Connect with us

Судова практика

Квартира, в якій постійно проживає боржник, не може бути стягнута за борги, оскільки підпадає під мораторій

19 травня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 644/3116/18 залишила без задоволення касаційну скаргу банку, дійшовши висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Між позивачем та банком було укладено кредитний договір для придбання квартири, а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого стаа спірна квартира. Відповідно до умов даного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Позивач зазначив, що у період з 2008-2014 р.р. свої зобов’язання виконував у повному обсязі, але потім у зв’язку із скрутним становищем перестав сплачувати платежі. У 2016 р. позивач дізнався, що право власності на його квартиру було зареєстроване приватним нотаріусом за банком на підставі ст. 37 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV «Про іпотеку».

Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову було відмовлено з тих мотивів, що сторони в договорі іпотеки передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Також суд вказав, що мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, не позбавляє кредитора права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою апеляційного суду вказане рішення було скасовано, а позовні вимоги частково задоволено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.

У касаційній скарзі банк вказував, що він направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним. Вказував, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду підтримала власний правовий висновок, викладений  у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 р. у справі № 802/1340/18-а.

Колегія суддів вказала, що підписавши  іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком.

Повний текст рішення

Підготував Леонід Лазебний

Судова практика

Обвинувачення має забезпечити явку в суд легендованої особи для підтвердження відсутності провокації під час контролю за вчиненням злочину

1 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 643/10749/14-кзалишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, вказавши, що відсутність документального підтвердження видачі коштів спеціального призначення, що використовувалися співробітниками поліції для проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу та припинення злочинної діяльності обвинуваченого, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

У касаційній скарзі прокурор, зокрема, не погоджувався з висновками судів про визнання недопустимими доказами матеріалів проведених негласних слідчих (розшукових) дій через відсутність ухвал слідчих суддів, а також визнанням недопустимим доказом матеріалів контролю за вчиненням злочину.

Верховний Суд вказав, що п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК встановлено вимогу, що прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених ст. 251 КПК, зобов’язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час НСРД провокування особи на вчинення злочину.

Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в постановах про проведення контролю за вчиненням злочину прокурор посилався лише на те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК, неможливо задокументувати іншим шляхом, аніж проведенням оперативної закупівлі особливо небезпечного наркотичного засобу. Водночас проведення НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину не було підтверджено показаннями легендованої особи, оскільки стороною обвинувачення не було вжито відповідних заходів щодо забезпечення явки вказаної особи у судові засідання, що знайшло своє відображення в ухвалі апеляційного суду.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про сумнівність проведення у цьому кримінальному провадженні оперативних закупівель.

Також судами було враховано, що відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок оперативної закупівлі наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, затвердженої наказом МВС № 023/0134, для проведення оперативної закупівлі використовуються грошові кошти СБУ, МВС та інші засоби. Їх отримання і використання здійснюється відповідно до відомчих нормативних актів СБУ та МВС.

При цьому суду не було надано корінця платіжного доручення від ВФРЕВ УМВС України, який би свідчив про видачу працівникам СУ ГУМВС України коштів спеціального призначення для проведення оперативної закупівлі у обвинуваченого в цьому кримінальному провадженню, що є грубим порушенням кримінального процесуального законодавства.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що за відсутності витрат спеціального призначення працівники СУ ГУМВС України об’єктивно не могли видати покупцю оперативної закупки грошові кошти, необхідні для проведення оперативної закупівлі у обвинуваченого.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Недоведення направлення вимоги іпотекодавцю є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

23 червня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду постановою у справі № 645/1979/15-ц відмовила у задоволенні касаційної скарги відповідача, який не дотримався встановленої процедури досудового врегулювання спору.

Підприємство, уклавши договір факторингу з банком, отримало в останнього право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними із позивачем у цій справі. Після цього підприємство (фактор) направило позивачеві досудову вимогу, в якій повідомило про існування кредитної заборгованості  та просило в тридцятиденний строк повернути кредитні кошти з нарахованими на них відсотками. Позивач також  повідомлявся про те, що у разі невиконання цієї вимоги буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згодом позивач дізнався, що приватним нотаріусом було вчинено виконавчий  напис, відповідно до якого звернено стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором. Посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором не була безспірною, оскільки на момент вчинення виконавчого напису існував спір у суді, позивач просив визнати зазначений напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Суд зазначив, що позивач допустив заборгованість за кредитом, що є підставою для вчинення нотаріусом виконавчого напису. При цьому аби переконатися у безспірності заборгованості, нотаріус не зобов’язаний встановлювати наявність спору про заборгованість у суді.

Апеляційний суд вказане рішення скасував і ухвалив нове, яким виконавчий напис нотаріуса визнав таким, що не підлягає виконанню, взявши до уваги наявність судового спору по цій справі, і вказав, що таким чином заборгованість може бути стягнута з позивача двічі. Також суд зазначив, що підприємство не надало доказів отримання позивачем досудової вимоги про усунення порушення, а отже, відповідачем не доведено отримання ним права розпочати звернення стягнення.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу відповідача, вказала, що положення ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» є імперативними. Відповідно до них, у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Колегія зазначила, що саме лише порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами направлення та отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень договору, а відтак, і виконання вимог пп. 2.3 п. 2 Гл. 16 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та пункту 4.1.1 договору іпотеки. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця.

Велика Палата також зазначила, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. 

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, за якого все майно переходить до правонаступника

Велика Палата Верховного Суду постановою у справі № 910/5953/17 від 16 червня 2020 р. скасувала рішення судів попередніх інстанцій та відступила від правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо правонаступництва АТ «Укрзалізниця» стосовно ДП «Донецька залізниця», визначивши, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав та обов’язків ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» (21 жовтня 2015 року), а не реєстрації припинення ДП «Донецька залізниця».

Між ПАТ «Донбасенерго» та ДП «Донецька залізниця» було укладено договір щодо постачання електроенергії, проте, згодом ДП «Донецька залізниця» припинила свою фінансово-господарську діяльність. Відповідно ж до положень Закону України від 23 лютого 2012 р. № 4442-VI «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» АТ «Укрзалізниця» стала правонаступником усіх прав і обов’язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких і ДП «Донецька залізниця».

ПАТ «Донбасенерго» направило вимогу АТ «Укрзалізниця» про підписання актів приймання-передачі електроенергії та оплату її вартості, яка була залишена без задоволення. ПАТ «Донбасенерго» звернулося із позовом до АТ «Укрзалізниця» із вимогою стягнення вартості відпущеної електроенергії.

Відповідач наполягав, що підставою правонаступництва є факт припинення юридичної особи, який пов`язується з днем внесення відповідного запису до ЄДР. Оскільки такий запис у ЄДР щодо ДП «Донецька залізниця» відсутній, саме воно має нести відповідальність перед позивачем у цьому спорі.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, в задоволенні позову було відмовлено. Судові рішення мотивувалися відсутністю правонаступництва АТ «Укрзалізниця» стосовно ДП «Донецька залізниця».

У касаційній скарзі позивач вказував, що суди неправильно визначили момент правонаступництва (переходу майна, прав та обов`язків) при реорганізації шляхом злиття, а тому дійшли помилкових висновків про те, що АТ «Укрзалізниця» не є правонаступником майна,  прав і обов`язків ДП «Донецька залізниця».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, за якого все майно особи як сукупність прав та обов’язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників. Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.

При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.

У цій справі Велика Палата дійшла до висновку про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 08 лютого 2017 р. у справах № 910/10474/16 та № 910/5096/16 та зазначила, що відповідно до положень ч. 6 ст. 2 Закону № 4442-VI правонаступництво не пов’язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому ст. 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ «Укрзалізниця», датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації – 21 жовтня 2015 р., з якої воно є правонаступником ДП «Донецька залізниця».

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram