Фейкові послуги банку не оплачуються

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Останнім часом помітно змінилася практика Верховного Суду (далі — ВС) відносно спорів громадян з банками. Все частіше суди почали згадувати про такі принципи цивільного права, як справедливість, розумність. З’ясувалося, що банківські договори досить часто цим принципам не відповідають. Банки напридумували багато фейкових, тобто позбавлених конкретного змісту, послуг і беруть за це з клієнтів чималі гроші. Останнім прикладом стала справа «про обслуговування» банком-відповідачем кредиту.

Постанова ВС від 27.12.2018 р. № 695/3474/17

Обставини справи

У 2016 році між позивачем (позичальник) та Банком-відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 29 999,00 грн зі сплатою 24,99 процентів за користування кредитом, на строк до 29 вересня 2019 року. Крім цього кредитним договором передбачено обов’язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених договором.

Посилаючись на те, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують його права, позивач-позичальник подав позов до суду. Просив визнати недійсним з моменту укладення вищевказані положення спірного договору та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок вже сплачених позивачем з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену спірну комісію у розмірі 11 056,61 грн у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором.

Попередні суди дійшли висновку, що Банк-відповідач, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначив, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується така комісія. При цьому суди пославшись, на ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказали, що вимоги Банку про сплату спірної комісії не відповідають вимогам справедливості. Суди позов до банку задовольнили і вищевказаний пункт кредитного договору визнали недійсним з моменту укладення договору. Крім цього Банк зобов’язали зробити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену позивачем комісію у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором.

Банк подав на винесені судові рішення касаційну скаргу до ВСУ. Касаційна скарга обґрунтована доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо визнання умов кредитного договору несправедливими, оскільки плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, а тому не суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та узгодженому сторонами графіку платежів за кредитним договором.

Позиція ВС

Верховний Суд у своїй касаційній постанові зазначив, що відповідно до положень абзацу 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, що передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того, на думку ВС, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будьяких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Далі ВС зазначив, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитний договір тощо).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що зазначена постанова НБУ втратила чинність, є необґрунтованими, оскільки вона була чинною на момент укладення сторонами кредитного договору, а відтак її виконання було обов’язковим для банку.

ВС дійшов висновку, що положення спірного договору про споживчий кредит у частині встановлення плати за обслуговування кредиту є несправедливими. Це є підставою для визнання таких положень недійсними. Судом першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, коректно застосовано норми закону, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Касаційну скаргу Банку залишено без задоволення.

Коментарі та рекомендації

Головна помилка Банку-відповідача у наведеній справі — не конкретизовані окремі умови договору, не розписано, які саме дії, операції банк зобов’язується вчинити для обслуговування кредитної заборгованості. Між тим у спірному договорі за це була передбачена відповідна оплата, яку мав здійснювати Позичальник-позивач. Таким чином ішлося про надання платних послуг невстановленого змісту, не були визначені зобов’язання Банку, що є прямим порушенням ч. 1 ст. 509 ЦКУ. Відповідно до загального правила, передбаченого у ч. 1 ст. 901 ЦКУ, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Таким чином, зміст окремих понять і спеціальних термінів банківських договорів з наведенням переліку конкретних дій або операцій, що має вчинити банк, слід розкривати і деталізувати або в самому договорі (понятійний апарат), або у внутрішніх документах банку з обов’язковим ознайомленням під розписку клієнтів банку.

Судова практика традиційно виходить з того, що споживач є вразливою стороною договірних відносин і потребує посиленого захисту своїх прав.

Слід також узяти до уваги, що 10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування» (далі — Закон), відповідно до якого вже згаданий Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується щодо відносин споживчого кредитування лише у частині, що не суперечить Закону «Про споживче кредитування». Тобто цей Закон став спеціальним щодо відносин споживчого кредитування.

Відповідно до п. 10 ст. 1 Закону поняття споживчого кредитування включає, серед іншого, і правовідносини щодо обслуговування споживчого кредиту.

У п. 10. ст. 9 Закону кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит, на вимогу споживача, надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз’яснення істотних характеристик запропонованих послуг. Таким чином, з’ясовувати незрозумілі положення договору варто до його підписання і не доводити спір до судового рогляду.

Далі передбачено, що інформація, наведена у паспорті споживчого кредиту, викладається шрифтом одного розміру і типу та в одному форматі друку. Забороняється у будьякий спосіб ускладнювати прочитання споживачем такої інформації, у тому числі шляхом її друкування шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону тощо.

Згідно з п. 5 ст. 12 Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Новий Закон зобов’язує кредитну установу отримати від споживача розписку такого змісту: підтверджую отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих виходячи із обраних мною умов кредитування, підтверджую отримання мною всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до моїх потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз’яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для мене.

Чи звільнить така розписка Позичальника Банку від обов’язку розкрити конкретний зміст відповідних платних послуг у тексті договору або у власних внутрішніх документах? Вважаємо, що ні, тому наведена судова практика і надалі зберігатиме свою актуальність.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути