Судова практика
Моральну шкоду, завдану смертю потерпілого у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї має виплачувати роботодавець
14 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 210/2271/19 відступив від висновків, викладених у постановах від 8 квітня 2020 р. № 210/2272/19 та від 17 червня 2020 р. у справі № 210/57/19.
Особа звернулась до суду з позовом до комунального підприємства, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про відшкодування моральної шкоди у зв’язку із загибеллю батька позивача внаслідок механічної асфіксії при утопленні у каналізаційному колодязі.
Районний суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково та стягнув з КП моральну шкоду з тих мотивів, що смерть батька позивача сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, вина підприємства доведена актом про нещасний випадок, тому саме з підприємства слід стягнути відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі КП зазначало, що роботодавець виступав платником відповідних страхових внесків, а тому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої смертю, повинні відшкодовуватися Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, правонаступником якого є Фонд соціального страхування України.
Верховний Суд вказав, що смерть батька позивача, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, мала місце до 1 січня 2004 р., до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР 1963 р.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до неї фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов’язаний з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на КП обов’язку з відшкодування позивачу як сину загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача завданої моральної шкоди з підстав, визначених ст. 440-1 ЦК Української РСР.
Відповідальність за моральну шкоду, завдану позивачу у зв’язку зі смертю його батька (25 липня 2001 р.) в результаті нещасного випадку на виробництві, не могла бути покладена на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон), оскільки згідно з ч. 1 ст. 21 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку, а таким на підставі ст.ст. 13 та 14 цього Закону є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов’язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.
Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону, серед яких пп. «е» передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв`язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов`язаних з похованням ритуальних послуг (пп. «б», «д» п. 1; п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону). Цим Законом на Фонд був покладений обов’язок з відшкодування моральної шкоди самому потерпілому, а не членам сім`ї при його загибелі.
Отже, виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї зазначеним Законом не передбачено і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах, відповідно до ст. 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 р.
Тому Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги роботодавця.
Підготував Леонід Лазебний
