Судова практика
Доведення вини особи не має значення для кондикційних зобов’язань, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої
5 квітня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 357/8975/20 задовольнив частково касаційну скаргу позивача, який визначив розмір шкоди та надав докази на її підтвердження.
Власник земельної ділянки звернувся до суду з позовом до ТОВ, у якому, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, просив стягнути з відповідача суму коштів (шкоди) за безпідставне користування земельною ділянкою з мотивів недійсності додаткової угоди до договору оренди землі (непідписання договору та неотримання коштів за ним).
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з посиланням на те, що додаткова угода фізично існує, оскільки не була визнана недійсною у судовому порядку, відтак встановлювала правовідносини, що в свою чергу виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Апеляційний суд змінив мотиви відмови у задоволенні позову, викладені судом першої інстанції, дійшовши висновку, що вказаний правочин слід вважати неукладеним.
Встановивши відсутність договірних відносин між сторонами, суд апеляційної інстанції відмовив позивачу у стягненні шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою через недоведеність вимог. За висновком апеляційного суду позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач взагалі користувався земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур у спірний період, та не довів розмір фактичного доходу, отриманого відповідачем.
Читайте також: Якщо договір оренди є нікчемним, з орендаря можна стягнути кошти за користування безпідставно набутим майном
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 р. у справі № 925/230/17, на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник.
Положення ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах – отримане однією із сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Отже, обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Читайте також: Підстави для стягнення збитків та повернення безпідставно набутого майна є відмінними та врегульовані різними нормами права
Предметом позову у цій справі є стягнення з ТОВ неодержаного доходу за безпідставне користування земельною ділянкою, належної позивачу на праві власності, за період з 2016 року по 2019 рік.
Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.
Разом з тим, для кондикційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. 1212-1214 ЦК України).
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 р. у справі № 629/4628/16-ц.
Читайте також: Нікчемність додаткових угод до основного договору не означає відсутності між сторонами договірних відносин
В такому випадку діє презумпція заподіяння шкоди, за якої позивач має право вимагати відшкодування шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою, а відповідач у випадку його незгоди з розміром шкоди, визначеним позивачем, має право оспорювати цей розмір і доводити менший розмір шкоди.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів розмір збитків, які йому завдано відповідачем, який без достатньої правової підстави зберігав у себе майно позивача, ВС визнав передчасними.
У цій справі позивач визначив розмір шкоди, надав докази на її підтвердження й спростувати такі докази має саме відповідач, а суд може лише оцінити докази і, якщо розмір шкоди завищений, зменшити його.
Тому Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
