Connect with us

Судова практика

Надання правничої допомоги адвокатом, чия діяльність не зупинена і не припинена, без укладення договору в письмовій формі, а лише на підставі довіреності, не допускається

Дата публікації:

Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є публічно-правовим спором, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 

6 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 817/66/16 за позовом адвоката  до КДКА про визнання протиправними й скасування рішень.

У січні 2016 р. адвокат звернулася до суду з позовом до КДКА Рівненської області, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 р. та від 21 січня 2016 р. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що КДКА Рівненської області порушила дисциплінарну справу стосовно позивачки та притягнула її як адвоката до дисциплінарної відповідальності за скаргою, яка не містила відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, оскільки всі дії, які відповідач у оскаржуваних рішеннях вважав дисциплінарним проступком, вчинялися позивачкою не в статусі адвоката, а як представником юридичної особи, який діяв на підставі довіреності.

Рівненський окружний адміністративний суд визнав протиправним і скасував рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 р. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення від 21 січня 2016 р. У задоволенні позовних вимог в частині рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 р. суд відмовив, оскільки це рішення відповідає критеріям правомірності.

Житомирський апеляційний адміністративний суд  скасував постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та визнав протиправним, і скасував рішення КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 р. через порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення.

КДКА подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначає, що адвокатська діяльність адвоката не зупинена та не припинена, а тому незалежно від факту укладення договору на представництво інтересів в суді чи здійснення представництва за довіреністю без укладення відповідного договору адвокат у своїй діяльності має керуватись Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-VI та дотримуватись Правил адвокатської етики. Також відповідач вважав, що ж спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Аналізуючи наведені норми матеріального та процесуального права, враховуючи мету створення та коло повноважень КДКА, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що КДКА наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 17 червня 2015 р. адвокату було видано юридичною особою довіреність на представництво інтересів в усіх без винятку установах, на підприємствах, в організаціях, у судових та інших правоохоронних органах України тощо. У вказаній довіреності немає жодних відомостей про те, що вона була видана на особу як адвоката.

Положеннями ст. 26 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі ст. 14 Правил адвокатської етики. Частина друга ст. 27 Закону № 5076-VI регламентує вичерпні випадки вчинення договору про надання правової допомоги усно.

Системний аналіз положень ст.ст. 26 та 27 Закону № 5076-VI дає змогу дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених ч. 2 ст. 27 цього Закону. Таким чином, оскільки адвокатська діяльність позивачки в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов’язком, передбаченим законом.

Крім того, у висновку КДКА Рівненської області вказало, що адвокат неналежно виконувала свої обов’язки при наданні правової допомоги під час розгляду Рівненським міським судом Рівненської області цивільної справи № 569/12844/15-ц про визнання недійсним рішення конференції. Здійснюючи представництво КП «Управління механізації будівництва» у суді під час розгляду зазначеної цивільної справи на підставі вищевказаної довіреності, адвокат, яка здобула право на заняття адвокатською діяльністю, прийняла присягу адвоката та взяла на себе обов’язок неухильно дотримуватися вимог Закону № 5076-VI та Правил адвокатської етики, повинна була належно виконувати свої професійні обов’язки адвоката.

Частинами 1 та 2 ст. 34 Закону № 5076-VI визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є, зокрема: порушення правил адвокатської етики; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків; порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.

Таким чином, Велика Палата висновку, що рішення КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 р. прийняте з дотриманням пропорційності між обраним видом дисциплінарного стягнення та урахуванням обставин вчиненого позивачкою дисциплінарного проступку, є вмотивованим і правомірним.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

В акті податкової перевірки мають бути деталізовані обставини правопорушення

Опубліковано

on

30 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/3141/19 скасував рішення апеляційного суду, який помилково не врахував висновки суду першої інстанції щодо причин ненадання позивачем контролюючому органу первинних документів, факт прийняття їх судом та результати їх дослідження.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до адміністративного суду з позовом до управління ДФС області про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки податкової перевірки, які покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, є безпідставними, оскільки контролюючим органом не були досліджені первинні документи Товариства по взаємовідносинах із контрагентами, які підтверджують факт правильності формування позивачем податкової звітності.

Окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив.

Апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо донарахування податку на прибуток та відмовив в їх задоволенні.

Суд врахував встановлені обставини щодо не надання податковому органу первинних документів по господарських операціях за встановлений період ані до перевірки, ані після її завершення до прийняття рішення контролюючим органом, ані разом із запереченнями на акт перевірки, що свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу про не підтвердження витрат за вказаний період документально, відсутність підстав для формування таких витрат у податковому обліку.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що всі необхідні та витребувані документи весь час знаходились на підприємстві та могли бути надані при належному зверненні. Первинні документи були надані суду першої інстанції, а всі доводи та докази фактично залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, показані таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Однак у цій справі суд першої інстанції встановив, що вся первинна документація за перевіряємий період (включно і з періодами за які податковим органом виявлені порушення) наявна на підприємстві позивача та надана до суду. Суд першої інстанції відхилив доводи податкового органу про відсутність первинної документації та прийняв доводи Товариства стосовно того, що всі листи, які були адресовані позивачу представники відповідача вручали особі, яка не мала повноважень на отримання кореспонденції підприємства та листування з органами виконавчої влади. Суд першої інстанції визнав, що представники податкового органу не зверталися до повноважних представників позивача, в тому числі і до генерального директора, в ході проведення перевірки та не вручали повноважним представникам свої листи та не отримували від них відповідей.

Аналіз положень п.п. 44.1, 44.2  ст. 44, пп. 134.1.1 п.134.1  ст. 134, п. 135.1  ст.135 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290? дає підстави для висновку, що податкове правопорушення встановлюється на підставі первинних документів. При цьому, суди встановили, що перевірку провів відповідач лише на підставі регістрів бухгалтерського обліку (бухгалтерських проводок) без дослідження первинних документів по кожній господарській операції платника податку.

Відсутність в акті перевірки деталізації обставин податкового правопорушення суперечить приписам п. 5 розд. II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків – юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 р. № 727.

Отже, відповідач всупереч положенням ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірність свого рішення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Платник податку на прибуток, який є споживачем палива, в разі сплати акцизного податку в складі ціни має право зменшити податок на прибуток

Опубліковано

on

21 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/4438/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу, який безпідставно є збільшив грошове зобов’язання з податку на прибуток суб’єкта господарювання.

Публічне акціонерне товариство звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним адміністративним судом, позов задовольнив. Суди дійшли висновку, що після сплати постачальнику вартості підакцизного товару, в ціну якого включено суму акцизного податку, та отримання від постачальника зареєстрованої акцизної накладної ПАТ, яке використовує підакцизне дизельне пальне, є кінцевим споживачем такого підакцизного товару, набуває право застосування норми п. 15 підрозд. 4 розд. XX ПК України. Суди дослідили обставини щодо наявності в Публічного акціонерного товариства транспортних засобів відповідної товарної підкатегорії, придбання дизельного пального, що класифікується як підкатегорія 2710 19 43 00 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, сплати суми акцизного податку в ціні товару, обліку товарно-матеріальних цінностей, декларування податку на прибуток тощо, дійшли висновку про безпідставність збільшення контролюючим органом позивачеві суми грошового зобов’язання зі сплати податку на прибуток.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що Товариство не виконало вимоги п. 15 підрозд. 4 розд. XX ПК України.

Верховний Суд вказав, що для отримання права на застосування платником податків зазначеної пільги мають бути дотримані такі умови: платник податку у звітному періоді отримав прибуток, а тому має податкові зобов’язання з податку на прибуток; платник податків сплатив за поточний податковий звітний період суму акцизного податку за зареєстрованими акцизними накладними на важкі дистиляти (газойль), що класифікуються в товарних підкатегоріях 2710 19 43 00, 2710 19 46 00, 2710 19 47 10 згідно з УКТ ЗЕД; платник податків використав важкі дистиляти (газойль) (2710 19 43 00, 2710 19 46 00, 2710 19 47 10 згідно з УКТ ЗЕД) для транспортних засобів, що класифікуються в товарних підкатегоріях 8602 10 00 00, 8704 10 10 10 згідно з УКТ ЗЕД.

Пункт 15 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПК України не містить застережень щодо застосування встановлених правил винятково суб’єктами господарювання, які є платниками акцизного податку з реалізації пального. Акцизний податок є непрямим податком, тому його фактичними платниками є споживачі палива, які сплачують податок у складі ціни на паливо. На користь такого висновку свідчить доповнення цим пунктом саме підрозділу «Особливості справляння податку на прибуток підприємств».

Позивач, який є платником податку на прибуток, є споживачем палива та використовує в господарській діяльності транспортні засоби товарної підкатегорії 8602 10 00 00, 8707 10 10 10 згідно з УКТ ЗЕД, при сплаті акцизного податку в складі ціни на спожите паливо товарної підкатегорії 2710 19 43 00 згідно з УКТ ЗЕД має право зменшити податок на прибуток, що підлягає сплаті до державного бюджету за відповідний податковий (звітний) період на суму акцизного податку, сплаченого в ціні товару за такий відповідний податковий (звітний) період.

Таким чином, безпідставним є збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням, і як наслідок, безпідставним є застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Виправна колонія має нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент

Опубліковано

on

10 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 440/2590/19 задовольнив касаційну скаргу податкового органу, яким виправній колонії донараховано суми податків і застосовано штрафні санкції.

Виправна колонія звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення.

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій зазначили, що в правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в державній установі, позивач не є роботодавцем, не має статусу податкового агента в правовідносинах щодо використання праці засуджених.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент.

Верховний Суд скасував оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та вказав, що засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема, ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 7 вересня 2016 р. № 1492-VIII, який набрав чинності 8 жовтня 2016 р.

Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

Засуджені до позбавлення волі, у такому випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов’язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.

Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов’язок позивача сплачувати податки та збори та подавати у повному обсязі звітність.

Отже, Верховний Суд визнав правомірним винесення податкового повідомлення-рішення, яким виправній колонії збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та погодився з доводами відповідача про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафи), оскільки в податкових розрахунках за формою 1ДФ позивач повною мірою не показав суми нарахованої та виплаченої заробітної плати засуджених.

Позивач є платником єдиного внеску, тому несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску, як це передбачено ст.ст. 9 та 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу, ніж Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 р. №396/5.

Оскільки, перелік відрахувань із заробітної плати, передбачених в п. 6.3 зазначеної Інструкції, не є вичерпним, відсутність в ньому єдиного внеску, не позбавляє платника податків обов’язку виконання приписів вказаного Закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89757335

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram