Connect with us

Судова практика

Компенсація за належне військовослужбовцям для отримання жиле приміщення встановлюється з розрахунку 13,65 кв.м, а не 21 кв. м на одну особу

Дата публікації:

20 січня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/26732/15 погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що п. 7, 8, 11 Порядку № 728 не суперечать Конституції та Законам України.

Особа звернулась до суду з позовом до КМУ, третя особа – Міністерства оборони України, про визнання незаконними п. 7, 8, 11 Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших осіб».

Вважав, що формула нарахування компенсації за належне військовослужбовцям для отримання жиле приміщення згідно п. 8 Порядку № 728 суперечить нормам ст.ст. 49, 66 Житлового кодексу Української РСР, ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та в рази зменшує розмір компенсаційних виплат за належне житло для військовослужбовців, яке в разі отримання, не дасть можливості придбати житло для проживання сім`ї. Крім цього, на думку позивача, визначений у п. 11 Порядку № 728 перелік документів, що подаються для отримання компенсації за належне військовослужбовцю житло невиправдано збільшений у порівнянні із переліком документів, що визначений п. 4.6. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 737 від 30 листопада 2011 р., і подаються на видачу ордера для виділення житлового приміщення для постійного проживання.

Рішенням Окружного адміністративного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки Порядком № 728 установлено механізм розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах, а у разі розформування – у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Згідно зі ст. 47  ЖК УPCP, норма житлової площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому, враховується жила площа у житловому будинку, (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (ч. 1 ст. 44 Житлового кодексу Української PCP).

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю (ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Отже Верховний Суд визнав, що судами обґрунтовано не прийняті доводи позивача про невідповідність застосування норми житлової площі, оскільки саме такий розмір передбачено ст. 47 ЖК УPCP, та про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки цим Законом передбачено норми безоплатної передачі, а не норми компенсації вартості, у зв`язку з чим Суд дійшов висновків, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що слід відрізняти поняття норма жилої площі, виходячи з якої громадянам, які потребують поліпшення житлових умов надається житло та санітарна норма загальної площі, виходячи з якої надане житло приватизується.

У випадку приватизації військовослужбовцем наданого жилого приміщення, враховується норма передбачена ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а в разі отримання компенсації підлягають застосуванню норми ст.ст. 47, 48 Житлового кодексу Української РСР та Порядку № 728.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Під час розгляду справи про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення позивач звільняється від сплати судового збору

Опубліковано

on

10 лютого 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 143/179/19 скасував ухвалу апеляційного суду, який помилково дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги має бути оплачена судовим збором.

Особа звернулась до суду із позовом до комунального закладу районної ради, відділу освіти районної державної адміністрації про зміну дати звільнення, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Позивачка подала апеляційну скаргу, яку ухвалою апеляційного суду спочатку було залишено без руху, а згодом – повернуто з тих мотивів, що нею у визначені строки не усунуто недоліки, зокрема – не сплачено судовий збір.

У касаційній скарзі позивачка зазначала, що судом апеляційної інстанції не було враховано положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і скаргу повернуто безпідставно.

Верховний Суд вказав, що предметом позову у цій справі є зміна дати звільнення та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі   у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Районний суд, ухвалюючи рішення у справі та вирішуючи питання про розподіл судових витрат, дійшов висновку, що при поданні позовної заяви позивачка за вимоги про зміну дати звільнення та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення повинна була сплатити судовий збір.

Апеляційний суд вказуючи про те, що позивачка не звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», визначив розмір судового збору, який підлягав, за його висновком, сплаті за подання апеляційної скарги на рішення районного суду.

Проаналізувавши  ст. 2 Закону України «Про оплату праці», Верховний Суд дійшов висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 р. у справі № 760/14696/16-ц.

Суд апеляційної інстанції, як і районний суд, на зазначене уваги не звернув, помилково вирішивши, що позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги має бути оплачена судовим збором.

Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, а справу передав до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребує, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на таке ухилення

Опубліковано

on

27 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 442/8069/17 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємця, який просив усунути іншого спадкоємця від права на спадкування за законом.

Спадкоємець за заповітом звернувся до суду з позовом до спадкоємиці за законом про усунення від права на спадкування за законом. Як третю особу залучено приватного нотаріуса.

Спадкодавець склав на користь позивача заповіт, яким заповів усе належне йому на день смерті майно позивачу.

Після подання приватному нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом, позивач дізнався, що на майно, яке залишилось після смерті спадкодавця претендує також відповідачка як дружина-пенсіонерка в порядку ст. 1241 ЦК України.

Позивач вважав, що оскільки відповідачка ніколи не проживала з спадкодавцем як подружжя, свідомо, знаючи про його хворобу, з метою спадкування його майна, затягувала розгляд справи про розірвання шлюбу, не надавала спадкодавцю, у якого було онкологічне захворювання, належної допомоги та підтримки до дня його смерті, є всі підстави для усунення її від права на спадкування.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємця може бути усунено від спадкування, чого позивач не довів.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що тлумачення абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до ст. 1224 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 р. у справі № 337/6000/15-ц та від 4 липня 2018 р. у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що «ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій».

Отже, за висновком ВС, встановивши відсутність умов, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Для зміни черговості одержання права на спадкування за законом на користь спадкоємця, який опікувався спадкодавцем, необхідно довести п’ять обставин

Опубліковано

on

22 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 331/6453/18 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємиці, яка не довела наявності підстав для задоволення її позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування за законом.

Спадкоємиця за законом четвертої черги звернулася до суду з позовом до спадкоємиці першої черги, в якому зокрема просила змінити черговість одержання права на спадкування, надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Районний суд позов задовольнив.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині зміни черговості одержання права на спадкування, надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги скасував, установивши відсутність підстав, передбачених ст. 1259 ЦК України, та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовив.

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести ці факти.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження – прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 р. в справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 р. у справі № 521/6358/17, від 9 жовтня 2019 р. у справі № 552/8452/17, від 27 травня 2020 р. у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 р. у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 р. в справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 р. у справі № 755/14155/16-ц, від 2 грудня 2020 р. у справі № 592/1045/18-ц, від 1 березня 2021 р. у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 р. у справі № 200/12980/14).

Проте позивачкою не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов`язком у силу ст.ст. 12, 81 ЦПК України.

За висновком ВС, встановивши, що позивачка не довела факт перебування спадкодавця у безпорадному стані та неможливість останнього здійснювати звичайні речі і догляд за собою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні її позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що законодавчо не встановлено термін перебування особи у безпорадному стані і це є оціночним поняттям з урахуванням певних обставин кожної справи, тому позивач не мала доводити безпорадність стану спадкодавця за весь період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не впливають на правильність висновків апеляційного суду, оскільки у цій справі позивачкою не доведено належними доказами і судом не встановлено факту перебування спадкодавця у безпорадному стані за будь-який період.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram