Connect with us

Судова практика

Недодержанням правил підвідомчості чи підсудності не перериває перебігу позовної давності, але може бути причиною для поновлення її строку

Дата публікації:

15 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 922/1467/19 задовольнив касаційну скаргу, визнавши несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості справи і позбавлення його права на звернення до суду.

Приватне підприємство звернулося до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи про стягнення заборгованості, в тому числі основної заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за неоплачений товар.

Від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності до вимог ПП. В обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності ПП вказувало на те, що ним в межах строків позовної давності було подано позовну заяву до районного суду, за наслідками якої цим судом було відкрито провадження у справі з призначенням судового засідання, яке декілька раз було перенесено і невдовзі було винесено ухвалу про закриття провадження у справі з підстав того, що даній спір віднесено до господарського судочинства.

Рішенням господарського позов задоволено.

Постановою апеляційного суду від рішення господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Суд, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності, виходив з того, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності, не перериває перебігу строку позовної давності.

У касаційній скарзі позивач наголошував на правовій позиції, викладеній у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2018 р. у справі № 908/828/17 та від 11 вересня 2018 р. у справі № 904/191/18 про те, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються нас стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті, а відтак, вважає, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, перериває перебіг позовної давності.

Верховний Суд зазначив, пред`явлення позову до суду – це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Тобто, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов до висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Дійшовши зазначеного висновку, Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах КГС ВС від 24 квітня 2018 р. у справі № 908/828/17, від 11 вересня 2018 р. у справі № 904/191/18, від 11 грудня 2018 р. у справі № 917/100/17, від 11 грудня 2019 р. у справі № 924/1236/17, від 21 січня 2020 р. у справі № 910/2538/19 про те, що в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

Тобто, у цій справі, з урахуванням строку виконання зобов`язання за видатковою накладною від 16 лютого 2016 р., перебіг строку позовної давності розпочався 17 лютого 2016 р. та на момент звернення ПП 17 травня 2019 р. до господарського суду з позовом до фізичної особи сплинув.

Водночас, у законодавстві відсутній перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Неправильним та несправедливим є покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності поважними та задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Вимоги потерпілого про відшкодування недоотриманої з вини правопорушника заробітної плати підлягають задоволенню у межах кримінального провадження

Опубліковано

on

1 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у справі № 712/10244/19 скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову про відшкодування недоотриманої заробітної плати і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що вказані суди не дотрималися вимог ч. 2 ст. 127, ст. 128 КПК про те, що потерпілий має право подати цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яка може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, стягнуто на користь потерпілого матеріальну та моральну шкоду.

У касаційній скарзі потерпілий просив судові рішення в частині вирішення цивільного позову змінити та стягнути з засудженого суму недоотриманої ним заробітної плати.

Верховний Суд вказав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, потерпілому заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся з цивільним позовом про відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди, недоотриманої заробітної плати та моральної шкоди в межах кримінального провадження.

Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю позову потерпілого лише в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Разом із тим не задовольнив позов у частині відшкодування недоотриманої заробітної плати, пославшись на те, що вказана допомога відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» виплачується Фондом соціального страхування України. При цьому, відмовляючи в задоволенні цієї частини позовних вимог, суд ніяким чином не обґрунтував неправомірності посилань позивача на відповідні норми закону, якими останній доводив своє право на відшкодування.

Верховний Суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 1166, 1187, 1195 ЦК місцевий суд при вирішенні цивільного позову потерпілого в частині відшкодування недоотриманої заробітної плати об’єктивно не дослідив та не мотивував у своєму рішенні підстави, виходячи з яких не задовольнив позовні вимоги потерпілого в цій частині.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 419 КПК, залишаючи апеляцію без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Однак апеляційний суд усупереч цій вимозі, не надав вичерпної відповіді, з яких підстав, відповідно до норм процесуального чи матеріального закону, він визнав наведені в апеляційній скарзі доводи такими, що не заслуговують на увагу, фактично обмежившись загальними фразами, що місцевим судом обґрунтовано не задоволено позов потерпілого в цій частині.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Імунітет свідка поширюється виключно на близьких родичів та членів сім’ї

Опубліковано

on

17 вересня 2020 р. Верховний Суд у справі № 404/1800/17 відмовив у задоволенні касаційних скарг захисника та засудженого, який наполягав, що допит його двоюрідного брата було проведено з порушенням закону.

Вироком місцевого суду особу засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК. Апеляційний суд змінив покарання.

У касаційній скарзі засуджений зазначав, що допит свідка було здійснено із порушенням вимог процесуального закону, оскільки свідок не був попереджений, що може не давати показання щодо своїх родичів.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Поняття «члени сім’ї» та «близькі родичі» закріплені в КПК, СК, ЦК. Так, п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК до близьких родичів та членів сім’ї відносить: чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, свідок є двоюрідним братом засудженого а отже він не є членом сім’ї або близьким родичем засудженого у розумінні зазначеної норми закону.

За таких обставин підстав визнавати допит цього свідка таким, що здійснений із порушеннями вимог закону, немає.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Визначення ознак дій з доведення до банкрутства має здійснюватися за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство

Опубліковано

on

8 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 464/134/17 відмовив у задоволенні касаційної скарг прокурора, вказавши, що сама лише угода про відчуження обладнання за заниженою вартістю не може свідчити про наявність умислу на доведення підприємства до банкрутства.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК, і виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Згідно з цим вироком органи досудового розслідування обвинувачували особу в тому, що вона, працюючи на посаді директора ТОВ, у період 2012 р. умисно вчинила дії, що призвели до стійкої фінансової неспроможності ТОВ, що завдало значної матеріальної шкоди потерпілому – кредитору.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки низці доказів сторони обвинувачення, що у свою чергу не було перевірено судом апеляційної інстанції. Наполягав на тому, що особа не сплативши чергового платежу по кредиту, хоча в підприємства на рахунку були кошти, переслідуючи при цьому мету доведення підприємства до банкрутства, у подальшому прийняла незаконне рішення про реалізацію машини для флексографічного друку за заниженою ціною, що призвело до неплатоспроможності підприємства.

Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження обладнання за заниженою вартістю не може свідчити про умисел на доведення підприємства до банкрутства, оскільки за наявності заборгованості перед банком, кредитор міг її погасити шляхом прилюдних торгів або звернення до суду і оціночна вартість була б значно нижчою від суми реалізації.

Крім того, місцевий суд у своїх висновках, пославшись на Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19 січня 2006 р. № 14, зазначив, що оцінка змін фінансового стану підприємства здійснюється за попередні три календарні роки для формування загального уявлення та загальних тенденцій його розвитку. Таким чином за результатами аналізу показників складається висновок про спрямованість змін та їх вплив на стан платоспроможності підприємства. Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв’язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов’язкові платежі.

Як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, за відсутності повного фінансового звіту, без виявлення належних ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій щодо приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, єдиний факт відчуження друкарського обладнання не може свідчити про наявність у діях особи, яка діяла від імені ТОВ, ознак злочину, передбаченого ст. 219 КК.

Суд апеляційної інстанції проаналізував усі доводи апеляційної скарги прокурора надав належні та мотивовані відповіді, відзначивши, що у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, що підприємство проводило незаконні господарські операції або будь-які з угод було визнано нікчемними, що вказувало б на мотиви вчинення особою злочину або особистої зацікавленості, що ставить під сумнів та вказує на неконкретизованість суб’єктивної сторони злочину.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram