Часткове дослідження доказів за спрощеною процедурою без роз’яснення наслідків такого судового розгляду є істотним порушенням вимог КПК | LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Часткове дослідження доказів за спрощеною процедурою без роз’яснення наслідків такого судового розгляду є істотним порушенням вимог КПК

Дата публікації:

2 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 640/4713/19 задовольнив касаційну скаргу захисника на рішення суду, який порушив правила спрощеного провадження.

Вироком районного суду особу визнано винуватою та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 289 КК – 6 років, без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, без конфіскації майна.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Цим же вироком, засуджено іншу особу, судові рішення щодо якої не оскаржуються в касаційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду змінено вирок суду першої інстанції в частині призначення іншій особі покарання. В решті вирок залишено без змін.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У касаційній скарзі захисник зазначав, що судовий розгляд в суді першої інстанції відбувся з порушенням вимог ч. 3 ст. 349 КПК, оскільки при вирішенні питання про обсяг дослідження доказів всі учасники судового провадження вважали за необхідне дослідити їх у повному обсязі, проте усупереч цьому суд прийняв рішення про скорочений порядок дослідження доказів і не роз’яснив сторонам, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини кримінального провадження.

Верховний Суд вказав, що приписами ч. 3 ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Суд, зокрема, має упевнитися в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій.

Проте, як свідчить технічний запис судового провадження в суді першої інстанції, суд порушив вимоги, передбачені ч. 3 ст. 349 КПК.

Так, обвинувачені, хоча і визнали свою вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, однак суддя під час визначення порядку та обсягу дослідження доказів, незважаючи на те, що прокурор запропонувала дослідити докази в повному обсязі, що підтримали інші учасники судового провадження, без пояснення суті здійснення судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК та правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також за відсутності згоди учасників судового провадження, порушуючи вимоги КПК, ухвалив рішення про часткове дослідження доказів. При цьому у вироку зазначено про застосування спрощеного порядку дослідження доказів, передбаченого ч. 3 ст. 349 КПК, та відсутність з цього приводу заперечень учасників судового провадження, що не відповідає дійсним обставинам судового розгляду.

Зважаючи на те, що дослідження всіх наявних у провадженні доказів судом не проведено і провадження розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, незважаючи на пряму заборону, зазначену в цій статті, проводити розгляд у спрощеному порядку, якщо проти цього заперечують учасники судового провадження, вказане порушення вимог кримінального процесуального закону є істотним, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Підписання акта підсумкової перевірки без його затвердження органом приватизації не є доказом виконання умов договору купівлі-продажу об’єкта приватизації

Опубліковано

on

29 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1260/20 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який доводив, що повністю виконав умови договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.

Приватне підприємство звернулося до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання виконаними в повному обсязі зобов’язань ПП, визначених договором купівлі об’єкта державної власності; зобов’язання зняти договір купівлі об’єкта державної власності з контролю у зв’язку з повним виконанням його умов.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: У разі розірвання договору купівлі-продажу об’єкта приватизації строк повернення коштів обчислюється з моменту заявлення вимоги про їх повернення

Господарський суд позов задовольнив. Апеляційний суд скасував вказане рішення та ухвалив нове – про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з тих мотивів, що умови договору не виконані у повному обсязі, акт підсумкової перевірки не затверджений органом приватизації, що свідчить про те, що відповідач у цьому акті не визнавав факт повного виконання позивачем умов договору.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу ПП, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем аукціону, та викупу об’єктів приватизації здійснює орган приватизації. Порядок здійснення контролю за виконанням зобов’язань, визначених у договорі купівлі-продажу, затверджує Фонд державного майна України.

Читайте також: Аукціони з продажу об’єктів великої приватизації частково відновлено

Наказом ФДМУ від 18 жовтня 2018 р. № 1327 затверджено Порядок здійснення контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації органами приватизації, за змістом якого договір купівлі-продажу об’єкта приватизації може бути знятий з контролю органів приватизації за рішенням органу приватизації лише за наведених у п. 1 розд. IV цього Порядку умов, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до п. 1 розд. IV Порядку зняття договору купівлі-продажу з контролю здійснюється за рішенням органу приватизації, зокрема у разі: повного виконання умов договору, що підтверджує відповідний орган приватизації шляхом затвердження акта підсумкової перевірки. При цьому повне виконання умов договору є однією з умов для зняття договору купівлі-продажу з контролю органу приватизації. Складення та підписання акта підсумкової перевірки без його затвердження відповідним органом приватизації не є доказом визнання останнім факту повного виконання умов договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.

Суд апеляційної інстанції встановив, що орган приватизації акт підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу не затвердив, а отже, відповідач як орган приватизації не підтвердив факт повного виконання позивачем умов договору.

Читайте також: Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, не повинний проводити її агрохімічну паспортизацію

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що ПП не виконало передбачених пп. 6.3.3. договору купівлі-продажу умов, зокрема в частині правонаступництва прав і обов’язків приватизованого підприємства.

Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, є правовідносинами, що виникли з приводу приватизації державного майна, а тому вони регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», норми якого є спеціальними відносно інших норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов’язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

Зазначена спеціальна норма Закону не передбачає можливості правонаступництва майнових прав і обов’язків приватизованого підприємства іншою, ніж покупець (новий власник), особою.

У цій справі саме позивач є власником єдиного майнового комплексу державного підприємства.

Встановивши зазначені обставини, врахувавши положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме ПП як покупець та новий власник приватизованого об’єкта є правонаступником прав та обов’язків приватизованого підприємства ДП в розумінні ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Проте згідно з відомостями з ЄДРПОУ правонаступником ДП є не позивач, а інша створена останнім юридична особа – ТОВ, якому майно приватизованого підприємства не передавалося, яке не є власником об’єкта приватизації та відповідно яке не набуло майнові права приватизованого підприємства.

З огляду на викладене, ПП всупереч ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», будучи правонаступником майнових прав і обов’язків державного підприємства, забезпечило припинення ДП та його правонаступництво шляхом створення нової юридичної особи – ТОВ, яке не набуло в порядку, передбаченому ч.ч. 5, 7, 8 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», майнові права приватизованого підприємства.

Таке правонаступництво не узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Ураховуючи викладене, ВС визнав, що відсутні підстави для визнання виконаними позивачем як покупцем у повному обсязі зобов’язань за договором купівлі-продажу та зняття цього договору з контролю органом приватизації.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією можливий лише у межах строків для прийняття спадщини

Опубліковано

on

2 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 155/1584/18 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємця, оскільки батько позивача не прийняв спадщину і помер після спливу строку, встановленого для її прийняття, а тому спадкова трансмісія не підлягає застосуванню.

Особа звернулась до суду з позовом до іншої особи про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом в порядку спадкової трансмісії після смерті діда з тих підстав, що після смерті його діда залишилося спадкове майно, яке він заповідав батькові позивача. Після смерті батька, який не встиг прийняти спадщину за заповітом, позивач вважав себе спадкоємцем майна померлого батька за законом.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також:  Наявність хронічних захворювань та інвалідність самі собою не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Оскільки батька позивача вже після його смерті було позбавлено права власності на спадкове майно та він не може захистити свої права, позивач вважав, що має право на визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті діда в порядку аналогії закону та спадкової трансмісії.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки у цьому випадку трансмісія не застосовується.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що спадщина може бути прийнята в порядку спадкової трансмісії після спливу строку для прийняття спадщини за письмовою згодою спадкоємців або в судовому порядку, якщо суд визнає причини пропуску цього строку поважними (ч.ч. 2, 3 ст. 1272 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).

Читайте також: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини

Частиною 3 ст. 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 4 листопада 2015 р. у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 р. у справі № 6-1215цс16.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.

Читайте також: Незнання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску спадкоємцем строку прийняття спадщини

Право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може бути здійснене у строк, який не сплив на момент смерті спадкодавця. Тобто смерть спадкоємця, який би мав право на спадщину, має настати в межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця. Право на прийняття спадщини за спадковою трансмісією переходить до спадкоємців цієї особи у межах строків для прийняття спадщини.

У цій справі батько позивача не прийняв спадщину, помер після спливу строку, встановленого для її прийняття, тому спадкова трансмісія не може бути застосована.

Тому Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ст. 1276 ЦК України передбачено перехід права на прийняття спадщини спадкоємця, який не встиг її прийняти внаслідок смерті в межах строку для прийняття спадщини, а не перехід права на подання позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Господарський позов може бути залишено без розгляду до закриття підготовчого провадження, якщо позивач не сплатив або не доплатив судовий збір

Опубліковано

on

21 травня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/5120/20 залишив без задоволення касаційну скаргу ДП, конкретизувавши питання щодо можливості застосування норм процесуального права (ч.ч. 11, 13 ст. 176 і п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України) на стадії підготовчого провадження або на стадії розгляду справи по суті.

ДП «Львіввугілля» звернулось до суду з позовом до ДП «Держвуглепостач» про стягнення заборгованості за договором поставки вугілля.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Не справляється судовий збір в разі оскарження додаткового судового рішення, а не рішення суду першої інстанції

Ухвалою господарського суду, залишеною без змін апеляційним судом, позовну заяву залишено без розгляду з посиланням на положення ст.ст. 86, 164, 176, 226, 271, 275, 276 ГПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір», застосовуючи які суди дійшли висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з неусуненням у встановлений строк недоліків позовної заяви у частині несплати судового збору.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У касаційній скарзі ДП «Львіввугілля» наголошувало на тому, що суд першої інстанції, встановивши вже на стадії розгляду справи по суті обставину подання позовної заяви без додержання вимог, викладених у ст.ст. 162, 164, 172 ГПК України, мав здійснити розгляд справи по суті, а судові витрати, пов`язані з розглядом справи, розподілити за результатами такого розгляду відповідно до ст. 129 ГПК. При цьому скаржник посилався на постанову Верховного Суду від 24 липня 2018 р. у справі № 916/3255/17.

Читайте також: Спір між фізичною особою, яка вважає себе власником частки в товаристві, і фізичною особою, яка володіє цією часткою, є корпоративним

Верховний Суд не знайшов підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 916/3255/17, оскільки у вказаній справі за позовними вимогами майнового та немайнового характеру судами встановлена недоплата судового збору за позовну вимогу майнового характеру та після постановлення ухвали судом про залишення позовної заяви з вказаних підстав (недоплата судового збору) без руху подання позивачем заяви про часткове залишення позовних вимог без розгляду. Водночас у справі, яка переглядалася суди, розглядаючи позовні вимоги майнового характеру, встановили відсутність доказів сплати судового збору ДП «Львіввугілля» та невчинення дій на виконання ухвали про усунення недоліків. Тобто у кожній із вказаних справ суди приймали рішення за різними встановленими обставинами.

При цьому Верховний Суд конкретизував питання щодо можливості застосування норм процесуального права (ч.ч. 11, 13 ст. 176 і п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України) на стадії підготовчого провадження або на стадії розгляду справи по суті.

Читайте також: Докази мають бути достатніми чи вірогідними: в чому логіка законодавця?

Згідно з ч.ч. 11, 13 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у ст.ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Зазначені процесуальні норми не містять жодних застережень щодо допустимості залишення позову без розгляду виключно до закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у разі, якщо позивач не усунув недоліків оформлення позовної заяви, які полягають у несплаті або недоплаті судового збору.

Цими ж нормами процесуального закону керувався і суд першої інстанції, постановлячи на стадії розгляду справи по суті оскаржувану ухвалу про залишення позову ДП «Львіввугілля» без розгляду, з огляду на неусунення ним допущених недоліків у виді несплати судового збору, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що у свою чергу, свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм процесуального права.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link