Думка експерта
Знову ті самі «граблі»?… Погляд фахівця на реформу юридичної освіти в Україні
Кілька тижнів тому на офіційному веб-сайті профільного комітету Верховної Ради України з’явився новий документ – проект Концепції реформування юридичної освіти. У зв’язку з цим на прохання редакції ЮВУ своїми думками щодо ідеї і засад чергового реформування юросвіти ділиться дійсний член (академік), голова Бюро координації кримінологічних досліджень НАПрНУ, віце-президент Національної академії вищої освіти, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Василь Шакун.
Додамо, що за його плечима більше 50 років роботи на різних посадах в органах МВС, з них понад 40 р. – у провідному закладі вищої освіти – Національній академії внутрішніх справ (перший проректор з навчальної роботи, перший проректор, нині – професор кафедри), генерал-майор міліції у відставці. До речі, НАВС – єдиний за роки незалежності заклад з багатою палітрою статусу – вища школа, академія, Національна академія, національний університет і знову Національна академія. Фактично всі ці етапи пройшов із цим вишем і Василь Шакун – метр освіти і науки (до речі, випускник цього славетного закладу), який неодноразово долучався (а то й сам ініціював, але, принаймні, ніколи не тримався осторонь) до опрацювання концепцій реформування кримінальної юстиції та юридичної освіти України.
Про Концепцію та пропоновані в ній новації
Цілком усвідомлюючи нагальність коригування та вдосконалення державної політики в сфері вищої юридичної освіти, з огляду на важливість наближення потенціалу правничої освіти до сучасних світових стандартів дозволю поділитися певними застереженнями з приводу радикального, а в чомусь, на наш погляд, і помилкового бачення шляхів вдосконалення сектору вищої освіти за спеціальністю 081 «Право». Дана тема не є новою, дискусії тривалі й гострі з іноді полярними точками зору. Тож зацікавлене вивчення запропонованого проекту Концепції (розміщений на офіційному веб-сайті комітету ВРУ з питань правової політики) спонукає до певних роздумів. Відповідно до запитань редакції і за текстом документу маю зауважити наступне.
Читайте також: На деокупованих територіях відновлять українську систему освіти
1. Запропонований перелік «ключових посад у сфері правосуддя, зокрема судді, прокурора, адвоката» (стор. 1, абз. 1) видається суб’єктивно обмеженим. Дисонує й виокремлення «нотаріальної діяльності» (стор. 1, абз. 2) без бодай згадки про правничу діяльність слідчого (дізнавача, детектива, судового експерта).
2. Щодо «Нормативно-правового регулювання відносин вищої юридичної освіти…» (стор. 1, абз. 3) і «Формування та реалізації державної політики у сфері вищої юридичної освіти» (стор. 2, абз. 1), то в названих у проекті Концепції як базових законах України «Про освіту», «Про вищу освіту» про регулювання відносин саме «у сфері вищої юридичної освіти» не йдеться.
Зазначено також, що «Державну політику у сфері вищої освіти, зокрема й вищої юридичної освіти,… формує Міністерство освіти і науки України» (стор. 2, абз. 1). Але така позиція не зовсім кореспондується із Законом «Про вищу освіту», яким закріплено, що «державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки» (ч. 1 ст. 3).
Безсумнівною є взаємообумовленість юридичної освіти й підготовки юридичних кадрів, що віднесено до компетенції закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, зокрема МВС, Мін’юсту, СБУ. Добре знаючи ситуацію в цих відомствах, йтиметься про МВС як чи не основного замовника юристів. Маємо на увазі головним чином комплектування поліції (зокрема органів досудового розслідування). Щодо ролі МВС, то згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України (постанова КМУ від 28.10.2015 р. № 878) воно також безпосередньо формує та реалізує політику держави в правовій сфері, в тому числі у вирішенні питань нормотворення, державного замовлення, ліцензування та фінансування закладів вищої освіти тощо.
3. Висловлю певну позицію й щодо нібито «негативу» й «недотримання принципу справедливості… в закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання». Дивує тенденційний й безпідставний акцент на тому, що «різні умови доступу до вищої юридичної освіти… при вступі на навчання за спеціальністю «Право» порушують конституційний принцип рівності доступу до здобуття вищої освіти» (стор. 3, абз. 5; стор. 6 абз. 2).
По-перше, наділення Закладів вищої освіти (ЗВО) МВС статусом «закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання» не є ноу-хау Міністерства внутрішніх справ – ця норма прописана в Законі України «Про вищу освіту», а щодо «умов доступу» до юридичної освіти, то цим же Законом (ч. 1 ст. 4) однозначно зафіксовано: «Не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації». Тож вважаю цілком виправданим уповноваження МВС на «визначення за станом здоров’я та фізичного розвитку придатність… кандидатів на навчання в закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, курсантів і слухачів таких закладів освіти», що повністю кореспондується з правом МВС «установлення порядку добору, направлення та зарахування на навчання до закладів освіти» (пп. 57 п. 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ).
По-друге, визначення окремого порядку добору в ЗВО МВС, як на мене, є передумовою цільової підготовки правників належної кваліфікації насамперед для підрозділів досудового слідства. В умовах воєнного стану це набуло особливої актуальності. Абітурієнт ЗВО МВС за станом здоров’я (зокрема фізичного та психічного) має відповідати певним критеріям, викладеним у Положенні про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії Міністерства внутрішніх справ (наказ МВС України від 03.04.2017 р. № 285). Слід нагадати, що законодавство передбачає особливі умови прийому на службу (здійснюється, зокрема, й через вступ до закладів вищої освіти правоохоронного спрямування). В особи, яка не пройшла вступні випробування (спеціальні перевірки) до зазначених ЗВО, в тому числі через недостатній рівень фізичної підготовленості, залишаються право й можливості вступити на навчання в «цивільний» юридичний виш (усі ЗВО МВС і «цивільні» заклади юридичного профілю мають у цьому багаторічний досвід співпраці).
Щодо «значного обсягу держзамовлень»
4. Помилковим видається й посилання в проекті Концепції на «значний обсяг державного замовлення» для ЗВО МВС, Міністерства юстиції України, СБУ (стор. 2 абз. 2). Зауважимо, що Міністерство внутрішніх справ у межах компетенції не довільно, а в обов’язковому порядку «забезпечує формування пропозицій до обсягів державного замовлення на підготовку та післядипломну освіту фахівців, наукових, науково-педагогічних кадрів для МВС…» (пп. 55, 56 п. 4 Положення). А стосовно кількості прийомних місць у відомчих ЗВО, то державне замовлення міністерства на кожен рік визначає Кабінет Міністрів України за погодженням з Міністерством економіки, Міністерством фінансів, іншими інстанціями. Уряд також уповноважує безпосередньо МВС установлювати «порядок організації та строки професійного навчання працівників МВС, Національної поліції та Національної гвардії», здійснювати «організаційно-методичне супроводження освітнього процесу» (пп. 58, 59 п. 4 Положення), що виконується за погодженням з МОН України.
5. Виокремимо й ряд практичних питань. Передусім ідеться про реальні кількісні потреби комплектування органів досудового розслідування Національної поліції України. З-поміж державних суб’єктів кримінального провадження саме слідчі НПУ відповідно до підслідності (з тенденцією до розширення) розслідують близько 95% усіх зареєстрованих у державі кримінальних правопорушень, серед яких і численна, та постійно зростаюча група воєнних злочинів. Не забуваємо й про законодавчо введений інститут кримінальних проступків, відповідно до якого в структурі поліції створені підрозділи дізнання. Оскільки під час виконання своїх функцій дізнавачів наділяють повноваженнями слідчого (ст. 40-1 КПК України), то вони також повинні мати вищу юридичну освіту. Це стосується й оперативних підрозділів, працівники яких «при виконанні доручень слідчого… користуються повноваженнями слідчого» (ст. 41 КПК України).
6. У проекті Концепції констатується (ніби з подивом і сумом), що «відповідальними за проведення ЄДКІ разом з МОН визначено Міністерство внутрішніх справ» (стор. 2, абз. 3). Таке урядове рішення прийнято не кулуарно, за поданням МОН України, тож чи доречно в цьому дорікати МВС?
7. Зазначається, що «В Україні створено і діє Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, яке проводить акредитацію освітніх програм, зокрема й із права» (стор. 2, абз. 4). Такої акредитації, як мені відомо, зазнали й освітні програми всіх ЗВО МВС із попереднім їх вивченням та перевірками НАЗЯВО, а в державних дипломах бакалавра й магістра вказується, що «освітньо-професійна програма в галузі «Право» і за спеціальністю «Право» акредитована Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти». Цієї вимоги чітко дотримуються і зауважень з боку уповноважених державою органів (МОН, НАЗЯВО) не надходило.
Про єдину державну електронну базу та інші питання
8. Згідно з проектом Концепції, одним з аргументів ініціювання припинення підготовки юристів у ЗВО МВС визнається те, що «значна частина здобувачів не відображена в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО), оскільки вони здобувають освіту в закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання», тобто «у сфері МВС» (стор. 3, абз. 1). Для розробників Концепції, читачів й експертів зазначимо про пункт 2 постанови КМУ від 09.09.2020 р. № 811: «Інформація про випускників… закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання…, які здобули освіту на умовах державного замовлення…, зберігається в таких закладах освіти». Тобто персональні дані на таких осіб у загальних базах даних не реєструють. А після запровадження в країні воєнного стану МОН наказом від 06.03.2024 р. № 266 встановив, що «прийом на навчання за державним замовленням до закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання… здійснюється… без дотримання вимог Порядку» (тобто без реєстрації в ЄДЕБО персональних даних вступників).
9. Наступна підстава припинення підготовки фахівців у галузі права в ЗВО МВС полягає в тому, що «Випускникам правничих шкіл бракує практичних навичок… Проходження практики… переважно має формальний характер» (стор. 3, абз. 4). Вважаю поширення на заклади вищої освіти Міністерства внутрішніх справ узагальнених недоліків у набутті практичних навичок упередженим. Достеменно знаю, що практична складова в цих закладах під контролем і організаційним забезпеченням МВС та за підтримки НПУ суттєво посилена, реалізується з відрядженням курсантів і слухачів безпосередньо до практичних органів за визначеними спеціалізаціями й місцями проходження служби, відповідає державному замовленню та здійснюється в значно збільшених обсягах навчальних кредитів. А щодо згадуваних «основних стейкхолдерів», то індивідуальні програми кожного стажиста передбачають таку юридичну практику з відповідною оцінкою після її завершення.
Додамо, що Закон України «Про вищу освіту» (ч. 4 ст. 13) уповноважує «центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади» (тобто й МВС України), «встановлювати особливі вимоги до… практичної підготовки осіб, які навчаються…». До відома: для низки правничих спеціальностей в цивільних юридичних закладах вищої освіти не передбачена (а то й узагалі невідома) активно запроваджувана в ЗВО МВС позанавчальна практика як обов’язкова складова. Під керівництвом досвідчених фахівців стажисти проводять патрулювання з охорони публічного порядку, службу в чергових частинах, добових нарядах і в слідчо-оперативних групах з виїздами на місця подій та оформленням процесуальних документів; участь у профілактичних заходах і відпрацюваннях територій; затримання та конвоювання злочинців; ознайомлення з роботою ІТТ, СІЗО, судово-експертних і виправних установ; набувають навичок володіння зброєю та спеціальними засобами; дій при повітряних тривогах; бойового злагодження; розмінування; використання дронів; надання домедичної допомоги та евакуація поранених тощо. Нерідко такі цільові тренінги проводяться на міжвідомчому рівні й за участі міжнародних партнерів.
Переконаний, що рівень навчальної та матеріальної бази, загалом інфраструктура закладів вищої освіти МВС не порівнювані з іншими закладами вищої освіти й цілком відповідають сучасним європейським вимогам щодо підготовки фахівців за правничими спеціальностями. Це стосується й високого потенціалу навчального, наукового та науково-педагогічного персоналу закладів вищої освіти Міністерства внутрішніх справ, який значною мірою представляють практики з багатим досвідом в юридичній сфері.
10. Вважаю не зайвим зазначити й те, що проект закону «Про вищу юридичну освіту та первинний доступ до правничої професії» має включати й норми щодо змісту, форм та технологій навчання, в тому числі педагогічних, кваліфікаційних вимог до випускників, умов ліцензування освітніх програм у сфері права тощо» (стор. 5, абз. 4). Необхідність законодавчого закріплення змісту, форм і технологій навчання правників є питанням дискусійним.
По-перше, загальновідомо, що зміст (структура й обсяг навчальної інформації) визначають не закони, а освітньо-професійні програми, погоджені із замовником на підготовку фахівців, які містять обов’язкову та варіативну складові змісту. Кожна компонента орієнтована на специфіку майбутньої професії, а освітньо-професійна програма повинна мати власну унікальність. Зміст навчання формується відповідно до Стандарту вищої освіти.
По-друге, форми навчання (урок, практикум, семінарське й факультативне заняття, екскурсія, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, стажування, самостійна робота тощо) є повсякденним робочим інструментарієм науково-педагогічного працівника, яким він послуговується в індивідуальному порядку відповідно до освітніх і виховних завдань без законодавчої регламентації.
І, по-третє, технології навчання (проблемного й диференційованого; інтенсифікації та індивідуалізації навчання; програмованого навчання; розвивального навчання; кредитно-трансферна система організації навчання тощо) також є елементами робочого інструментарію, визначеного методичними рекомендаціями та робочими навчальними програмами. Завдання ж законів – регулювати найважливіші суспільні відносини (згідно ст. 92 Конституції України).
11. Констатується, що: «в Україні діє досить широка мережа закладів освіти, які здійснюють підготовку правників (168 закладів вищої освіти, 117 закладів фахової передвищої освіти…)» (стор. 2, абз. 7), а «За кількістю закладів вищої освіти… та кількістю випускників… за спеціальністю «Право» та «Міжнародне право» Україна значно переважає за середніми показниками держави Європейського Союзу» (стор. 4, абз. 1).
Висловимо зауваження, що окреслена «кількісна» ситуація не є негативною, і на державному рівні не видається доцільним лімітувати юридичну освіту; головний підтекст в іншому – це наміри (відверті натяки на стор. 2, абз. 2; стор. 3 абз. 1 і 5; стор. 4, абз. 2; стор. 7, абз. 9; стор. 9, абз. 1) припинити підготовку фахівців правничої професії в закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання (на вістрі – МВС). Є сумніви у виваженості цих посилань та ще й в умовах воєнного стану.
Про правове регулювання і приховані підтексти
Нагадаємо, що всі ЗВО МВС створені не відомчими актами МВС чи установчими зборами освітніх закладів, а, з огляду на державні потреби, постановами/розпорядженнями КМУ (від 08.09.2005 р. № 880; від 23.12.2005 р. № 1266; від 22.02.2008 р. № 77; від 27.08.2010 р. № 1709-р; від 27.07.2011 р. № 727-р) як вищим органом виконавчої влади. Тож напрошується питання: що конкретно слід розуміти під «інституційним» або «чітким» розмежуванням юридичної освіти і підготовки кадрів для органів правопорядку (стор. 10, абз. 4, 5) і чому за такої значної кількості юридичних вишів «розмежування» має стосуватися саме ЗВО МВС? А скринька, як кажуть, відкривається просто – на поверхні бажання переглянути державне замовлення на підготовку правників і переспрямування фінансування, що навіть не вуалюється. З проекту Концепції: «відмова від підготовки здобувачів зі спеціальності право закладами зі специфічними умовами навчання нададуть можливості скоротити витрати коштів з Державного бюджету…» (стор. 9, абз. 1). Куди ще прозоріше?
Читайте також: Нова структура військової освіти
Але дозволю згадати долю «міліцейських факультетів» у складі цивільних ЗВО або недолугий експеримент, коли МВС, на догоду «прагматикам від права», віддало весь обсяг державного замовлення на підготовку слідчих кращим цивільним юридичним вишам, а за два роки потому уряд скасував таку практику як невиправдану, а фактично – шкідливу. Причини насправді банальні: випускники з числа цивільних осіб здебільшого проігнорували рішення державної комісії з розподілу або невдовзі, пізнавши реалії служби, саботували роботу слідчими й ухилилися від подальшого проходження служби, причому знаною мірою без відшкодування державних витрат на свою підготовку.
Маю підстави звернутися до практики. Випускники закладів вищої освіти Міністерства внутрішніх справ з вищою юридичною освітою (насамперед студенти, які навчаються за спеціальністю «Право» на умовах договору), крім Національної поліції, є затребуваними і вдало працевлаштовуються за фахом в інших правоохоронних структурах (ДБР, НАБУ, БЕБ, які не мають своїх ЗВО), СБУ, ГУР МОУ, органах прокуратури та судах. Немало серед них нотаріусів і адвокатів.
Хочу закцентувати увагу на ще одному нюансі. В запропонованому проекті Концепції, поряд із наполегливим й однобічним виокремленням питання підготовки здобувачів зі спеціальності 081 «Право» закладами зі специфічними умовами навчання, «ненароком» замовчується оцінка (співставлення) якості надання освітніх послуг у галузі права непрофільними освітніми закладами. Не проаналізовано чи задовольняють випускники таких вишів роботодавців у правничій сфері.
12. У проекті Концепції слушно зазначено про «вимоги демократичного суспільства» в частині «рівня працевлаштування випускників закладів вищої освіти за фахом у сфері права» (стор. 8, абз. 1, 5). Достатньо звернутися до положень і статутів авторитетних юридичних закладів вищої освіти, в яких превалює декларатив про важливість сприяння працевлаштуванню студентів, сподівання в цьому на допомогу відділів працевлаштування випускників, юридичних клінік тощо.
Натомість тільки в системі ЗВО із специфічними умовами навчання (ідеться, перш за все, про МВС), відповідно до встановленого Урядом порядку, під час вступу на навчання укладається тристороння угода, і першокурснику вже відомі посада та конкретний орган працевлаштування, чого студенту не гарантує жоден «цивільний» заклад, навіть під час набору за державним замовленням. Тож показник працевлаштування випускників ЗВО МВС є стовідсотковим.
Заклади вищої освіти Міністерства внутрішніх справ під час підготовки фахівців максимально втілюють вимоги роботодавця щодо професійності майбутніх працівників, що створює умови для їх швидкої адаптації й закріплення на службі, а відтак і економії державних коштів. На сьогодні, до всього, основним джерелом поповнення підрозділів НПУ – найчисельнішої правоохоронної інституції держави з найширшою компетенцією в галузі права залишаються випускники ЗВО МВС.
Про сюрреалізм…
Ще один специфічний фактор сюрреалізму: після розгортання повномасштабної агресії рф усі здобувачі освітніх рівнів бакалавра й магістра, які навчалися в ЗВО МВС за спеціальністю 081 «Право», поповнили лави Національної поліції України та призначені на посади за фахом. Всі вони взяті на військовий облік в ТЦК та СП і періодично, в порядку ротації, зі зброєю в руках долучаються до виконання правоохоронних функцій та бойових завдань на деокупованих територіях і безпосередньо на передовій.
13. Щодо задекларованого курсу на «трансформацію у сфері юридичної освіти» та її «інституційне розмежування» (стор. 10, абз. 7). Чомусь «непоміченим» є вдосконалення розвитку й уніфікація освітньої діяльності закладів МВС, яка, з огляду на європейський досвід, також трансформується. В кожному регіоні функціонує рекрутинговий центр, а всі новоприйняті поліцейські навчаються не в ЗВО, а в центрах первинної професійної підготовки («Академія поліції»).
14. Коментуючи «Результати публічних консультацій» (стор. 11, абз. 2 проекту Концепції) зазначимо, що питання вдосконалення правничої (юридичної) освіти саме з позицій ефективності освітньої діяльності закладів вищої освіти Міністерства внутрішніх справ свого часу розглядали на розширеному засіданні комітету Верховної Ради України під головуванням Володимира Стретовича, обговорювали в межах диспутів за ініціативою керівників комітету ВРУ Дениса Монастирського, Сергія Іонушаса жодного разу не йшлося про припинення підготовки юристів у ЗВО МВС.
15. І ще одна теза з документу: «впродовж останніх десяти років питання реформування і подальшого розвитку юридичної освіти знаходилися в полі зору професійної правничої спільноти» (стор. 11, абз. 6), до чого я сам був причетний. У зазначений період фахівці МОН, НАЗЯВО і Державної служби якості освіти комплексно інспектували всі заклади вищої освіти МВС України (деякі – неодноразово). В підсумкових актах цих інституцій не висловлено жодних сумнівів щодо якості й доцільності підготовки правників у закладах вищої освіти Міністерства внутрішніх справ України.
16. Розробники проекту Концепції орієнтують на «перехід на наскрізну (без поділу на бакалаврський і магістерський рівні) підготовку правників за освітнім рівнем «магістр»» з метою економії бюджетних коштів (стор. 7, абз. 12). На моє переконання, з цього питання потрібна фахова дискусія за участі замовників (роботодавців), ректорів відповідних ЗВО, фахівців МОН України, випускників й укладачів Державного класифікатора України – Класифікатора професій (Держстандарт України).
Читайте також: 5 новацій для покращення якості освіти
Водночас можу зазначити, що МВС і НПУ мають розрахунки на штатну кількість правників (зокрема слідчих) освітнього рівня «магістр» й усвідомлюють, що подовження термінів навчання для юридичних кадрів поліції призведе до суттєвого підвищення собівартості їх підготовки. Є низка професій, за якими достатній ступінь бакалавра, зокрема це помічник нотаріуса (ст. 13 Закону України «Про нотаріат»), помічник судді (ст. 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та ін.
А про слідчих то забули…
17. Та повернімося до п. 1 наших роздумів. Нагадаємо, що в «тріаді» правників (суддя, прокурор, адвокат) не знайшлося місця слідчому – основному суб’єкту кримінального провадження з боку обвинувачення, який від імені держави самостійно здійснює весь обсяг досудового розслідування. З КПК України: «Стаття 22. Змагальність сторін…». Закон «передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій», але щодо освіти слідчого є намагання обмежитися спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність», а захисник (адвокат) обов’язково має бути з дипломом за спеціальністю 081 «Право». А тепер звернімося до ст. 40 КПК: «слідчий… несе персональну відповідальність за законність та своєчасність процесуальних дій», а про «відповідальність» захисника (адвоката) як процесуальної фігури не йдеться в жодній зі статей КПК.
18. Комплекс об’єктивних чинників (ситуація в державі в період воєнного стану, фінансові спроможності) не дає підстав для оптимізму в прогнозах щодо «зменшення витрат за рахунок скорочення часу на навчання, необхідного для здобуття вищої юридичної освіти…» (стор. 8, абз. 12). На наше переконання, помилковим є лобіювання «відмови від підготовки здобувачів зі спеціальності «Право» закладами зі специфічними умовами навчання», а сподівання на «можливість скоротити витрати коштів державного бюджету» є хибними, як і бачення, згідно з Концепцією, важелів впливу на обмеження відтоку кадрів у правоохоронній сфері (стор. 9, абз. 1).
Крім того, скорочення набору на навчання за однією спеціальністю підготовки кадрів (081 «Право») зі збільшенням набору на іншу (262 «Правоохоронна діяльність») у нинішніх умовах до суттєвої економії бюджетних коштів не призведе, а інтереси держави в сфері правосуддя неодмінно постраждають. Дозволю собі суб’єктивно висловитись стосовно, м’яко кажучи, мало зрозумілої спеціальності «Правоохоронна діяльність» галузі знань 26 «Цивільна безпека». У сфері світової класифікації юридично дотичних спеціальностей такої спеціальності не знайшов. До відома: спеціальність «Правоохоронна діяльність» є калькою й запозичена свого часу з освітньої галузі рф, де від неї, до речі, вже давно відмовилися.
Замість післямови
Насамкінець про таке. Окрім пропозицій редакції ЮВ, доєднатися до дискусії надихнули й численні, з деяким ніяковінням, звернення колег, серед яких знані державні та громадські діячі з міжнародним визнанням. Справді, без зайвої скромності і соромливості, в плеяді відомих випускників ЗВО МВС – професіонали-правники різних поколінь: народні депутати України; керівники центральних органів виконавчої влади, обласних (і воєнних) державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування всіх рівнів; судді (в тому числі КСУ, ВС, та інших ланок); прокурори (зокрема й Генеральний прокурор, САП); міністри внутрішніх справ і голови Національної поліції України; керівний склад, слідчі й детективи ДБР, НАБУ, БЕБУ, інших органів досудового розслідування; очільники й фахівці судово-експертних установ; члени Національної академії правових наук України, Центральної виборчої комісії, Вищої ради правосуддя, знані вчені й викладачі провідних національних закладів вищої освіти. Згадаємо й членів представництв МВС України в міжнародних дипломатичних місіях, посольствах, Секретаріаті ООН. Перелік доповнюють герої України, особи, удостоєні державних нагород і відзнак, заслужені діячі науки і техніки, заслужені юристи України, видатні громадські діячі (в тому числі члени Союзу юристів України, Національної академії наук вищої освіти тощо).
Джерело: Юридичний вісник України
