Судова практика
Факт передання оригіналів носіїв інформації іншим органам не робить їх копії допустимими доказами
Використання стороною обвинувачення копій відеофонограм (фонограм), що зафіксовані на оптичних дисках, на які фіксувалися НСРД, а не їх оригіналів, спричиняє визнання всіх похідних від них доказів недопустимими.
11 березня 2020 р. Верховний Суд у справі № 149/745/14 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, який вказував про безпідставність визнання судом недопустимими доказами протоколів негласної слідчої (розшукової) дії.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18 квітня 2013 р. № 221- VІІ); за ч. 2 ст. 382 КК України (в редакції Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VІ) та водночас визнано невинуватою у вчиненні низки кримінальних правопорушень.
У касаційній скарзі прокурор, серед іншого, вказував на безпідставність визнання судом недопустимими доказами протоколів негласної слідчої (розшукової) дії – аудіо-, відеоконтролю особи від 5 вересня 2013 р. без урахування відповіді СБУ про передачу оригінальних носіїв інформації до органу розслідування, відповідно до якої у випадку виникнення сумнівів щодо оригінальності (автентичності) наданих суду матеріалів, отриманих в результаті проведення НСРД, вони можуть бути направлені до ІСТЕ СБУ для проведення їх відповідного експертного дослідження та вирішення питання щодо наявності або відсутності ознак монтажу у відеофонограмах негласної слідчої (розшукової) дії.
Засуджений та його захисник у касаційних скаргах твердили не лише про недопустимість доказів, а й про їх неправильну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Згідно з ч.ч. 2 та 4 ст. 252 КПК проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів; прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК обов’язок доказування належності і допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Враховуючи те, що під час судового розгляду, на підставі висновку експерта КНДІСЕ Міністерства юстиції України було встановлено, що відеофонограми (фонограми), на які посилається сторона обвинувачення, що зафіксовані на оптичних дисках, на які фіксувалися НСРД, є копіями, судом обґрунтовано визнано їх недопустимими доказами, а відповідно – й інші похідні від них докази, в тому числі протоколи негласної слідчої (розшукової) дії – аудіо-, відеоконтролю особи також визнано недопустимими, про що зазначено в судових рішеннях.
З урахуванням вимог ст. 22 та ч. 2 ст. 92 КПК колегія суддів ВС визнала безпідставним посилання в касаційній скарзі прокурора на відповідь СБУ про можливість направлення доказів до ІСТЕ СБУ для проведення їх експертного дослідження.
Крім того Верховний Суд вказав, що хоча засуджений і його захисник і вказували на недопустимість певних доказів, проте одночасно не погоджувалися із наданою судами оцінкою цих доказів, що з урахуванням положень ст. 433, 438 КПК України не входить до предмету касаційного розгляду.
Підготував Леонід Лазебний
