Судова практика
Надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку не звільняє батька від обов’язку її утримувати
27 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 712/4702/19 задовольнив касаційну скаргу на рішення апеляційного, яким було відмовлено у стягненні аліментів.
Дружина звернулась до суду з позовом до чоловіка про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів на утримання дитини.
Рішенням районного суду позов задоволено частково, з тих мотивів, що, зокрема, відповідач визнав позов в частині розірвання шлюбу.
Суд апеляційної інстанції рішення районного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині. Суд виходив з того, що наявні правові підстави для звільнення батька від обов`язку утримувати дитину, оскільки дохід дитини набагато перевищує дохід відповідача і є достатнім для повного забезпечення потреб дитини.
Згідно нотаріально посвідченого договору дарування відповідач подарував своїй доньці квартиру. Апеляційним судом було встановлено, що вказана квартира після припинення спільного проживання сторін у справі позивачкою передана в оренду з орендною платою 5 000 грн, які є власністю малолітньої доньки .
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що під час ухвалення судового рішення апеляційний суд не врахував той факт, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей. Цей обов`язок є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні цього договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно утримувати її.
Таким чином, положення зазначеної статті застосовуються виключно з метою припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач подарував квартиру своїй дитині в рахунок саме аліментних платежів або з метою припинення права на аліменти для дитини, та що між сторонами було укладено договір про припинення права на аліменти, що передбачено в ст. 190 СК України.
Верховний Суд звернув увагу на те, що надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом і обов’язком батька та не звільняє його від обов’язку утримувати дитину. Крім того, квартира була подарована дитині під час сумісного проживання сторін разом із нею однією сім’єю.
Відповідно до ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Разом з тим належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дохід дитини набагато перевищує його дохід і повністю забезпечує потреби дочки, відповідач суду не надав.
За таких обставин, встановивши, що малолітня дитина проживає разом із матір’ю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на її утримання.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини відповідає вимогам закону і було скасоване судом апеляційної інстанції помилково, постанову останнього в частині відмови у задоволенні цієї вимоги Верховний Суд скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
