Connect with us

Кримінальна хроніка

Як «європейський інвестор» «розвивав» («розводив») Вінницький консервний завод

Опубліковано

Цього року навколо Вінницького консервного заводу склалася надзвичайно напружена ситуація, яка в травні переросла в реальні збройні сутички. На одному боці даного протистояння виявилися інтереси держави як головного потерпілого в особі Пенсійного фонду України та ряду інших держорганів, на іншому — кіпрська офшорна компанія «Укінвест девелопмент лімітед», яку створили не дуже чистоплотні ділки українського походження. Найсумнішим же є той факт, що всупереч судовим рішенням, ухваленим на користь держави, правоохоронні органи та місцева влада, не доклавши жодних юридичних зусиль для аналізу ситуації, грають на руку приватних махінаторів.

Невиліковний банкрут

Кращі часи Вінницького консервного заводу, який перебував у складі тамтешнього державного виробничого об’єднання плодоовочевого господарства «Вінницяплодоовочпром», назавжди залишилися в радянському минулому, тож нині єдине, на чому воно ще здатне щось заробити, так це здача в оренду за «чорну» готівку складських приміщень.

Попри те, що, на відміну від інших галузей економіки країни, вітчизняна харчова промисловість виглядає досить таки непогано, цьому підприємству випала справді сумна доля. В середині 1990-х років члени його трудового колективу з метою приватизації підприємства створили спочатку товариство покупців, а потім і Відкрите акціонерне товариство «Вінницький консервний завод», але вже у 1998 році постановою місцевого арбітражного суду його було оголошено банкрутом.

Банкрутство, судячи з усього, було штучним, бо дуже швидко цілісний майновий комплекс підприємства площею вісім гектарів з адміністративною будівлею, цехами, складами, гаражами та іншими спорудами у ВАТ ««Вінницький консервний завод» придбала за 1,8 мільйона гривень компанія «Укінвест девелопмент лімітед», зареєстрована в місті Лімасол на острові Кіпр. Потім журналісти докопалися, що її засновником був громадянин Росії, хоча й вінничанин за походженням, Володимир Левченко, батько нинішнього народного депутата від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Юрія Левченка. Цей чоловік свого часу працював капітаном далекого плавання, потім отримав роботу в Москві, в апараті Міністерства морського флоту СРСР, а після розвалу останнього міцно пов’язав свою долю з екзотичним середземноморським островом.

Втім, усе це стало цікаво й відомо через багато років, а тоді у 2000-му придбання кіпрською офшоркою такої великої кількості нерухомого майна видалося дуже підозрілим правоохоронним органам, оскільки ця шахрайська схема була шита надто вже білими нитками. Тож, аби зовні все виглядало пристойно, махінатори провернули нехитрий трюк: у 2001 році «Укінвест» заснував юридичну особу під назвою «Підприємство «Вінницький консервний завод», а вже потому переписав на його баланс увесь майновий комплекс. Таким чином, якщо не дуже заглиблюватися в суть, складалося враження, що зареєстрований на Вінниччині завод володіє розташованим у місті нерухомим майном. А те, що сам завод належить заморській фірмі, з першого разу в око не впадало, а тому, звісно, обурення не викликало.

Таким чином, правоохоронні органи заспокоїлися, але ненадовго, оскільки дуже скоро махінатори знову змусили їх привернути до себе увагу. Через те, що вони напозичали багато грошей, а повертати їх не поспішали, Господарський суд Вінницької області в березні 2005 року розпочав провадження у справі про банкрутство «Підприємства «Вінницький консервний завод». Знову запахло смаленим, і, щоб вивести з-під удару нерухомість, яка за борги могла бути продана з молотка, махінатори знову провернули трюк, тільки цього разу вже зворотного змісту. Якщо минулого разу кіпрська компанія переписувала цілісний майновий комплекс на засновану нею юридичну особу, то цього разу внаслідок нехитрих махінацій «Укінвест» знову став власником нерухомості. Відповідне рішення було прийняте виконавчим комітетом Вінницької міської ради 28 вересня 2005 року, але цього разу номер не пройшов: прокурор Вінниці опротестував його і 27 лютого 2008 року це рішення було скасоване самим же виконкомом.

Підставний кредитор

Тим часом, поки тривала ця катавасія з перереєстрацією, Господарський суд Вінницької області своєю постановою у 2007 році визнав завод банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру. Ініціатором такого кроку було Управління Пенсійного фонду України в Староміському районі Вінниці. Окрім нього в переліку кредиторів була ще низка установ і підприємств, включаючи й Вінницьку об’єднану податкову інспекцію, а також колишніх працівників, котрим була не виплачена заробітна плата. І, як часто буває в подібних випадках, не обійшлося й без персонажа, котрий грає роль такого собі штучного кредитора. Сценарій такої комедії відомий з прадавніх часів. Задумуючи фіктивне банкрутство майбутнього боржника, зловмисники створюють підставну особу, яка нібито позичає йому великі суми грошей, а коли розпочинається процедура ліквідації, ця підставна особа намагається грати першу скрипку в комітеті кредиторів і тишком-нишком заволодіти найпривабливішими активами банкрута. В даному випадку ця роль дісталася приватному підприємству «Олсія капітал», засновником якого, за даними журналістських розслідувань, є Юрій Левченко, тільки не згаданий вище народний депутат, а його рідний дядько, котрий був засуджений у 2006 році вироком Староміського районного суду Вінницької області за вчинення злочинів передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Саме ця компанія й провела на посаду арбітражного керуючого свою людину, котра крізь пальці дивилася на те, як виводиться майно заводу.

В цьому плані найвдалішою шахрайською операцією була реєстрація права власності на цілісний майновий комплекс підприємства за компанією «Укінвест девелопмент лімітед». Сталося це після того, як у місті, ніби то, було змінено нумерацію будинків, внаслідок якого адреса розташованого на вулиці Енгельса консервного заводу змінилася з № 33 на № 29. Начебто дрібничка, але якщо нею вміло розпорядитися, то вона може мати великі наслідки. Махінатори подали до виконкому заяву про видачу нового свідоцтва про право власності на об’єкт нерухомого майна через зміну його адреси, а до неї додали старе свідоцтво, яке було видане на підставі згаданого вище рішення виконкому від 28 вересня 2005 р. Клерки, які розглядали цю заяву, мали би встановити, що дане рішення ще 27 лютого 2008 р. було скасоване на вимогу прокурора, і відмовити в задоволенні заяви. Але чи то навмисне, чи то з недогляду вони нічого не помітили й підсунули документи на підпис міському голові, а той їх і підмахнув. Так 29 листопада 2012 року на світ божий з’явилося рішення виконкому Вінницької міськради, яким кіпрській офшорці було видане нове свідоцтво, з якого випливало, що їй на праві власності належить нерухомость по вулиці Енгельса, 29. Відповідні відомості про це були внесені 28 лютого 2013 року державним реєстратором Вінницького міського управління юстиції.

Вкрадена нерухомість знаходиться на земельній ділянці, котра належить на праві власності Вінницькій міській раді. Кіпрська офшорка на сьогодні завдала збитків територіальній громаді за несплату використання земельною ділянкою з 2002 року у розмірі близько двох мільйонів гривень. Про це неодноразово згадував Вінницький міський голова Сергій Моргунов. Проте вказаному факту ні правоохоронними органами, ні місцевою владою не було надано належної правової оцінки.

Законного ліквідатора не допускають на підприємство

Таким чином, протягом значної кількості років ліквідаційна процедура заводу ніякої користі реальним кредиторам, зокрема тим, які представляли державні органи, не принесла. З 2005 року судом було призначено чимало підставних арбітражних керуючих, котрі танцювали під дудку кіпрської офшорки та не мали на меті здійснення ефективної ліквідаційної процедури і повернення боргів кредиторам. Поворотним моментом стало 28 вересня 2016 року. В цей день суддя Господарського суду Вінницької області Р. В. Міліціанов, констатувавши неналежне виконання своїх обов’язків з боку арбітражного керуючого Володимира Круткевича, своєю ухвалою припинив його повноваження й призначив ліквідатором у цій справі Віталія Василика. Останнього було зобов’язано провести інвентаризацію майнових активів Вінницького консервного заводу, чого так і не спромігся зробити його попередник, а також сформувати реєстр вимог кредиторів. Окремим пунктом було доручено надати правову оцінку внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності кіпрської компанії «Укінвест девелопмент лімітед» на комплекс нерухомого майна, розташованого по вулиці Дубовецькій, 33, в яку було перейменовано колишню вулицю Енгельса.

Позитивні зрушення від постановлення цієї ухвали не забарили себе чекати. Так, до Державного реєстру речових прав було внесено запис, відповідно до якого право власності на цілісно-майновий комплекс все ж таки належать збанкрутілому «Підприємству «Вінницький консервний завод». Крім того, до Господарського суду Вінницької області було подано позовну заяву про скасування свідоцтва про право власності на цей самий об’єкт, видане на підстави рішення виконкому Вінницької міськради від 29 листопада 2012 р. і суд у порядку забезпечення позову вже наклав арешт на спірний майновий комплекс, заборонивши вчиняти щодо нього будь-які реєстраційні дії. Кіпрською компанією було подано скаргу до Міністерства юстиції України з проханням скасувати державну реєстрацію права власності за Вінницьким консервним заводом. Проте Міністерство юстиції в задоволенні такої скарги відмовило, чим визначило, що право власності на цілісно-майновий комплекс на законних підставах належить «Підприємству «Вінницький консервний завод».

Але це все, так би мовити, на папері, а от з проведенням інвентаризації майнових активів не склалося, оскільки з моменту постановлення ухвали у вересні 2016-го новий ліквідатор не мав фізичного доступу до підприємства, на територію якого його не допускала охорона, найнята кіпрською офшоркою. До місцевої поліції неодноразово надходили заяви про навмисне невиконання зловмисниками рішення суду, але правоохоронці, прибувши на місце події, обмежувалися тим, що лише документували факт недопуску представників ліквідатора до ввіреного йому підприємства, але до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, а саме за статтею 382 Кримінального кодексу України, так нікого й не було притягнуто.

Про такі ситуації в народі кажуть, що клин клином вишибають. 6 травня між арбітражним керуючим і хмельницькою фірмою «Регіональна охорона», що має ліцензію МВС, було укладено договір про охорону консервного заводу десятьма цілодобовими постами, після чого ліквідатор встановив реальний контроль над цим об’єктом. Кульмінація подій припала на 13 травня. Ранком того дня на територію підприємства увірвалися півсотні озброєних чоловіків, дії яких координували голова Вінницької міської організації ВО «Свобода» Володимир Базелюк і депутат Вінницької обласної ради Валерій Скрипченко. При цьому двом охоронцям, які перебували там, зв’язали руки скотчем і тримали в заручниках. Наряд поліції, прибувши за викликом потерпілої сторони, зайняв звичну позицію стороннього спостерігача. Поліціянти лише відібрали пояснення у тітушок, організованих місцевими свободівцями, не припинивши вчинення злочину, та покинули місце події.

Проте перемога нападників була недовгою, бо вже через кілька годин працівники «Регіональної охорони», отримавши підкріплення, як писала місцева преса, зайшли з тилу й відновили контроль над об’єктом. А найбільш драматичні події сталися надвечір. Мобілізовані «кіпріотами» тітушки організували повторний штурм і знову вдерлися на завод, поранивши при цьому з травмвтичної зброї одного з охоронців, які тримали оборону. Цього разу поліція прибула у значно соліднішому складі, аніж у минулі рази: приїхали і КОРД, і батальйон «Вінниця», і батальйон особливого призначення. Тільки ловити вони чомусь почали не тих, хто вчиняв рейдерську атаку, а тих, хто на законних підставах здійснював охорону об’єкта. Так, було затримано й ув’язнено 54 працівники «Регіональної охорони» й жодного із нападників, які дійсно вчиняли злочин.

Втім, усім затриманим Апеляційним судом Вінницької області були обрані запобіжні заходи, не пов’язані з триманням під вартою: одним — домашній арешт, іншим заставу, проте завод і досі, всупереч рішенню суду, перебуває під контролем махінаторів з російськими паспортами.

Підготував
Костянтин ЮРЧЕНКО, ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →
Натисніть, щоб прокоментувати

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.