Думка експерта
Який суд справедливіший?
Дмитро Щербань, ветеран прокуратури, журналіст, письменник, дипломант 17-го Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання»
Опублікований у ЮВУ (№ 4–6 (1436–1438), 1–15 лютого 2023 р.) мій допис «Шляхом законодавчого викруту» – про перипетії з прокурорськими пенсіями, призначеними до 2011 року, аж ніяк не вичерпав теми. Основне питання, закріплене в статті 58 Конституції України, про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, так і не вирішене. Хоча в рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту, коли застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Неприпустимість зворотної дії в часі нормативних актів
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів у подальшому знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7), які Україна зобов’язалася виконувати. Такою є й правова позиція і Верховного Суду України в постанові від 22.01.2017 р. у справі № 6-2705цс1б. Мета цього принципу – поставити заслін ущемленню прав і свобод людини з боку влади. Проте, як не прикро, саме з боку влади він і не виконується.
Читайте також: Кримінальну відповідальність за корупцію у сфері правосуддя буде посилено
Чому я так докладно про це пишу. Та тому, що по моїй справі № 520/7090/2020 від 06.07.2021 р. Другий апеляційний адміністративний суд, розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 р., винесене на мою користь, залишив її без задоволення.
А як же бути з Конституцією?
Не буду широко розбалакувати про конкретні висновки, викладені цим судом, зішлюсь лише на те, що згідно з ч. 2 ст. 155 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Вказано, що аналогічні висновки, викладені в рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 р. у зразковій справі № 560/2120/20, про яку вже згадувалося в попередній публікації. Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лист Пенсійного фонду від 10.04.2020 р. № 51903 щодо відмови в здійсненні з 01.10.2017 р. перерахунку та виплати пенсії за вислугу років, носить інформативно-роз’яснювальний характер та не є актом індивідуальної дії суб’єкта владних повноважень. Тобто Пенсійний фонд не може на власний розсуд трактувати рішення суду. А постанова суду набрала законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Здавалося б, що ще тут вимагати більшого! ПФУ має виконувати закон. А якщо закони фінансово не забезпечені, то Верховна Рада має їх змінювати (але не заднім числом). Та віз і нині там!
Вважаючи, що Держава зобов’язана організувати систему виконання судових рішень, яка має бути ефективною як за законодавством, так і на практиці, я звернувся із заявою про примусове виконання рішення суду. В грудні 2021 року заведено виконавче провадження і за його невиконання на ПФУ накладено штраф, який не оскаржено, але й пенсію в розмірі більше 10 прожиткових мінімумів мені не виплачують. Не виплачується й визнана Пенсійним фондом заборгованість.
Читайте також: На 20% зростуть посадові оклади працівників освіти, охорони здоров’я, науки і культури
Як на мій погляд, ситуація доведена до абсурду. Й це стосується не лише моєї особи. З цього вже навіть не сміються. Нерозуміння ставить під сумнів як професійний рівень працівників ГУ ПФУ, у зв’язку з чим він потребує підвищення кваліфікації, так і свідчить про низький рівень моральних цінностей, який спроектований на відносини з людьми похилого віку, що виходить на рівень знущання над ними з боку осіб, які представляють державу, маніпулюють термінами та розсудами задля невиконання рішення суду на користь пенсіонерів.
Можливо, ці дані не повні, але пенсіонерів прокуратури, які вийшли на пенсію до 2011 року, на сьогодні десь більше трьох тисяч. Очевидно, ще були справи, де громадяни не виграли. А ще – де громадяни навіть не пішли до суду, тобто змирилися зі свавіллям. Бо, якщо ви наполягатимете на своєму, то безперервна судова тяганина доконає, зажене у безвихідь і, врешті-решт, ви, знесилившись та зневірившись, тому, що присікатись, власне, нема до чого, махнете на все рукою.
Хоча загалом рішень судів, винесених по інших, подібних до моєї справи, за повідомленнями в інтернеті, аж 330 тисяч. Держава за цими рішеннямb має виплатити пенсіонерам аж 43 млрд грн! Лише стосовно військових пенсій заборгованість становить близько 22 млрд гривень.
Як на мій погляд, це страшні цифри. Вони свідчать про свавільне ставлення державного органу до громадян та розбалансованість судової системи. Запитаєте, чому не виконується рішення суду? Та тому, що працівники Пенсійного фонду добре знають, що їм за це нічого не буде, тим більше є рішення інших судів, прямо протилежні рішенню по моїй справі. Так, рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 640/18971/21 скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року, повністю задоволена. Зішлюсь і на рішення П’ятого апеляційного адміністративного суду від 2021 року. Ухвалюючи свій вердикт, суд виходив з того, що в цій категорії справ склалась усталена практика Верховного Суду, виходячи з якої є правомірним і обґрунтованим застосування обмеження максимального розміру пенсії прокурорів. Зокрема: частина перша статті 2 Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VІ, – згідно з якою максимальний розмір пенсії призначеної (перерахованої) відповідно до Закону «Про прокуратуру» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Повністю ця норма діє… (далі наводиться її повна редакція). Мовляв, цим законом пенсія в розмірі 10-ти прожиткових мінімумів обмежується не тільки прокурорам, а й народним депутатам, працівникам Кабінету Міністрів, дипломатам, банкірам, митникам, журналістам і навіть тим, на кого розповсюджується дія Закону «Про судоустрій і статус суддів». Та тільки чомусь не чутно, що судді, які виходили і виходять на пенсію після 2011 року, отримують її в розмірі 10-ти прожиткових мінімумів. Судова гілка влади міцна й своїх скривдити не дає.
Про «чому» і «тому»…
Коли працював слідчим та прокурором, то основним завданням було «Встановити» та «Постановити». Нині, перебуваючи на пенсії, я, ще з огляду на свою обізнаність у праві, можу щось лише для себе «Встановити», а от «Постановити» не дає відсутність повноважень та й, відверто сказати, не повна обізнаність у нинішньому законодавстві. Відслідковувати його нині важко і навіть професіоналам, бо своєю масою воно робить тебе букашкою. Особливо, коли ти поза системою, коли, подолавши перешкоди (бо нині ж навкруги охорона), навіть вдається часом потрапити в кабінети чинуш. Правда, на кожне твоє «чому» у них є своє, чиновницьке «тому…».
Читайте також: Оплата праці держслужбовців – на основі класифікації посад
Безумовно, закони потрібно приймати, поважати й виконувати. Особливо це стосується рішень судів, адже вони винесені від імені Держави. Але зазвичай це не так просто, оскільки такі рішення нерідко переповнені різного роду важкозрозумілими термінами, які не піддаються точному й однозначному тлумаченню, складні для сприйняття до такої міри, що розібратися в їхньому змісті часом важко навіть професіоналу. Бо, як говорив один із літературних персонажів: «Адвокати і професори знають стільки ж, скільки і я. Цей каже так, а той каже сяк; один каже одне, а інший – зовсім протилежне. Збожеволіти можна!»
У «павутинні» правової системи
У павутинні правової системи часом не одразу второпаєш, а що нам дозволено і що забороняється. Хоча досвід підказує, що і в законотворчій та правозастосовчій діяльності виникає сила питань і думок, одні з яких переплітаються з іншими. Переплітаються так, що: «Тут – за словами Ярослава Гашека, – здебільшого зникала всяка логіка, а перемагав §, душив §, обовдурював §, пирскав §, сміявся §, загрожував §, убивав § і не прощав §. Це були жонґлери законів, жерці мертвої букви закону».
Чому мертвої? Та тому, що в нашому випадку дух із нього випустили ігноруванням принципу незворотності дії в часі законів та підзаконних актів. Я міг би піти й далі, але стримаюсь і, мимоволі, віддавши служінню праву 27 років свого життя, вимушений думати про звернення до суду. Та з огляду на різнобій судових рішень, виникає запитання: а в який суд звертатися, який суд справедливіший? Звичайно, кожен позивач скаже, що в той, який прийме рішення на твою користь.
Мав намір звернутися до Верховного Суду України. Адже без його рішення не можна звернутися зі скаргою до Конституційного Суду України. Та, знаючи про рішення П’ятого та Шостого апеляційного адміністративного судів, вважаю це марним. Впевнений, що і Конституційний Суд мені відмовить у прийнятті скарги, оскільки не вичерпав всіх можливостей у захисті моїх прав Державою Україна.
А якщо звернутися до Конституційного Суду зі зверненням про вимогу виконання його ж рішення щодо незворотності дії Закону органами Пенсійного фонду України? Маю деякі думки з цього приводу, але вони, за словами Т. Г. Щевченка, ще не «смілі, викохані діти», що «Зійдуть і ростимуть, і в люди вийдуть». Адже Конституційний Суд розглядає скарги щодо неконстуційності положень законів, а не органів, які ці закони не виконують. Можливо, хтось підкаже, як тут діяти?
Ще маю, хоч і слабку, але надію, що вселить дух і об’єднає його з буквою Закону рішення в цьому питанні найвищого Констутитуційного Суду України. Слабка вона, бо й там у нашому питанні теж розбрід і хитання, тому й відтерміновується вирішення скарг, перші з яких з півторарічною бородою. Вже об’єднані в одне провадження 10 скарг з одного й того ж питання прокурорських пенсій, призначених до 2011 року? Питання, допоки що і риторичне, і складне. Адже і тут каменем спотикання є вирішення проблеми про зворотну дію в часі законів та підзаконних актів. Невже й рішення Конституційного Суду повернутися до принципу незворотності дії закону настільки неймовірне, що на практиці його слід вважати неможливим!? Будемо чекати, ми терплячі…
Джерело: Юридичний вісник України
