Моральну шкоду за втрату працездатності має відшкодувати роботодавець, а не соцстрах

Верховний Суд скасував рішення про відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки на момент звернення позивача до суду таке відшкодування вже не вважалося страховою виплатою.

25 квітня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 579/678/16-ц, скасувавши рішення попередніх інстанцій та відмовив особі у відшкодуванні моральної шкоди.

Позивач працювала на хлібокомбінаті й отримала професійні захворювання, що виникли внаслідок роботи протягом майже всього трудового стажу в умовах, що не відповідають температурним показниками у холодний період року, що було підтверджено актами розслідування хронічного професійного захворювання. Її було звільнено за станом здоров’я.

Фтизіатричною медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) визначено ступінь втрати її працездатності 50 % і встановлено третю групу інвалідності.

Позивач звернулася до районного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Відділення Фонду, Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я у розмірі 50 000,00 грн.

Рішенням суду першої інстанція від 7 червня 2016 р. позов задоволено частково, стягнуто 12 000,00 грн, в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог.

Рішенням апеляційної інстанції від 1 серпня 2016 р. скаргу відповідача задоволено частково, присуджено 7 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, в решті вимог відмовлено.

Суди першої та другої інстанцій виходили з того, що спори про відшкодування шкоди мають вирішуватись за законодавством, чинним на момент встановлення потерпілому висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а з 2006 р. застраховані особи позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, тому з відповідача підлягає стягненню лише одноразова страхова виплата.

Ухвалою колегії суддів ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 грудня 2016 р. касаційні скарги відхилені, рішення апеляційної інстанції залишено без змін.

Відповідач подав заяву про перегляд рішень до Верховного Суду України, звідки матеріали справ були передані до Верховного Суду.

Верховний Суд зазначив, що обов’язок з відшкодування моральної шкоди покладено на підприємство незалежно від часу настання страхового випадку (ч. 7, ч. 8. ст. 36 Закону № 1105-XIV). Оскільки позивач звернулася до суду з позовом після набрання чинності вказаним Законом №1105-XIV, тому вона не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Існує неоднакове застосування судами одних і тих самих положень Закону №1105-XIV, що спричиняє ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей Верховний Суд виходив з того, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону №1105-XIV у редакції 1999 р. право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Так, до Закону №1105-XIV було внесено зміни 2007 р. та виключено норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Змінами, внесеними 2015 р. встановлювалося, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК та КЗпП України

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позивач звернулася до суду 21 квітня 2016 р. З цього часу між сторонами виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції 2015 р. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом  № 1105-XIV, який набрав чинності 1 січня 2015 р., саме на роботодавця покладено обов’язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з Відділення Фонду, не взявши до уваги, що позивач звернулася до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди Фондом.

Отже, Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій.

Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути