Методика розрахунку інфляційної складової у боргових зобов’язаннях - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Методика розрахунку інфляційної складової у боргових зобов’язаннях

Дата публікації:

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Формула розрахунку та порядок нарахування «інфляційних втрат» на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання.

Двадцять п’ятого серпня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 924/534/19 (ЄДРСРУ № 91142796), № 920/710/19 (ЄДРСРУ № 91142777), від 20 серпня 2020 року у справі № 904/3546/19 (ЄДРСРУ № 91092205) досліджував питання щодо формули розрахунку та порядку нарахування «інфляційних втрат» на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання.

При визначенні інфляційних втрат у зв’язку з простроченням боржником виконання грошового зобов’язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 року. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п’ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику — «дефляція», то це не змінює його правової природи й не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

У кредитора, згідно з частиною вказаної другою статті ЦК України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов’язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19).

Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 р. у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 р. у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 р. № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.

Згідно з частиною 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. За приписами частин 5, 6 статті 13 цього закону висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається «послідовність, утворена за певною закономірністю».

Варто зазначити, що судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Важливо. З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз’яснити, що при зменшенні суми боргу в конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції в цьому місяці (для прикладу « і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: «Х» * «і-1» — 100 грн. = «ЗБ», де «Х» — залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» — офіційно встановлений індекс інфляції в розрахунковому місяці та 100 гривень — умовна сума погашення боргу в цьому місяці, а «ЗБ» — залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції в цьому місяці та часткового погашення боргу в цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який множиться на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості в поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») множиться послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості з остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням вказаної послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Висновок

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов’язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції в цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу в новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19.

P.S. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2018 р. у справі № 703/1181/16-ц).

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи проживання боржника?

Опубліковано

on

От

П’ятого травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/15005/20, провадження № К/9901/5954/21 (ЄДРСРУ № 96706696) досліджував питання щодо відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи місцем проживання боржника — фізичної особи.

За правилами статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі документи приймаються до примусового виконання за місцем, зокрема, проживання, перебування боржника. Чи дає це право стягувачу можливість вибору місця пред’явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання (місце проживання боржника (вказане у виконавчому документі)?

Читайте також: Виявлення недоліків у декларації боржника про майновий стан не є підставою для відмови у відкритті провадження про його неплатоспроможність

Чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника. До того ж, приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника–фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 826/15676/16.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Утім відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За текстом статті 3 Закону № 1382-IV:

– вільний вибір місця проживання чи перебування — право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

– місце перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; – місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

– документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, — паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;

– реєстрація — внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/ перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Читайте також: Підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду

Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. В разі, якщо особа проживає в двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

У разі, якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV).

Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі — Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр — це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання й поширення визначеної цим законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування й вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності — інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (в разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9–14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка.

Так, 31 березня 2021 року Верховний Суд розглядав справу № 380/7750/20 (ЄДРСРУ № 95946017), спірні правовідносини якої є подібними до тих, які є предметом розгляду в цій справі. За наслідками розгляду тієї справи Верховний Суд ухвалив постанову від 31 березня 2021 року, в якій висловив правову позицію, суть якої полягає в наступному. Сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв’язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

Висновок

Відтак, визначення місця виконання виконавчого документа щодо боржника — фізичної особи має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов’язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ виконавця.

Читайте також: На стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець не може з’ясовувати питання чи виконано рішення адміністративного суду

Аналогічна правова позиція висловлена 29 квітня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 300/3258/20, провадження № К/9901/5250/21 (ЄДРСРУ № 96655284).

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Чи можливо зареєструвати транспортний засіб без сплати податку?

Опубліковано

on

От

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Правова можливість первинної реєстрації транспортного засобу без сплати податку та межі відповідальності власника ТЗ. 

Читайте також: Суд вперше в Україні визнав електросамокат транспортом

Двадцять восьмого квітня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-12469/10/1370, адміністративне провадження № К/9901/47622/18 (ЄДРСРУ № 96592249) досліджував питання щодо правової можливості первинної реєстрації транспортного засобу без сплати податку та межі відповідальності власника ТЗ. Суть справи. Після отримання податковою інспекцією листа з інформацією про фізичних осіб, за якими здійснювалася перша реєстрація вантажних автомобілів в Україні й сплата податку по яких підлягає перевірці, контролюючим органом була проведена перевірка щодо сплати податку з власників транспортних засобів й інших самохідних машин і механізмів та відповідно до листа ДПІ встановлено, що кошти по податку з власників транспортних засобів й інших самохідних машин та механізмів від власника ТЗ до місцевого бюджету не надходили.

Отже, фіскальний орган звертається до власника транспортного засобу про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Відповідно до абзацу 27 пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388 передбачає, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Читайте також: Правила для тих, хто потрапив у ДТП

Згідно з абзацом 1 пункту 8 Порядку № 1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб — нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб — організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі — правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»).

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі — сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного й надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобігання вчиненню щодо них протиправних дій (абзац перший пункту 3 зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2015 р. № 904)

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що: платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які вперше реєструються в Україні, є, зокрема, фізичні особи, які здійснюють їх першу реєстрацію; передумовою першої реєстрації транспортних засобів закон визначає пред’явлення особами, які здійснюють таку реєстрацію, органам, що здійснюють дану реєстрацію, заяви про реєстрацію транспортного засобу та платіжних документів про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки; в разі відсутності відомостей про сплату податків (зборів), передбачених законодавством перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним щорічним оглядом транспортних засобів, органи МВС відмовляють у реєстрації/перереєстрації транспортного засобу.

Таким чином, дотримання платником податку вимог Порядку № 1388 під час реєстрації/перереєстрації транспортного засобу виключає його відповідальність за відсутність сплати податку з власників транспортних засобів, оскільки проведення реєстрації / перереєстрації транспортних засобів підрозділами МВС без попередньої сплати податку не може бути здійснено.

Висновок

Оскільки сплата податку з власників транспортних засобів є обов’язковою умовою для реєстрації транспортного засобу, то за відсутності такої сервісні органи МВС відмовляють у реєстрації транспортного засобу, тоді як реєстрація транспортного засобу без сплати податку з власників транспортного засобу тягне за собою відповідальність не для власника, а для посадових осіб, які здійснили таку реєстрацію.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Заперечення потерпілого проти закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення з підстав закінчення строків давності не є визначальним

Опубліковано

on

От

29 липня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 552/5595/18 залишив без задоволення касаційну скаргу потерпілої, представника потерпілого, які наполягали, що звільнення від кримінальної відповідальності не належить до повноважень суду апеляційної інстанції.

Районний суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний ухвалу суду першої інстанції скасував та звільнив особу від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст.122 КК, на підставі ст. 49 КК, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

Читайте також: Якщо дії особи перекваліфіковано з тяжкого злочину на злочин невеликої тяжкості, строк давності притягнення за який минув, суд має звільнити обвинуваченого

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу потерпілої та представника потерпілого, Верховний Суд вказав, що доводи касаційної скарги про те, що невизнання фігурантом своєї вини та заперечення факту вчинення злочинів, позбавляє суд апеляційної інстанції можливості звільнити його від кримінальної відповідальності на підставах, визначених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, та закрити кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, є необґрунтованими.

Виходячи з положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.

Читайте також: Клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності може бути подано стороною захисту

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз’яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження, не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що підозрюваний підтримував у суді першої інстанції клопотання прокурора та просив звільнити його від кримінальної відповідальності, обґрунтовано зазначив, що невизнання вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання про таке звільнення.

Читайте також: Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності застосовується й у разі невизнання нею своєї вини

З рішення апеляційного суду вбачається, що кримінальне провадження було закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, а не на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, який передбачає закриття кримінального провадження у разі коли потерпілий, а у випадках, визначених  КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. У цьому разі думка потерпілих з’ясовується, однак для закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності відмова потерпілих від обвинувачення не є визначальною.

Крім цього, Верховний Суд звернув увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link