Судова практика
Дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька є разовим та не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки
31 травня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 297/1949/21 задовольнив частково касаційну скаргу відповідача, який не надав позивачці дозвіл на виїзд дитини за кордон.
Мати малолітньої звернулась до її батька з позовом, у якому просила надати їй дозвіл на тимчасове багаторазове вивезення доньки за кордон для оздоровлення без дозволу (згоди) та супроводу відповідача строком на 3 роки.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено з мотивів забезпечення інтересів дитини, її належного виховання, фізичного, духовного і морального розвитку.
У касаційній скарзі відповідач, зокрема, зазначав, що судом першої інстанції не конкретизовано в які періоди/проміжки часу та в яку саме країну дитина повинна/має право виїжджати за кордон, а лише зазначено строк на три роки.
Верховний Суд вказав, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 313 ЦК України).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 р. у справі № 712/10623/17 викладено правовий висновок про те, що «… дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення. Суди, на підставі належно оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення відповідного часового проміжку перебування дитини в іншій державі, строку та мети виїзду, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких позовних вимог (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 р. у справі № 235/139/16-ц)».
У цій справі рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, зобов’язано матір не чинити перешкоди батьку в спілкуванні з донькою та у її вихованні. Встановлено батьку час та місце для спілкування з донькою.
Мати звернулась з позовом про надання дозволу на виїзд за кордон без згоди батька, в якому просила надати їй дозвіл на тимчасове багаторазове вивезення доньки за кордон для оздоровлення без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини строком на 3 роки.
При задоволенні позову суди зробили висновок про те, що надання дозволу на тимчасове багаторазове вивезення доньки за кордон для оздоровлення без дозволу, згоди та супроводу батька строком на 3 роки, відповідатиме найкращим інтересам дитини. Натомість суди залишили поза увагою, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення початку і закінчення періоду, протягом якого малолітня дитина перебуватиме за кордоном, країни перебування, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача.
Тому Верховний Суд оскаржені судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
