Судова практика
Для кваліфікації злісної непокори адміністрації установи виконання покарань має бути визначено чи належить посада працівника до адміністрації і чи передбачає право накладати на засуджених дисциплінарні стягнення
24 листопада 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 442/2707/15-к залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який оскаржував виправдання засудженого.
Місцевий суд, з яким погодився й апеляційний, визнав фігуранта невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК, і виправдав через недоведеність наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд вказав, що відповідальність за ст. 391 КК можлива лише за умови, якщо вимоги адміністрації до засудженого є законними.
Диспозиція ст. 391 КК є бланкетною, яка для розкриття її змісту відсилає до інших нормативно-правових актів, інструкцій, правил, положень тощо, які регламентують як обсяг повноважень відповідної службової особи, яка висуває вимогу, так і обов’язки засудженого, недотримання яких призведе до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 391 КК.
Під злісною непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, від виконання конкретних і законних вимог представника адміністрації установи, який уповноважений пред’явити таку вимогу, а особа, яка відбуває покарання, зобов’язана і має можливість її виконати, але умисно не виконує. Адміністрацією установи виконання покарань є особи, наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.
Згідно з ч. 1 ст. 135 КВК (в редакції від 16 лютого 2010 р., чинній на момент вчинення злочину) передбачено, що правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені ст. 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов’язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії.
Як видно з матеріалів кримінального провадження і це встановлено судовими інстанціями, стороною обвинувачення не надано наказу, згідно з яким посада начальника сектора максимального рівня безпеки входить до складу адміністрації установи виконання покарань та передбачає наявність у нього права накладати на засуджених дисциплінарні стягнення.
Читайте також: Позов про визнання неправомірною бездіяльності прокурора під час виконання вироків підлягає розгляду в адміністративному суді
Апеляційний суд відповідно до положень ст. 22 КПК надав прокурору можливість подати докази на підтвердження повноважень начальника сектора максимального рівня безпеки, проте прокурор таким правом не скористався.
Окрім того, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, що сторона обвинувачення не надала місцевому суду підтверджуючих документів як щодо обґрунтування законності накладення на фігуранта кожного стягнення за період відбування покарання та дотримання при цьому процедури застосування відповідного виду стягнення, так і обґрунтованості накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді переведення до приміщення камерного типу, що є вирішальним для правильного визначення суб’єкта злочину, а відтак наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого ст. 391 КК, а навпаки судом першої інстанції встановлено вчинення фігурантом малозначних порушень.
Отже, беручи до уваги, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діянні фігуранта є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК, суд обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок.
Підготував Леонід Лазебний
