Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Моральну шкоду за втрату працездатності має відшкодувати роботодавець, а не соцстрах

Опубліковано

on

Верховний Суд скасував рішення про відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки на момент звернення позивача до суду таке відшкодування вже не вважалося страховою виплатою.

25 квітня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 579/678/16-ц, скасувавши рішення попередніх інстанцій та відмовив особі у відшкодуванні моральної шкоди.

Позивач працювала на хлібокомбінаті й отримала професійні захворювання, що виникли внаслідок роботи протягом майже всього трудового стажу в умовах, що не відповідають температурним показниками у холодний період року, що було підтверджено актами розслідування хронічного професійного захворювання. Її було звільнено за станом здоров’я.

Фтизіатричною медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) визначено ступінь втрати її працездатності 50 % і встановлено третю групу інвалідності.

Позивач звернулася до районного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Відділення Фонду, Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я у розмірі 50 000,00 грн.

Рішенням суду першої інстанція від 7 червня 2016 р. позов задоволено частково, стягнуто 12 000,00 грн, в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог.

Рішенням апеляційної інстанції від 1 серпня 2016 р. скаргу відповідача задоволено частково, присуджено 7 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, в решті вимог відмовлено.

Суди першої та другої інстанцій виходили з того, що спори про відшкодування шкоди мають вирішуватись за законодавством, чинним на момент встановлення потерпілому висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а з 2006 р. застраховані особи позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, тому з відповідача підлягає стягненню лише одноразова страхова виплата.

Ухвалою колегії суддів ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 грудня 2016 р. касаційні скарги відхилені, рішення апеляційної інстанції залишено без змін.

Відповідач подав заяву про перегляд рішень до Верховного Суду України, звідки матеріали справ були передані до Верховного Суду.

Верховний Суд зазначив, що обов’язок з відшкодування моральної шкоди покладено на підприємство незалежно від часу настання страхового випадку (ч. 7, ч. 8. ст. 36 Закону № 1105-XIV). Оскільки позивач звернулася до суду з позовом після набрання чинності вказаним Законом №1105-XIV, тому вона не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Існує неоднакове застосування судами одних і тих самих положень Закону №1105-XIV, що спричиняє ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей Верховний Суд виходив з того, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону №1105-XIV у редакції 1999 р. право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Так, до Закону №1105-XIV було внесено зміни 2007 р. та виключено норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Змінами, внесеними 2015 р. встановлювалося, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК та КЗпП України

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позивач звернулася до суду 21 квітня 2016 р. З цього часу між сторонами виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції 2015 р. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом  № 1105-XIV, який набрав чинності 1 січня 2015 р., саме на роботодавця покладено обов’язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з Відділення Фонду, не взявши до уваги, що позивач звернулася до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди Фондом.

Отже, Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій.

Леонід Лазебний

Рішення В ЄДРСР

Судова практика

У разі відмови від купівлі квартири покупцеві повернуть тільки те, що сплатив

Опубліковано

on

От

Верховний Суд вказав, що отримання грошових коштів за квартиру, яка так і не була передана покупцю, є не безпідставним набуттям майна, а  невиконанням умов договору купівлі-продажу. В обох випадках стягнення плати за користування переданими грошовими коштами не передбачено.

Верховний Суд своєю постановою від 25 квітня 2018 р. у справі № 679/2231/15-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій через неправильне визначення ними характеру спірних правовідносин.

Між сторонами провадження було укладено усну домовленість про купівлю-продаж орендованої позивачем (орендар) квартири у відповідача (орендодавець) за 35 тис. дол. США. Позивачем передано 10 тис. дол. США першого внеску, та протягом року ще 63 750,00 грн, на що відповідачем надано розписку про отримання грошей та передано технічний паспорт на квартиру. Також у розписці зазначено, що у разі порушення домовленості, відповідач зобов’язується повернути кошти у подвійному розмірі та передати позивачу у повне розпорядження все майно та побутову техніку в квартирі.

Згодом сторони домовились про укладення нотаріального договору купівлі-продажу, проте не підписали його, оскільки власниками квартири були чоловік та син відповідачки.

Орендар звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів (10 тис. дол. США, що станом на 30 листопада 2015 р. було еквівалентно 238 840 грн та 63 750,00 грн),  плати за користування цими грошима в розмірі 3 573,15 дол. США (що бубло еквівалентно 84 316,70 грн) та 20 941,35 грн відповідно.

Рішенням міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково, стягнуто лише безпідставно набуті кошти та вмотивовано рішення тим, що сплачені позивачем грошові кошти підлягають поверненню йому як набуті відповідачем без підстави, оскільки договору купівлі не було укладено.

Однак Верховний Суд встановив, що зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу нерухомого майна у майбутньому, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, на яку вказує позивач як на підставу повернення йому коштів.

Разом з тим, підставою для позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, є виключною прерогативою суду.

Оскільки сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому і не зробили цього, поверненню підлягають передані грошові суми, які є авансом.

Нарахування процентів за користування авансом нормами закону не передбачено, а тому в частині позовних вимог плати за користування грошима визнано необґрунтованими.

Верховним Судом скасовано рішення попередніх інстанцій та частково задоволено позов, стягнуто 10 тис. дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 25 квітня 2018 року становив 261 700 грн, та 63 750 грн. В решті вимог відмовлено.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Банк має надавати інформацію представнику клієнта, але її ненадання не є протиправним

Опубліковано

on

От

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вказав, що відомості про операції та рахунки можуть бути надані самим клієнтам або їхнім представникам, та зобов’язав вчинити дії, невчинення яких не визнав протиправним.

2 травня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 756/10063/15-ц частково скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на те, що ними не вірно кваліфіковано дії банківської установи.

Позивач, який уклав з відповідачем (ПАТ «Універсал Банк», далі – Банк) договір про отримання кредиту, у позові до банку зазначив, що не має жодних підтверджуючих документів про перехід до нього 120 тис. дол. США, а валютний рахунок на його ім’я не було відкрито.

Представник позивача надіслав запит відповідачу, в якому просив надати інформацію щодо кредиту та руху коштів. Банком надано відповідь, що інформація яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації. Отже, запитуваної інформації відповідач не надав.

Представник позивача подав до суду позовну заяву до публічного акціонерного товариства Банку, третя особа – Національний банк України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

Рішенням районного суду від 8 лютого 2016 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що запит представника від імені позивача про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому з метою захисту інформації, яка становить банківську таємницю, банк правомірно відмовив у наданні інформації.

Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій вірно відмовлено у задоволенні позову в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною, оскільки банк насамперед захищав права та законні інтереси позивача, як клієнта банку, а тому діяв правомірно.

Водночас, судами помилково відмовлено у частині зобов’язання відповідача до вчинення дій, оскільки надання інформацію відповідає вимогам закону «Про банки і банківську діяльність» та забезпечує позивачу доступ до інформації щодо кредитних зобов’язань, стороною в яких він є, що сприяє захисту прав позивача

Судами попередніх інстанцій установлено правовий статус представника позивача та належним чином перевірено довіреність на представлення інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позову, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою право представника позивача на отримання інформації що містить банківську таємницю. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Таким чином, законодавством не заборонено надання інформації, що містять банківську таємницю, і представникам.

Верховний Суд постановив задовольнити позовні вимоги в частині зобов’язання вчинити дії, а в частині визнання бездіяльності протиправною рішення попередніх інстанцій залишив без змін.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Хоч акт виконаних робіт і не підписаний замовником, роботи вважаються виконаним

Опубліковано

on

Верховний Суд вказав, що підписаний однією стороною акт виконаних робіт, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта, визнані судом обґрунтованими.

26 квітня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 913/1397/16 скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, скільки судом апеляційної інстанції не досліджено умов договору.

ТОВ «Українська будівнича компанія» (далі – підрядник чи позивач) звернулося до суду з позовом до ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» (далі – замовник чи відповідач) про стягнення боргу в розмірі 1 626 371,80 грн.

Між позивачем та відповідачем укладено договір на виконання будівельно-монтажних робіт.

Сторонами було складено ряд актів та розрахунків серед яких акт виконаних робіт, який підписано лише однією зі сторін. Відповідачем акт не було підписано, не було надано і заперечень до акту.

Рішенням місцевого суду позовну заяву задоволено з мотивів, що відповідно до положень основного договору у разі відсутності заперечень до фактично виконаних робіт, сторони підписують відповідні документи. Також в матеріалах справи відсутні як доказ відповідні акти про дефекти та недоліки будівельно-монтажних робіт.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за основним договором сума робіт становила більше, ніж сума фактично виконаних робіт за жовтень 2013 р., та доказів виконання інших робіт не надано, тому й роботи за листопад 2013 р. не вважаються виконаними та не потребують оплати.

Верховний Суд встановив, що у разі відмови однієї із сторін від підписання акту, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту, визнані судом обґрунтованими (ч. 4 ст. 882 ЦК України)

Також замовником робіт (відповідачем) не ставилися вимоги про визнання спірного акту недійсним, як того вимагають приписи Цивільного кодексу України, а тому відповідачем не доведено факту невиконання позивачем підрядних робіт.

Відзначено, що вартість робіт визначається згідно з договірною ціною у відповідності до проектно-кошторисної документації, яка вказана у пооб'єктному переліку кошторисів. Загальна сума договору складається із вартості фактично виконаного об’єму робіт, що зазначено в основному договорі та спростовує висновок суду другої інстанції про нібито «невиконання» робіт за листопад 2013 р.

Верховний Суд визнав обґрунтованість рішення суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовився від підписання спірного акту, і така відмова від прийому виконаних позивачем робіт за договором підряду є необґрунтованою.

На цій підставі Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції і задовольнив позовні вимоги позивача, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді