Судова практика
На поважність причин непроживання дитини у спірному житлі не впливає наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло
7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/3289/20 задовольнив касаційну скаргу позивачки, яка втратила триваючі зв’язки зі спірним житлом не через своє власне волевиявлення.
Дочка звернулася до суду із позовом до батька про вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні житлом.
Позивачка – особа з інвалідністю з дитинства, фактично проживала з відповідачем як член його сім’ї з часу свого народження до часу припинення її матір’ю сімейних відносин із ним. У подальшому разом із матір’ю переїхала до іншого місця проживання, а відповідач у порядку приватизації отримав свідоцтво про право власності на квартиру і не визнавав права дочки на користування нею.
Рішенням районного суду позовні вимоги задоволено. Посилаючись на положення ст.ст. 65, 78 ЖК України, ст. 47 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту вселення (з дати народження) позивачка, будучи неповнолітньою дочкою наймача, набула рівних з останнім прав на користування квартирою, в тому числі і після досягнення повноліття. Тимчасова відсутність позивачки у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування квартирою після завершення судових процесів.
Апеляційним судом рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що після досягнення 18 років гарантії збереження права на користування житлом у позивачки як повнолітньої особи припинилися. На час звернення до суду позивачка, не вчинивши жодних дій, спрямованих на реальну зміну свого місця постійного проживання, втратила право користування спірним житлом з підстав, визначених ст. 107 ЖК України, як особа, яка вибула на інше постійне місце проживання, де за нею зберігається право постійного користування житлом як члена сім`ї власника житла – її матері.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що на час вибуття із спірного житла позивачка була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 Конвенції ООН про права дитини).
Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Читайте також: Усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення кривдника не є заходом запобігання домашньому насильству
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 р. у справі № 711/4431/17 та враховано судом першої інстанції при розгляді цієї справи по суті спору.
В разі тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, як-от у позивачки в цій справі, про що свідчить той факт, що досягнувши повноліття, вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі. Крім того, судами встановлено та не заперечувався відповідачем факт чинення ним перешкод у користуванні житлом позивачці, яка намагалася вселитися у спірну квартиру та зверталася до правоохоронних органів з метою захисту порушених прав.
Тому Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
