Судова практика
Позбавлення батьківських прав допустиме лише у разі доведеного ухилення когось із батьків від виконання батьківських обов’язків
6 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/2025/19 задовольнив касаційну скаргу, дійшовши висновку, що факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, подання апеляційної скарги свідчать про інтерес батька до дитини.
Жінка звернулась до суду з позовом до чоловіка про позбавлення батьківських прав, зазначала, що вони певний час вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однак після народження дитини відповідач залишив сім`ю. На час звернення з позовом малолітня донька проживає разом з позивачкою та перебуває на повному її утриманні. Відповідач свої батьківські обов`язки не виконує, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток своєї доньки не піклується, участі у її вихованні та утриманні не бере.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, позов задовольнив.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а суди, не з`ясувавши належним чином ставлення батька до дитини, не розглянувши можливості застосування попередження про зміну ставлення його до виховання доньки та покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ним батьківських обов`язків, а застосували саме крайній захід.
Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише у разі наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов’язків, які могли б бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно доньки, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов’язками, а також враховуючи те, що батько дитини заперечує проти позбавлення батьківських прав, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 р. у справі № 641/2867/17-ц.
Підготував Леонід Лазебний
