Connect with us

Судова практика

Недоліки у процесуальній діяльності слідчого чи прокурора не утворюють підстав для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди

Дата публікації:

20 січня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/27885/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який не довів факту заподіяння йому майнової та моральної шкоди.

Особа звернулась до суду із позовом до ГУ Національної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, дією та бездіяльністю органів державної влади, зокрема протиправною бездіяльністю слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що позивач не довів заподіяння йому майнової та моральної шкоди, а задоволення його скарги на бездіяльність слідчого не свідчить про заподіяння шкоди та наявність підстав для її відшкодування.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про спростування його тверджень щодо бездіяльності слідчого, а також доказів на спростування розміру завданої майнової та моральної шкоди.

Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України під час досудового розслідування може бути оскаржено бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов’язання припинити дію; 3) зобов’язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування втілюється така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому майнової та моральної шкоди внаслідок невнесення слідчим відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, та наявність причинового зв’язку між діями слідчого та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.

Те, що ухвалою слідчого судді зобов’язано начальника СВ ВП ГУНП забезпечити внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю слідчого та настанням шкоди.

Права позивача у зв’язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді міськрайонного суду, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребує, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на таке ухилення

Опубліковано

on

27 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 442/8069/17 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємця, який просив усунути іншого спадкоємця від права на спадкування за законом.

Спадкоємець за заповітом звернувся до суду з позовом до спадкоємиці за законом про усунення від права на спадкування за законом. Як третю особу залучено приватного нотаріуса.

Спадкодавець склав на користь позивача заповіт, яким заповів усе належне йому на день смерті майно позивачу.

Після подання приватному нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом, позивач дізнався, що на майно, яке залишилось після смерті спадкодавця претендує також відповідачка як дружина-пенсіонерка в порядку ст. 1241 ЦК України.

Позивач вважав, що оскільки відповідачка ніколи не проживала з спадкодавцем як подружжя, свідомо, знаючи про його хворобу, з метою спадкування його майна, затягувала розгляд справи про розірвання шлюбу, не надавала спадкодавцю, у якого було онкологічне захворювання, належної допомоги та підтримки до дня його смерті, є всі підстави для усунення її від права на спадкування.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємця може бути усунено від спадкування, чого позивач не довів.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що тлумачення абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до ст. 1224 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 р. у справі № 337/6000/15-ц та від 4 липня 2018 р. у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що «ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій».

Отже, за висновком ВС, встановивши відсутність умов, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Для зміни черговості одержання права на спадкування за законом на користь спадкоємця, який опікувався спадкодавцем, необхідно довести п’ять обставин

Опубліковано

on

22 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 331/6453/18 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємиці, яка не довела наявності підстав для задоволення її позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування за законом.

Спадкоємиця за законом четвертої черги звернулася до суду з позовом до спадкоємиці першої черги, в якому зокрема просила змінити черговість одержання права на спадкування, надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Районний суд позов задовольнив.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині зміни черговості одержання права на спадкування, надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги скасував, установивши відсутність підстав, передбачених ст. 1259 ЦК України, та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовив.

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести ці факти.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження – прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 р. в справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 р. у справі № 521/6358/17, від 9 жовтня 2019 р. у справі № 552/8452/17, від 27 травня 2020 р. у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 р. у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 р. в справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 р. у справі № 755/14155/16-ц, від 2 грудня 2020 р. у справі № 592/1045/18-ц, від 1 березня 2021 р. у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 р. у справі № 200/12980/14).

Проте позивачкою не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов`язком у силу ст.ст. 12, 81 ЦПК України.

За висновком ВС, встановивши, що позивачка не довела факт перебування спадкодавця у безпорадному стані та неможливість останнього здійснювати звичайні речі і догляд за собою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні її позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що законодавчо не встановлено термін перебування особи у безпорадному стані і це є оціночним поняттям з урахуванням певних обставин кожної справи, тому позивач не мала доводити безпорадність стану спадкодавця за весь період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не впливають на правильність висновків апеляційного суду, оскільки у цій справі позивачкою не доведено належними доказами і судом не встановлено факту перебування спадкодавця у безпорадному стані за будь-який період.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Порушення виконавцем порядку надсилання копій документів боржнику обмежує право останнього на добровільне виконання рішення суду

Опубліковано

on

24 лютого 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 756/9582/14-ц задовольнив касаційну скаргу боржника, оскільки його було повідомлено про відкриття виконавчого провадження неналежним чином.

Боржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання йому постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення; наполягав, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження йому як боржнику не направлялася, що позбавило його можливості виконувати рішення суду в добровільному порядку.

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, в задоволенні скарги відмовлено, оскільки державний виконавець відкрив виконавче провадження відповідно до вимог Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХIV «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (далі – Закон № 606-ХIV), а направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а простою кореспонденцією не призвело до порушень прав та інтересів боржника.

У касаційній скарзі боржник зазначав, що згідно зі ст. 31 Закону № 606-ХIV у разі з`ясування факту неотримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Верховний Суд вказав, що згідно з ч. 1 ст. 31 Закону № 606-ХIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов’язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст. 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.

Водночас факт порушення державним виконавцем порядку надсилання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, проте ненаправлення виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

За висновком ВС, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували вищенаведені правові норми та не врахували, що сам по собі супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням адреси боржника не є належним доказом на підтвердження факту надсилання такої постанови боржнику та дотримання державним виконавцем вимог ч. 1 ст. 31 Закону № 606-ХIV. Неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження свідчить про обмеження його права на добровільне виконання рішення суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram