Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Маріупольський лічильник. Виправдано зловмисника, обвинуваченого в крадіжках газу

Опубліковано

on

Коли йдеться про порушення закону в газовій галузі, зазвичай в уяві постають багатомільярдні фінансові махінації, за якими стоять найвищі посадові особи держави. Але, виявляється, на низовому рівні крадіжки газу вчиняються не менш жваво, а знайти управу на цих розкрадачів теж майже неможливо. Підтвердженням тому може слугувати одна кримінальна справа, в якій Іллічівський районний суд Маріуполя ще 26 лютого ухвалив виправдувальний вирок.

Суб’єктом злочину в даному випадку став один маріупольський підприємець середньої руки, який у своєму триповерховому будинку обладнав хлібопекарню. Але біда була не в цьому, а в тому, що для автомобілів, які розвозили свіжоспечений хліб по крамницях, зловмисник з італійського обладнання склепав щось на кшталт домашньої автомобільної газової заправки, що заборонено законом. Ну а головний кримінал полягав у тому, що паливо для машин фактично викрадалося шляхом заниження показників хатнього газового лічильника.

Потерпілою особою в цій історії стало Публічне акціонерне товариство «Маріупольгаз» і, як можна здогадатися з тексту вироку, саме воно стало ініціатором проведення операції з викриття зловмисника. Справа в тому, що приховати функціонування нелегальної газової заправки в приватному секторі міста було неможливо, так само як і неможливо було приховати маніпуляції з обліком газу. Але для того, щоб оперувати не чутками, а конкретними фактами, на це підприємство було заслано такого собі «агента» — молодого хлопця, який влаштувався водієм для розвозки хлібобулочних виробів. Він і роздобув необхідну для слідства інформацію, хоча в подальшому стосовно нього були вжиті заходи забезпечення безпеки свідків, у рамках яких прокурор виніс постанову про конфіденційність і зміну анкетних даних у матеріалах досудового слідства.

Коли все було готово, заради тієї ж конфіденційності дозвіл на проведення обшуку було взято не в одному з районних судів Маріуполя, а в Краматорському міському суді Донецької області. Відповідну ухвалу було постановлено 19 серпня 2015 р. і в той же день будинок підприємця відвідала доволі представницька делегація у складі прокуратури, поліції і представників ПАО «Маріупольгаз», зокрема, головного інженера, начальника виробничо-технічного відділу, інженера служби контролю газу та слюсаря. Наявність автозаправної станції була очевидною — про це самі за себе красномовно свідчили 42 металевих сполучених між собою балони червоного кольору, які були під’єднані до компресора, тож для підтвердження першого пункту підозри доказів не бракувало.

Другий, щодо крадіжки газу, теж, начебто, підтверджувався: фахівці виявили візуальні ознаки несанкціонованого втручання в роботу газового лічильника: хоча всі чотири пломби й були на місці, але на голівках болтів була пошкоджена заводська фарба й при цьому були злизані грані гайок. Цього було досить для того, аби в присутності понятих демонтувати лічильник і відправити його для ретельного дослідження. Висновок судової трасологічної експертизи виявися цілком очікуваним: пломбування з’єднання кришки лічильника з його корпусом дійсно було порушене, кришка була знята, а робота пластмасового вимірювального механізму застопорена твердим предметом, внаслідок чого газ проходив через мембрану лічильника, але обсяги його проходження не обліковувалися.

На підставі зібраних матеріалів підприємцю було пред’явлене обвинувачення за двома статтями Кримінального кодексу України. Перша — це ст. 172, а саме її частина, в якій ідеться про порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною безпекою, які не призвели, але цілком могли призвести до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей. З даною тезою суд цілком погодився і призначив зловмисникові покарання у вигляді 2 550 гривень штрафу. А от з другою статтею, а саме ч. 3 ст. 185 (крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому і карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років) все вийшло набагато складніше.

Фахівці ПАО «Маріупольгаз» надали слідству довідку про те, що в їхнього товариства підприємцем було викрадено 23 тисячі кубічних метрів природного газу, чим завдано шкоду на 148 тисяч гривень, і дана цифра лягла в текст обвинувального висновку. Але вона викликала глибокий сумнів у судді Дмитра Кузнецова, який на підтвердження своїх сумнівів навів окремі пункти Правил користування природним газом для юридичних осіб, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 13.09.2012 р. No 1181. В них, зокрема, написано, що обсяг незаконно спожитого особою газу за період відсутності чи несправності лічильника обраховується за показами дублюючого вузла обліку, а в разі його відсутності — за номінальною проектною потужністю газового обладнання.

Саме цим, до речі, нормативно-правовим актом і керувалися в «Маріупольгазі», коли підраховували збитки. Його фахівці міркували наступним чином. Остання перевірка лічильника, яка засвідчила, що з ним усе в порядку, проводилася 11 листопада 2014 року, що засвідчено відповідним актом. Наступна перевірка, в ході якої було задокументовано втручання в роботу цього вузла обліку, була здійснена 19 серпня 2015 року, й саме в той день незаконне споживання газу було припинене, а пошкоджений прилад відправлено на експертизу. Отже, необліковані обсяги газу споживалися протягом дев’яти місяців. Якби цей будинок було обладнано дублюючим лічильником, кількість незаконно привласненого газу рахувалася б на підставі його показів, а оскільки такого альтернативного прибору встановлено не було, то фахівці «Маріпольгазу», як того й вимагає постанова НКРЕ, порахували збитки на основі даних щодо проектної потужності належного зловмисникові га- зоспоживаючого обладнання. Ось так і намалювалося 23 тисячі кубічних метрів.

Усе, начебто, правильно, все згідно з чинним нормативно-правовим актом. Окрім одного. Як написав суддя Кузнецов, принцип презумпції винуватості або відповідальності власника за належний стан зберігання лічильника може бути застосовано виключно у цивільно-правових відносинах. А для кваліфікації дій у кримінальному законодавстві він, грубо кажучи, «не канає». На думку судді, той факт що в роботу газового лічильника було здійснено незаконне втручання, ще не означає, що таке втручання здійснив саме підсудний. Останній, мовляв, хоч і є власником будинку, але теоретично покопирсатися в приладі міг будь-хто з його мешканців чи відвідувачів. І якщо належних доказів того, що це робив саме він, а сам він своє втручання в роботу лічильника категорично заперечує, то відповідно до принципу презумпції невинуватості всі сумніви тлумачяться на користь підсудного. А раз так, то, згідно з вироком суду, крадія належить визнати невинуватим і виправдати, а в задоволенні цивільного позову потерпілої особи — ПАТ «Маріупольгаз» — відмовити.

Костянтин Юрченко,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

У разі відмови від купівлі квартири покупцеві повернуть тільки те, що сплатив

Опубліковано

on

От

Верховний Суд вказав, що отримання грошових коштів за квартиру, яка так і не була передана покупцю, є не безпідставним набуттям майна, а  невиконанням умов договору купівлі-продажу. В обох випадках стягнення плати за користування переданими грошовими коштами не передбачено.

Верховний Суд своєю постановою від 25 квітня 2018 р. у справі № 679/2231/15-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій через неправильне визначення ними характеру спірних правовідносин.

Між сторонами провадження було укладено усну домовленість про купівлю-продаж орендованої позивачем (орендар) квартири у відповідача (орендодавець) за 35 тис. дол. США. Позивачем передано 10 тис. дол. США першого внеску, та протягом року ще 63 750,00 грн, на що відповідачем надано розписку про отримання грошей та передано технічний паспорт на квартиру. Також у розписці зазначено, що у разі порушення домовленості, відповідач зобов’язується повернути кошти у подвійному розмірі та передати позивачу у повне розпорядження все майно та побутову техніку в квартирі.

Згодом сторони домовились про укладення нотаріального договору купівлі-продажу, проте не підписали його, оскільки власниками квартири були чоловік та син відповідачки.

Орендар звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів (10 тис. дол. США, що станом на 30 листопада 2015 р. було еквівалентно 238 840 грн та 63 750,00 грн),  плати за користування цими грошима в розмірі 3 573,15 дол. США (що бубло еквівалентно 84 316,70 грн) та 20 941,35 грн відповідно.

Рішенням міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково, стягнуто лише безпідставно набуті кошти та вмотивовано рішення тим, що сплачені позивачем грошові кошти підлягають поверненню йому як набуті відповідачем без підстави, оскільки договору купівлі не було укладено.

Однак Верховний Суд встановив, що зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу нерухомого майна у майбутньому, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, на яку вказує позивач як на підставу повернення йому коштів.

Разом з тим, підставою для позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, є виключною прерогативою суду.

Оскільки сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому і не зробили цього, поверненню підлягають передані грошові суми, які є авансом.

Нарахування процентів за користування авансом нормами закону не передбачено, а тому в частині позовних вимог плати за користування грошима визнано необґрунтованими.

Верховним Судом скасовано рішення попередніх інстанцій та частково задоволено позов, стягнуто 10 тис. дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 25 квітня 2018 року становив 261 700 грн, та 63 750 грн. В решті вимог відмовлено.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Банк має надавати інформацію представнику клієнта, але її ненадання не є протиправним

Опубліковано

on

От

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вказав, що відомості про операції та рахунки можуть бути надані самим клієнтам або їхнім представникам, та зобов’язав вчинити дії, невчинення яких не визнав протиправним.

2 травня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 756/10063/15-ц частково скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на те, що ними не вірно кваліфіковано дії банківської установи.

Позивач, який уклав з відповідачем (ПАТ «Універсал Банк», далі – Банк) договір про отримання кредиту, у позові до банку зазначив, що не має жодних підтверджуючих документів про перехід до нього 120 тис. дол. США, а валютний рахунок на його ім’я не було відкрито.

Представник позивача надіслав запит відповідачу, в якому просив надати інформацію щодо кредиту та руху коштів. Банком надано відповідь, що інформація яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації. Отже, запитуваної інформації відповідач не надав.

Представник позивача подав до суду позовну заяву до публічного акціонерного товариства Банку, третя особа – Національний банк України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

Рішенням районного суду від 8 лютого 2016 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що запит представника від імені позивача про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому з метою захисту інформації, яка становить банківську таємницю, банк правомірно відмовив у наданні інформації.

Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій вірно відмовлено у задоволенні позову в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною, оскільки банк насамперед захищав права та законні інтереси позивача, як клієнта банку, а тому діяв правомірно.

Водночас, судами помилково відмовлено у частині зобов’язання відповідача до вчинення дій, оскільки надання інформацію відповідає вимогам закону «Про банки і банківську діяльність» та забезпечує позивачу доступ до інформації щодо кредитних зобов’язань, стороною в яких він є, що сприяє захисту прав позивача

Судами попередніх інстанцій установлено правовий статус представника позивача та належним чином перевірено довіреність на представлення інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позову, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою право представника позивача на отримання інформації що містить банківську таємницю. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Таким чином, законодавством не заборонено надання інформації, що містять банківську таємницю, і представникам.

Верховний Суд постановив задовольнити позовні вимоги в частині зобов’язання вчинити дії, а в частині визнання бездіяльності протиправною рішення попередніх інстанцій залишив без змін.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Хоч акт виконаних робіт і не підписаний замовником, роботи вважаються виконаним

Опубліковано

on

Верховний Суд вказав, що підписаний однією стороною акт виконаних робіт, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта, визнані судом обґрунтованими.

26 квітня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 913/1397/16 скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, скільки судом апеляційної інстанції не досліджено умов договору.

ТОВ «Українська будівнича компанія» (далі – підрядник чи позивач) звернулося до суду з позовом до ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» (далі – замовник чи відповідач) про стягнення боргу в розмірі 1 626 371,80 грн.

Між позивачем та відповідачем укладено договір на виконання будівельно-монтажних робіт.

Сторонами було складено ряд актів та розрахунків серед яких акт виконаних робіт, який підписано лише однією зі сторін. Відповідачем акт не було підписано, не було надано і заперечень до акту.

Рішенням місцевого суду позовну заяву задоволено з мотивів, що відповідно до положень основного договору у разі відсутності заперечень до фактично виконаних робіт, сторони підписують відповідні документи. Також в матеріалах справи відсутні як доказ відповідні акти про дефекти та недоліки будівельно-монтажних робіт.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за основним договором сума робіт становила більше, ніж сума фактично виконаних робіт за жовтень 2013 р., та доказів виконання інших робіт не надано, тому й роботи за листопад 2013 р. не вважаються виконаними та не потребують оплати.

Верховний Суд встановив, що у разі відмови однієї із сторін від підписання акту, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту, визнані судом обґрунтованими (ч. 4 ст. 882 ЦК України)

Також замовником робіт (відповідачем) не ставилися вимоги про визнання спірного акту недійсним, як того вимагають приписи Цивільного кодексу України, а тому відповідачем не доведено факту невиконання позивачем підрядних робіт.

Відзначено, що вартість робіт визначається згідно з договірною ціною у відповідності до проектно-кошторисної документації, яка вказана у пооб'єктному переліку кошторисів. Загальна сума договору складається із вартості фактично виконаного об’єму робіт, що зазначено в основному договорі та спростовує висновок суду другої інстанції про нібито «невиконання» робіт за листопад 2013 р.

Верховний Суд визнав обґрунтованість рішення суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовився від підписання спірного акту, і така відмова від прийому виконаних позивачем робіт за договором підряду є необґрунтованою.

На цій підставі Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції і задовольнив позовні вимоги позивача, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді