Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Главі КСУ часів Януковича відмовили в поновленні на посаді

Опубліковано

on

Велика палата Верховного Суду відмовилася поновлювати на посаді суддю Конституційного Суду часів Віктора Януковича Анатолія Головіна.

Про це заявив суддя Верховного Суду Всеволод Князєв під час пре­зентації результатів судової реформи в Україні в штаб-квартирі ОБСЄ у Відні. «Суддю Головіна обрали суддею Конституційного Суду за часів президентства В. Януковича за квотою парламенту. У 2012 році цей склад КСУ визнав неконституційними зміни в Конституцію, прийняті раніше Верховною Радою, і тим сприяв узурпації влади. Після Револю­ції Гідності новий склад парламенту розглянув питання про дисциплі­нарну відповідальність суддів, які ухвалили таке рішення. І, відповідно, А. Головін і ще троє суддів, призначені за квотою парламенту, були звільнені з посади», — розповів В. Князєв.

Пізніше ці судді оскаржили рішення парламенту у Вищому адмінсу­ді, а в подальшому — у Верховному Суді України. «Рішенням Вищого адмінсуду суддя Головін був поновлений на посаді судді КСУ. Але 15 березня Велика палата Верховного Суду, розглянувши скаргу Верховної Ради на рішення ВАСУ, відмовилася поновлювати його на посаді», — пояснив суддя.

Своє рішення Велика палата Верховного Суду мотивувала тим, що, по-перше, суддями КСУ було скоєно порушення, оскільки після вне­сення змін у Конституцію вони не можуть визнавати її неконституцій­ною. «Конституційний Суд може визнавати неконституційними лише закони. А закон про внесення змін до Конституції є частиною Консти­туції. Тому КСУ не міг приймати таке рішення», — сказав В. Князєв.

По-друге, парламент на якомусь етапі може ставити питання про кваліфікацію суддів КСУ, яких він призначав. Тому Верховна Рада має прерогативу вирішувати питання щодо тих суддів, яких ВРУ призначи­ла за своєю квотою, додав Всеволод Князєв. Рішення Великої палати Верховного Суду є остаточним.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

«Закон Савченко» застосовується тільки до того періоду тримання під вартою, коли він був чинний

Опубліковано

on

23.03.2018 Верховний Суд визнав, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Кримінального кодексу закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Проте зворотна дія закону означає, що новий закон застосовується як до тих фактів і правовідносин, які виникли чи продовжують існувати після набрання цим актом законної сили, так і тих, що існували до цього. Водночас цей принцип не може тлумачитися як такий, що забороняє пряму дію закону, тобто дію або застосування цього закону до фактів і правовідносин, які виникли або тривають після набрання законом чинності.

1 березня 2018 р. Верховний Суд  своєю постановою у справі № 759/19973/15-к залишив без змін вирок апеляційного суду, яким скасовано вирок районного суду про засудження обвинуваченого на 4 роки позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК (зарахування строку попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі).

Апеляційний суд зазначений вирок місцевого суду скасував і постановив новий, яким засудив обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення на 8 років позбавлення волі.

У касаційній скарзі захисник вказував на неправильне застосування апеляційним судом положень ч. 5 ст. 72 КК щодо зарахування до строку покарання строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі лише до 20 червня 2017 року, тоді як, на думку захисника, відповідно до ст. 5 КК такі правила зарахування повинні поширюватися на весь строк попереднього ув’язнення особи, незалежно від подальшого внесення змін до цієї норми. Також захисник наполягав, що стороною обвинувачення в апеляційній скарзі не порушувалося питання про застосування ч. 5 ст. 72 КК, а тому апеляційний суд, визначивши цей строк у вироку, вийшов за межі апеляційної скарги, чим погіршив становище засудженого.

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки попереднє ув’язнення має триваючий у часі характер і застосовувалося щодо обвинуваченого як до 20 червня 2017 року включно (тобто під час дії ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р., який визначав правило зарахування попереднього ув’язнення у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі), так і після того, починаючи з 21 червня 2017 року (коли набрав чинності «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18 травня 2017 р., яким ч. 5 ст. 72 КК викладена в новій редакції, що передбачає зарахування попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі), апеляційним судом з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 КК було прийнято рішення про зарахування засудженому періоду попереднього ув’язнення, який мав місце до 20 червня 2017 року включно, за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції  Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р. (з урахування принципу заборони зворотної дії закону, який «іншим чином погіршує становище особи»), а періоду попереднього ув’язнення, який тривав, починаючи з 21 червня 2017 року, – за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18 травня 2017 р. (відповідно до принципу прямої дії закону). З огляду на це апеляційний суд правильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК.

Не погодився Суд з доводами захисника про те, що апеляційний суд у вироку, застосувавши положення ч. 5 ст. 72 КК, погіршив становище засудженого за власною ініціативою, без належних процесуальних підстав, оскільки про це не йшлося в апеляційній скарзі прокурора.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд в його резолютивній частині зобов’язаний викласти рішення про залік досудового тримання під вартою, отже ухвалення апеляційним судом рішення про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання не залежить від наявності таких вимог в апеляційних скаргах сторін, а обумовлене змістом закону.

Виходячи з цього, Верховний Суд постановив вирок апеляційного суду залишити без змін.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Як обкрадали Укртрансгаз. Поки Президент закликає «Прикрути!», газовий бізнес Януковичів в Україні живе й перемагає

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

У другій половині лютого Київський апеляційний господарський суд прийняв три постанови, якими ухвалено стягнути з державного концерну ПАТ «Укртрансгаз» на користь двох товариств з обмеженою відповідальністю — «Турботрейд» і «Турболінкс» — аж 362 мільйони гривень основного боргу і штрафних санкцій за неоплачені товари і послуги, які, нібито, поставлялися й надавалися у 2013 р. Прочитавши дані вердикти, будь-яка людина при здоровому глузді неодмінно дійде висновку, що насправді ці поставки були липовими, бо існували хіба що на папері. Мало того, кожен, пошарудівши по інтернету, неодмінно натрапить на інформацію про те, що товариства-переможці насправді були фіктивними фірмами, створеними близьким оточенням сім’ї Януковича. Проте в даній ситуації дивує інше: проаналізувавши текст постанов, можна зробити висновок, що всі учасники процесу на стороні держави — Генеральна прокуратура, Державна фіскальна служба та й сам Укртрансгаз — зробили все для того, аби програти ці гроші.

Газотранспортна система України: годувальниця чи годівничка?

Розповідаючи про цю історію, не можна не торкнутися останнього газового конфлікту між Україною та Росією, оскільки він перш за все стосується Укртрансгазу. Паніка, яка охопила офіційний Київ, багатьом розкрила очі на речі, над якими вони воліли не ламати голову. Так, усі ми знали, що Україна два з половиною роки не купує в Росії газ, але разом із тим увесь цей час продовжує купувати російський газ, тільки вже не в Росії, а в Словаччині, Угорщині й Польщі за принципом реверсу. Але криза показала, що насправді цей реверс існує лише на папері, бо фізично російський газ не перетинав західного кордону України, а споживався на її території. Причому споживався, як то кажуть, «з коліс», бо якби він дійсно накопичувався в підземних сховищах або качався із заходу, тоді не пролунало би оте метушливе «Прикрути!». Тож усі слова, які ми чуємо щороку про повну готовність країни до чергового опалювального сезону, виявилися звичайнісіньким блефом, бо варто було Кремлю трішечки знизити тиск, як усе полетіло шкереберть.

Цей конфлікт можна ще назвати генеральною репетицією перед битвою за продовження транзитного контракту між двома державами, термін якого спливає 31 грудня 2019 року. Росія показала, що вона готова відмовитися від послуг української газотранспортної системи. Навіть якщо це й був блеф з її боку, він також багато про що свідчить, оскільки блефувати теж треба вміти й мати на це силу волі. Зате Україна навіть на рівні блефу не показала готовності відмовитися від російського замовлення на газовий транзит і натомість просила Європу не давати Росії дозволу на добудову балтійського газогону «Північний потік-2» і взагалі переконати її не відмовлятися від українських послуг. Відверто кажучи, не дуже горда позиція для держави, яка зазнала російської агресії. Уявіть собі, що СРСР, зазнавши нападу нацистської Німеччини, став би просити нейтральні США вплинути на Гітлера, аби той не відмовлявся від закупівель радянської нафти. Зрозуміло, що за такого співвідношення сил Кремль вимагатиме від України якихось політичних поступок, а український уряд навряд чи зможе йому відмовити, як не зміг він відмовити у 2010 році в питанні продовження перебування в Криму російського військового флоту.

Очевидно, зайняти таку позицію офіційний Київ змусили якісь дуже нагальні обставини крайньої необхідності, коли завдана українській державі шкода у вигляді пособництва країні-агресору шляхом надання їй послуг, суттєво менша за відвернену шкоду, яка може бути завдана відмовою від транзиту російського газу. З боку офіційної статистики дане припущення не підтверджується. Так, за кожний прокачаний мільярд кубічних метрів газу з Росії до Європи Україна отримує 30 мільйонів доларів США, тобто виручка за минулорічний транзит, який сягнув рекордних 93 млрд м3, не перевищить трьох мільярдів. При цьому загальний експорт товарів і послуг з України у 2017 р. склав близько 50 млрд $, тож втрата газотранзитного шматка цього пирога не буде критичною для країни.

Також офіційною статистикою не підтверджується припущення про те, що без російського газу не буде чим опалювати квартири й дитячі садки школи та лікарні. Так, за підсумками минулого року Україна спалила 30 млрд м3 газу (з них соціальне споживання склало 20 мільярдів, решта — промислове), а видобула з надр 20 млрд м3 (з них 15 мільярдів — державний концерн «Укргазвидобування», решта — приватні корпорації). Але це зовсім не «стеля», оскільки, за словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, Україна має 276 млрд м3 підтверджених запасів газу, потенціал родовищ узагалі втричі більший — аж 923 млрд кубометрів. Отже, збільшити видобування в півтори рази зовсім не виглядає волюнтаризмом, але, за неписаними законам «ринкової» економіки, в Україні експлуатуються лише ті родовища, де собівартість видобутого газу не перевищує вартість російського газу. Все, що дорожче, є економічно недоцільним. Якби раптом Росія перекрила газ і його ціна піднялася до ціни доставленого морськими танкерами скрапленого газу чи якогось іншого альтернативного палива, тоді би в Україні бурилися свердловини так жваво, що аж гай би шумів. А так шкірка вичинки не варта.

Тож для того, аби сформувати свою позицію в наступній газовій війні з Росією, українцям треба визначитися, чим є для них транзитна газотранспортна система: годувальницею для більшості, чи годівничкою для меншості. Якщо вірити офіційній статистиці, незамінною годувальницею вона точно не є, і не варто спекулювати в подальшому на цій темі. А от годівничкою для владної верхівки вона однозначно є, і дану тезу якраз і підтверджують судові рішення, про які йтиметься далі.

Мільярди для мешканців «хрущовок»

Газопровід «Уренгой-Помари-Ужгород», як відомо, було збудовано у 1983 році на кредити західнонімецьких банків, незважаючи на санкції, запроваджені Сполученими Штатами Америки у відповідь на радянську інтервенцію в Афганістан. Цю газотранспортну систему збудували під пильним контролем німецьких інженерів, тобто, образно кажучи, на тисячу років роботи і сто років без ремонту. Її газоперекачувальні агрегати працюють на тому самому газу, який вони перекачують, тобто багато праці її експлуатація не потребує: знай собі натискай на кнопки, а механіка сама далі все зробить. За таких умов транспортування газу магістральними трубопроводами представляє собою дуже легкий хліб, а тому він завжди вважався президентським. Наголосимо: не весь газовий бізнес, тобто не видобуток газу на двох сотнях родовищ і не його розподіл по тринадцяти мільйонам домогосподарств, де треба до біса морочитися, а саме транзит.

Янукович не намагався бути виключенням у довгому ряду ласих до легкого хліба президентів. Так, у 2010—2013 роках на конкурсах із закупівель товар і послуг, які проводив оператор української ГТС Укртрансгаз (спочатку дочірня компанія НАК «Нафтогаз України», потім публічне акціонерне товариство) постійно вигравали чотири товариства з обмеженою відповідальністю, зареєстровані в Донецьку. А саме «Промінвеставтоматика», «Укртурборемонт», «Турботрейд» і «Турболінкс». Сума одержаних ними за цей період замовлень сягнула двох з половиною мільярдів гривень. Таке, видно, подобалося далеко не всім чиновникам газової галузі, тож невдовзі, а саме в лютому 2013 року, на загал було злито деяку цікаву інформацію, яку опублікували так звані «журналісти-розслідувачі». Зокрема, про те, що всі ці фірми були зареєстровані за однією й тією ж адресою, причому місцем реєстрації були складські приміщення. Засновниками та директорами були четверо пенсіонерів, які мешкали в «хрущовках» на околиці Макіївки й підробляли сторожами. На тендери виходили разом, розігруючи перемогу між собою, а окрім Укртрансгазу в них більше ніхто нічого не купляв. Окрім цього, журналісти оприлюднили надані їм відомості про подальший рух отриманих цими фірмами державних коштів: усі вони через низку підставних фірм стікалися на рахунки ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк», фактичним власником якого був мешканець Донецька Руслан Циплаков — друг молодшого сина Януковича Віктора.

Далі, як ви розумієте, нічого пояснювати не треба. Варто лише зазначити, що в тих публікаціях ще не звучали обвинувачення в розкраданні державних коштах — журналісти лише дивувалися, чому такі великі конкурси виграють такі нічим не примітні фірми. Керівництво Укртрансгазу досить кволо відреагувало на їхні запитання, пославшись на те, нібито ці чотири ТОВ є офіційними дистриб’юторами американської «Дженерал Електрик», яка на нашій планеті є фірмою номер один, через що, мовляв, мають можливість отримувати від неї товари й послуги зі значними знижками. Втім самі американці нічого цього не підтвердили, пославшись на комерційну таємницю. Оприлюднена «розслідувачами» інформація, звичайно, не справила ефект бомби, але її все ж таки передрукувала низка відомих Інтернет-сайтів. Але невдовзі після цього якісь впливові люди стали пропонувати медійникам дуже великі гроші за те, аби вони припинили компанію з дискредитації родини президента і дуже скоро майже всі ці ЗМІ як по команді вилучили повідомлення на цю тему зі своїх медійних ресурсів.

Нульові результати ГПУ і ДФС

Після того, як Янукович втік у Росію, названа вище четвірка фірм припинила вигравати тендери, а 10 квітня 2014 р. Генеральною прокуратурою України було відкрите кримінальне провадження за фактами розкрадання державних коштів посадовими особами Нафтогазу й Укртрансгазу за статтями 191 (привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем) і 364 (зловживання владою) Кримінального кодексу України. Слідчі порахували, що на фіктивних закупівлях або закупівлях за завищеними цінами Укртрансгазу, зокрема, було завдано збитків на суму в 1 мільярд 160 мільйонів гривень. Проте нічого путнього з цього провадження не вийшло, як, до речі, не вийшло нічого путнього й із переважної більшості справ, за які бралася ГПУ. Вироків немає, засуджений не був ніхто — навіть умовно чи заочно. З цього приводу досить лише нагадати, що колишній очільник Нафтогазу Євген Бакулін, без дозволу якого не можна було провернути жодних махінацій, був звільнений з ув’язнення під смішну як для нього суму 10 млн грн, а невдовзі й зовсім звільнений від кримінальної відповідальності через обрання депутатом Верховної Ради України.

А на початку 2015 року газові схемотехніки взагалі перейшли в контрнаступ і почали подавати до господарських судів позови про стягнення з Укртрансгазу коштів, за нібито, поставлені й, нібито, надані, але при цьому не оплачені товари й послуги. Важко уявити, що цим процесом керував Янукович зі свого московського вигнання. Більш логічним видається припущення, що дані схеми взяли в експлуатацію нові господарі життя, які осіли чи то в Кабінеті Міністрів, чи то в Адміністрації Президента України. Але не можна виключати й того, що президент-утікач домовився з Кремлем, а той уже, шантажуючи українське керівництво зменшенням транзиту газу, наполіг на оплаті старих рахунків. Утім, як би там не було, але українська влада робила вигляд, ніби щосили протидіє шахрайським позовам, але насправді сприяла їх задоволенню.

У даному випадку судові спори стосувалися філії Укртрансгазу із назвою «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс». Будучи розташованим у місті Боярка Київської області, воно особливо активно співробітничало з нашою четвіркою, яка, до речі, після окупації Росією частини Донбасу хутко змінила місце своєї офіційної реєстрації з Донецька на Київ. Ледь не одразу ж після надходження до суду перших позовів Державна податкова інспекція Києво-Святошинського району ГУ ДФС в Київській області провела документальну позапланову виїзну перевірку «Укргазенергосервісу», зокрема по його господарських взаємовідносинах із товариствами «Промінвеставоматика» , «Укртурборемонт», «Турботрейд» і «Турболінкс» за період з 1.01.2012 р. по 31.12.2014 р. В результаті було встановлено, що витрати державного концерну були завищено на 1 547 мільйонів гривень: тобто заплатили їм півтора мільярди, а взамін одержали повітря.

Підсумки даної перевірки були оформлені у вигляді довідки від 22 червня 2015 р., й ця обставина має насторожити будь кого, хто хоча би раз спілкувався з фіскальною службою. Справа в тому, що згідно Податкового кодексу України у вигляді довідки оформлюються підсумки перевірки лише в тих випадках, коли в діяльності платника податків не було встановлено порушень. Якщо ж порушення є, то складається документ під назвою акт. Те ж саме, лише більш розлого написано в Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. No 984. Важко повірити, що працівники фіскальної служби знічев’я допустили отаку грубу помилку, неприпустиму навіть для першокурсника. Більш логічно припустити, що це було зроблено навмисно, аби в подальшому цей документ було помножено на нуль і визнано непридатним для використання як належний доказ. Зважимо ще й на те, що керівником ДФС на той момент був відомий «проффесіонал» своєї справи, інвестбанкір Роман Насіров, який врешті-решт попався, до того ж не на чому-небудь, а саме на газових махінаціях. Одним словом ця довідка 19 лютого 2016 року була визнана нечинною постановою Київського окружного адміністративного суду, який не став заглиблюватися в деталі й з’ясовувати, чи правомірна були визнані завищеними півторамільярдні витрати: раз не акт, а довідка, значить не чинна — тут годі й думати.

До цього лишається хіба що назвати позивача, за чиєю ініціативою було винесену вказану постанову, залишену без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016 р. і Вищого адміністративного суду від 29.08.2016 р. Це було ніхто інше як ПАТ «Укртрансгаз» в особі його філії «Укргазенергосервіс». Таким чином, виходить, що державний концерн, з одного боку, начебто всіма силами відгавкувався від шахрайських позовів, а з іншого робив усе, аби звести доказову базу нанівець. Якби його керівництво дуже хотіло, воно би добилося в судовому порядку, щоб викладена в довідці інформація була переоформлена у вигляді акту. Принцип верховенства права дозволяє ще й не таке — коли припекло суд визнав законним проведення третього туру президентських виборів, хоча це й не було передбачено законом. Але видно в даному випадку не вистачило політичної волі.

Профукані 362 мільйони

Перше рішення даної серії було прийняте Господарським судом Києва ще 2 червня 2015 року. Позивач ТОВ «Турботрейд» запевняв, що відповідно до умов договору від 16.11.2012 р. він поставив Укртрансгазу обладнання для керування технологічними процесами системи вентиляції та кондиціонування повітря — всього на суму 40 млн грн, які замовник повинен був перерахувати до кінця 2014 року. Але оскільки гроші так і не були сплачені, то просить стягнути з відповідача разом з відсотками та інфляційними втратами 60 мільйонів. Додамо, що поставка останнього комплекту устаткування датована груднем 2013-го, але під час Революції Гідності оплата проведена не була, а після її перемоги тим більше.

Під час розгляду цієї справи мав змогу переконатися, що з документальними доказами у позивача все було в ажурі: видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі були в повному порядку. Було навіть надіслано судовий запит до Міжрегіонального головного управління ДФС — Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, до числа яких, звичайно, належав Укртрансгаз, а не Турботрейд. Звідти надійшла відповідь, що все було саме так, як написав у позовній заяві відповідач. Згодом ці дані були підтверджені з боку Державної податкової інспекції Голосіївського району. Отже, навіть якщо в дійсності ніякого устаткування з боку Турботрейду не постачалося, на папері все було оформлено так, що комар носа не підточить.

Проте можливість довести, що насправді все було не так, була, лише сторона відповідача її не використала. Так, прокурор усю справу просидів, ніби води в рот набравши й не сказавши ні слова, ні півслова про кримінальне провадження, розслідування якого й досі триває. А представники Укртрансгазу спромоглися хіба що добитися призначення комплексної судово-товарознавчої експертизи, яку було доручено провести Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені Бокаріуса. Але оскільки для дослідження експерту були надані лише згадані вище накладні й акти, він на підставі їх вивчення не міг зробити іншого висновку, окрім як на користь позивача. Правда, додав, що зробити висновок про наявність ознак безтоварності, тобто фіктивності операцій не вбачається за можливе через відсутність достатніх матеріалів для дослідження. Тож на підставі наявних доказів суд вирішив спір на користь «Турботрейду», а Київський апеляційний господарський суд своєю постановою від 20 лютого 2018 р. залишив його рішення без змін.

Рішення по наступній справі, також за позовом «Турботрейда», було ухвалене Господарським судом Київської області 12 липня 2016 р. Там ішлося про неоплачену Укртрансгазом поставку шаф автоматики з модулями збору, обробки й архівування інформації. Все це коштувало 45 мільйонів гривень, а з «хвостами» сума позову склала всі дев’яносто. Цього разу прокурор уже згадав про кримінальне провадження за фактом розкрадання майна Укртрансгазу і його дочірніх компаній шляхом фіктивних закупівель, але на суддю це не справило аніякого враження, оскільки вироку, на підставі якого можна було би ставити питання про нікчемність правочину, ухвалено не було. Представники Укртрансгазу спробували послатися на згадану вище довідку ДПІ Києво-Святошинського району від 22.06.2015 р. про безтоварність поставок у господарських відносинах між позивачем і відповідачем, але суд цілком прогнозовано відкинув цей доказ як неналежний із наведених вище причин.

За таких обставин Укртрансгаз спробував вчепився за соломинку: почав пояснювати, що за поставлене обладнання він не розрахувався з незалежних від нього причин, оскільки у 2013—2014 роках Нафтогаз, як материнська компанія, не затвердив йому фінансовий план, а оскільки він за статутом може тратити гроші лише в суворій відповідності з фінансовим планом, то несплата поставок сталася не з його вини. Відповідь суду на це звучала як: «Немає грошей — не замовляй обід у «Метрополі». Зокрема, пославшись на відповідний наказ Міністерства фінансів України від 21.06.2005 р. No 173, суд на пальцях пояснив, що за відсутності фінансових планів на наступний рік нема чого укладати договори на поставку товарів, а якщо вже уклав, то надійшли постачальнику повідомлення, що не можеш оплати його, причому докази спрямування такого повідомлення зберігай у бухгалтерських документах і коли припече надай суду для долучення до матеріалів справи. Проте нічого переліченого Укртрансгазом зроблено не було, а тому суд ухвалив задовольнити позов «Турботрейду», а Київський апеляційний господарський суд своєю постановою від 22 лютого 2018 р. залишив це рішення без змін.

Рішення по третій справі виявилося найсмішнішим серед усіх трьох. Його 8 червня 2016 р. ухвалив той самий Господарський суд Київської області, але вже за позовом ТОВ «Турболінкс». Якщо вірити паперам, яким повірив суд, ця фірма у 2013 році, уклавши з Укртрансгазом договір про надання послуг, взяла в нього 5 роторів для газоперекачувальних агрегатів залишковою вартістю 101 тисяч гривень, а повернула через п’ять місяців, здійснивши їх капітальний ремонт, у який вклала аж 94 мільйони гривень. Проте відповідач, як і в двох попередніх випадках, послуги не оплатив, у зв’язку Турболінкс просить суд стягнути з нього їх вартість разом зі штрафними санкціями на додачу, що разом становить 211 мільйонів гривень.

Із тексту рішення не можна зрозуміти, в чому полягав капітальний ремонт цих роторів: може їх золотом покрили, а може діамантами оздобили. Зате можна зрозуміти, що цього разу прокуратура приклала хоч якісь зусилля, аби виграти справу. Так, згідно документів, ротори були вивезені в Об’єднані Арабські Емірати, де їхнім ремонтом займалася одна тамтешня компанія. Так от прокуратура надала суду офіційний лист Державної фіскальної служби про відсутність у її Єдиній автоматизованій інформаційній системі відомостей щодо вивезення з території України на повернення на її територію цих роторів. Проте на суд це ніякого враження не справило і він ухвалив задовольнити позов. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2018 р. це рішення було залишене без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Газпром не зміг оскаржити штраф АМКУ

Опубліковано

on

Київський апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні скарги на штраф у 171 мільярд гривень, накладений Антимонопольним комітетом України на російський «Газпром», повідомляє прес-служба суду.

«Своєю ухвалою суд відмовив ПАТ «Газпром» у задоволенні апеляційної скарги та залишив без змін ухвалу місцевого суду щодо механізму виконання судового рішення», — йдеться в повідомленні.

Як відомо, в 2017 році суд зобов’язав «Газпром» виплатити до Державного бюджету України понад 171 мільярд гривень за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Компанія монополіста продовжує оскаржувати рішення та дії державного виконавця.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді