на наявність обмеження у користуванні права власності або, взагалі, його позбавлення, в т.ч. у випадку коли особа з тих чи інших причин не подала заяву на акцептування своїх вимог.

Відповідно НБУ необхідно було при визначені векторів у реформуванні врахувати інтереси людей та не допускати порушення права власності, а дії здійснювати виключно ті, що передбачені законом.

Чи могла це бути вимога ЄС? – Так, головною метою Комплексної програми є створення фінансової системи, що здатна забезпечувати сталий економічний розвиток за рахунок ефективного перерозподілу фінансових ресурсів в економіці на основі розбудови повноцінного ринкового конкурентоспроможного середовища згідно зі стандартами ЄС.

Відповідно до ст. 3 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 р., верховенство права, належне врядування, боротьба з корупцією, боротьба з різними формами транснаціональної організованої злочинності й тероризмом, сприяння сталому розвитку і ефективній багатосторонності є головними принципами для посилення відносин між Сторонами.

Пунктами b, c ст. 383 Угоди встановлено, що визнаючи важливість ефективної системи правил та практики їхньої реалізації у сфері фінансових послуг для становлення повноцінної ринкової економіки та з метою сприяння торговельному обміну між Сторонами, Сторони домовились співробітничати у сфері фінансових послуг відповідно до забезпечення ефективного та належного захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг; ) сприяння стабільності та цілісності світової фінансової системи.

Згідно ст. 385 Сторони сприяють поступовому наближенню до визнаних міжнародних стандартів щодо регулювання і нагляду у сфері фінансових послуг. Відповідні акти права ЄС у галузі фінансових послуг містяться у Главі 6 («Заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля») Розділу IV («Торгівля та питання, пов’язані з торгівлею») цієї Угоди.

Проте, наразі Україна не виконує зобов`язання, взяті на себе Угодою про асоціацію стосовно впровадження міжнародних стандартів регулювання та нагляду у сфері фінансових (банківських) послуг.

Дана ситуація свідчить про відсутність стійкості банківської системи та підвищення її спроможності протистояти зовнішнім шокам у контексті останніх рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду, зокрема Базеля ІІІ.

Положення українського законодавства щодо захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг загалом не відповідають положенням acquis ЄС. Рівень застосування законодавства на практиці є низьким. Рівень розвитку інституційної системи України щодо захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг є недостатнім.

З 22 грудня 2010 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб отримав статус постійного члена Європейського Форуму страховиків депозитів. Проте, таке членство не вплинуло на якість роботи Фонду щодо забезпечення повної виплати коштів вкладникам та іншим кредиторам банків. За офіційними показниками, опублікованими Фондом, витрати на ліквідацію становлять приблизно ¼ від надходжень, спостерігається тенденція оцінки ліквідаційної маси в розмірі, необхідній лише забезпечити виплату коштів Фонду, в той час, як вкладники та кредитори отримують кошти лише після ФГВФО.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка підлягає застосуванню судами України згідно з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди.

Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини)».

Таким чином, Україна не зобов’язувалась за Угодою про асоціацію проводити очищення банківської системи, а зобов’язалась, проте не наблизила своє законодавство у банківській сфері до законодавства ЄС та не запровадила міжнародні стандарти регулювання і нагляду в сфері банківських послуг.

Крім того, нібито, виконуючи умови МВФ щодо Extended Fund Facility, Національний Банк України з 2014 р. розпочав процес очищення банківської системи.

Проте, базисною платформою для отримання фінансування від МВФ є: жорстка бюджетна і грошова політика; лібералізація зовнішньої торгівлі, фінансових ринків, валютного курсу; зняття обмежень на іноземні інвестиції; дерегулювання економіки, захист прав власності, приватизація.

Тобто, жодних письмових вказівок/зобов’язань по очищенню банківської системи від МВФ не існувало та такий підхід суперечить базисним принципам МВФ.

Визнаючи масштабність негативних наслідків реформи банківського сектору, Нацбанк опублікував цинічну для вкладників презентацію з назвою “Зрозуміти та відпустити:…”

Функція забезпечення моніторингу ефективності реалізації реформ в Україні покладена на Національну раду реформ, згідно Указу Президента України  від 13.08.2014 р. № 644/2014, згідно якого визначено, що даний державний орган повинен здійснювати, в т.ч. моніторингу реалізації реформ щодо забезпечення сталого розвитку України як передумови зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Згідно із Положенням “Про Національну раду реформ”, затв. Указом ПУ від 13.08.2014 р. №644/2014 та п. 3 Положення “Про Виконавчий комітет реформ”, затв. Указом ПУ  від 13.08.2014 р. № 644/2014 Комітет відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює моніторинг упровадження та ефективності реалізації в Україні реформ, досягнення цілей реформ; за результатами здійснюваного моніторингу вживає заходів щодо забезпечення своєчасного, у повному обсязі виконання рішень Національної ради реформ, подає Національній раді реформ інформацію про хід реформ і пропозиції щодо коригування напрямів, пріоритетів, стратегії та механізмів упровадження реформ; забезпечує інформування громадськості та міжнародної спільноти про стан розроблення, реалізації та зміст здійснюваних реформ.

Проте, жодного моніторингу та оцінки реформування банківського сектору в частині його очищення Національна рада реформ не провела, відповідно 7 років після запровадження цієї реформи відсутня оцінка впливу очищення банківської системи на зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина

Підсумовуючи: міжнародних вимог на проведення такої реформи не було, вектор був обраний безпосередньо Україною в штучному режимі з метою зменшення кількості банків, без врахування інтересів вкладників та кредиторів банків, без дотримання принципу стабільності банківської системи та довіри до банківської системи, тобто великий банкопад  не мав нічого спільного із захистом вкладників та кредиторів банків.

Читати далі

Думка експерта

Концептуальні засади стратегії запобігання і протидії політичній корупції: міжнародний та національний досвід

Опубліковано

on

От

В останній день вересня, в режимі онлайн пройшов міжнародний науковий форум «Політична корупція: міжнародний та національний досвід». У його роботі взяли участь представники громадських організацій, державних структур, науковці з Києва, Черкас, Коломиї та наші колеги з Франції і Нідерландів. Розглядалися світоглядно-методологічні, законодавчі та методично-праксеологічні засади запобігання і протидії корупції в Україні. Зокрема, цікавими та змістовними видалися думки і висновки з даної тематики керівника західного регіонального відділення Українського комітету по боротьбі з корупцією І. М. Курички, старшого наукового співробітника НДЕКЦ Черкаської області МВС України Л. О. Сидоренка, заступника голови наглядової ради Українського комітету по боротьбі з корупцією, директора правничої компанії «АЮР-КОНСАЛТИНГ» М. І. Малія та аналітика центру комп’ютерних технологій Міжнародного Карпатського університету Р. М. Слободяна.

Читайте також: Корупційні ризики допоможе виявляти Антикорупційний портал

Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету
Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

Зазначимо й те, що Міжнародним Карпатським університетом спільно з Українським комітетом по боротьбі з корупцією та правничою компанією «АЮР-КОНСАЛТИНГ» розроблена й сьогодні пропонується українському суспільству новітня антикорупційна стратегія і тактика запобігання та протидії корупційній злочинності. Дана платформа передбачає широкомасштабний програмний план дій громадськості спільно з органами державної влади і місцевого самоврядування з подолання в нашій країні цього негативного злочинного явища. У даній статті ми представляємо на широкий розгляд деякі штрихи з цього потужного плану дій. Більш детально поетапний план реалізації цієї антикорупційної стратегії буде опубліковано в наступних випусках тижневика «Юридичний вісник України».

Світоглядно-методологічні засади запобігання і протидії корупції

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відомо, що сьогодні основний із таких креативних заходів запобігання і протидії політичній корупції є реалізація в освіті, науці і практиці потужного прихованого інтелектуального, інноваційного та геополітичного потенціалу, ресурсів економіки (товарів, продуктів, послуг), інформаційно-телекомунікаційних каналів (радіо, телебачення, інтернет), які знаходяться під впливом корупціонерів України. Вважаємо, що виходячи з даних позицій реальними кроками щодо використання суспільством цих потужних прихованих ресурсів повинні бути наступні. Вважаємо, що на світоглядно-методологічному рівні необхідно користуватися такими секретами, рецептами, алгоритмами, моделями і рекомендаціями. По-перше, згадаємо автора всесвітньовідомої теорії суспільного вибору, лауреата Нобелівської премії в галузі економіки (1987 р.) Джеймса Б’юкенена, який стверджував, що більшість людей, незалежно від їх суспільної ролі, діють переважно виходячи з переслідування особистої вигоди. Базуючись на даних положеннях, очевидно, що сутність самого соціального явища «вигода» варто визначати так — це нормальні світоглядно-філософські і позитивні власні думки, міркування, сподівання, мрії та ідеї людини. А поняття політична корупція, корупційна злочинність олігархів — це реальна «іржа» органів державної влади та управління, яка за своєю суттю є страшенно небезпечним результатом дії. Тому це кардинально інше суспільне явище, яке ґрунтується на продуманих негативних зловмисних злочинних діях, нечесності, аморальності самих чиновників, а тому є не лише антисуспільним, а й протиправовим, протизаконним, оскільки, як справедливо констатують В. Гуманенко й О. Луцик, засноване на спробах державного злочинного свавілля, грабежу, шахрайства, фальсифікації, обману людини, суспільства й держави. Особливо небезпечним є те, що їх антидержавні та антисуспільні інтереси, сподівання й злочинні дії «замішані на безпросвітній чиновницькій дурості й жахливій жадібності». Тому очевидно, що за своєю сутністю поняття «вигода» і поняття «корупція» — це кардинально зовсім різні, а значить, протилежні й несумісні речі.

Читайте також: Корупція і влада

Таким чином, виходячи з концептуальних засад теорії суспільного вибору Джеймса Б’юкенена для значимого й дієвого покращення функціонування політичної, економічної й культурної системи розвитку української держави доцільно не шукати найкращих із кращих для обрання їх в органи законодавчої, виконавчої і судової влади та органи державного управління й місцевого самоврядування, а шукати конкретні реальні та креативні дієві шляхи обмеження правового статусу посадових обов’язків всіх чиновників, обраних у чітко законодавчо визначених межах їх діяльності, а також їх постійного тотального, системного, мережевоцентричного контролю українським суспільством і власного самоконтролю.

По-друге, варто наголосити на тому, що аналогічної позиції дотримувався й відомий філософ Карл Поппер, який вказував, що при виборі представників органів державної влади та управління необхідно сформулювати питання в такий спосіб: «Як би нам так організувати політичні інститути, щоб поганці або некомпетентні правителі не могли заподіяти великої шкоди?». Очевидно, що цей надзвичайно дієвий і справедливий рецепт знаного світового аналітика необхідно обов’язково враховувати й українській владі згідно зі статтями 1, 3, 5, 6, 13, 19, 24 Конституції України при наданні чиновникам повноважень у законотворчій, виконавчій, судовій та управлінській діяльності з метою вдосконалення чільного антикорупційного законодавства та асиметричної реалізації їх положень в освіті, науці і практиці.

Читайте також: Корупція і влада (Частина 2)

По-третє, відомо, що українські дослідники Володимир Гуманенко та Олександр Луцик на основі проведених ними спеціальних системних фахових асиметричних досліджень, дійшли висновку, що сьогодні наслідки шкідливих для більшості факторів нечесності (дурості, жадібності) злочинно налаштованої чиновницької меншості стали надзвичайно ворожими для суспільства та країни, оскільки вони загрожують на сьогодні не тільки благополуччю всіх громадян нашої країни, а в тому числі й представництвам іноземних установ та організацій, які працюють на теренах України, але й стали ризикованими, небезпечними та неймовірно загрозливими для національної безпеки держави. Судова, слідча, оперативно-розшукова й експертна статистика свідчать, що сьогодні ці злочинні корупційні дії організованої злочинної чиновницької гільдії уже реально загрожують національній безпеці країни. Така кризова ситуація в Україні турбує наших друзів та партнерів з усього світу. Тому очевидно, що ці реальні загрози, ризики й небезпеки влада має обов’язково враховувати при розробці концептуальних засад антикорупційної стратегії нашої держави, як і при формуванні тактики й мистецтва вдосконалення чинного законодавства та безпосередній реалізації його положень у практичній діяльності.

Вважаємо, що засадничі положення статей 1, 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 19, 24 та ін. Конституції України необхідно враховувати не тільки при формуванні антикорупційної стратегії, але й безпосередньо при розробці правового механізму тактики і мистецтва її реалізації в освіті, науці та практиці.

Законодавчі та методичнопраксеологічні засади запобігання і протидії корупції

На наш погляд, на законодавчому, а також на методично-праксеологічному рівні необхідно обрати такі оптимальні й ефективні антикорупційні стратегії та алгоритми, засоби і технології їх реалізації, які забезпечать безпеку людини, суспільства, держави в процесі розбудови ідей четвертої промислової революції, індустрії 4.0 та сонячного суспільства знань. Це стосується, в першу чергу, використання розроблених на сьогодні унікальних новітніх технологій для оперативної діагностики і прогнозування реальної поведінки потенційних та виявлених корупціонерів. При тому варто зазначити, що наразі як в Україні, так і світі розроблено низку оригінальних новацій, а тому розглянемо їх більш детально.

Як вважаємо, найперше треба терміново створити дієву електронну законодавчо затверджену систему захисту людини, суспільства і держави від свідомо продуманих корупціонерами здійснюваних ними злочинних корупційних дій або навіть і випадково помилкових та явно злочинних непрофесійних дій конкретної людини чи організованих злочинних груп людей, за якої не можна було б красти, зловживати владою, займатися шахрайством, обманом, фальсифікацією, грабежем державних і приватних ресурсів, тобто вчиняти злочинні корупційні дії в Україні. Це важливе завдання можна вже сьогодні ефективно й досить швидко реалізувати в нашій державі, так, як це здійснили в Сінгапурі, Швеції, Данії та інших країнах світу. Це завдання можна дуже легко вирішити за допомогою впровадження в усі сфери державотворення (законодавчу, виконавчу і судову) новітніх електронних ноозасобів, креативних автоматизованих систем і методик, Grid-технологій та інших нормативно-правових, технічних і методологічних рішень, які розроблені нашою командою в Міжнародному Карпатському університеті. Такий підхід дозволить швидко й реально здійснювати захист людини, суспільства та держави від злочинних корупційних посягань нечесних і жадібних чиновників.

Необхідно також забезпечити надійний законодавчо врегульований електронний контроль (у тому числі з боку громадянського суспільства) за бюджетними витратами та інвестиціями держави. Відомо, що Верховна Рада України зобов’язана періодично звітувати перед Українським народом про результати використання державного бюджету. Це обумовлено тим, що електронну автоматизовану систему захисту з використанням технологій Block Chain чиновниками-корупціонерами практично уже неможливо буде обдурити чи підкупити, що дозволить повністю уникнути нечесних корупційних дій.

У цьому процесі не останнє місце займає і впровадження найкращих у світі електронних платіжних систем у всі сфери державотворення (економіку, фінансову сферу, культуру, освіту, науку, охорону здоров’я тощо) це дозволить реалізувати ідеї швидкого й блискавичного запобігання та протидії корупційній злочинності відповідно до вимог і потреб четвертої промислової революції, які закріплені в Концепції ООН щодо сталого розвитку світу до 2030 року.

Із метою запобігання та протидії корупції, слід також реально впровадити в діяльність органів державної влади та управління, які займаються практичними заходами щойно розроблену українськими вченими Міжнародного Карпатського університету та юристами-практиками правничої компанії «АЮР-КОНСАЛТИНГ» спільно з Інститутом кібернетики НАН України новітню автоматизовану систему для психофізіологічної діагностики та прогнозування поведінки людини як у типових, так і в екстремальних ситуаціях. Мова про «Автоматизовану систему багатостороннього дослідження людини» (АСБДЛ). Це унікальна технологія для оперативного тестування психофізіологічних особливостей стану людини, з допомогою якої можна вирішувати широкий спектр завдань, пов’язаних із питаннями надійності та передбачуваності дій людини як у типових, так і в екстремальних (кризових) ситуаціях, визначення її істинних мотивів, прогнозування поведінки та оцінки відношення до того чи іншого діяння, явища або персони.

Основними сферами застосування даної автоматизованої Grid-технології є: — оцінка достовірності інформації, яка повідомляється: а) з метою виявлення кола осіб, причетних до вчинення протиправних корупційних дій та б) виявлення груп криміногенного ризику по неблаговидним факторам — масовий скрінінг, скорінг, аудит); конфліктологія (конфлікт інтересів): а) внутрішньоособистісний (причини внутрішньоособистісних конфліктів, психосоматичних захворювань); б) міжособистісних — оптимізація взаємовідносин на роботі, в сім’ї тощо); нейромаркетинг: а) побутовий — проблеми знаходження прийнятних варіантів; б) комерційний — покращення надання послуг; в) політичний — виявлення потреб суспільства.

Висновки та пропозиції

Вважаємо, що така новітня антикорупційна стратегія, тактика і мистецтво її реалізації, побудовані на основі сучасних технологічних досягнень четвертої промислової революції, дасть змогу досить швидко подолати в нашій країні нечесні антисуспільні інтереси та корупційні злочинні дії зловмисників і забезпечить створення безпечного середовища не тільки для українського суспільства, але й для його друзів, партнерів, гостей, прихильників, однодумців, інвесторів тощо. Очевидно, що реалізація в освіті, науці і практиці запропонованих вище ідей, роздумів, міркувань та підготовлених нами спільно з фахівцями Міжнародного Карпатського університету, Національного авіаційного університету, Київського університету права НАН України, Українського комітету по боротьбі з корупцією, тижневика «Юридичний вісник України» та часопису «Бізнес і безпека» законодавчих і технологічних рішень, дозволить створити необхідні умови для інвестиційної привабливості нашої держави.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link