Події
Трудові спори: важливість впровадження альтернативних механізмів їх врегулювання
Суди можуть розглядати не всі колективні трудові спори, а держава повинна пропагувати альтернативні методи врегулювання спорів. Їх застосування сприятиме, в тому числі, підвищенню довіри до суду. Про це зазаначали суддя Верховного суду в Касаційному цивільному суді Ольга Ступак і суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк під час круглого столу «Проект Закону «Про колективні трудові спори»: актуальні питання».
Так, О. Ступак нагадала, що ЦПК відносить трудові спори до справ, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Втім, КЦС ВС переглядає більшість таких справ у касаційному порядку, в тому числі, коли йдеться про вимоги не лише майнового характеру, а й, наприклад, про поновлення на роботі тощо. За її словами, під час війни кількість трудових спорів не зменшується.
Суддя також навела приклади рішень ВС у справах про колективні трудові спори, які були ініційовані ще до повномасштабного вторгнення рф. «Однак війна закінчиться, і нам треба буде відбудовувати державу, її економіку. Без належного забезпечення прав та інтересів працівників цього зробити неможливо», – сказала Ольга Ступак. Разом із тим, вона нагадала постанову Великої Палати ВС від 1 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18, в якій зроблено висновок, що не всі колективні трудові спори підвідомчі судам. «Предметом позову в цій справі було визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивач поставив питання про зміну укладеного договору. ВП ВС зробила висновок, що до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Суддя зазначила, що сторони самі врегульовують відносини між собою в колективному договорі, суд не може втручатися в його зміст.
Як було вказано, подібний підхід застосований у постанові КЦС ВС від 21 вересня 2022 р. у справі № 757/57170/20. Позивач просив визнати неправомірними дії роботодавця та його бездіяльність щодо підвищення заробітної плати й скасування режиму неповного робочого часу. Суд вказав, що спір не підлягає судовому розгляду, оскільки законом чітко передбачено випадки, коли колективні трудові спори можуть вирішуватися в судах. «У Законі «Про колективні трудові спори» треба чітко врегулювати, які спори підвідомчі судам, які взагалі не підвідомчі, а які підлягають позасудовому врегулюванню з подальшим судовим контролем лише в частині допуску до примусового виконання. У проекті закону, який наразі обговорюється, це відображено», – сказала О. Ступак.
За її словами, ВС послідовно обстоює позицію, що способи захисту повинні бути ефективними (одне порушене право – один позов – один спір). Крім того, не всі позовні вимоги можуть бути предметом розгляду в суді. Це відповідає положенням ст. 124 Конституції України, згідно з якою судам підвідомчі лише юридично значущі спори (на відміну від попередньої редакції, яка передбачала, що всі правовідносини підвідомчі судам).
У свою чергу, Ян Берназюк зазначив, що створення позасудових механізмів врегулювання спорів, у тому числі трудових, впливатиме на підвищення суспільної довіри до суду. Коли сторони конфлікту спробують вирішити спір самі або за допомогою фахівців, навіть якщо після цього все одно звернуться до суду, в них буде більше розуміння справедливості судового рішення, адже вони самі не змогли знайти компромісний спосіб вирішення спору. Він підтримав думку, що необхідно роз’яснювати громадянам переваги позасудових способів вирішення спорів, підвищувати культуру їх застосування. Також дієвим способом спонукати сторони у спорах до застосування таких механізмів може бути регулювання ставок судового збору, зокрема, можна передбачити зменшену ставку судового збору для позивача, який попередньо спробував урегулювати спір у позасудовий спосіб.
Як прозвучало, в країнах розвиненої демократії дуже мало справ переглядається в апеляційному порядку, а в касаційному – взагалі, одиниці. Це зумовлено, в тому числі, високими ставками судового збору. Крім того, незалежно від поданої апеляційної скарги, з моменту ухвалення рішення за його невиконання нараховується додаткова плата. Тому, отримавши судове рішення, відповідач зацікавлений одразу його виконувати, він також добре подумає, чи варто звертатися до апеляційного суду?
За словами Яна Берназюка, приблизно 40% спорів, які сьогодні розглядають адміністративні суди, – соціальні спори. При цьому всі рішення на користь громадян оскаржуються в усіх інстанціях, до того ж, існує проблема невиконання відповідних рішень, які набрали законної сили. Така ситуація негативно впливає на довіру громадян до суду.
Доповідач наголосив, що запровадження досудового врегулювання спорів не обмежує доступ до суду. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи та Консультативної ради європейських суддів не тільки допускають, але й вимагають, аби держави запроваджували відповідні механізми. Суддя також звернув увагу на ст. 39 «Дружнє врегулювання» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що на будьякій стадії провадження національний суд може надати себе в розпорядження заінтересованих сторін для забезпечення дружнього врегулювання спору.
Ми ж лише додамо, насамкінець, що всі ці думки прозвучали під час круглого столу «Проект Закону «Про колективні трудові спори»: актуальні питання», організованого Національною школою суддів України та Національною службою посередництва і примирення.
Підготував Максим Бондар,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
