Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Маріупольський лічильник. Виправдано зловмисника, обвинуваченого в крадіжках газу

Опубліковано

on

Коли йдеться про порушення закону в газовій галузі, зазвичай в уяві постають багатомільярдні фінансові махінації, за якими стоять найвищі посадові особи держави. Але, виявляється, на низовому рівні крадіжки газу вчиняються не менш жваво, а знайти управу на цих розкрадачів теж майже неможливо. Підтвердженням тому може слугувати одна кримінальна справа, в якій Іллічівський районний суд Маріуполя ще 26 лютого ухвалив виправдувальний вирок.

Суб’єктом злочину в даному випадку став один маріупольський підприємець середньої руки, який у своєму триповерховому будинку обладнав хлібопекарню. Але біда була не в цьому, а в тому, що для автомобілів, які розвозили свіжоспечений хліб по крамницях, зловмисник з італійського обладнання склепав щось на кшталт домашньої автомобільної газової заправки, що заборонено законом. Ну а головний кримінал полягав у тому, що паливо для машин фактично викрадалося шляхом заниження показників хатнього газового лічильника.

Потерпілою особою в цій історії стало Публічне акціонерне товариство «Маріупольгаз» і, як можна здогадатися з тексту вироку, саме воно стало ініціатором проведення операції з викриття зловмисника. Справа в тому, що приховати функціонування нелегальної газової заправки в приватному секторі міста було неможливо, так само як і неможливо було приховати маніпуляції з обліком газу. Але для того, щоб оперувати не чутками, а конкретними фактами, на це підприємство було заслано такого собі «агента» — молодого хлопця, який влаштувався водієм для розвозки хлібобулочних виробів. Він і роздобув необхідну для слідства інформацію, хоча в подальшому стосовно нього були вжиті заходи забезпечення безпеки свідків, у рамках яких прокурор виніс постанову про конфіденційність і зміну анкетних даних у матеріалах досудового слідства.

Коли все було готово, заради тієї ж конфіденційності дозвіл на проведення обшуку було взято не в одному з районних судів Маріуполя, а в Краматорському міському суді Донецької області. Відповідну ухвалу було постановлено 19 серпня 2015 р. і в той же день будинок підприємця відвідала доволі представницька делегація у складі прокуратури, поліції і представників ПАО «Маріупольгаз», зокрема, головного інженера, начальника виробничо-технічного відділу, інженера служби контролю газу та слюсаря. Наявність автозаправної станції була очевидною — про це самі за себе красномовно свідчили 42 металевих сполучених між собою балони червоного кольору, які були під’єднані до компресора, тож для підтвердження першого пункту підозри доказів не бракувало.

Другий, щодо крадіжки газу, теж, начебто, підтверджувався: фахівці виявили візуальні ознаки несанкціонованого втручання в роботу газового лічильника: хоча всі чотири пломби й були на місці, але на голівках болтів була пошкоджена заводська фарба й при цьому були злизані грані гайок. Цього було досить для того, аби в присутності понятих демонтувати лічильник і відправити його для ретельного дослідження. Висновок судової трасологічної експертизи виявися цілком очікуваним: пломбування з’єднання кришки лічильника з його корпусом дійсно було порушене, кришка була знята, а робота пластмасового вимірювального механізму застопорена твердим предметом, внаслідок чого газ проходив через мембрану лічильника, але обсяги його проходження не обліковувалися.

На підставі зібраних матеріалів підприємцю було пред’явлене обвинувачення за двома статтями Кримінального кодексу України. Перша — це ст. 172, а саме її частина, в якій ідеться про порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною безпекою, які не призвели, але цілком могли призвести до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей. З даною тезою суд цілком погодився і призначив зловмисникові покарання у вигляді 2 550 гривень штрафу. А от з другою статтею, а саме ч. 3 ст. 185 (крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому і карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років) все вийшло набагато складніше.

Фахівці ПАО «Маріупольгаз» надали слідству довідку про те, що в їхнього товариства підприємцем було викрадено 23 тисячі кубічних метрів природного газу, чим завдано шкоду на 148 тисяч гривень, і дана цифра лягла в текст обвинувального висновку. Але вона викликала глибокий сумнів у судді Дмитра Кузнецова, який на підтвердження своїх сумнівів навів окремі пункти Правил користування природним газом для юридичних осіб, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 13.09.2012 р. No 1181. В них, зокрема, написано, що обсяг незаконно спожитого особою газу за період відсутності чи несправності лічильника обраховується за показами дублюючого вузла обліку, а в разі його відсутності — за номінальною проектною потужністю газового обладнання.

Саме цим, до речі, нормативно-правовим актом і керувалися в «Маріупольгазі», коли підраховували збитки. Його фахівці міркували наступним чином. Остання перевірка лічильника, яка засвідчила, що з ним усе в порядку, проводилася 11 листопада 2014 року, що засвідчено відповідним актом. Наступна перевірка, в ході якої було задокументовано втручання в роботу цього вузла обліку, була здійснена 19 серпня 2015 року, й саме в той день незаконне споживання газу було припинене, а пошкоджений прилад відправлено на експертизу. Отже, необліковані обсяги газу споживалися протягом дев’яти місяців. Якби цей будинок було обладнано дублюючим лічильником, кількість незаконно привласненого газу рахувалася б на підставі його показів, а оскільки такого альтернативного прибору встановлено не було, то фахівці «Маріпольгазу», як того й вимагає постанова НКРЕ, порахували збитки на основі даних щодо проектної потужності належного зловмисникові га- зоспоживаючого обладнання. Ось так і намалювалося 23 тисячі кубічних метрів.

Усе, начебто, правильно, все згідно з чинним нормативно-правовим актом. Окрім одного. Як написав суддя Кузнецов, принцип презумпції винуватості або відповідальності власника за належний стан зберігання лічильника може бути застосовано виключно у цивільно-правових відносинах. А для кваліфікації дій у кримінальному законодавстві він, грубо кажучи, «не канає». На думку судді, той факт що в роботу газового лічильника було здійснено незаконне втручання, ще не означає, що таке втручання здійснив саме підсудний. Останній, мовляв, хоч і є власником будинку, але теоретично покопирсатися в приладі міг будь-хто з його мешканців чи відвідувачів. І якщо належних доказів того, що це робив саме він, а сам він своє втручання в роботу лічильника категорично заперечує, то відповідно до принципу презумпції невинуватості всі сумніви тлумачяться на користь підсудного. А раз так, то, згідно з вироком суду, крадія належить визнати невинуватим і виправдати, а в задоволенні цивільного позову потерпілої особи — ПАТ «Маріупольгаз» — відмовити.

Костянтин Юрченко,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Порушення свобод та інтересів особи дає їй право на оскарження рішення попри те, що вона не є учасником провадження

Опубліковано

on

От

Верховний Суд погодився, що викладені в судовому рішенні фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень особами, стосовно яких не ухвалений обвинувальний вирок, є неприпустимим з огляду на засади кримінального провадження та презумпцію невинуватості.

Ухвалою  районного суду від 16 грудня 2015 р. посадову особу підприємства «Укрпошта» звільнено від кримінальної відповідальності за обвинувальним актом щодо вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК, у зв’язку з дійовим каяттям. Кримінальне провадження за цим обвинувальним актом закрито.

На вказану ухвалу суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просив виключити з мотивувальної частини ухвали посилання на обставини обвинуваченнясудді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК.

Скарга була повернута йому як така, що подана особою, яка не має права її подавати,  на підставі ч. 3 ст. 399 КПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 р. скасовано вказану ухвалу про повернення апеляційної скарги та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 р. поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали, відкрито провадження за апеляційною скаргою на неї. Врешті суд апеляційної інстанції постановив  виключити з мотивувальної частини ухвали посилання на обставини обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК, а також – на обставини обвинувачення співробітників прокуратури, які також були згадані в ухвалі суду першої інстанції щодо закриття кримінального провадження.

Прокурор на цю ухвалу подав касаційну скаргу, яку аргументував тим, що суд апеляційної інстанції незаконно взяв до розгляду апеляційну скаргу судді, оскільки той не є суб’єктом оскарження ухвали суду першої інстанції і на нього не поширюються положення ч. 2 ст. 24 КПК.

Верховний Суд констатував, що в судовому засіданні стосовно обвинувачення посадової особи підприємства «Укрпошта» стали відомі факти щодо можливого вчинення злочинів суддею та співробітниками прокуратури. В ході засідання суду апеляційної інстанції виявлено, що матеріали справи відносно судді та працівників прокуратури виділені в окреме провадження. Натомість, суд першої інстанції в ухвалі про звільнення посадової особи підприємства «Укрпошта» від кримінальної відповідальності зазначив відомості про суддю та працівників прокуратури (дата, час та місце скоєння злочину).

Верховний Суд розцінив включення відомостей про вищевказаних посадових осіб в ухвалу суду щодо закриття кримінального провадження щодо іншої особи як недопустиме через грубе порушення презумпції невинуватості.

Така преюдиція щодо винуватості судді у кримінальних правопорушеннях грубо порушує передбачені статтею 7 КПК загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, принципи верховенства права й законності.

Щодо права на апеляційне оскарження особою судового рішення у справі, в якій особа не бере участі, Суд наголосив, що за змістом ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку.

Гарантії апеляційного і касаційного оскарження  в даному випадку поширюються на суддю-заявника, оскільки його ім’я згадується у мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції як суб’єкта вчинення кримінального правопорушення, яке хоч і опосередковано, але перебуває в причинно-наслідковому зв’язку з протиправними діями, вчиненими обвинувачено.  Адже відповідно до ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України та офіційного тлумачення відповідних правових норм, наведеного у рішенні Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 р. № 11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист.

В підсумку Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу прокурора без задоволення.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Гонорар успіху не є оплатою послуг адвоката

Опубліковано

on

От

Верховний Суд поставив крапку у тривалих суперечках про природу так званого гонорару успіху: додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) в розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Адвокат звернувся з позовом до клієнтки, яка не доплатила за договором  надання юридичних послуг 10 % відсотків від вартості майна, що було предметом судового спору, а саме – квартири в місті Києві. За те, що після ухвалення судом рішення на користь клієнтки, та  відмовилась виплатити адвокатові суму згаданої додаткової винагороди, адвокат просив стягнути з неї борг у розмірі 10 % експертної вартості квартири, що складає 165 178,20 грн, 144 114,40 грн інфляційних втрат і 12 598,80 грн як три проценти річних у зв’язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання, 157 742,91 грн пені, 609,65 грн витрат на проїзд у судові засідання та 4 810 грн судових витрат.

Адвокат виграв

До суду першої інстанції клієнтка (замовниця юридичних послуг в інтересах своєї матері) звернулася з зустрічним позовом до адвоката з вимогою про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним в частині виплати додаткової винагороди, посилалася на те, що адвокат ввів її в оману з приводу істотних умов договору, а саме – порядку визначення розміру та сплати вартості юридичних послуг і моменту настання позитивного результату.

Рішенням районного суду від 1 березня 2017 р. позов адвоката задоволено. У задоволенні зустрічних позовів клієнтки та її матері відмовлено.

Ухвалою апеляційного від 6 вересня 2017 р. рішення суду першої інстанції в частині стягнення із клієнтки пені змінено на підставі  статті 551 ЦК України  – зменшено її розмір до 10 000 грн. В решті – залишено без змін.

Клієнтка звернулася із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити адвокату у задоволенні позову та визнати договір про надання юридичних послуг недійсним.  Справу було передано на розгляд до Верховного Суду.

Адвокат програв

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили заявниці у задоволенні зустрічного позову, оскільки обставини, на які вона посилалась в обґрунтування своїх вимог, не передбачені законом як підстави для визнання договору недійсним.

Також Верховний Суд зазначив, що об’єктом договору між сторонами є юридичні послуги, надані адвокатом, а пункт 4.4 договору, яким визначено додаткову винагороду 10 % за досягнення позитивного рішення у справі, не встановлює плату за надані адвокатом послуги , і, відповідно, не може бути включений до ціни договору.

Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг. Рішення суду є результатом вирішення спору. Вона приймається та підписується виключно суддями. Діяльність суду не може належати до сфери приватноправового регулювання, отже результат у вигляді рішення суду не може бути предметом договору між сторонами у договорі про надання адвокатом юридичних послуг.

Виходячи з цього, Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову адвоката про стягнення коштів відмовив, а пункт 4.4 договору про надання юридичних послуг, укладеного між клієнткою та адвокатом, визнав недійсним.

На цьому полеміку про гонорар успіху, визначений як процент від грошової оцінки правових наслідків для клієнта у разі позитивного вирішення спору судом, можна вважати вичерпаною.

Це рішення містить ще одне роз’яснення, хоч і побічно: правова (правнича) допомога адвоката є послугою за своєю цивільно-правовою природою, адже «…за змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) – форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов’язку з її надання».

Частина адвокатів уже давно розгледіла знак рівності між правовою (правничою) допомогою і юридичною послугою. Для тих, хто не розгледів, рішення ВС у справі 462/9002/14-ц ще раз підказує де його шукати.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Для доведення вини недостатньо, аби версія обвинувачення була вірогіднішою за версію захисту

Опубліковано

on

От

Верховний Суд визначив, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожен з елементів кваліфікації злочину, тобто як об’єктивної, так і суб’єктивної сторони. Поза розумним сумнівом означає, що будь-яке інше тлумачення обставин виключено.

Шепетівський районний суд 27 серпня 2015 р. засудив громадянина за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, до позбавлення волі на строк 8 років. Суд встановив, що між чоловіками під час спілкування виник конфлікт, в ході якого засуджений вдарив потерпілого ножем у пах та перерізав пахову артерію, що викликало сильну кровотечу, і врешті смерть потерпілий.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 10 листопада 2015 року залишив вирок без змін.

14 червня 2016 р. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) частково задовольнивши касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого, скасував вказане рішення через його невідповідність вимогам ст.ст 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції виходив виключно з факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, не проаналізував наявні докази та не зміг довести суттєвих обставин справи, зокрема тих, що моли б свідчити про умисел засудженого.

Після повторного розгляду Апеляційний суд Хмельницької області 8 серпня 2016 р. знову залишив вирок без змін.

Засуджений та його захисник подали касаційні скарги. Засуджений просив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а захисник – закрити справу у  зв’язку з відсутністю в діянні засудженого складу злочину, оскільки у справі не міститься беззаперечних доказів на підтвердження його умислу заподіяти потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Сторона захисту наполягала на тому, що потерпілий особисто вихопив ніж з руки у засудженого  та випадково наніс собі поранення, яке згодом виявилось смертельним. З незрозумілих причин суд першої інстанції взагалі не згадав у тексті вироку на висновок експертизи, виходячи з якого можна припустити саме таку версію подій.

Розглянувши справу № 688/788/15-к, Верховний Суд зазначив, що при винесенні рішення  суд повинен встановити обставини справи так, щоб виключити будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду. Поза розумним сумнівом повинен бути доведений кожен з елементів кваліфікації діяння, тобто як об’єктивної, так і суб’єктивної сторона злочину.

Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Недоведеність об’єктивної сторони пред’явленого обвинувачення вже сама собою є достатньою підставою для визнання недоведеним обвинувачення в цілому.

Окрім того, Верховний Суд проаналізував і суб’єктивну сторону злочину. Відповідно до пояснень свідків події, між засудженим та потерпілим не було конфлікту, навіть нетривалого. Нанесення потерпілому поранення стало цілковито несподіваним для засудженого та спричинило у нього панічний напад.  Обставини події вказують на те, що все трапилось у надто короткий проміжок часу, впродовж якого у засудженого не міг сформуватись умисел на нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинять смерть останнього.

Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити частково, вирок Шепетівського районного суду скасувати, справу закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з невстановленням  достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді