Судова практика
Не передбачено такого способу захисту порушеного права, як надання судом дозволу на вчинення правочину щодо нерухомого майна
18 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 641/7974/18 змінив мотивувальну частину рішень судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову власника 2/3 частки квартири, який просив дозволити продаж частки.
Власника 2/3 частки квартири звернувся до суду з позовом до співвласника 1/3 квартири, третя особа – Департамент служб у справах дітей міської ради, про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, обґрунтувавши позов тим, що відповідач без його згоди зареєстрував у спірній квартирі неповнолітніх дітей, у зв’язку з чим нотаріуси відмовляються посвідчувати договір купівлі-продажу частки квартири.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що чинним законодавством передбачено, що лише батьки, які є законними представниками малолітніх дітей, мають право на звернення до органів опіки та піклування для отримання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право користування на яке мають діти.
У касаційній скарзі представник позивача зазначив, що суди дійшли помилкового висновку, що власник, права якого порушені, може скористатися не будь-яким, а лише конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини. Наполягав, що судами попередніх інстанцій не врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 р. у справі № 1612/2343/12, згідно якої згода органу опіки і піклування на продаж житла, у якому зареєстрована дитина, але яке не належить її батькам, не потрібна.
Верховний Суд зазначив, що позивач не є батьком неповнолітніх дітей, які проживають як члени сім`ї власника у спірній квартирі, тому згоди органу опіки і піклування на відчуження належної позивачу частки квартири не вимагається.
Положення Закону Україну «Про охорону дитинства», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» також не передбачають заборони на укладання договорів співвласником житлового приміщення, який не є батьком дітей на утриманні якого вони не перебувають.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 ЖК, а саме: подружжя, їх діти і батьки.
Таким чином, неповнолітні мають право лише на проживання у спірній квартирі, а тому їх житлові права відчуженням належної позивачу частки квартири не можуть бути порушені.
Водночас такого способу захисту, як надання дозволу на відчуження частки нерухомого майна без дозволу органу опіки та піклування, чинним законодавством України не передбачено.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що нотаріуси відмовляються, оскільки у спірній квартирі зареєстровані неповнолітні особи, а також на те, що неодноразово звертався до відповідних соціальних служб із заявами про надання дозволу органу опіки та піклування на відчуження належної йому частки квартири, однак отримував відмови на вказані звернення.
Проте матеріали справи не містять належних і достовірних доказів про оскарження позивачем відмов у наданні дозволу та посвідченні договору купівлі-продажу частки квартири, а суд не може підміняти державний орган, приймати замість нього рішення, яке відповідало б закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції таких органів, оскільки такі дії виходять за межі його повноважень.
Дійшовши висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення, суди попередніх інстанції неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, відмовивши у задоволені позовних вимог з інших підстав.
Підготував Леонід Лазебний
