«Істотні порушення» і «значна шкода». Як держава знову програла суд за «дешевий український газ»

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Наприкінці вересня український уряд вже вп’яте за останні півроку відклав термін запровадження ринкових цін на газ для всіх категорій споживачів — цього разу до 18 жовтня. Таким чином, популісти отримали можливість ще пару тижнів поспекулювати на провокаційному питанні, чому держава має продавати своєму населенню дешевий український газ за ціною дорогого імпортного. Але насправді «дешевий український газ» — це міф, і зайвим підтвердженням тому можна назвати судову тяжбу між поки що державним концерном «Укргазвидобування» і приватною фірмою «Карпатигаз», в якій 3 вересня ухвалив постанову Київський апеляційний господарський суд.

Міф про дешевий газ

Насправді ціна українського газу скрізь різна — вона залежить від глибини залягання, міцності породи, яку доведеться бурити, обсягу запасів родовища й ступеня їх висмоктаності. Плітки про те, що він дешевий, народилася під впливом того фактору, що в Україні не видобувається газ із тих площ, де собівартість його видобутку вийде вищою за ціну імпортного газу. Бо з економічної точки зору безглуздо тратити кошти на видобування того, що за менші гроші можна купити на стороні. Тож український газ місцями дешевше іноземного, місцями дорівнює його вартості, але середній арифметичний кубічний метр нашого блакитного палива завжди обходився менше, за імпортний. Проблема в тому, що газу з такою ступінню доступності в Україні далеко не досхочу — його кількість, яку можна підняти на-гора, обмежується приблизно двадцятьма мільярдами кубометрів на рік. Можна, звичайно, видобувати й більше, але тоді доведеться бурити в більш важкодоступних місцях, тратити більше енергії на викачування, і в сумі отриманий газ вийде дорожче російського, навіть якщо той у реверсному режимі прокачати у Словаччину й назад.

Правда, якщо порівняти названі вище 20 мільярдів вітчизняного видобутку і 17 мільярдів, які в минулому році спожив житлово-комунальний сектор, то може скластися враження, що для побутових споживачів дійсно вистачить дешевого українського газу, але й тут далеко не все так просто. Так, підприємства контрольованих державою акціонерних товариств «Укргазвидобування» і «Укрнафта» видобули за той же період лише 16 млрд. м3 природного газу, а решта — на рахунку приватників. Причому найкращі поклади корисних копалин були ще при Кучмі задарма роздані особам, «наближеним до імператора», та й нині ліцензії на користування найбільш легкодоступних надр видаються без аукціону, про що докладно розповідалося в минулому номері нашої газети в статті «Битва за газове родовище». Однак і тими 16 мільярдами кубометрів, що видобуваються підприємствами, контрольованими державою, вона не може розпорядитися повною мірою, оскільки приблизно півмільярда з них видобувається в рамках невигідних для неї договорів про спільну діяльність із приватними фірмами. Наша розповідь про поки що невдалу спробу в судовому порядку розірвати один із них.

У договір вступає ТОВ «Карпатигаз»

Ще 24 березня 2004 року між Укргазвидобуванням, як дочірньою компанією НАК «Нафтогаз України», і ТОВ «Техпроект» було укладено договір про спільну діяльність No 493, метою якої була розробка Вишневського газоконденсатного родовища що на Харківщині. Фактичними власниками вищеназваної приватної фірми були впливові особи місцевої обласної державної адміністрації, але до 2014 року історія її співробітництва з державним концерном протікала відносно безконфліктно, а отже, з точки зору журналістів, малоцікаво. Укргазвидобування зробило свій внесок у спільну діяльність у вигляді восьми свердловин, кількість яких згодом зросла до 33, а «Техпроект» — грошима на закупівлю обладнання й поточні витрати, пов’язані з видобуванням вуглеводнів, загальна сума яких склала 56 мільйонів гривень.

Історія конфлікту бере початок у 2014 році, коли до цього тандему приєдналося відоме з наших попередніх публікацій ТОВ «Карпатигаз», яке стало третім учасником спільної діяльності і її оператором. Ця структура була заснована ще наприкінці 1990-х колишніми керівниками Укргазвидобування, які поміняли державну службу на приватне підприємництво, проте головний дохід їхня фірма мала за рахунок приватизації прибутків компанії, яку вони колись очолювали. Причому ці люди мали унікальну здібність знаходити спільну мову з будь-якою владою. Зокрема, після перемоги Революції Гідності фірма «Карпатигаз» дуже швидко порозумілася з урядом Арсенія Яценюка. Красномовний факт: народний депутат і полум’яна антикорупціонерка Тетяна Чорновол на всю губу шпетила різноманітні фірми, які мали договори спільної діяльності з Укргазвидобуванням, особливо ті, які належали іншому депутату — Олександрові Онищенко. Але при цьому не зачіпала «Карпатигаз» й навіть ставила його за приклад успішного співробітництва держави і бізнесу, з чого належить зробити висновок, що ця фірма щедро фінансувала політичну партію «Народний фронт».

Отже, 17 квітня 2014 року між усіма трьома учасниками — Укргазвидобування, «Карпатигаз» і «Техпроект» була укладена угода про нову редакцію договору про спільну діяльність та її програму. Вкладом державного концерну стали вже не 33, а 25 свердловин, розташованих на десяти різних родовищах — така зміна була пов’язана з тим, що держава забирала з фонду спільної діяльності висмоктані й неперспективні пласти газу, вносячи замість нові повнокровні. Приватники, зі свого боку, зобов’язувалися внести 44 млн грн на витрати по експлуатації цих свердловин, з яких 35 мільйонів припадало на «Техпроект», а 9 мільйонів — на «Карпатигаз». Останньому, окрім іншого, відводилася роль оператора спільної діяльності, що включало в себе обов’язок реалізовувати спільно видобутий газ. Причому не просто так, а на аукціонах по максимальній ціні, що склалася на той момент, та ще й із подальшим наданням іншим учасникам копій аукціонних свідоцтв, які би свідчили про те, що продавець дійсно зробив усе для того, аби всі троє одержали якнайбільший прибуток. А прибуток мав ділитися на три нерівні частини — відповідно до кількості вкладів, зроблених кожною стороною. Зокрема 50% — Укргазвидобуванню, 40% — «Техпроекту», 10% — «Карпатигазу».

Пов’язані з цим договором події почали набувати особливої цікавості після того, як у 2015 році до керівництва Укргазвидобуванням прийшла нова команда, яка швидко дійшла висновку про те, що така спільна діяльність не вигідна очолюваному їй концерну, й почала в судовому порядку розривати договори. Потрапив під роздачу й договір No 493 від 24.03.2004 р. в його новій редакції від 17.04.2014 р. Зокрема, менеджери Укргазвидобування порахували, що станом на 31 грудня 2015 року «Карпатигаз» замість передбачених угодою дев’яти мільйонів гривень внесло тільки п’ять, а «Техпроект» з обіцяних 35 млн грн взагалі не внесло ні копійки. Крім того, «Карпатигаз», виконуючи функції оператора-реалізатора, в січні-лютому 2015 року на організованих Українською універсальною біржою аукціонах продавав газ за не найвищими цінами, внаслідок чого спільна діяльність недоотримала більше восьми мільйонів гривень. З цими аргументами юристи державного концерну й пішли до суду, який просили розірвати договір про спільну діяльність.

Чиє право суддям дорожче?

Дана справа мала два кола розгляду: спочатку Господарський суд Києва рішенням від 18.04.2016 р. відмовив у задоволенні позову, потім Київський апеляційний господарський суд постановою від 31.08.2016 р. скасував це рішення й ухвалив нове, яким задовольнив його. Врешті-решт 14 листопада того ж року Вищий господарський суд України скасував обидва вердикти й передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, давши попутно вказівку призначити судово-економічну експертизу, яка б дала відповідь на питання про те, який внесок було зроблено у фонд спільної діяльності кожним з її учасників, а також про те, чи можна вважати ринковими ціни, за якими «Карпатигаз» продавав на аукціонах спільно видобуті вуглеводні.

Експертиза, проведення якої було доручено фахівцям Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, тривала без малого рік, після чого в Господарському суді Києва стартувало друге коло розгляду даної справи. Його суддя Світлана Чебикіна 11 квітня 2018 ухвалила рішення відмовити в задоволенні позову, але більш розлогі аргументи з цього питання містяться в тексті постанови Київського апеляційного господарського суду від 3.09.2018 р., якою вказане рішення було залишене без змін.

Із приводу продажу газу на аукціонах вийшла цікава річ. Експерт констатував, що в січні—лютому 2015 р. «Карпатигаз» продавав спільно видобутий газ за цінами, амплітуда яких коливалася від 5050 до 8275 гривень за 1000 м3, в той час як ринкові ціни на даний товар перебували в діапазоні від 6063 до 9800 грн. З цього було зроблено висновок, що ціни реалізації можна вважати такими, що відповідають ринковим. З точки зору здорового глузду начебто й правильно, але з іншого боку таке твердження зовсім не спростовувало претензії Укргазвидобування про те, що внаслідок дій оператора спільна діяльність недоотримала вісім мільйонів гривень. Адже в договорі, нагадаємо, йшлося про продаж газу не просто за ринковими цінами, а за максимальними цінами, що склалися на той момент. Що ж стосується іншого пункту претензій, то суд апеляційної інстанції підтвердив факт недовкладень у фонд спільної діяльності: як з боку «Карпатигаз» на суму 4 млн грн, так невкладення з боку «Техпроекту» на суму 35 мільйонів гривень.

Таким чином факт порушень умов договору сумнівів у суду не викликав, але ключове питання полягало в тому, чи давали такі порушення достатньо підстав для розірвання договору. Відповідь на нього судді шукали в статті 651 Цивільного кодексу України, де сказано, що договір може бути розірвано однією зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Якщо уважно вчитатися в цю фразу, то вийде що законодавець застосував оціночне поняття «істотне порушення», яке пропонував міряти іншим оціночним поняттям на кшталт «значна шкода». З цього витікало, що в подібних справах конкретний суддя може оцінювати ступінь істотності порушення й значимості шкоди так, як йому на душу ляже. Наприклад, керуючись принципом верховенства права, як це йому, до речі, велить присяга судді. Вся справа в тому, чиє право суддя захоче відстоювати більшою мірою: право державного концерну «Укргаз- видобування» позбавитися небажаного партнерства, від якого йому жодної користі, чи право двох приватних фірм і надалі паразитувати на експлуатації державних свердловин. На жаль, у цій справі судді Київського апеляційного господарського суду Надія Калатай, Леся Сітайло і Світлана Пашкіна обрали другий варіант і вирішили, що вказані вище порушення не є достатньо істотними, а тому й відмовилися задовольнити позов про розірвання невигідного для держави договору про спільну діяльність.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути