Судова практика
Позов про стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції та відшкодування матеріальної шкоди, завданої неналежним речовим забезпеченням під час проходження військової служби, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства
13 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 344/1656/17 за позовом учасника бойових дій до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції.
У лютому 2017 р. учасник бойових дій звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату, в якому просив стягнути винагороду за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 р. включно та відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 7 250, 00 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням від 10 червня 2015 р. комісія обласного військового комісаріату відмовила йому у наданні такого статусу.
На підставі судових рішень у справах № 809/4348/15, 876/792/16, 876/5770/16 12 вересня 2016 р. комісія прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про надання позивачу статусу учасника бойових дій за участь в антитерористичній операції. Грошова винагорода за участь в антитерористичній операції за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 р. включно не виплачувалася.
Івано-Франківський міський суд ухвалив рішення, залишене без змін апеляційним судом, про задоволення позовних вимог.
У жовтні 2017 р. Івано-Франківський обласний військовий комісаріат подав касаційну скаргу, вмотивовану тим, що суди не врахували, що справу має розглядати адміністративний суд, оскільки позивач оскаржує дії відповідача – відмову у виплаті надбавки за виконання особливо важливих завдань і разової грошової допомоги.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач вимагав стягнення з відповідача винагороди за участь в антитерористичній операції та про відшкодування матеріальної шкоди. Підставою для звернення з цим позовом стало те, що грошова винагорода за участь в антитерористичній операції за вказаний період не виплачувалася, а крім того, під час проходження військової служби позивач не був забезпечений за рахунок держави речовим майном (зокрема формою). Позивач перебував на військовій службі з 31 серпня 2014 р. до 20 лютого 2015 р. включно.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни (ч.ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»). У п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 р.) було передбачено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба. За змістом п. 2 ч. 2 вказаної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесені до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, спір стосовно стягнення винагороди (грошового забезпечення) за участь в антитерористичній операції та відшкодування матеріальної шкоди, завданої через неналежне речове забезпечення під час проходження військової служби є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 12 вересня 2018 р. у справі № 2-а-3097/2007).
Підготував Леонід Лазебний
