Судова практика
Для розгляду справ про визнання втраченого векселя недійсним та відновлення прав на втрачений вексель існує спеціальний порядок
20 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/35571/18-ц дійшов висновку, що наслідком подання заяви держателем втраченого векселя є не лише залишення без розгляду заяви про визнання недійсним і про відновлення прав на втрачений вексель, а й встановлення судом строку для пред’явлення позову заявником в загальному порядку до держателя векселя про їх витребування.
Сільськогосподарський виробничий кооператив звернувся до суду із заявою про визнання втрачених векселів недійсними та відновлення прав на втрачені векселі.
Заяву обґрунтував тим, що між ним та ДП було укладено договір поставки молока.
На виконання умов договору та на підставі додаткової угоди, згідно з акта прийому-передачі векселя (векселів) векселедавець (ДП) передав у власність векселеотримувача (СВК), який прийняв як оплату, прості векселі номіналом 1 000 000 грн в кількості 12 штук на загальну суму 12 000 000 грн. ‘
Коли позивач направив до компанії вимогу щодо повернення векселів, векселі не було повернено.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з наявності спору про право (ч. 6 ст. 294 ЦПК України). Апеляційний суд ухвалу районного суду скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі на цю ухвалу відповідач зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на наявність спору про право щодо векселів, який може бути розглянуто та вирішено виключно за правилами позовного провадження. Судом апеляційної інстанції було порушено положення ст. 320 ЦПК України та неправильно застосовано приписи ст.ст. 3, 11 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». СВК не є і не може бути заявником у розумінні ч. 1 ст. 320 ЦПК України, оскільки не є особою, яка втратила цінний папір на пред`явника або вексель. Апеляційний суд неправильно розтлумачив приписи ст.ст. 323, 324, 325 ЦПК України, внаслідок чого прийшов до хибного висновку про виключне право векселедержателя на подання заяви про залишення заяви без розгляду, що призвело до неправильного вирішення спору.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.
На підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Згідно з гл. 7 розд. IV ЦПК України суди розглядають справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі в окремому провадженні (ст.ст. 320–328 Кодексу).
За змістом ч. 1 ст. 320 ЦПК України особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України держатель втраченого цінного папера на пред’явника або векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред’явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.
В такому разі суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду та встановлює строк для пред’явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного папера на пред’явника або векселя про їх витребування (ч.ч. 1 – 3 ст. 325 ЦПК).
Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку, що цивільним процесуальним законодавством передбачено спеціальний порядок розгляду справ за заявами про визнання втраченого векселя недійсним та відновлення прав на втрачений вексель. Ухвала про залишення без розгляду заяви про визнання недійсним і про відновлення прав на втрачений вексель постановляється, якщо особа, яка є держателем втраченого векселя, подасть заяву про це до суду.
З огляду на зазначене Верховний Суд визнав обґрунтованим рішення суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
