Судова практика
Межі та різниця відповідальності найманого працівника й виконавця робіт/послуг
Євген МОРОЗОВ,
адвокат, магістр права
Різниця в обсязі та межах відповідальності найманого працівника за трудовим договором та виконавця робіт (послуг) за цивільно — правовою угодою.
Двадцять першого серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 822/1037/18, адміністративне провадження № К/9901/63642/18 (ЄДРСРУ № 91104008) досліджував питання щодо різниці в обсязі та меж відповідальності найманого працівника за трудовим договором та виконавця робіт (послуг) за цивільно — правовою угодою. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 24 цього кодексу трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними й геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а частиною 1 статті 901 цього кодексу передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Двадцять другого квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/8902/18, адміністративне провадження № К/9901/18108/19 (ЄДРСРУ № 88868275) вказав, що взаємовідносини фізичної особи й роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір у письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.
З аналізу вказаних норм КЗпП України та Цивільного кодексу України слідує, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу й виконує її на власний ризик.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
У свою чергу, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а результати роботи, котрі визначають після закінчення роботи й оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.
Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча й може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 820/1432/17, від 06.03.2019 р. у справі № 802/2066/16- а, від 13.06.2019 р. у справі № 815/954/18, від 14.05.2020 р. у справі № 640/1099/19.
Джерело: Юридичний вісник України
