Автоматичний запис телефонних розмов програмою, яку особа встановила на свій мобільний телефон, і наданий правоохоронним органам, не містить ознак зняття інформації в розумінні НСРД та є допустимим доказом

21 травня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати ККС ВС  у справі № 450/1952/18 відмовив у задоволенні касаційних скарг захисників, які твердили про недопустимість як доказів зокрема аудіозаписів телефонних розмов. 

Вироком районного суду. Залишеним без змін апеляційним судом визнано винуватими і засуджено двох обвинувачених за ч. 2 ст.187, ч. 4 ст. 187 КК відповідно до 9 і 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

У касаційній скарзі сторона захисту, зокрема, стверджувала, що аудіозаписи телефонних розмов є недопустимими доказами, оскільки здійснювалися потерпілим за допомогою встановленої на його телефон програми автоматичного запису, а тому отримані у позапроцесуальний спосіб та через втручання у приватне життя без попереднього дозволу суду.

Читайте також: Використання газового балончика в ході заволодіння чужим майном створює склад розбійного нападу лише тоді, коли це було чи могло бути небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого

Колегія суддів ККС вказала, що відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що потерпілий не займався прослуховуванням телефонів кожного із засуджених, а встановлена ним на власний мобільний телефон програма автоматично здійснювала записи всіх його особистих телефонних розмов. Такий запис не здійснювався цілеспрямовано щодо засуджених і не містить ознак зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в розумінні НСРД.

Читайте також: Заволодіння майном потерпілого, погрожуючи йому кишеньковим ножем, який потерпілий сприймав як холодну зброю, слід кваліфікувати як розбій

Сторона захисту не вказала, яким чином аудіозапис потерпілим власних телефонних розмов міг вплинути на порушення прав чи свобод засуджених, котрі на стадії готування до вчинення особливо тяжких злочинів відшукали в мережі Інтернет номер мобільного телефону потерпілого, після чого, під приводом обміну іноземної валюти, телефонували до останнього і призначили йому місце зустрічі у населеному пункті, де в цей же день скоїли на потерпілого розбійний напад.

Потерпілий добровільно передав працівникам правоохоронних органів аудіозаписи своїх телефонних розмов лише після вчинення засудженими щодо нього злочину і на підтвердження автентичності голосів була проведена відповідна експертиза.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в даному конкретному випадку не відбувалося втручання у приватне життя обвинувачених, оскільки публічний інтерес у отриманні інформації щодо вчинення особливо тяжкого злочину переважав над приватним інтересом, що відповідає практиці ЄСПЛ.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути