Главі КСУ часів Януковича відмовили в поновленні на посаді | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Главі КСУ часів Януковича відмовили в поновленні на посаді

Опубліковано

on

Велика палата Верховного Суду відмовилася поновлювати на посаді суддю Конституційного Суду часів Віктора Януковича Анатолія Головіна.

Про це заявив суддя Верховного Суду Всеволод Князєв під час пре­зентації результатів судової реформи в Україні в штаб-квартирі ОБСЄ у Відні. «Суддю Головіна обрали суддею Конституційного Суду за часів президентства В. Януковича за квотою парламенту. У 2012 році цей склад КСУ визнав неконституційними зміни в Конституцію, прийняті раніше Верховною Радою, і тим сприяв узурпації влади. Після Револю­ції Гідності новий склад парламенту розглянув питання про дисциплі­нарну відповідальність суддів, які ухвалили таке рішення. І, відповідно, А. Головін і ще троє суддів, призначені за квотою парламенту, були звільнені з посади», — розповів В. Князєв.

Пізніше ці судді оскаржили рішення парламенту у Вищому адмінсу­ді, а в подальшому — у Верховному Суді України. «Рішенням Вищого адмінсуду суддя Головін був поновлений на посаді судді КСУ. Але 15 березня Велика палата Верховного Суду, розглянувши скаргу Верховної Ради на рішення ВАСУ, відмовилася поновлювати його на посаді», — пояснив суддя.

Своє рішення Велика палата Верховного Суду мотивувала тим, що, по-перше, суддями КСУ було скоєно порушення, оскільки після вне­сення змін у Конституцію вони не можуть визнавати її неконституцій­ною. «Конституційний Суд може визнавати неконституційними лише закони. А закон про внесення змін до Конституції є частиною Консти­туції. Тому КСУ не міг приймати таке рішення», — сказав В. Князєв.

По-друге, парламент на якомусь етапі може ставити питання про кваліфікацію суддів КСУ, яких він призначав. Тому Верховна Рада має прерогативу вирішувати питання щодо тих суддів, яких ВРУ призначи­ла за своєю квотою, додав Всеволод Князєв. Рішення Великої палати Верховного Суду є остаточним.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Адміністративний арешт – тільки після апеляційного оскарження

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

Конституційний Суд України визнав непропорційним та необґрунтованим негайне виконання постанови місцевого загального суду про накладення стягнення у виді адміністративного арешту як такого, що не є суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права.

Частиною 1 ст. 294 КпАП встановлено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 або ст. 32-1 Кодексу, тобто адміністративного арешту – найсуворішого з основних адміністративних стягнень, яке призначається лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб.

За ст. 326 Кодексу постанова суду про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення.

23 листопада 2018 р. Конституційний Суд України (далі – КС, Суд) ухвалив рішення № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018(3911/15) щодо відповідності ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України положень ч. 1 ст. 294 та ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс, КУпАП).

Суть адміністративного арешту визначена Судом як тимчасове обмеженням, зокрема гарантованого ч. 1 ст. 29 Основного Закону, права на свободу та особисту недоторканність, оскільки осіб, притягнутих до арешту, тримають під вартою, піддають особистому огляду, використовують на фізичних роботах без виплати заробітної плати за місцем постійної роботи під час перебування під адміністративним арештом (ч. 1 ст. 327, ч. 1, ч. 3 ст. 328 КУпАП).

КС зазначив, що до основних засад судочинства належить, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в певних випадках – на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує таке право, яке за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення КС від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення КСУ від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003).

Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Проаналізувавши ст.ст. 294, 326 КУпАП, Суд зробив висновок, що постанови загального суду про адміністративний арешт набирають законної сили в момент їх винесення та виконуються негайно.

Водночас у КУпАП безпосередньо не встановлено моменту набрання законної сили постановою про застосування адміністративного стягнення, що передбачено ст. 32 Кодексу, а у законодавчих актах України не визначено поняття набрання судовим рішенням законної сили, проте містяться лише норми, з яких випливають деякі його ознаки.

Велика палата КС, на підставі аналізу положень ГПК, ЦПК, тощо, вказала, що набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей. Основною з цих властивостей є обов’язковість, як сутнісна ознака судового рішення як акту правосуддя.

КС відмітив, що встановлене ч. 1 ст. 294 Кодексу загальне правило забезпечує юридичну визначеність і стабільність у суспільних правовідносинах, оскільки за ч. 8 цієї статті набрання чинності постановою відбувається не раніше закінчення строку на її апеляційне оскарження. Порядок же набрання чинності постановою місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту є законодавчим винятком із цього правила.

Зокрема, копія постанови суду вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено, протягом 3 днів. Така особа, упродовж 10 днів з дня винесення постанови може подати апеляційну скаргу до місцевого суду, який у 3-денний строк надсилає її з матеріалами справи до апеляційного суду. Суддя другої інстанції має здійснити перегляд справи протягом 20 днів з дня її надходження та в результаті може, зокрема, скасувати постанову та закрити провадження у справі. Скасування постанови про адміністративний арешт із на наступним закриттям справи має наслідком відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконним накладенням стягнення.

Велика палата КС зауважила, що співставлення строків реалізації права на апеляційне оскарження зі строками арешту за ст. 32, показує, що особа, піддана арешту, відбуде строк повністю ще до перегляду справи апеляційним судом.

У випадку незаконного застосування адміністративного арешту неможливо буде ні запобігти негативним індивідуальним наслідкам такої судової помилки, ні відновити в судовому порядку порушене право на свободу та особисту недоторканність.

Таким чином, оспорювані положення Кодексу фактично знижують ефективність судового захисту на стадії апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, за які призначено адміністративний арешт, чим звужують зміст прав, гарантованих Конституцією України.

Обмеження прав і свобод є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 19 жовтня 2009 р. № 26-рп/2009).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 Кодексу, якими передбачено, що постанова суду про застосування адміністративного арешту набирає законної сили в момент її винесення та виконується негайно, встановлюють обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, гарантованих ч. 3 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Зазначене обмеження конституційних прав не є пропорційним, обґрунтованим або суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права.

Отже Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) оскаржувані норми ст. 294, ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Повне рішення Конституційного Суду України – за посиланням

Читати далі

Судова практика

Підтверджувати стаж – спочатку на спеціальну комісію, а потім в суд

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

В разі незгоди з рішенням органу, який призначає пенсії, особа має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії, в цивільному судочинстві, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду за правилами адміністративного судочинства.

Громадянка звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що вона працювала дояркою в колгоспі «Зоря комунізму» в період з 1 липня 1982 р. по першу дату його реорганізації 5 лютого 1993 р. в КСП «Зоря», що згодом вдруге реорганізовано 29 лютого 2000 р. в СВК «Зоря» по 30 квітня 2010 р. включно, з виконанням у всі ці періоди норми обслуговування корів не менш як 33 голови.

Відповідно, загальний стаж роботи заявниці становив більше 20 років, згідно із записами у трудовій книжці, а після досягненні нею 50-річного віку вона здобула право на пільговий вихід на пенсію,

В управлінні Пенсійного фонду заявниці відмовили у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв’язку з відсутністю у неї документів, що підтверджують виконання встановлених норм обслуговування корів.

Проте, заявник не мала можливості отримати довідку для підтвердження спеціального стажу роботи, оскільки постановою господарського суду Черкаської області СВК «Зоря» визнано банкрутом, а посадовими особами документи підприємства арбітражному керуючому (ліквідатору) передані не були.

Місцевий суд  заяву задовольнив та встановив указаний факт, мотивуючи рішення тим, що встановлення такого факту необхідне заявниці для реалізації права на отримання пенсії за пільговими умовами, зокрема пославшись на п. 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспника», якою встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Ухвалою апеляційного суду за скаргою Пенсійного фонду скасовано рішення першої інстанції з огляду на те, що така заява не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а заявниця повинна була на виконання «Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років» (далі – Порядок про підтвердження), звернутися до Пенсійного фонду для розгляду вказаного питання спеціально створеною комісією.

У касаційній скарзі заявниця просила скасувати ухвалу суду другої інстанції через порушення норми процесуального права, зокрема  вважала необґрунтованим висновок про те, що суд першої інстанції перебрав на себе повноваження та здійснив функції державного органу. А також наполягала на праві самостійно обирати способи захисту невизнаних та порушених прав.

8 жовтня 2018 р. Верховний Суд постановою у справі № 706/1637/16-ц підтримав позицію апеляційного суду вказав, що згідно з п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабміну від 12 серпня 1993 р. № 637, у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або їх правонаступників.

Якщо документи не збереглися, підтвердження трудового стажу провадиться міськими відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків; у інших випадках наявність певного стажу роботи визначається у порядку, передбаченому законодавством, що регулює правовідносини, з якими пов’язана необхідність встановлення цього стажу.

Так, за п. 3 Порядку підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що надають таке право.

Отже, для встановлення факту на підтвердження періодів роботи при ліквідації підприємства та без визначення правонаступника законом встановлено окремий порядок, з урахуванням якого заявник мала б звернутися до спеціальної комісії, а за результатами прийняття нею відповідного рішення, – оскаржити його до Пенсійного фонду України або до суду.

Тому Верховний Суд, закриваючи провадження у справі, вирішив, що апеляційний суд правильно застосував положення п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, дійшовши обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосуються рішень та дій управління Пенсійного фонду, його посадових осіб та віднесені до компетенції спеціально створеної пенсійним фондом комісії.

Враховуючи діючий порядок, отримавши відмову органу, який призначає пенсії, в разі незгоди з його рішенням, на підставі ст. 105 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ч. 2 ст. 124 Конституції України особа має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії на пільгових умовах, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду України за правилами адміністративного судочинства.

Рішення в ЄДР СР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77009116

Читати далі

Судова практика

Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк, ЮВУ

У березні цього року наша газета розповідала про одну з типових схем заволодіння грошима підприємств державної форми власності під виглядом поставок їм фіктивними фірмами неіснуючих товарів і надання неіснуючих послуг (ЮВУ, No 10/2018 р.). У ролі потерпілого виступало Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», а знаряддям зловмисників були товариства з обмеженою відповідальністю «Турботрейд» і «Турболінкс». Тоді становище державної корпорації виглядало доволі похмуро: в лютому Київський апеляційний господарський суд своїми постановами залишив без змін три рішення судів першої інстанції про стягнення з неї в сумарному обчисленні близько 360 мільйонів гривень. За півроку ситуація суттєво змінилася і Верховний Суд скасував згадані вище судові акти, направивши всі три справи на новий розгляд. І от 4 жовтня Господарський суд Київської області, розглянувши одну з них, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Турботрейд» про стягнення з Укртрансгазу 90 млн гривень.

Газотранспортна система — улюблена годівничка можновладців

Висвітлюючи дану справу не можна не сказати кілька слів про те, як ця державна корпорація дійшла до такого життя. Всім відомо, що Укртрансгаз є найприбутковішим підрозділом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Його доходи від транзиту російського газу в Європу покривають не лише збиткове транспортування блакитного палива внутрішніми трубопроводами в межах території України, а й реалізацію його за пільговими цінами для житлово-комунального сектора. Мало того, ці прибутки давали можливість заробляти «легкий хліб» цілій купі комерційних структур, що належали представникам найближчого оточення кожного нового глави держави, тож недарма дану галузь промисловості завжди вважали президентським бізнесом.

Якщо вірити засобам масової інформації, при Януковичі одну з його ніш займав нічим до того не примітний донецький бізнесмен Руслан Циплаков, головною конкурентною перевагою якого була дружба з молодшим сином колишнього президента Віктором. Під його дахом було створено чотири ТОВ: «Промінвеставтоматика», «Укртурборемонт» і вже згадані вище «Турботрейд» із «Турболінксом». Журналісти розкопали, що їхніми формальними засновниками були пенсіонери, мешканці «хрущівок» з околиці Макіївки, які підробляли нічними сторожами, а от за адресу слугувала колишня школа в Донецьку, класи якої були перетворені на складські приміщення. Але такий непоказний зовнішній вигляд не завадив їм протягом 2010—2013 років на організованих Укртрансгазом тендерних конкурсах виграти контракти на закупівлю товарів і послуг аж на два з половиною мільярди гривень. Характерна деталь: у жодних інших тендерах, окрім укртрансгазівських, ці товариства участі не брали, а в тих, в яких брали, ця четвірка розігрувала перемогу між собою, оскільки виставлений на конкурс предмет закупівлі мав настільки унікально-оригінальні характеристики, що інші гравці навіть не подавали заявок.

Старі схеми знайшли нових господарів

Невдовзі після повалення режиму Януковича, а саме 10 квітня 2014 року, Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання державних коштів службовими особами Нафтогазу й Укртрансгазу. В його короткій фабулі було написано, що зловмисники здійснювали закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами в низки підконтрольних їм підприємств, у довжелезному переліку яких було згадано й нашу четвірку. Але за чотири з половиною роки нікому з цих службових осіб не було повідомлено про підозру, вже не кажучи про обвинувальні вироки, а покинуті Циплаковим товариства (сам він втік у Росію) підібрав якийсь інший господар, який, найнявши юристів, у наступному, 2015 році, почав активно подавати до господарських судів позови про стягнення з Укртрансгазу сотень мільйонів гривень, несплачених відповідачем за, нібито, поставлені товари й надані послуги. А оскільки всі ці справи одна за другою вигравалися ним як у першій, так і в другій інстанціях, то це наштовхувало на думку про те, що новий оператор даних фіктивний фірм є настільки впливовою людиною, що контролює судову систему держави. Ця обставина давала недоброзичливцям підстави кивати на Банкову.

Із текстів судових актів можна дізнатися, що 16 листопада між ТОВ «Турботрейд» і Укртрансгазом в особі його філії, що називається виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» було укладено договір про поставку семи комплектів досить специфічного обладнання, яке включало в себе шафи автоматики, модулі збору, обробки й архівування інформації, монтажні комплекси та інші елементи. Все це на папері було поставлено у визначений договором термін у січні 2013 року і прийнято замовником без жодних зауважень, але рахунки на суму 45 мільйонів гривень так і не були сплачені. Тож тепер позивач просив суд стягнути з Укртрансгазу вищеназвану суму й плюс до того інфляційні втрати і три відсотки річних.

Перше коло було провальним для держави

Третіми особами у справі виступали Нафтогаз разом з Міністерством енергетики і вугільної промисловості України, а крім того, в процесі брала участь прокуратура Київської області. Але така представницька, на перший погляд, компанія якимсь дивом спромоглася програти позов такому, здавалося б, нікчемному опоненту. З тексту рішення неозброєним оком видно, що табір позивача фактично грав у піддавки. Попервах Укртрансгаз навіть не заперечував сам факт поставки обладнання, котрий, як запевняло «Турботрейд», підтверджувався податковими, видатковими і товарно-транспортними накладними. Натомість юристи державної корпорації затялися марнувати сили й час для доведення своєї точки зору по двох пунктах. Перший полягав у тому, що Укртрансгаз не розплатився за поставлене позивачем обладнання не зі своєї вини, а в силу непереборних обставин, бо Нафтогаз, як материнська компанія, не затвердив йому фінансові плани на 2013—2014 рік, а без цих планів йому ніяк не можна було тратити гроші. Другий був пов’язаний із безуспішним спробами довести, що обладнання було йому поставлене за завищеними цінами, у зв’язку з чим вони подали клопотання про призначення комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи.

Із першого питання суд відповів, що відповідно до чинної нормативної бази, Укртрансгаз до затвердження фінансових планів не мав права укладати договори про закупівлю товарів або принаймні давати відмашку на їх поставку. Про це докладно написано в одному профільному нормативно правовому акті з дуже довгою назвою — Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств. Він затверджений наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005 р. No 173 і, якщо коротко, то в даному випадку його зміст зводиться до фрази «Немає грошей — не замовляй обід у Метрополі».

По другому питанню ухвалою суду було доручено провести відповідне дослідження спочатку Київському, потім Дніпропетровському і врешті-решт Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз, але всі вони дали однотипну відповідь, що з наданих на дослідження документів, вони не можуть встановити ринкову вартість даного обладнання, а тому не можуть дати відповідь на питання, чи є завищеним ціна на нього. Питання про фіктивність доставки обладнання на центральний склад «Укргазенергосервісу», розташованому в містечку Боярка під Києвом, в ухвалі суду не ставилося, але експерти, дотримуючись своїх правил складання висновку експертизи, написали, що в обсязі наданих для дослідження документів виконання договору в частині поставки товару підтверджено належним чином складеними документами бухгалтерського і податкового обліку — причому як з боку ТОВ «Турботрейд», так і ПАТ «Укртрансгаз».

Шукайте істину в деталях

Оскільки названі доводи відповідача було спростовано, а інших доказів не надано, то 12 липня 2016 р. Господарський суд Київської області вирішив задовольнити позов «Турботрейда» і стягнути з Укртрансгазу 90 мільйонів гривень, з яких 45 млн грн складав основний борг, а решта — «хвости». Ухвалою Київського апеляційного господарського суду воно було залишене без змін, після чого, здавалося, із суто юридичної точки зору, ніщо не могло завадити плутягам виграти процес в останній інстанції. Але в справу втрутилася дуже висока політика — ще вища ніж та, на рівні якої вирішував питання реальний оператор «Турботрейду», «Турболінксу» та інших фіктивних фірм зі спадщини Януковича.

Справа в тому, що навесні цього року стало зрозуміло, що російський Газпром до кінця 2019 року таки добудує свій «Північний потік-2» і в подальшому свій основний транзит до Європи спрямує не через Україну, а через Балтійське море. Це, звичайно, не означає, що українські магістральні газопроводи зовсім залишаться без роботи — вони, швидше за все, й після 2019 р. будуть качати газ для Італії та низки інших країн, але Німеччина для нашого транзиту буде втрачена назавжди, тож минулорічних трьох мільярдів доларів Укртрансгазу вже не бачити як своїх вух. Все це означало, що ця державна корпорація вже не зможе бути такою щедрою дійною коровою, навіть для дуже високопоставлених ділків. Після цього і прокуратура почала діяти активніше, і Верховний Суд як по команді почав скасовувати рішення судів нижчих інстанцій, хоча ще 2 березня 2018 року в іншій справі (No 911/1407/15) за позовом «Турботрейду» до Укртрансгазу, ціна якого становила 92 млн грн, ним було ухвалено рішення не на користь держави.

Так, 5 червня постановою Верховного Суду були скасовані вказані вище рішення Господарського суду Київської області і постанову Київського апеляційного господарського суду. Пояснюючи свій вердикт, колегія суддів написала, що судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку фактам фіктивності та безтоварності господарських операцій з поставки обладнання. Після такої недвозначної вказівки суддя Тарас Лилак досить швидко розгледів докази, які давали підстави для відмови в задоволенні позову «Турботрейду». Як ви розумієте, тодішні чиновники Укртрансгазу, які при Януковичі діяли у змові з менеджерами «Турботрейду», складали папери таким, чином, щоби зовні складалося враження про реальність поставок обладнання, але дотриматися всіх до останньої вимог десятків нормативно-правових актів все одно проблематично навіть дуже старанній людині.

Ми згадаємо лише один момент. Як це не дивно, але досі чинною є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року. Відповідно до її вимог приймання продукції має оформлюватися актом, який у матеріалах справи був відсутній. Цей недолік у комплексі з іншими виявленими недоліками якраз і дозволив Господарському суду Київської області під час нового розгляду справи ухвалити рішення від 4 жовтня, яким «Турботрейду» було відмовлено в задоволенні його позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.