Авансовий платіж також є грошовим зобов’язанням

Верховний суд визнав, що оскільки стягнення суму авансу зводиться до сплати грошей, воно є грошовим зобов’язанням. Замовник не звільняється від обов’язку виконання грошових зобов’язань, в тому числі пені а інфляційних витрат, у разі порушення виконавцем строків виконання робіт через несплату замовником передбаченого договором авансу.

13 лютого 2018 р. Верховний Суд своєю постановою № 910/123/17 скасував ухвалу апеляційного суду щодо стягнення грошових коштів.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач не виконав умов укладеного сторонами договору підряду щодо сплати авансового платежу, що мало наслідком неможливість початку або продовження робіт позивачем, про що останній неодноразово повідомляв відповідача. Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з позивача пеню за невиконання договору.

Господарський суд вирішив позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати авансу, 3 % річних, інфляційні втрати. В задоволенні інших позовних вимог відмовити, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Апеляційний господарський суд скасував рішення господарського суду та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що договором не передбачено звільнення відповідача від виконання його грошових зобов’язань внаслідок порушення позивачем строків виконання робіт.

Крім того, апеляційний суд дійшов неправильного висновку щодо правової природи авансового платежу . В постанові по справі № 6-2168ск15 Верховний Суд України зазначив, що рішенням суду […] стягнуто грошову суму авансу […] і таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов’язанням .

При цьому, суд погодився з доводами позивача про відсутність підстав вважати зобов’язання за договором припиненими, оскільки, як встановлено  договором, сторони погодили, що він діє певний термін, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов’язань, що відповідає положенням ст. 599 ЦК України, за якою зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що строк виконання відповідачем обов’язку із сплати авансового платежу за договором настав, а обставини, які б свідчили про відсутність підстав для звільнення останнього від його виконання, відсутні, у зв’язку з чим правомірно задовольнив заявлені позовні вимоги про стягнення суми авансу, а також нарахованих на цю суму розміру 3 % річних та інфляційних втрат.

Виходячи з цього, Верховний Суд постановив ухвалу апеляційного господарського суду скасувати, рішення господарського суду – залишити в силі.

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути