Connect with us

Думка експерта

Знищений правопорядок, або Відкрите звернення до українських законодавців з приводу усунення причин погіршення протидії злочинності і корупції в Україні

Дата публікації:

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Свідоме ігнорування вимог Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою 24 серпня 1991 року та Указу Президента України про затвердження рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» і є однією з головних причин незадовільного нинішнього стану правопорядку та погіршення протидії злочинності і корупції в нашій державі.

Причини і наслідки

Щорічно (протягом останніх 3-х років) аналізуючи стан злочинності і корупції та протидії їм в Україні, а разом із цим і стан дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина в діяльності органів правопорядку, а заразом досліджуючи й основні причини недоліків та прорахунків у цій сфері, я дійшов до переконливого висновку про те, що руйнування кримінальної юстиції в цілому в нашій державі розпочалося ще в період 2010—2014 років. Далі, в 2014—2019 воно набрало вже загрозливих темпів і продовжується активно, на превеликий жаль, і до цього часу — вже за нинішньої влади. Нагадаю, що необхідні основи для цього заклало прийняття в 2012 році в порушення вимог Конституції України спочатку нового Кримінального процесуального кодексу України, опісля законів про прокуратуру, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро та Державне бюро розслідувань у 2014—2015 роках, а тим більше змін в Основний Закон країни в 2016 році, що в сукупності повністю знищило правоохоронну систему як таку, позбавивши Генерального прокурора й підпорядкованих йому прокурорів функцій нагляду за додержанням всіма органами правопорядку законів та повноважень щодо координації і взаємодії всіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю та корупцією. І в черговий раз повторюю: все це призвело до того, що старі й новостворені правоохоронні органи тепер існують окремо, кожен сам по собі, без єдиного центру керівництва їх діяльністю, яким і була прокуратура, а тим більше — без-будь якого контролю за їх діяльністю. А нищівні в цілому для всієї держави спочатку «люстрація» 2014 року, а потім і так звана «переатестація» прокурорів 2019—2020 років фактично «обезкровили» цей надважливий орган з організації протидії злочинності та корупції, який найефективніше захищав інтереси громадян, суспільства і держави, бо в результаті цих явно неконституційних процесів у ньому залишилося працювати, за моїми висновками, приблизно до 20% дійсно професійних і досвідчених прокурорів.

Переконаний, таких прикрих фактів беззаконня, від чого тільки руйнується наша держава, могло би й не бути, якби в Україні з самого початку самостійного існування свідомо не була проігнорована Декларація про державний суверенітет України, проголосована одразу після Всеукраїнського референдуму про незалежність України в серпні 1991 року. Зверніть увагу, що в цьому програмному на майбутнє документі було чітко зазначено, що ця Декларація повинна стати основою для нової Конституції та нових законів України, що, на жаль, у подальшому діючими владами не дотримувалося: при прийнятті як нашого Основного Закону в 1996 році та наступних змінах до неї протягом останніх років, так і інших законів.

Зокрема, в тому числі й під тиском ззовні, за часи незалежності нашими законодавцями і президентами не було забезпечено виконання передбаченої в Декларації однієї з основних норм про те, що: «Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний». Спочатку цього не дотрималися при прийнятті Конституції 1996 року, а далі відверто проігнорували при прийнятті в 2012 році нового КПК України, Закону «Про прокуратуру» в жовтні 2014 року, а потім і при внесенні змін в Основний Закон у червні 2016 року, від чого постраждала не тільки наша держава в цілому, але і суспільство та громадяни, зокрема.

Тобто всі наступні політичні сили, приходячи до влади, свідомо руйнували прокуратуру як єдиний орган нагляду за додержанням і застосуванням закону, щоб зробити свою діяльність із розкрадання державного майна й матеріальних ресурсів, які належать українському народу, безконтрольною та без карною. Якби існував незалежний прокурорський нагляд, так би цинічно протягом цих останніх років не розкрадали гроші, із державного бюджету, не звучали обвинувачення з приводу розтрати коштів із «ковідного фонду», не проводили так відкрито, так зване, «велике будівництво», ремонт доріг тощо. Чи дотрималася нинішня влада вимог ст. 6 Декларації про те, що лише народ України має виключне право на володіння, користування й розпорядження національним багатством України, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки й повинні використовуватися лише з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян?! Звичайно, що ні. Найбільш яскравим прикладом відвертого і цинічного порушення цієї норми, чого, до речі, не дозволяла собі жодна попередня влада, є прийняття в 2019 році неконституційного Закону «Про ринок землі», розробленого може й за межами України чи під зовнішнім тиском, але фактично «продавленого» саме завдяки зусиллям особисто нинішнього Президента України В. Зеленського та підпорядкованої йому «монобільшості».

Проблема правонаступності влади

Інший приклад. Зверніть увагу, як наступниками у владних кабінетах був відверто проігнорований Указ Президента України від 08.04.2008 р. про затвердження рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) від 15.02.2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів у напрямку «посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань нашої держави перед європейським та світовим товариством».

Уже тоді, а це12 років тому, РНБО дійшла обгрунтованого висновку про те, що «існуюча на той час система кримінальної юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам і не забезпечує належного стану правопорядку, ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права й законні інтереси». Повірте, це був теж важливий програмний документ, підготовлений колегіально хорошими фахівцями й підтриманий тодішнім главою держави, який, без сумніву можна назвати Концепцією вдосконалення органів кримінальної юстиції (далі — Концепція). У даному Указі тодішнього Президента України, зокрема, пропонувалося реформувати систему кримінальної юстиції відповідно до цієї Концепції, а сама реформа мала грунтуватися на досягненнях і традиціях, в першу чергу, національного законодавства, а вже потім — «європейських цінностей щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

Скажу більше: ще в 2008 році розробники цих пропозицій дали чітке визначення змісту багатьох понять, які потрібно було внести до Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, що таке «державне обвинувачення», «досудове розслідування», «кримінальне переслідування» та «докази у кримінальному провадженні». Звісно, що з деякими тодішніми підходами можна було б сперечатися й дискутувати. Ну, наприклад, з приводу пропозицій про запровадження такого поняття, як «посадовий обвинувач», тобто посадова особа органу досудового розслідування, яка підтримує (за згодою прокурора) публічне обвинувачення в кримінальному провадженні. Звичайно, що це нісенитниця. Але, в цілому багато із запропонованого в даному рішенні РНБО мало право бути застосованим при розробці й прийнятті нового законодавства, в першу чергу, кримінально-процесуального, особливо у зв’язку із запланованим уже тоді реформуванням правоохоронних органів. Ну візьмемо хоча б роз’яснення такого поняття, як «процесуальне керівництво прокурора», яке з’явилося в новому КПК України лише через чотири роки — в 2012-му, але зміст цієї нової й до цього часу навіть для мене не до кінця зрозумілої функції не визначено, що однозначно заважає боротьбі із злочинністю та корупцією, а тим більше — забезпеченню прав і свобод громадян.

У зв’язку з цим хотів би, щоб і нинішні законодавці знали запропонований цією концепцією ще 12 років тому його зміст: «Процесуальне керівництво прокурора — це організація процесу досудового розслідування, визначення напрямків розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для справжнього покращення функціонування слідчих та забезпечення дотримання в процесі розслідування вимог законів України»!

Даною Концепцією також було роз’яснено й таке поняття, як «система кримінальної юстиції», куди повинні входити кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство, а також органи та установи кримінальної юстиції, які розглядають кримінальні справи, інститут державних обвинувачів (прокурори), органи, наділені повноваженнями проводити досудове розслідування, органи та установи виконання покарань, адвокатура, чого законодавці до цього часу так і не спромоглись закріпити в законодавстві.

Звертаю також увагу й на те, наскільки мудро тодішня владна команда підходила до вирішення питання про основи запланованого реформування кримінальної юстиції, якими, на їх думку, повинні бути: «багатовікові національні традиції правотворення і судівництва, положення вітчизняного права, які пройшли перевірку часом і виправдані практикою, й лише потім можна було використовувати «інститути правових систем держав Європейського Союзу» і то лише «прогресивні», а не всі підряд. Тобто, в даному рішенні РНБО ніхто не закликав до «сліпого» копіювання будь-яких європейських правових систем. Заслуговувала також схвалення і запропонована мета цих змін: підвищення ефективності кримінальної юстиції України саме «для забезпечення прав і свобод людини». Цілком прийнятними були й запропоновані принципи її побудови, зокрема, такі, як верховенство права, поєднання захисту прав, свобод і забезпечення публічних інтересів, невідворотність відповідальності та покарання за кримінально карані діяння.

Абсолютно по державному було виписано й завдання даної Концепції:

— реформувати процедуру досудового розслідування;

— реорганізувати систему органів досудового розслідування, в тому числі функціонально відмежувати їхню діяльність від діяльності розвідувальних та контр-розвідувальних органів;

— забезпечити ефективне кримінальне судочинство;

— посилити захист прав та інтересів потерпілих, гарантувати відшкодування завданої злочином шкоди (на жаль, у подальшому все це теж не було реалізовано).

І головне, що, на думку її розробників, кримінальне судочинство мало забезпечувати неухильне дотримання прав особи в ході діяльності органів досудового розслідування і судів відповідно до вимог Конституції України та міжнародних договорів щодо прав людини, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням її тлумачення Європейським судом з прав людини, чого в подальшому ні теоретично, ні практично в нашій країні теж виконано не було. На жаль.

Досить запізнілим стало й впровадження в Україні лише в 2020 році запропонованого ще в згаданому 2008 році розмежування розслідування злочинів та кримінальних проступків, що теж стало однією з основних причин погіршення стану протидії злочинності і корупції, позаяк слідчі і прокурори були позбавлені можливості зосередити свої основні зусилля над розкриттям і розслідуванням у першу чергу тяжких та особливо тяжких злочинів, тим більше в розумні терміни, «розпорошуючи» свої сили на розслідування менш суспільно небезпечних і дрібних протиправних діянь.

Скажу більше: незважаючи на те, що з часу прийняття цієї концепції пройшло вже більше 12 років, і вже понад 8 років діє новий КПК, до цих пір так і не внесені до нього передбачені вказаним рішенням Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо розмежування розслідування більшості злочинів середньої тяжкості, процедури розслідування яких, на відміну від тяжких і особливо тяжких злочинів, повинні бути дещо спрощеними, що я також безуспішно пропоную зробити вже кілька років. Але на мої заклики, на жаль, ніхто не реагує.

І цьому дивуватися також не варто, бо незважаючи на висловлені в даній концепції слушні пропозиції щодо необхідності якнайшвидшого реформування кримінального процесуального законодавства, новий КПК було прийнято лише через 4 роки після підписання вказаного вище Указу Президентом України й то зовсім не в тому вигляді, як передбачалося.

Планували її розробники й запровадження «процедури відновлення прав потерпілого та відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди в повному обсязі через компенсаційні процедури та фонди», чого в новому КПК теж не виявилося.

Щодо проблеми взяття під варту

У даній концепції абсолютно правильно пропонувалося мінімізувати можливості застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, в той час, як усі наступні влади, особливо при останніх двох президентах, які, намагаючись приховати свою некомпетентність, нездатність і невміння належним чином протидіяти злочинності і корупції, навпаки, активно закликали й до сьогодні закликають у порушення конституційного принципу презумпції невинуватості максимально розширити підстави саме для позбавлення на стадії досудового розслідування ще не визнаних судом винними осіб свободи до винесення обвинувального вироку, який би вступив у законну силу.

Зазначу й те, що розробники Концепції мали наміри вдосконалити й процедуру судового контролю за досудовим розслідуванням, але, водночас пропонували й розширити зміст прокурорського нагляду, чого в новому КПК також не врахували. Більше того, пропонуючи посилити судовий контроль на стадії досудового розслідування, в Концепції йшлося лише про можливість з дозволу суду тимчасово обмежувати конституційні права та основоположні свободи людини та й то за поданням прокурора, а не за клопотанням слідчого, які погоджуються прокурором — процесуальним керівником, як це має місце зараз, причому за умови, що така процедура не повинна була стосуватися абсолютної більшості слідчих і процесуальних дій, як це було передбачено в подальшому новим КПК і внесеними подальшими змінами до нього.

Тому ще раз звертаю увагу наших законодавців і Президента України В. Зеленського, що у відповідності до цих рекомендацій слідчий суддя повинен був здійснювати:

— надання дозволу на проведення лише тих слідчих дій, які пов’язані з обмеженням прав особи (зняття інформації з каналів зв’язку, застосування засобів негласного спостереження, огляд і виїмка кореспонденції тощо);

— обрання лише таких запобіжних заходів, як тримання під вартою та відсторонення від посади обвинуваченого, а також надання дозволу на застосування інших заходів процесуального примусу, пов’язаних з обмеженням особистих або майнових прав особи;

— закріплення доказів в окремих випадках (наприклад, допит під час досудового розслідування свідка, життю і здоров’ю якого загрожує небезпека);

— та розгляд скарг на дії слідчого і прокурора під час досудового розслідування. І все!

Абсолютно мудро розробники цієї Концепції пропонували закріпити в законі і рівний доступ сторін провадження до експертних знань, а також право вибирати експертів, що пізніше, в 2017—2018 роках, нашими законодавцями за підтримки П. Порошенка було зроблено, але навпаки, особливо після прийняття, так званих, «поправок Лозового». Прагматичною видається й пропозиція щодо визначення окремих місцевих судів у містах, де є слідчі ізолятори, для розгляду справ про особливо тяжкі злочини, в тому числі й тих, які розглядатимуться за участі присяжних, чого теж не було запроваджено в майбутньому КПК.

Звертаю вашу увагу й на ту обставину, що ознайомлення з обвинувальним актом, матеріалами (документами і повідомленнями), що покладені в його обґрунтування, повинно здійснюватися суддею до початку судового провадження з розгляду обвинувального акту, в той час, як у новому КПК все було зроблено, знову ж таки, навпаки: суддя тепер отримує тільки один обвинувальний акт, без будьяких матеріалів на підтвердження викладеного, в ньому обвинувачення, що звичайно, на практиці сприяє лише затягуванню судових процесів.

Абсолютно правомірно в Концепції було передбачено й обмеження підслідності СБУ лише злочинами проти національної безпеки, тероризму та окремих кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку, а також створення військової поліції, яка б займалася попередженням, виявленням, розкриттям та розслідуванням злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (чим зараз і займається ДБР), чого теж у подальшому не було реалізовано.

Досудове розслідування і протидія корупції

Незважаючи на моє особисте переконання щодо помилковості повного позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, хоча б частково можу погодитися з пропозицією в цьому рішенні РНБО покласти досудове розслідування на національну поліцію, фінансову поліцію, військову поліцію та на слідчий підрозділ (зверніть увагу, не на Головне слідче управління) СБУ та спеціально утворений антикорупційний орган (а не органи, як в Україні пізніше зробили). До речі, в сфері протидії корупції в даному Указі Президента України теж не передбачалося створення окремої антикорупційної прокуратури, а лише повинна була бути запроваджена спеціалізація прокурорів з кримінального переслідування корупційних правопорушень, що дійсно було б більш раціональним і дієвим.

І найголовніше, що вказане реформування органів кримінальної юстиції передбачало визначення прокуратури як єдиного в Україні органу, на який покладалося виконання таких функцій, а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування; б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення обвинувачення, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та складання обвинувального акту; в) нагляд за додержанням законів органами та установами, які виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовуванням інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням свободи громадян, з чим я особисто повністю погоджуюсь. Більше того, наступні керманичі нашої держави разом із підпорядкованими їм законодавцями не врахували пропозицій даної Концепції щодо залишення за органами прокуратури й повноважень здійснювати досудове розслідування у виняткових випадках, спеціально визначених законом, що я також цілком підтримую. Ну, наприклад, хоча б розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами чи злочинними організаціями, куди входять високопоставлені керівники інших органів правопорядку. І цей перелік слушних пропозицій даної Концепції ще досить великий, а для їх повного розкриття в мене просто замало часу.

Замість висновку

І насамкінець. У цілому професійна й компетентна Концепція реформування органів національної юстиції, викладена в згаданому вище рішенні РНБО, так і не була повною мірою впроваджена на практиці в Україні, що без сумніву, є однією з основних причин погіршення криміногенної обстановки та недотримання прав і свобод людини і громадянина.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)

Опубліковано

on

Закінчення. Початок


Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)


Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)

 

Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК

Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.

У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.

Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.

Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:

– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;

– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;

– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.

Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.

1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;

2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?

3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?

До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.

Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування

Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.

Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.

Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?

Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).

Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.

Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).

Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?

Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.

Замість післямови

У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram