Судова практика
Для звільнення працівника через втрату довір’я не є обов’язковим настання для роботодавця негативних наслідків чи заподіяння матеріальної шкоди
8 лютого 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 546/243/20 задовольнив касаційну скаргу ТОВ, яке звільнило керівника філії через втрату довір’я.
Директор філії ТОВ звернувся до суду з позовом до товариства про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, вважаючи, що наказ про його звільнення у зв’язку із втратою до нього довір’я з боку власника або уповноваженого ним органу був незаконним та підлягав скасуванню. Зокрема наполягав, що зміст його основних трудових обов’язків не включав безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей, а полягав виключно в управлінні філією, що свідчить про те, що особи, які займають зазначену посаду, не є суб’єктами, яких можна звільнити за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Рішенням районного суду, з яким погодився апеляційний суд, позов задоволено.
Розглянувши касаційну скаргу ТОВ, Верховний Суд вказав, що тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Читайте також: Невиконання розпорядження керівника не є підставою для відсторонення працівника від посади за ст. 46 КЗпП
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 р. у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 р. у справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-100цс16.
Виходячи з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, – це особи, які одержують їх під звіт.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що до кола посадових обов’язків позивача, як директора філії, одночасно входять як загально-управлінські функції по керуванню відокремленим підрозділом, так і безпосереднє обслуговування товарно-матеріальних цінностей підприємства. До його повноважень позивача також входило розпорядження коштами та майном філії, зокрема здійснення банківських операцій з грошовими коштами за банківським рахунком філії, що свідчить про безпосереднє розпорядження коштами та майном філії, а не лише контроль за їх використанням.
Крім того, наявність договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність додатково підтверджує факт безпосереднього обслуговування позивачем товарно-матеріальних цінностей підприємства.
Отже, Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове – про відмову у задоволенні позову.
Підготував Леонід Лазебний
