Судова практика
Для встановлення дезертирства судам необхідно досліджувати та брати до уваги докази, які підтверджують наявність у військовослужбовця мети ухилитися від служби
18 квітня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/14205/13-к задовольнив касаційну скаргу прокурора, який наполягав, що військовий комісар мав умисел вчинити дезертирство.
З метою ухилитися від військової служби, а також маючи намір уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, військовий комісар самовільно залишив місце служби та прибув до міжнародного аеропорту, пройшов митний контроль, контроль на авіаційну безпеку та розпочав проходження прикордонного контролю для виїзду за межі України. Однак, під час цього контролю працівники ДПСУ виявили, що йому заборонено виїзд за межі України, а тому відмовили у виїзді, чим перешкодили доведенню ним до кінця злочину з причин, що не залежали від його волі.
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, його, зокрема визнано невинуватим за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 408 КК України та виправдано у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.
У касаційній скарзі прокурор стверджував, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у фігуранта не було підстав для вчинення дій, направлених на умисне ухилення від військової служби, що в свою чергу виключає наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 408 КК України.
Читайте також: Обов’язковою ознакою дезертирства є мета ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди
Верховний Суд вказав, що у своїй апеляційній скарзі прокурор наголошував, що місцевий суд, виправдовуючи фігуранта за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 408 КК України, належним чином не дослідив надані стороною обвинувачення докази та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, що в свою чергу призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Так, оскаржуючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, сторона обвинувачення стверджувала, що судом не було надано належної правової оцінки показанням свідків, які пояснювали, що фігурант не мав дозволу на відпустку, залишення місця служби та виїзд за кордон. При цьому прокурор зауважував, що показання свідка суд першої інстанції у вироку не навів, а показанням інших свідків взагалі не надав жодної оцінки та не зазначив мотивів, за яких їх відхилив.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі прокурор також зазначав, що факт наявності у обвинуваченого умислу на дезертирство підтверджується і тим, що фігурант був достовірно обізнаний щодо обраного стосовно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, який унеможливлює самовільне залишення території України, а тому, усвідомлюючи наслідки притягнення до кримінальної відповідальності, шляхом виїзду за кордон, хотів уникнути покарання за інший злочин, передбачений ч. 2 ст. 368 КК України.
Читайте також: Факт завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу діючого військовослужбовця
Суд апеляційної інстанції лише перерахував враховані місцевим судом докази та формально послався на відсутність будь-яких порушень під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Не навівши належного і вмотивованого обґрунтування своїх висновків, суд апеляційної інстанції вказав на безпідставність доводів, зазначених у апеляційній скарзі прокурора, повністю проігнорувавши твердження та посилання щодо порушень вимог КПК України, на які вказувала сторона обвинувачення.
Крім цього, зі змісту пред’явленого обвинувачення, про яке зазначено у вироку, вбачається, що фігурант, будучи військовослужбовцем, з метою уникнення покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, вирішив самовільно ухилитися від військової служби та суду шляхом виїзду за межі України до Королівства Іспанії.
Ухвалюючи виправдувальний вирок з підстав відсутності в діях фігуранта складу злочину (відсутність умислу на ухилення від військової служби), місцевий суд, всупереч положення п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, не навів обґрунтувань, за яких відкинув докази сторони обвинувачення.
Отже, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
