Судова практика
Безальтернативна вимога подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може порушувати права і свободи віруючої людини
28 січня 2020 р. Верховний Суд у справі № 705/2583/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою встановлено відсутність складу злочину.
Вироком районного суду особу було засуджено ст. 366-1 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язанні з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК – звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Особа, перебуваючи на посаді головного державного інспектора, тобто будучи державним службовцем, інспектором податкової та митної справи І рангу, суб`єктом декларування та суб`єктом, відповідальним за скоєння корупційних правопорушень, згідно зі ст. 3 Закону України від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VІІ «Про запобігання корупції», будучи письмово попередженою 24 березня 2017 р. про обов`язок щорічно подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, діючи умисно та цілеспрямовано, перебуваючи на території України, в період із 1 січня по 1 травня 2017 р., маючи можливість отримати електронний цифровий підпис і подати декларацію шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, усвідомлюючи наслідки своїх дій, відмовилася від отримання електронного цифрового підпису та всупереч вимогам п. 1 ст. 45, п. 5-1 розділу XIII Закону України «Про запобігання корупції», не подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2016 рік.
Апеляційний суд вирок місцевого суду скасував та закрив кримінальне провадження щодо вказаної особи за ст. 366-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України – через встановлення відсутності в її діянні складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор вказував на те, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК України не навів мотивів, з яких узяв до уваги доводи сторони захисту про те, що отримання електронного цифрового підпису, яким підтверджується достовірність і цілісність електронного документа (декларації), поданого конкретним суб`єктом декларування на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, суперечить релігійним переконанням обвинуваченої та принижує честь і гідність особи як віруючої людини.
Верховний Суд зазначив, що Закону № 1700-VІІ декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути подано лише шляхом її заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК. Неподання декларації – це бездіяльність суб’єкта декларування, яка полягає в послідовному невиконанні ним обов’язку передати декларацію до НАЗК в установленому порядку та у строк, визначений законом.
Із суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК, який полягає в умисному неподанні суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути вчинено лише з прямим умислом. Тобто суб’єкт декларування усвідомлює той факт, що він не виконує обов’язки щодо подання декларації до НАЗК. За змістом ст. 24 КК особа визнається такою, що діє з прямим умислом, якщо вона усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд, пересвідчившись у тому, що особа є віруючою людиною – прихожанкою Храму Різдва Пресвятої Богородиці, яка відповідно до інформації, отриманої з банку, де вона протягом тривалого часу користується поточним розрахунковим рахунком, через свої релігійні переконання відмовилася від обробки персональних даних, встановив, що в строк, визначений Законом № 1700-VІІ, як суб’єкт декларування відповідно до положень ст. 45 зазначеного Закону вона надіслала до НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік на паперових носіях, та дійшов правильного висновку про відсутність прямого умислу у особи на неподання деклараціїза 2016 рік.
При цьому колегія суддів касаційного суду визнала, що суд апеляційної інстанції, проаналізувавши з належною повнотою практику застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що кореспондується з положеннями ст. 32 Конституції України, дійшов обґрунтованого висновку, що примусове виконання обов’язку подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з беззаперечним дотриманням нею положень ст. 45 Закону № 1700-VІІ за відсутності врегульованого питання на законодавчому рівні щодо альтернативи права вибору подачі такої декларації віруючою людиною, не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції.
Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судовому рішенні суду апеляційної інстанції, і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено апеляційним судом із істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.
Підготував Леонід Лазебний
