Connect with us

Судова практика

Методика розрахунку інфляційної складової у боргових зобов’язаннях

Дата публікації:

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Формула розрахунку та порядок нарахування «інфляційних втрат» на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання.

Двадцять п’ятого серпня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 924/534/19 (ЄДРСРУ № 91142796), № 920/710/19 (ЄДРСРУ № 91142777), від 20 серпня 2020 року у справі № 904/3546/19 (ЄДРСРУ № 91092205) досліджував питання щодо формули розрахунку та порядку нарахування «інфляційних втрат» на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання.

При визначенні інфляційних втрат у зв’язку з простроченням боржником виконання грошового зобов’язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 року. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п’ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику — «дефляція», то це не змінює його правової природи й не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

У кредитора, згідно з частиною вказаної другою статті ЦК України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов’язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19).

Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 р. у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 р. у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 р. № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.

Згідно з частиною 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. За приписами частин 5, 6 статті 13 цього закону висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається «послідовність, утворена за певною закономірністю».

Варто зазначити, що судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Важливо. З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз’яснити, що при зменшенні суми боргу в конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції в цьому місяці (для прикладу « і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: «Х» * «і-1» — 100 грн. = «ЗБ», де «Х» — залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» — офіційно встановлений індекс інфляції в розрахунковому місяці та 100 гривень — умовна сума погашення боргу в цьому місяці, а «ЗБ» — залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції в цьому місяці та часткового погашення боргу в цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який множиться на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості в поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») множиться послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості з остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням вказаної послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Висновок

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов’язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції в цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу в новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19.

P.S. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2018 р. у справі № 703/1181/16-ц).

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Участь судді, що брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не допускається у суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій

Опубліковано

on

18 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 127/17123/19 задовольнив касаційну скаргу прокурора на рішення апеляційного суду, яким порушено вимоги ст. 76 КПК.

Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею злочину.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що ухвала апеляційного суду не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а також вона постановлена із порушенням ст. 76 цього Кодексу, оскільки суддя, який брав участь в апеляційному розгляді справи,  також брав участь у цьому кримінальному провадженні на досудовому розслідуванні.

Верховний Суд вказав, що недопустимість повторної участі судді, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, у розгляді кримінального провадження по суті диктується логікою побудови системи судового контролю. Судовий контроль не належить до правосуддя і є специфічною діяльністю суду. Вона має контрольний характер і забезпечує охорону конституційних прав громадян від свавільного і невиправданого втручання та обмеження з боку органів державної влади. Беручи до уваги те, що ці обставини можуть позначитися на об’єктивності й неупередженості судді при розгляді кримінального провадження по суті, законодавець включив зазначені дії до числа тих, що перешкоджають участі судді в його розгляді по суті. Адже, хоча діяльність судді із судового контролю не має прямого відношення до вирішення кримінального провадження по суті, проте він знайомиться з матеріалами провадження, і у нього при цьому складається внутрішнє переконання щодо його обставин, особи підозрюваного.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Закріплена в ст. 76 КПК недопустимість повторної участі судді у кримінальному провадженні спрямована на те, щоб запобігти можливій необ’єктивності та упередженості судді, пов’язаних із захистом права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження та долученої до касаційної скарги ухвали апеляційного суду, суддя цього суду брав участь під час досудового розслідування у розгляді апеляційної скарги захисника на ухвалу слідчого судді, якою відмовлено в скасуванні повідомлення про підозру особі у вчиненні злочину. Цей же суддя є суддею-доповідачем у цьому кримінальному провадженні та під його головуванням постановлено ухвалу, яка є предметом касаційного оскарження.

Врахувавши це, Верховний Суд визнав доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 76 КПК обґрунтованими, скасував ухвалу апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Проголошення судом після виходу з нарадчої кімнати лише вступної та резолютивної частин вироку є істотним порушенням вимог КПК

Опубліковано

on

2 лютого 2021 р. Верховний Суд у справі № 519/41/20 задовольнив касаційну скаргу прокурора, оскільки головуючим суддею не було дотримано вимог ст. 376 КПК України.

Вироком районного суду особу засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено в частині призначеного покарання.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що судом першої інстанції всупереч вимогам ст. 376 КПК України після виходу з нарадчої кімнати було оголошено лише резолютивну частину вироку, а не повний  текст.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Верховний Суд на підставі системного аналізу норм ст. 370, ч. 2 ст. 371 та ч.ч. 1, 6 ст. 376 КПК вказав, що вирок має бути складений у нарадчій кімнаті, а його повний текст повинен бути оголошений негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, крім того, копія цього вироку негайно має бути вручена учасникам судового провадження.

Проголошенням вироку після виходу з нарадчої кімнати, роз’яснення його змісту суд реалізовує конституційне положення, що визначене як основна засада судочинства, а саме – гласність судового процесу. Тобто засаду гласності і відкритості кримінального провадження повинно бути забезпечено не лише прийняття судом обґрунтованого і законного рішення, а й обізнаністю учасників кримінального провадження про мотиви і підстави прийняття такого рішення. Не проголошуючи повного тексту вироку, суддя показує, що не повинен пояснювати прийняте рішення, а це може викликати сумнів у справедливості процесу в цілому та ухваленого рішення зокрема.

Таким чином, судове рішення у цьому кримінальному провадженні було постановлено без додержання вимог ст.ст. 370, 376 КПК, оскільки при розгляді провадження судами першої та апеляційної інстанцій було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Отже, Верховний Суд скасував вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відсутність постанови про призначення прокурора у кримінальному провадженні обумовлює недопустимими зібраних під час розслідування доказів

Опубліковано

on

22 лютого 2021 р. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 754/7061/15 залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, який визнав недопустимими зібрані докази.

Вироком районного суду особу засуджено за ч. 4 ст. 358 КК.

Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що апеляційний суд з порушенням вимог ст. 94 КПК надав неправильну та необґрунтовану оцінку доказам, покладеним судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, визнавши їх недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Об`єднана палата ККС ВС вказала, що керівник органу прокуратури визначає прокурора (групу прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, кримінальним процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов’язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) КПК.

Надання прав, покладення обов’язків та визначення обсягу відповідальності за своєю юридичною природою потребує письмової форми заради уникнення суб’єктивізму та забезпечення правової визначеності. Хоча ст. 37 КПК і не передбачає для керівника органу прокуратури специфічної форми рішення про визначення прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, така процесуальна форма вбачається із тлумачення положень ст. 110 КПК у взаємозв’язку із положеннями ч. 5 ст. 36 КПК. Відповідно до останньої норми Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування.

У свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК, якими, у тому числі, визначено, що постанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Аналіз Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 р. № 298, та ч. 5 ст. 214 КПК вказує на те, що витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в конкретному кримінальному провадженні.

Таким чином, за змістом ст.ст. 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститися у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

З приводу наслідків недотримання належної процедури визначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, Об`єднана палата вказала, що у випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст. 36 КПК, вони здійснюються неналежним суб’єктом. Тому відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, у матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, дійшов висновку, що докази обвинувачення є недостатніми для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, та наявні підстави, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, для закриття кримінального провадження, а саме: особі висунуто обвинувачення без повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури та за відсутності належних даних про повноваження прокурора, яка затвердила обвинувальний акт, а тому докази у кримінальному провадженні визнано недопустимими.

Отже, ухвалу апеляційного суду Об’єднана палата ККС ВС визнала такою, що відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

 

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram