Connect with us

Судова практика

Інваліди війни та прирівняні до них особи мають право на позачергове отримання житла, але в порядку черги

Дата публікації:

3 квітня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 344/8248/17-ц залишив без задоволення касаційну скаргу особи, яка звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради про визнання відмови в забезпеченні благоустроєним житлом протиправною та зобов`язання позачергового надати благоустроєне безоплатне житло.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є інвалідом третьої групи. Із 7 травня 2015 р. набув право на пільгу як інвалід війни категорії «Позачерговий» та включений до черги на отримання житла в позачерговому порядку, а тому має право на отримання житлового приміщення поза чергою відповідно до ст. 46 ЖК України.

На його письмове звернення з проханням забезпечити його родину житлом, Виконавчий комітет міської ради повідомив, що позивач дійсно перебуває на квартирному обліку при Виконавчому комітеті міської ради в списках позачергової черги з 7 травня 2015 р. за № 1165 та в контрольних списках як інвалід війни за № 59. Однак забезпечити його житлом в установлений законом термін 1 – 2 роки виконком не має можливості у зв`язку з тим, що ця категорія черговиків забезпечується за рахунок коштів державного бюджету, і його житлове питання буде вирішуватись за умови надходження коштів. Крім того, позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, в задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач не надав суду доказів наявності переважного права на отримання житла порівняно з іншими особами, які за часом взяття на облік у цьому списку передують позивачу.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідно до вимог чинного законодавства відповідач також зобов`язаний забезпечити позивача житлом як внутрішньо переміщену особу. Крім того, він не повинен доводити в суді факт порушення черговості забезпечення житлом, оскільки в разі відмови в наданні житлового приміщення особам, які мають право на його позачергове одержання, судом вирішується спір про надання житлового приміщення, а не встановлення черговості.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що умови та порядок отримання позачергового житла ветеранами та інвалідами війни визначені нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також ЖК Української РСР.

Частиною 1 ст. 46 ЖК Української PCP визначено перелік осіб, яким жилі приміщення можуть бути надані поза чергою. Зокрема, до таких віднесено осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них особам з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших держав – протягом року з визначенням переважного права осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ЖК Української PCP громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.

Вказане право на отримання житла поза чергою особами з числа учасників бойових дій також закріплене в п. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 13 цього ж Закону інвалідам війни та прирівняним до них особам (ст. 7) надаються пільги щодо позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди І групи з числа учасників бойових дій на території інших країн – протягом року.

Іншого порядку, ніж за датою взяття на облік, у формуванні черговості забезпечення житлом осіб, які користуються певним правом (мають однакові пільги), законодавством не встановлено.

Вирішуючи спір, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач має право на позачергове отримання житла відповідно до п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте забезпечення його житлом можливе лише згідно з існуючою черговістю з урахуванням часу взяття на облік та в порядку передбаченому законодавством.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

Протиправність призначення та проведення перевірки, за наслідками якої прийнято податкове повідомлення-рішення, указує на протиправність останнього

Опубліковано

on

22 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/8836/18 залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу на рішення судів, якими було скасовано податкове повідомлення-рішення.

ФОП звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що при призначенні та проведенні перевірки контролюючим органом були допущені порушення норм п. 42.4 ст. 42, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 78 ПК України, у зв`язку з чим, наслідки такої перевірки є протиправними та незаконними.

Окружний адміністративний суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, позов задовольнив, оскільки перевірка була проведена незаконно, бо позивач не був належним чином повідомлений про проведення перевірки, а характер проведеної стосовно позивача перевірки не відповідав наказу про її проведення.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що перевірка позивача була проведена на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Верховний Суд вказав, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, враховуючи встановлені обставини у справі, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що призначення та проведення перевірки контролюючим органом здійснено з порушенням пп.78.1.1 п. 78.1 ст.78 ПК України, оскільки на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу позивачем були надані пояснення та їх документальні підтвердження в строк, передбачений вищезазначеною нормою, проте відповідачем не було надано доказів того, що ним проводилась будь-яка оцінка та аналіз наданих позивачем пояснень та їх документального підтвердження, і за їх результатами, контролюючий орган дійшов висновку, що такі пояснення та документи не усувають сумніви щодо можливих порушень, допущених позивачем.

Суди також правильно дійшли висновку і про порушення відповідачем абз. 5 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, оскільки фактично перевірку позивача було проведено не за його місцезнаходженням, а в приміщенні контролюючого органу, що фактично свідчить про проведення невиїзної перевірки.

Таким чином, протиправність призначення та проведення контролюючим органом перевірки, за наслідками якої було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатньою підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, що зумовлює відсутність необхідності перевірки порушення п. 181.1 ст. 181 ПК України як підстави для донарахування суми грошового зобов’язання.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову

Опубліковано

on

18 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 694/1726/18 відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки спірне майно не було виділене в натурі.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з позовом до осіб про витребування майна.

Позов мотивований тим, що відповідачам належить на праві власності 12/25 часток будинковолодіння. За договором купівлі-продажу частини житлового будинку позивач придбав у Звенигородського виробничо-житлового ремонтно-експлуатаційного управління 13/25 часток будинковолодіння, до складу якого увійшло і спірне майно – гараж (прибудова «б»).

Згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відповідачів до ТОВ про визнання права власності на гараж та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж відмовлено. При розгляді цієї справи суд встановив, що ТОВ набуло право власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу об’єкта приватизації між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області і ТОВ. Право власності на вказане майно виникло у товариства з моменту отримання вказаного майна за актом приймання-передачі. На момент розгляду цієї справи відповідачі не надавали доступу до спірного майна його власнику – ТОВ, що зумовило звернення із цим позовом до суду.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено і витребувано у відповідача 13/25 часток гаража – прибудови «б», у іншого відповідача – 12/75 часток цього гаража, оскільки ТОВ як власник має право витребувати гараж від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суд не прийняв доводи про те, що частки витребуваного майна складають лише 51/75 гаражу і неможливо ці частини виділити в натурі.

Верховний Суд вказав, що  згідно зі ст. 387 ЦК України на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 р. у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири, не з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 жовтня 2018 р. у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18).

Отже оскільки спірне майно не було виділене в натурі, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо витребування у відповідача 13/25 часток та у іншого відповідача 12/75 часток гаража – прибудови «б».

За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про дозвіл на їх використання

Опубліковано

on

11 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/22219/14 задовольнив касаційну скаргу автора, вказавши, що сам факт відкриття доступу до файлів, які містять у собі фотографічні твори, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі, не є дозволом на використання цих творів.

Автор звернувся до суду із позовом до ТОВ про захист порушених авторських прав, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву обґрунтував тим, що раніше домовився з керівництвом ТОВ про те, що зробить фото об’єктів, які належать відповідачу, що в подальшому будуть використовуватися підприємством в рекламних цілях, провів фотозйомку та створив фотографічні твори. У подальшому фотографії були передані на електронному носії відповідачу, але той не розрахувався з позивачем та не продовжив співпрацю з. Пізніше позивач виявив використання ТОВ на рекламних стендах фотографічних творів, які створив він.

Позивач звернувся до відповідача для отримання авторської винагороди за створені фотографії, однак у виплаті гонорару йому було відмовлено. При цьому припинити використання зазначених фотографічних творів пообіцяли.

Проте пізніше позивач неодноразово виявляв використання своїх творів на рекламних флаєрах та банері з рекламою послуг відповідача, після чого знову звернувся до ТОВ щодо стягнення авторської винагороди, у чому йому знову було відмовлено.

Районний суд задовольнив позов частково. Апеляційний суд скасував та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивач не довів в суді факт противоправного використання відповідачем його творів.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що при використанні об`єкта авторського права ним не були порушені вимоги Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Верховний Суд вказав, що, оскільки предметом захисту у цій справі є авторські права на фотографічні твори, виконані у цифровій формі без зазначення імені автора, то, виходячи з презумпції авторства, не автор, право якого ставиться під сумнів, має надати суду докази свого авторства, а особа, що оспорює таке право.

Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів, а також висновків комплексної фототехнічної експертизи комп’ютерної техніки програмних продуктів, встановили, що первинні зображення фотографічних творів зроблені на камеру, що належить позивачу. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що автором спірних фотографічних творів є позивач і, як наслідок, саме йому належать первинні авторські немайнові і майнові права на ці твори.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що створені позивачем фотографії в електронному вигляді були передані ним представнику відповідача з метою їх подальшого використання саме з метою реклами, а гонорар за виконану роботу мав символічний характер. Таким чином, позивач сам добровільно розпорядився своїми авторськими правами на вищезгадані твори, знаючи мету, з якою їх збирався використовувати відповідач, надавши відповідні фотографічні твори ТОВ.

Однак Верховний Суд зауважив, що факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, оскільки відкриття доступу до файлів, що містять у собі фотографічні твори, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі не є дозволом на використання об’єктів авторського права. Більше того, ч. 3 ст. 426, ч. 1 ст. 443 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» покладають на будь-яку третю особу обов’язок не вчиняти жодних дій з об’єктом права інтелектуальної власності, у тому числі використовувати без спеціального дозволу автора, оскільки використання твору здійснюється лише за згодою автора.

Факту використання твору без згоди автора є порушенням його майнових авторських прав відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Суд встановив 64 випадки використання фотографічних творів авторства позивача у рекламній продукції, що рекламує діяльність відповідача, та на 28 веб-сторінках мережі Інтернет. Випадків дозволеного використання фотографічних творів не встановлено.

Суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, у зв’язку з чим дійшов необґрунтованих висновків щодо порушення норм матеріального права і помилково скасував рішення суду першої інстанції, що відповідало закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram