Чи варто тлумачити звичні нам слова і поняття?

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Тлумачення судами загальновживаних слів і понять у юридичних документах набуває важливого значення. Багато загальновживаних, всім відомих слів і понять нібито усіма мають однаково сприйматись, але судова практика це спростовує. Так, у кодексах, законах, договорах досить часто використовуються поняття «строк» і «термін». Чи відрізняються вони за змістом? Виявляється, що йдеться про певні юридичні терміни, і за змістом відрізняються вони істотно. Нерозуміння цього може привести до юридичних помилок з серйозними наслідками. Так само визначення моменту закінчення строку, певного проміжку часу прийменниками «до» або «по». Виявляється, що і між ними є різниця.

Строк чи термін?

Постанова Великої Палати Верховного Суду України (далі — ВС) від 28.03.2018 р. у справі 444/9519/12.

Обставини справи. Банк-позивач звернувся до суду з позовом до Позичальника-Відповідача з приводу стягнення коштів за кредитним договором. За умовами цього договору відповідач отримав кошти у сумі 8 235,50 грн на 24 місяці (строк кредитування) і кінцевим терміном повернення 3 червня 2008 р. року. Оскільки відповідач зобов’язання за договором не виконував, станом на 10 грудня 2012 р. виникла заборгованість у сумі 83 753,31 грн.

У 2015 р. суд першої інстанції стягнув з відповідача заборгованість на користь Банку. Суд обґрунтував рішення, зокрема тим, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 24 грудня 2012 р., тобто в межах спеціальної позовної давності, обумовленої сторонами у договорі, а саме: згідно з пунктом 5.5 «Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)» позовна давність за договором встановлюється тривалістю 5 років. З огляду на це суд також дійшов висновку, що кінцевим терміном повернення коштів було 3 червня 2013 р.

Крім того, суд вказав, що сторони встановили строк дії договору, термін повернення кредиту, а також строк виконання зобов’язань.

Втім, Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про відмову Банку в задоволенні позову. Врешті решт справа потрапила до Великої Палати ВС.

Позиція ВС

Суд визначився щодо понять «строк договору», «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання». На думку ВСУ, поняття «строк договору», «строк виконання зобов’язання» та «термін виконання зобов’язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період часу, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент часу, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін — календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

ВС дійшов висновку, що закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею обов’язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої вказаної статті, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання.

У наведеній справі, на думку ВС, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов’язання. Так, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 3 червня 2006 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 24 місяці, тобто до 3 червня 2008 року включно, кредитні кошти в національній валюті в розмірі 8 235,50 грн, які зобов’язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 27 числа кожного місяця кошти в сумі 441,31 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов’язання.

Далі ВС висловися щодо актуальної проблеми виконання зобов’язання простроченого боргу після спливу строку (терміну) такого виконання.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кредит позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти. Тобто зобов’язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов’язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється після виконаннях, проведеного належним чином. Отже, як зазначив ВС, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов’язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов’язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона в момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Втім, у разі спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

«До» чи «по»?

Виявилося, що застосування в договорах прийменників «до» або «по» при визначення моменту закінчення певного строку також має різне значення.

Постанова Вищого господарського суду України (далі — ВГСУ) від 13.12.2016 р. у справі № 910/21225/15.

Обставини справи. Між Замовником і Постачальником було укладено договір про закупівлю товарів. Договором передбачено, що товар постачається до 01.12.2014 р. Строк дії договору до 25.12.2014 р., а в частині гарантійних зобов’язань — до повного їх виконання. Відповідач не виконав свої зобов’язання щодо поставки товару, що і стало предметом судового розгляду.

Висновки ВГСУ: якщо у договорі виконання грошового зобов’язання визначається до настання певного терміну, до 1 грудня 2014 р. (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов’язання вважається день, що передує цьому терміну (30 листопада 2014 р.). Водночас, коли у тексті договору виконання грошового зобов’язання визначено «по 1 грудня 2014 р.» або «включно до 1 грудня 2014 р.», то останнім днем виконання такого зобов’язання буде 1 грудня 2014 р..

Аналогічна правова позиція викладена в п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 р. № 14.

Коментар і рекомендації

Зміст окремих слів і понять, у тому числі й загальновживаних, набуває особливого значення, коли йдеться про тлумачення судом змісту, тексту договору як юридичного документа. Юридичне значення таких слів і понять може не збігатися зі звичайним, загальноприйнятим значенням

Так, словники вживаної української мови здебільшого не розрізняють поняття «строку» і «терміну», розглядаючи їх як синоніми, що означають певний проміжок (період) часу (див. наприклад, Академічний тлумачний словник української мови, 1970-1980 рр.). Втім, як юридичні поняття вони розрізняються, на що вказав і ВС у постанові, що коментується. Так, ч. 1 ст. 251 ЦК України визначає строк як певний період часу, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Натомість терміном є певний момент часу, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін — календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Між тим у текстах договорів на практиці подеколи юридичні поняття «строк» і «термін» не розрізняються, вони застосовуються як синоніми, що є юридичною помилкою, призводить до плутанини і негативних правових наслідків.

Взагалі, при складанні тексту договору слід перевіряти, чи є вживані слова і поняття юридичними термінами, і якщо є, як само їх зміст визначається чинним законодавством.

Так само і звичайний, загальновживаний зміст, наприклад, прийменників «до» і «по» істотно розрізняється, на що вказав ВГСУ у своїй постанові, що коментується. Отже, в таких випадках слід перевірити точний зміст слів, що застосовуються в договорі, навіть якщо вони не є юридичними термінами. Для цього слід звертатись до тлумачних словників української мови.

Слід звернути увагу і на те, що у ВС не викликало заперечень таке досить часто вживане юридичне формулювання в договорах: загальний строк договору встановлюється до певної дати, а в частині окремих зобов’язань — до повного їх виконання.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути