Думка експерта
Кримінальне право України: датовані роздуми (Частина 3)
Євген СТРЕЛЬЦОВ доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент НАПрНУ, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія», вчений секретар Південного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України. |
Вірогідні перспективи
Якою буде українська державність через 10, 50, 100 років? Які люди тоді проживатимуть? Які звичаї й традиції будуть домінувати? Ці питання мають право на існування в зв’язку з тим, що ця стаття багато в чому пов’язана з ювілеєм української державності. А яким буде право в своєму загальному та галузевому розумінні? Більшість із нас зможуть на це дивитися з інших світів. Але, якщо говорити про найближчу перспективу, то, на мою думку, основна увага має бути сконцентрована на подальшому розвитку кримінального права в двох основних напрямках (зі зрозумілими уточненнями): охорона особи та держави. Саме такий підхід і дає змогу продовжувати намагання поєднати в кримінально-правових приписах загальносоціальну (загальнолюдську) та класову сутність права, про що вказувалося вище.
Читайте також:Кримінальне право України: датовані роздуми (Частина 1)
Тут теж є свої проблеми, які потребують більш детального аналізу. Так, тип нашого політичного устрою, модель функціонування економіки, основні орієнтири розвитку суспільства в цілому «співпадають» з типологією таких характеристик більшості сучасних цивілізованих держав. Але кожна держава, в тому числі й Україна, має свій, у чомусь достатньо зрозумілий, а в чомусь і складніший шлях свого розвитку. Тому дуже важливо визначити ті нормативні орієнтири здійснення таких процесів, які повинні регламентувати/впорядкувати відповідні соціальні зміни, що має знаходити своє відображення в змінах/реформах: правової системи, системи права, кожної галузі права, включаючи й кримінальне, щоб потім вся ця нормативно-правова база мала свої цілі й отримала завдання (разом та поодинці), та, що необхідно підкреслити, давала змогу здійснити реальний зворотний вплив на політичні, економічні та соціальні процеси, які відбуваються (в перспективі відбуватимуться) в державі. Розуміючи це, ми повинні користуватися не тільки національними напрацюваннями, а й розумно скористатися міжнародним та закордонним правовим, в тому числі й кримінально-правовим, досвідом, про особливості використання якого вказувалося вище.
Читайте також:Кримінальне право України: датовані роздуми (Частина 2)
За великим рахунком проблеми державного розвитку — це дуже значне та складне питання, причому не тільки для перехідних, а й у розвинутих держав. Наприклад, нещодавно керівництво Австрії, аналізуючи ці проблеми, визначило, що, умовно кажучи, є два основних напрями розвитку — ідеологічний або раціональний. Загалом у сучасних умовах такі розвинуті держави починають реально уточнювати свій подальший розвиток, у першу чергу щодо економічної політики (https://ukrainian.voanews.com/a/ameryka-zagroza-defoltu/5977045.html). Наголошується, що загальними об’єктивними факторами, які сьогодні значно впливають на такі процеси, є: а) кризовий фон глобальної економіки, який може провокувати суттєві протиріччя при визначенні економічних інтересів; б) спроможність чи неспроможність провладних структур адаптуватися до таких складнощів; в) можливий вплив регіональної нестабільності на Близькому Сході та в Північній Африці на інші, причому значні, регіони, що може вплинути на глобальну безпеку, і сучасні події в тому ж Афганістані підкреслюють актуальність цього питання; г) роль розвинутих, в першу чергу провідних, держав у таких умовах, зокрема США; д) складність контактів таких держав із новими «молодими» світовими лідерами (Global Trends 2030: Alternative Worlds). Ці проблеми додатково загострюються подіями, які вже створив і продовжує створювати COVID-19 на всіх рівнях людської цивілізації.
З урахуванням цього постає принципове питання — який напрямок свого розвитку в таких умовах обере Україна в якості основного? І тільки після цього, коли буде обраний генеральний напрямок державного розвитку, коли будуть визначені основні орієнтири в усіх основних сферах суспільного життя, потрібно визначати зміст та форми регламентації їх правового регулювання як у плані «дозволеного», так і в плані «забороненого», або, згадуючи шкільну фізику, питання можна поставити таким чином: що для досягнення необхідної соціальної «міцності» в сучасних умовах важливіше для української державності та її системи права, враховуючи й галузеві аспекти: «крутний момент або кінські сили»?
Так, певні, достатньо деталізовані напрямки такого розвитку проголошуються, в першу чергу, під час офіційних зустрічей. Мова про суверенітет, територіальну цінність та євроатлантичні прагнення й реалізацію таких намірів, що пов’язано в правовій площині з боротьбою з корупцією, удосконаленням суддівської системи, посиленням антимонопольного законодавства, поєднаного з покращенням корпоративного управління тощо. Причому, як відомо, кожен із цих напрямів передбачає різнопланові та комплексні зусилля. Яким у таких умовах повинно бути кримінальне право, зберігаючи при цьому свою природну традиційність та враховуючи сучасні суттєві соціальні інновації, — силою прикладу чи прикладом сили, розуміючи образність цієї думки. Все це заслуговує комплексного, продуманого аналізу з урахуванням всіх складових державного будівництва, в тому числі і щирості політиків дійсно здійснити проголошене.
І наостанок
У цій публікації від самого початку не передбачалося надання певного висновку стосовно того, що ми маємо сьогодні, оцінюючи розвиток кримінального права, — суттєвий прорив або певний аванс на майбутнє. На мою думку, це взагалі неможливо зробити за низкою вагомих причин, у першу чергу, без чіткої прив’язки положень цього права до принципових положень національної державності, наших міжнародних перспектив, розуміння наших міжнародних зобов’язань, що вище підкреслювалося.
Так, певні зміни, які достатньо перманентно вносяться до Особливої частини, можуть бути оцінені і позитивно, і поза таким визначенням. Основна складність полягає в тому, що така законотворча діяльність не має необхідної системи, внутрігалузевого узгодження та погодження з іншими галузями права. Такі зміни, можливо, з урахуванням складного періоду розвитку української державності, мають право на існування, але вважати їх положеннями, які носять сталий характер, складно. У зв’язку з цим потрібно розуміти головне: фрагментарний характер внесення змін у кримінальне право навіть зі «щирою» метою його вдосконалення та відсутність внутрішньої логіки цього процесу багато в чому заздалегідь «приречені» на неефективність. Саме так дуже часто створюється так зване «голе право» — Nudum jus, тобто право безперспективне, яке не має можливості реалізації своїх положень.
Загалом ми повинні розуміти, що, як образно вважав Джордж Бернард Шоу, «злочинців вбиває не закон, це роблять люди», а це, в свою чергу, підкреслює, що будь-які положення кримінального права в соціальному житті застосовують конкретні люди. Й така практика теж не завжди є достатньою. Звернемося у зв’язку з цим до алегоричної думки французького філософа німецького походження Поля Анрі Тири Гольба́ха (барона д’Ольбаха, письменника, енциклопедиста, просвітителя), яка є епіграфом цієї статті. Все, що проголосила ця особа стосовно справжньої релігії, стосується того, що вона дійсно існує тільки там, де її підтримують «правитель та кат», і може бути цілком застосовано при оцінці ролі кримінального права в суспільстві у вигляді концепції (офіційної думки), доктрини (наукової думки) або законодавства. Публічний і «своєрідний» характер кримінального права вимагає, що його справжня реалізація, якими би якісними характеристикам воно «само по собі» не володіло, може відбутися тільки за наявності державної волі («правитель») і необхідної організації діяльності системи кримінального правосуддя («кат»). Можливо, це звучить дещо образно та «похмуро», але по суті дає змогу чітко розуміти роль, яку відіграє кримінальне право, його «самостійну» позицію та місце в складній системі кримінальної юстиції. Це, в свою чергу, повинно обов’язково враховуватися при визначенні його цілей та завдань, положень Загальної та Особливої частин і, що дуже важливо, не зменшуючи при цьому, але й не перебільшуючи, його загальної сутності та сучасного змісту. Саме це, на мою думку, повинно враховуватися при подальшому розвитку кримінального права.
Джерело: Юридичний вісник України
